Архів категорії: Блоги

Персональні блоги користувачів порталу

Сімович. На теми мови.

Опубліковано:

Сімович. На теми мови. Прага-Берлін, 1924. Видавництво „Нова Україна”.
Передрук: Василь Сімович. Праці в 2-х томах. Чернівці. Видавництво „Книги-XXI“, 2005.
Під „москвофільством“ у сфері мови я розумію ось що: приймати те, що від чужих народів попадає до скарбу нашої мови, не від них безпосередно, а просіяним крізь московське сито [це проявляться й у правописі чужих слів, і в відміні, й у роді, який прикладаємо до чужих слів і т. д.]; іґноруючи закони української граматики, заводити в нашу мову московські форми; оминаючи свої власні фрази, брати московські; дослівно перекладати [а то й не перекладеними лишати] слова й вислови з московської мови, не додивляючись до тoгo, чи вони відповідають духові нашої мови, чи ні й т. д.
Консерватизм наших авторів проявляється в тому, що вони, звикши й до неорґанічно нераз утвopeнoгo слова, форми, фрази, опираються не тільки витвореним у дусі нашої мови новотворам, але й народнім словам, чи фонетичним явищам, що, з якоїсь та причини, не здобули собі права громадянства в письменницькій мові.

Сімович. Жінка і культура мови

Опубліковано:

