Євген Лакінський
У книзі «Мовна політика в багатомовних країнах. Закордонний досвід та його придатність для України» (видавництво Дух і Літера, 2021), Володимир Кулик добре описує мовну ситуацію в Канаді та її історичні причини. Втім, твердження про те, що франкофони добилися сприятливих для них умов у федеральних установах, здається дещо занадто оптимістичним.
Звісно, все залежить від визначення того, що розуміти під «сприятливими умовами».
З одного боку, франкомовні справді мають перевагу під час конкурсів на двомовні посади. Перевага ця полягає виключно в тому, що більшість з них знає англійську значно краще, аніж більшість англомовних знає французьку. Отже, що двомовніша посада, то більший відсоток кандидатів — франкомовні; а відтак, більшою є ймовірність, що оберуть одного чи одну з них. Позаяк багато керівних посад у Оттаві — двомовні, то чимало менеджерів та директорів справді франкомовні. Про жодну позитивну чи негативну дискримінацію тут не йдеться: англофони, які добре склали іспити з французької, мають як мінімум не гірші шанси, ніж франкомовні канадці.
Жодних інших «привілеїв» франкомовні держслужбовці не мають — якщо, звісно, не вважати за «привілеї» те, що є нормальним повсякденням для їхніх англомовних колег (наприклад, можливість пройти своєю мовою співбесіду на двомовну посаду, чи заповнити нею деякі документи, а подекуди й поговорити з колегою).
За Канадським законом про офіційні мови, федеральні держслужбовці оттавського регіону мають право обирати, якою з офіційних мов вони хотіли би працювати: хочеш — працюй французькою, хочеш — англійською. Якою ж є повсякденна реальність? Навряд чи я зміг би описати її точніше й лаконічніше, аніж звіт, підготовлений Privy Council of Canada у 2017 році (The next level: Normalizing a culture of inclusive linguistic duality in the Federal Public Service workplace): «Англійська — мова, що домінує у повсякденній діяльності; франкомовні працівники регулярно відчувають, що не можуть працювати офіційною мовою свого вибору:
— Більшість письмових матеріалів створено англійською і більших нарад проводиться англійською […]; і
— Є символічні спроби додати французьку під час нарад, зазвичай напочатку чи наприкінці дискусії, але не протягом цілої наради.
[…] Франкомовні працівники відчувають, що аби їх зрозуміли у важливих питаннях, вони мають працювати англійською.»
«А чому франкомовці на це погоджуються? — спитав мене Володимир Кулик. — Деякі з них могли би протестувати й таким чином привертати увагу до непаритетної взаємодії».
Відповідь на це питання варта окремого аналізу, адже йдеться про цілу низку чинників.
Одномовна «двомовна» столиця
Оттава, столиця Канади, — місто переважно одномовне. Звісно, турист бачить двомовні написи на муніципальних установах, чує двомовні оголошення у транспорті, а подекуди — й французьку мову на вулицях міста. Та за статистикою, 59% мешканців не знають французької (Statistics Canada, перепис 2016). А з тих англомовних мешканців столиці, які вважають, що знають французьку, далеко не всі у змозі спілкуватися нею в повсякденному житті на повсякденні теми.
59% мешканців Оттави не знають французької
Франкомовні, які живуть чи працюють в Оттаві, мають непогано знати англійську. Бо як інакше порозумітися із таксистами, продавцями, водіями автобусів, офіціантами, лікарями, поліціянтами, просто перехожими? Попри всі розмови про канадську двомовність, одномовний франкофон не міг би жити повноцінним соціальним життям у столиці власної держави (окрім, можливо, окремих франкомовних острівців).
Змінити цю ситуацію неможливо: франкомовні мешканці столиці складають 14-15% населення міста. Їх недостатньо, щоб вимагати реально двомовного обслуговування у приватному секторі.
Отже, будь-який франкофон який отримує роботу в Оттаві, не тільки знає англійську, а й імпліцитно погоджується на англомовне середовище.
