Бути “ввічливою меншиною” та “швидко порозумітися”? Чому деякі франкомовні поза Квебеком обирають англійську

(Читайте статті Євгена Лакінського про таємниці канадського білінгвізму: Що вважати білінгвізмом: двомовна держава чи двомовні громадяни? , а також Концепція канадського білінгвізму: “два народи” чи індивідуальні права?  і Навчити слона плавати: двомовність на федеральній держслужбі у Канаді (і чому нічого не можна змінити) )

Англомовна Канада і, зокрема, Оттава, – чудове місце для жити і праці. Тут ввічливі привітні люди, добра економіка, якісний сервіс, гарні кар’єрні перспективи. Щоб почуватися у Оттаві комфортно, франкомовному треба дві речі: 1) добре засвоїти англійську і 2) забути що місто “мало б бути двомовним”.

(Київ, до речі, теж комфортабельне місто – якщо не чекати на україномовне обслуговування)

Якщо в Оттаві ви намагаєтесь усюди користуватися французькою на рівні з англійською, то ризикуєте стати нещасною нервовою людиною.

Навіть працюючи на федеральній службі, охоронець у федеральному білдінгу відповідатиме лише англійською, робоча нарада – лише англійською, промова менеджера – на 90% англійською; у відповідь на французький емейл – так само англійська. Само собою, поза держсектором білінгвізму ще менше. І якщо почнете скаржитися, сперечатися чи ображатися – ваше життя перетвориться на постійну (і нерівну) боротьбу.

Щоб бути щасливою людиною, треба визнати, що Оттава (як і більшість Канади) – суто англомовна і поводитися як личить меншині. А саме, сидіти тихо і радіти тим привілеям, що маєш: французькі школи, двомовні написи на муніципальних об’єктах, деякі держпослуги французькою. І якщо у якомусь магазині – двомовний продавець, а у ресторані – двомовне меню, то сприймати це як приємну несподіванку.

Коротко кажучи, у публічному просторі автоматично говориш англійською. А французька – поміж своїми і, переважно, – поза роботою.

Чому деякі франкомовні НЕ відповідають французькою?

Чимало англомовних скаржаться, що коли вони звертаються французькою до франкомовних – ті відповідають англійською. Звісно, після кількох таких ситуацій в людини зникає бажання й намагатися.

Сам я неодноразово зіштовхувався з цим у Квебеку. Час від часу потрапляєш на людину, яка, зачувши акцент, переходить на англійську (часто на ламану англійську). І це – як ляпас. Особливо, коли ти не турист, а іммігрант. Ти інтегруєшся до суспільства, вчиш і покращуєш мову, хочеш бути повноцінним громадянином – а тобі наче кажуть, що ти все одно “чужинець”, який не вміє говорити “по нашому”.

Найсмішніше, що деякі франкофони думають, що це прояв ввічливості: відповідаєш людині “її” мовою. За пару сотен років англійського домінування, народ звик що усі, хто “не наш”, надають перевагу англійській. У сучасному Квебеку це абсолютний абсурд: чимало іммігрантів знають французьку краще від англійської. Квебекські націоналісти називають таку “ввічливість” «esprit colonisé» (колонізований дух). На щастя, у Квебеку такий патерн поступово зникає.

Цей феномен – частково атавізм (рефлекс давніх часів), частково комплекс меншовартості, а частково бажання показати свою обізнаність, толерантність і лінгвістичні здібності.

У Оттаві є ще один аспект: усвідомлення свого меншинного статусу. Не треба “нав’язувати” свою мову, не треба “провокувати”, “радикальничати”. Говори зі всіма англійською, “як прийнято”.

Але є й інший аспект. До тебе підходить незнайомець і, вагаючись, повільно і з акцентом вимовляє: “Добридень… Я… хотіти пересунутися… до аеропорт. Який автобуса номер?” А ти знаєш його мову краще ніж він твою (принаймні, так тобі здається). І тобі треба швидко вирішити проблему. І бути впевненим, що тебе правильно зрозуміли.

Отже, переходиш на “мову співрозмовника” і миттєво пояснюєш яким автобусом проїхати до аеропорту. А заговориш своєю, – думає франкофон, – то він почне перепитувати кожне слово; а може й неправильно зрозуміє, і замість аеропорту приїде на вокзал.

Уявіть, що ви продавець, ремонтник, клієнт, просто зайнята людина. Ви обговорюєте ділове питання, і хочете його вирішити швидко, ефективно і щоб усі зрозуміли найдрібніше деталі. Чи готові ви “гаяти час “а лінгвістичні вправи співрозмовника? Для багатьох відповідь буде негативною.

Само собою, в багатьох англомовних виникає питання: навіщо вчити французьку, якщо франкофони все одно відповідають англійською?

У Оттаві є ще один аспект: усвідомлення свого меншинного статусу. Не треба “нав’язувати” свою мову, не треба “провокувати”, “радикальничати”. Говори зі всіма англійською, “як прийнято”.

Свій до свого по чуже?

Ви – франкомовний клієнт, перед вами – франкомовний офіціант. Але у меню позначено: “Chicken fingers in a basket with fries”. Як ви замовите цю страву? Як “doigts du poulet avec un panier de frites”? Це візьме час на переклад; а офіціантові доведеться подумати, якому пункту меню це відповідає. Отже ви просите дати “chicken fingers in a basket with fries”.

Waiter2

І так зі всім. Часто двоє франкомовних держслужбовців говорять між собою англійською. Так “легше”, адже більшість термінології – англійською, більшість ділових нарад – англійською, та й документи треба писати англійською.

У Оттаві прийнято автоматом звертатися до незнайомців англійською. Якщо хтось з франкомовних робить інакше, то це – або ідеаліст, або новоприбулий, який ще не обжився.

От звернешся французькою до, скажімо, продавця. Може той не зрозуміє, а може – зрозуміє частково; а відповідатиме, ймовірно, повільно, невпевнено і з помилками. То навіщо людину мучити? І навіщо втрачати час?

От реальна ситуація. ByWard Market у центрі Оттави. За стійкою маленького ресторанчику – франкомовна офіціантка. Підходить клієнт, який тільки що говорив з дружиною звичайною канадською французькою. Клієнт (думаючи, що офіціантка англомовна) звертається до неї англійською. Вона, природно, відповідає мовою клієнта. Так вони і спілкуються решту часу. Таких сцен у Оттаві тисячі.

Оттава сьогодні – Монреаль учора?

Сучасний центр Оттави у чомусь нагадує центр Монреалю до прийняття Хартії французької мови (1977): часто чуєш французьку, але більшість оголошень – лише англійською, майже усі офіси працюють лише англійською, у багатьох магазинах/ресторанах не розуміють французької… Інколи здається, що Оттава сьогодні – це Монреаль вчора.

Проте, різниця – у демографії. У Монреалі франкомовні складали абсолютну більшість (принаймні, не менш як 60 % населення). Були цілі франкомовні квартали зі своїми школами, церквами, газетами і кооперативними касами. Були такі квартали і у Оттаві. Але там, навіть у кращі часи, франкомовні не становили більш як третину населення.

Отже, у Монреалі франкомовна більшість з часом підняла голову і зробила центр міста реально двомовним. У Оттаві ж цього не сталося: не ті пропорції.

Автор: Євген Лакінський

Портал мовної політики

Напишіть відгук