Василь Сімович.
ЖІНКА І КУЛЬТУРА МОВИ
–    Маті, gehn wir ins Wald?
–    Aber Emmi, – wie sprichst du? Sagt man: das Wald? Wie sagt man richtig deutsch, Emmi?
–    Der Wald?
–    Also… Du mußt aufpassen, Emmi, wie man spricht.
–    Мамо, підемо до лісу? [вжила з артиклем середнього роду]
–    Але ж Еммо, як ти говориш? Хіба ж кажуть: ліс? [середнього роду]. Як кажуть німецькою мовою, Еммі, правильно?
–    Ліс? [чоловічого роду]
–    Отож… Ти мусиш, Еммі, вважати, як ти говориш.
Ще й досі стоїть мені перед очима ця невеличка сцена. Санаторія для незаможних недужих на легені в Алянді під Віднем. Спека. Лежанки всі повитягані на терасу. Frau Klimesch із двома діточками прийшла навідати свого недужого чоловіка. Сама жила в поблизькому Ґройсбаху і щоднини сполудня за якимось мереживом сиділа коло свого Франца, а діточки бігали по терасі та радували своїм щебетанням тяжко хворого батька. Мати раз у раз поправляла дітей і наказувала, щоб вони висловлювалися поправно по- німецьки. А була це дружина звичайного віденського робітника.
Це було влітку 1906 року.
Я ні до того часу, ні після того, ні тепер – не чув іще, щоб українська мати не то щоб уважала, як сама говорить, але щоб поправляла мову своєї дитини, та наказувала її, щоб висловлювалася як слід по-українському…
Або ще таке.
Їду німецькими краями колишньої Австрії на південь. Під вікном невеличке товариство. Старша пані, якийсь пан, невеличкий хлопчик і ще якась панночка – може, бонна хлопця. До мене долітають – відривки розмови.
–    Ich hab mir gedenkt…
–    Wie sprichst du denn, – питається стара пані, – sagt man denn gedenkt?
–    Das schabet nishts, Mutti, bei uns in Wien spricht man allgemein „gedenkt”, – каже пан.
–    Wie erziehst du denn deinen Sohn, – відповідає бабуся. – Er muß doch nach der Schrift reden (себто літературною мовою)…
–    Я собі подумав [для цього мало би бути gedacht]
–    Та як ти говориш, -……….,- хіба ж кажуть gedenkt?
–    То не шкодить зовсім, мамцю [але написано з помилками – schabe niсhts!]. У нас у Відні говорять, взагалі, gedenkt.
–    Та як ти виховуєш свого сина, ……… Та ж він мусить говорити за приписами……….
І пішла на цю тему розмова.
Це було якось 1912 року.
Я не чув іще, щоб коли в нас інтеліґентна бабуся казала своїм онукам говорити ,,nash der Schrift” – літературною мовою. Зате часто чув, що сини та внуки навчали своєї мами та бабусі, як його треба говорити по-українськи й за те їм і діставалося: мовляв, „ми вже застарі” або „ти нас не вчи” і т. д.
А в 1909 році в Закопаному мене сильно здивувала така розмова на вулиці. Закопанська ґуралька, що вийшла замуж за якогось італійця і пробувала ввесь час у Венеції – її так і звали у Закопаному „венеціянка” – приїхала навідатись зі сином Стасем до своїх батьків, звичайних селян у Закопаному. Хлопчик говорить із матір’ю по-польськи, але перебрав від дідуся декілька форм слів місцевого говору, починав не вживати шипучих (clowiek) і т. д. На вулиці я зачув таку розмову:
–    Staszek, nie mowi sie „kaj”, ale „gdzie”.
–    Ale ż, mamusiu, dziadzio tak mówi.
–    To dziadzio, ale to nie jest gramatycznie, a ty musisz mówić „gramatycznie” po polsku.
Малоінтеліґентна ґуралька полька, а знала, – що діти мають говорити „gramatycznie”, себто літературною мовою.
Мені ще не доводилося чути, щоб наші матері звертали увагу своїм дітям – про те, щоб це робила мати, віддана за чужинця, та ще далеко від рідної землі, вже й не казати, – щоб вони говорили „gramatycznie”. Навпаки, часто діти наводили матерів на те, щоб вони висловлювалися „gramatycznie”.
За десять років пробування в Чехо-Словаччині я не раз чував і на вулиці, й у товаристві завваги матерів, тіток, старших сестер дітям, небожам, братчикам, що, мовляв, це та те такого і такого вислову, такої і такої форми, що це германізм, а те провінціоналізм і т. д. Взагалі, я замітив, що в чеських жінок культура мови стоїть дуже високо, так як вона колись високо стояла перед війною в росіянок. Супроти цього треба зазначити, що в нас її ніколи досі не було. А велика шкода.
Брак такої культури серед нашого жіноцтва відбивається негативно на молодому поколінні. Через те, що жінота цю справу бере легко, справа з ортоепією, з літературною мовою, з її культурою йде дуже туго. Хоч є після війни тут поступ, але ж у порівнянні з іншими народами ми з цього погляду залишилися таки дуже позаду. І тут велику прислугу могла б зробити саме – наша жінка. Не тільки тим, що вона найбільш на дітей впливає, але й тим, що вона своєю мовою заражує ціле довкілля, легковаження справ мови жінкою передається товариству, в якому вона повертається…
Це ж відома річ, що в устах жінки кожна мова виходить і тонше, і гладше, і звучніше. Незвичні для нашого вуха чужі звуки (напр. горляні, як у румунів чи болгар) виходить у жіночій вимові легшими, що в устах чоловіка видається нерівною, грубуватою, – в жінки, коли вона культивована, – виходить і звучна (напр. чеська), й сонорна (мадярська, румунська), а то й мелодійна (російська). Всі ті завдатки краси має саме у своїй структурі українська мова з її повними голосними, з її різними способами обминати згущення приголосних, із її отвертістю голосних, де різниць між наголошеними й ненаголошеними майже не буває, з її повними складами, дзвінкими приголосними, що не мовкнуть на кінці слів і т. д. Тільки ж, на жаль, свідомости всього цього в нашого громадянства немає, його ця справа мало цікавить, наш інтелігент говорить страшним воляпіком, на який складаються різні говори цілої Галичини й потрохи Наддніпрянщини, при чому звідтіль бере він нераз саме те, чого саме брати не слід… і складається ще на нього той страшний жаргон, який наш інтеліґент виніс із середньої школи з її неможливими щодо мови шкільними підручниками, з її гидотними перекладами з клясичних письменників… Зацікавлення мовою в нас не виходить поза таку дрібницю, як правопис та апострофи. Люди, що кричать про правописний хаос та роздирають собі роти над проблемою „один народ – один правопис”, – над культурою самої мови ніколи не спиняються… Що сама ортоепія, що нормалізація форм, що синтаксичні явища, що семантика, фразеологія – що це все творить мову, не – правопис, про це ніхто й не думає…
А коли б цією справою зайнялося наше жіноцтво, коли б воно повело боротьбу проти дешевеньких гасел, коли б воно зайнялося культурою українського слова, виполювало той страшний кукіль із нашої золотої мовної пшениці – воно б зробило тут куди більше, ніж мільйони статтей на цю тему та різні анкети, чи комісії зажурених правописним „хаосом” наших патріотів, чи хоч би всякі популярно-наукові видавництва на теми мови…
Правда, до того треба великої праці й свідомости великого завдання, яке може сповнити кожна жінка й на цьому полі.
1934 р.