Державна служба
Чому стільки канадців хочуть потрапити на федеральну держслужбу? Через високу зарплатню й добрі умови роботи. Відпустка початківця сягає трьох тижнів; а через 8 років служби — усі 4 тижні (в більшості приватних установ про таке годі мріяти). Є можливість взяти оплачувані лікарняні. Є кілька оплачуваних вихідних з сімейних обставин (наприклад, щоб повести дитину до лікаря). На більшості посад ніхто не примусить працювати після робочих годин чи на вікенди (для людей з маленькими дітьми це істотний чинник). Якщо не робити дурниць, тебе не звільнять несподівано: навіть під час масових скорочень (які трапляються не часто) людей повідомляють за кілька місяців й допомагають знайти іншу роботу. Пенсія теж добра.
Потрапити на держслужбу важко. Канадці люблять критикувати чиновників, та коли оголошується конкурс на державну посаду, туди надходять сотні резюме. Конкурси проходять чесно, але й кандидатів багато. Ті, кому повезло виграти в цю «лотерею», цінують це.
Водночас держслужба — досить вертикальна й ієрархічна. Не тому, щоб у тому полягала чиясь «зла воля», а тому, що такий вже характер владних установ. За будь-яку невдалу ініціативу підлеглих відповідатиме міністр, який одночасно є депутатом-мажоритарником від правлячої партії. Якщо «лузлів» буде забагато, міністра можуть зняти, або й не переобрати на наступних виборах. Отже, будь-яку серйозну ініціативу треба узгоджувати «на горі».
У житті та кар‘єрі держслужбовця багато що залежить від стосунків із начальством і колегами. Менш за все держслужбовець хоче отримати репутацію «скандаліста» чи «важкої людини».
Кожен четвертий не знає французької?
Французька — перша офіційна мова 38% федеральних держслужбовців Оттави (Treasury Board of Canada Secretariat. Annual Report on Official Languages 2018–19). Це ніби багато. Та водночас, 26% посад у федеральних держустановах оттавського регіону вимагають лише знання англійської. На практиці, більша частина службовців, які обіймають ці посади, справді не знають французької.
Уявіть собі засідання чи ділову зустріч, де всі розуміють мову А, але кожен четвертий не розуміє мови Б. Спробуйте втілити гарантоване законом право «користуватися мовою свого вибору», якщо ця мова — Б. Кожен четвертий вас не зрозуміє. Чого тоді варта ваша промова? Особливо, коли вам вкрай необхідна підтримка чи допомога цього четвертого? Тим більше, що це може бути сприйнято як неповага чи дискримінація (адже ви — апріорі двомовний). А кому потрібні зайві конфлікти?
За тим таки джерелом, 60% посад у федеральних установах Оттавщини є двомовними. Але двомовність буває різних рівнів. Більша частина цих посад — рівня BBB (себто, «середнього» рівня двомовності), менша — CCC чи CBC («вищий» рівень). Але скласти іспит із «міноритарної» мови — це ще не значить бути здатним нею працювати в офісі — зокрема й писати нею документи, де кожне слово важить.
Ще 8% посад вимагають «або англійську, або французьку». На практиці, це значить, що англофон може не знати французької, а франкофон однаково має знати англійську (хоч і не зобов‘язаний складати з неї офіційний іспит).
Лише 0,3% федеральних посад Оттавщини вимагають «лише французьку».
Фото David Kawai, Centretown News
«Тортурувати» колег?
Навіть засвоївши французьку, більшість англомовних канадців не мають нагоди її практикувати. Коли ж доводиться таки говорити цією мовою, людина напружується, шукає слова, подекуди соромиться. І в франкомовного співрозмовника складається враження, ніби він «мучить» колегу. До того ж, не зрозуміло, чи справді англофон хоче «практикувати мову», а чи робить це суто із ввічливості чи за вимогою закону.
Крім того, франкофон не завжди впевнений чи добре його розуміють, тож і сам має підбирати простіші слова й вирази. Отже, розмова виходить довгою і психологічно складною. Але варто перейти на англійську, як дискусія перетворюється на пісню.
Уявіть, що вам треба швидко вирішити робоче питання із англомовними колегами, хай навіть двомовними. Яку мову ви оберете?
А як це виглядає з боку англомовного? В тебе є вибір: або «бекати, мекати й почуватися ідіотом»… або просто говорити своєю мовою. Як ви думаєте, що легше для людини?
Зрозуміло, що ті англомовні, хто пожив чи попрацював у франкомовному середовищі, говорять французькою хай не завжди ідеально, але швидко і впевнено. На жаль, більшість англомовних Канади ніколи не мали такого досвіду.
Мова твого начальника?
Ми вже казали, що держслужба — структура ієрархічна. Звісно, у сучасній Канаді до начальства звертаються здебільшого по імені (Hi John! Morning, Jane!), в французькою — ще й на «ти». Після Канади, дивно, коли в Україні до 28-річного менеджера звертаються на «Ви», та ще й називають «Іваном Петровичем».
Та на практиці шеф залишається шефом, і від нього чи неї багато що залежить: над якими проєктами ти працюватимеш, чи отримаєш добру рекомендацію для підвищення тощо тощо. Влада є владою.
Закон про офіційні мови ясно вказує, що начальник має тебе супервізувати «офіційною мовою твого вибору». Та що робити, колі він говорить цією мовою невпевнено та й без великого ентузіазму? Ти можеш використовувати своє право, але шефові з тобою буде незручно. Плюс — далеко не всі англомовні керівники реально володіють французькою на робочому рівні.
Якщо ж шеф, до того ж, не є фанатом офіційної двомовності, то говорячи лише французькою ти потрапляєш, у його очах, у категорію «проблемних».
Отже дилема: ти маєш гарну зарплатню й добрі умови роботи. Ти знає англійську (бо інакше в Оттаві ніяк). Ти можеш мати добрі стосунки із шефом — і спокійно собі працювати, а може й отримати підвищення… а можеш боротися за мовні права.
Конфлікти на держслужбі не бажані, революції не вітаються. Звільнити людину складно, а от не дати цікавої роботи — елементарно…
— А як же ж франкомовні начальники? — спитає читач.
В Оттаві всі франкомовні начальники добре знають англійську (інакше б вони там не стали начальниками). Їм не важко говорити нею із англомовним підлеглим. І менш за все, вони хочуть звинувачень (хай і неформальних) у «зазіханні на мовні права».
Певна частина англомовних держслужбовців вважає офіційну двомовність «несправедливою»: ти живеш у власній країні, й раптом маєш вчити «ще якусь» мову щоб отримати кращу посаду на власній держслужбі, оплаченій твоїми ж податками! Тож вони значно чутливіше реагують на порушення своїх мовних прав — справжні чи уявні. Те, що франкомовним доводиться вчити англійську, вважається «нормальним станом речей».
Живучи в Оттаві, важко й повірити, що за статистикою 12% канадців — одномовні франкофони.
Чому документи пишуть англійською
Офіційні документи на держслужбі пишуть ретельно, обговорюючи й затверджуючи найдрібніші деталі. Треба щоб усі учасники процесу розуміли всі нюанси. Якщо в людини не має досвіду праці зі складними французькими текстами, їй вкрай важко, або й нереально брати участь у такому процесі — навіть якщо вона склала всі необхідні іспити для двомовної посади. В більшості англомовних канадців такого досвіду нема. Тим більше, що багато хто взагалі не розуміє французької на робочому рівні.
Отже, більшість документів пишуться англійською. Якщо ти спробуєш писати серйозний документ французькою, то чимало з тих, хто мав би його перевіряти, «випаде з процесу». Зокрема й деякі керівники. А без їхньої згоди нічого не робиться. Наполягатимеш на своєму праві на «мову свого вибору» — загальмуєш процес і не впишешся у дедлайни.
Підготувати серйозний документ бодай одною мовою — річ складна. Бездоганно підготувати його двома мовами водночас, та ще й враховуючи дедлайни та інші робочі завдання — річ часто нереальна.
Отже, в Оттаві, текст зазвичай пишеться англійською (бо її «всі розуміють»), а потім перекладається французькою.
Англійська термінологія
Англійська термінологія федеральної держслужби — чітка й органічна. Французька, як правило, — переклад з англійської. Просте англійське слово «recordkeeping» перетворюється на «tenue de documents», «chief information officer» — на «dirigeant principal de l’information», «litigation hold» — на «obligation de préservation de la preuve». Те, що англійською звучить органічно, французькою виглядає подекуди задовго й незвично.
Чому склалася така ситуація? Канадська федеральна держслужба виникла щонайменш у 1867 році, за часів Британської Імперії. Вона будувалася й росла як одномовна структура, хоча на окремих посадах і в окремих галузях можна було подекуди вживати й французьку. Отже, вся «серйозна» повсякденна термінологія була англійською.
У 1969 було прийнято Закон про офіційні мови. Відтепер, французьку треба було вживати «на рівні» з англійською. Відповідно, потрібна була французька термінологія, яку, теоретично, мали би використовувати _паралельно_ з англійською. Довелося найняти перекладачів, які почали шукати французькі аналоги англійським назвам посад, процесів, звітів тощо.
Додамо до цього, що англійська термінологія на той час була сталою та загальновживаною. Що більшість держслужбовців на той час фактично не володіли французькою. Що знайти точний переклад важко, а деякі з французьких термінів звучали, м‘яко кажучи, значно менш органічно, а подекуди й незграбно — навіть для франкомовних. Тим більше, що у спілкуванні з англомовними колегами однаково доводилося вживати «традиційні» англійські назви.
Ця ситуація триває. Як і раніше, нові терміни виникають англійською, а вже потім їм шукають французьку версію — і знаходять її коли вдало, коли не дуже. Не дивно, що й самі франкофони подекуди плутаються у французьких назвах.
А як же ж французька версія?
Перекласти будь-який текст досконало — задача не легка. Перекласти його швидко — тим більше
По-перше, у двох мов різна структура: фраза, що англійською звучить органічно, французькою може звучати недолуго. Французькою варто було би сказати дещо інакше. Але оскільки «обидві мови — рівні», то французький переклад має містити точнісінько таку саму інформацію, як англійський, у тих самих фразах.
Коли англійський текст закінчено, його відправляють на переклад. Тут є два варіанти: попросити перекласти когось із франкомовних співробітників (який знайомий із тематикою документу, але не є професійним перекладачем чи мовознавцем), або відправити до професіоналів (які знають французьку граматику, але не завжди знайомі з тематикою документу). Додамо, що перекладати доводиться швидко.
В результаті, деякі переклади виходять не дуже читабельні. Фрази — задовгі й не завжди зграбні. Зарозумілі вирази, які ніхто не вживає в реальному житті (або ж навпаки — занадто «домашні» і неформальні). Іноді — не зовсім той сенс. Трапляється, що над перекладам працювало кілька людей, які по різному перекладають назву відділу чи посади. Отже, «Corporate Services » можуть перекласти коли як « Services corporatifs », коли як « Services ministériels », коли як «Services de gestion intégrée » тощо.
Мій знайомий англофон-держслужбовець поділився зі мною ідеєю як покращити свою французьку: він намагається читати французькі версії англомовних документів. Я зітхнув — і нічого не сказав.
Замкнене коло
Отже, французькі версії федеральних документів — здебільшого переклад з англійської, і то не завжди вдалий. Як і французька термінологія у міністерствах Оттави. Тож франкомовні держслужбовці звикли: щоб добре зрозуміти про що йдеться в документі — варто читати англійську версію.
Відповідно й ті з них, хто перекладає англійські тексти французькою, десь усередині знають, що колеги однаково читатимуть англійську версію.
Чи існує білінгвізм?
У більшості оттавських міністерств та відділів франкомовні держслужбовці мають переходити на англійську, щоб порозумітися із англомовними колегами. Та зрідка трапляються виключення: є окремі відділи й маленькі організації, де абсолютно всі посади двомовні, й то на рівні CCC.
У таких місцях більшість складають франкомовні, які знають, що їхню мову розуміють усі колеги. Тоді багато що відбувається переважно французькою (хоча документи й надалі пишуть переважно англійською — це питання термінології та «традицій»; та й треба, щоб зрозуміли колеги з інших відділів).
Частина англомовних, які працюють у таких колективах, відчувають певну психологічну незручність: їхня мова опинилася в меншині, а всі говорять до них французькою. Дехто сприймає це як «дискримінацію» (хоча їхню мову принаймні розуміють).
Отже, ідеальної двомовності нема. Завжди хтось опиниться у меншості, завжди хтось почуватиметься незручно.
Гарантований мінімум?
У 1970 один франкомовний держслужбовець написав прохання про відпустку французькою. Англомовний шеф розірвав документ зі словами: «Ти би ще ґельською мовою написав!». Цей епізод описав у своїх мемуарах Кіт Спайсер, перший комісар з офіційних мов Канади (Keith Spicer. Life Sentences: Memoirs of an Incorrigible Canadian. McClelland & Stewart, 2004).
Зараз таку ситуацію важко уявити. Кожен федеральний менеджер знає, що має приймати до розгляду франкомовні документи особистого характеру. Якщо франкомовному чиновнику треба обговорити особисті адміністративні питання із відділом кадрів — це можна зробити своєю мовою: більшість посад там двомовні й на них чимало франкофонів. Те саме й із фінансовим відділом. Коли всі розуміють французьку, можна листуватися нею з ділових питань. Можна заповнити французькою адміністративну анкету. Під час конкурсу на федеральну посаду можна складати іспит та проходити співбесіду французькою. Для більшості комп‘ютерних програм є й французька версія (хоч зазвичай її треба вимагати окремо). Загальні внутрішні комунікації, інструкції та презентації зазвичай мають французьку версію (навіть якщо переклад не завжди вдалий). Офіційні інтернет та інтернет-сайти мають французьку версію.
У разі недотримання мовних прав можна подати скаргу до Комісаріату офіційних мов Канади (хоча мало хто скаржиться на начальника чи колег: в офісному житті, це було би як «оголошення війни»).
Франкомовний держслужбовець має значно менше можливостей вживати свою мову ніж англомовний колега, а все ж має певний мінімум.
Висновки
Проблема, як завжди, та сама: більшості англомовних важко говорити французькою на робочі теми, а більшості оттавських франкофонів не важко говорити англійською (інакше вони би не опинилися в Оттаві).
Оттава — місто переважно англомовне (більш як на 80%), а 59% населення взагалі не знають французької. Оттавські франкомовні звикли жити у стані меншини й не вимагати реального білінгвізму.
38% федеральних держслужбовців Оттави — франкомовні. Але значна частина їхніх англомовних колег або не знають французької, або не готові писати нею робочі документи і підтримувати серйозні робочі дискусії (кожна четверта посада не вимагає навіть мінімального знання французької). В Оттаві франкомовні держслужбовці функціонально двомовні.
В Оттаві федеральна держслужба працює англійською «з давніх давен». Як будь-яка бюрократична структура, вона не любить «протестувальників» і «скандалістів».
Щоб змінити мовну ситуацію, треба було би навчити всіх англомовних держслужбовців французькій на серйозному робочому рівні. Але це не реально в країні, де 75% населення надає перевагу англійській, а 67% — не розуміє французької.
Закон про офіційні мови все ж дає франкомовним певні зручності (хоч і не рівність їхньої мови з англійською): можна проходити французькою співбесіди, можна подавати нею особисті документи (наприклад, до відділу кадрів). Є добрі шанси отримати двомовні посади, зокрема й керівні (у 1950-ті та 1960-ті, франкомовних директорів на федеральній держслужбі було небагато). Якщо потрапиш до відділу, де багато франкомовних — можна говорити поміж собою французькою. Плюс, знов-таки, добра зарплатня і добрі умови роботи. Тому й не протестують.
Євген Лакінський, автор книги «Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді»
Читайте статті Євгена Лакінського про таємниці канадського білінгвізму: Що вважати білінгвізмом: двомовна держава чи двомовні громадяни?
Концепція канадського білінгвізму: “два народи” чи індивідуальні права?
“По ногах як по бульвару”: чому мовні питання такі болючі? Приклад Канади
“Чи володієте Ви латиною?” Чому більшість англомовних канадців не говорять французькою