Як запорізькі чиновники ставляться до державної мови

Опубліковано:

IMG_20180612_120316 ред музей

Напередодні 175-ї річниці подорожі Кобзаря в обласного товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка виникла необхідність узгодити проведення заходів з Департаментом культури Запорізької міської ради. Читати далі

Команда НВ – москвомовні інтери

Опубліковано:

Арт-директор «Нового времени» Олексій Самоваров придумав надихати творчу команду Дартом Вейдером із гаслом «Сила да пребудет с тобой».
То вони там у студії геть Москалі? А вдають Українців…

https://www.facebook.com/romko.b.m/posts/953432481479623

Опубліковано Ромком Мацюком 14 березень 2018 р.

 

Особисті історії

Опубліковано:

Serhii Trushkin

Частина 1

На мене здійснили напад. Знаходжуся в поліції Прилук.

За прохання спілкуватися українською мовою у відділі Центрального гастроному продавчиня викликала свого чоловіка, який в центрі міста посеред білого дня здійснив напад і розсік мені обличчя. Їду в лікарню. Читати далі

Як мова героїв мультфільмів створює національні стереотипи

Опубліковано:

гієни король лев

Український глядач навіть не здогадується про більшість мовних особливостей західного «заекрання» — після озвучення або дубляжу популярних фільмів і телесеріалів, мультфільмів та телевізійних шоу вони переходять у розряд «втрачені при перекладі». При цьому, наприклад, герої голлівудських історичних фільмів в оригіналі обов’язково говорять «правильною» британською мовою, адже американський або австралійський діалект буде дивно сприйматися в декораціях Давнього Риму.

Цікавий факт: персонажі популярного серіалу «Гра престолів» чітко розділені «за мовною ознакою» — жителі фентезійної Півночі говорять із характерним північним акцентом Британії, аристократи телевізійної саги — з акцентом вищого світу Лондона тощо. Трапляється навіть таке, як із актрисою Роуз Леслі, що походить із давнього шотландського роду та має класичну освіту: на екрані їй доводиться удавати просту говірку робочих кварталів, аби відтворити свого персонажа — здичавілу дівчину. В Інтернеті є цікаві відео із порівнянням мови героїв «Гри престолів» і звичайної вимови акторів телесеріала.

роуз леслі гра престолів

Актори Кіт Герінгтон та Роуз Леслі з’ясовують мовні проблеми у «Грі престолів»

В Україні теж є подібний прийом, коли мова героїв додає «соку» їхнім екранним рисам. Проте, такий прийом у наших реаліях здебільшого існує в ганебному вигляді синдрому «Тарапуньки і Штепселя». Ситуація дійсно вражає неадекватністю: у сотнях телешоу, серіалах, фільмах і всіляких програмах представник титульної нації великої європейської країни з’являється тільки як неосвічений, смішний, негативний персонаж із безграмотною мовою. Натомість його «партнер» завжди говорить правильною мовою.

Але це інша історія. Згадалася лише у зв’язку зі статтею, яка розкриває вплив мови на національні стереотипи навіть при озвучуванні дитячих мультфільмів. Далі — цитата статті.

останній москаль

Кадр із серіалу «Останній москаль»: сільська вчителька швидко знайшла спільну мову (звісно, російську) із інтелігентним хлопцем

Мультфільми створюють національні стереотипи — американські ЗМІ

Журналістка американського видання The Atlantic дослідила, що використання в мультфільмах різних мовних діалектів для зображення характеру героїв впливає на сприйняття інших національностей.

Для прикладу подається озвучення мультиплікаційного фільму «Король Лев». Там негативний герой Муфаса говорить із вишуканим британським акцентом. У той час його підопічні гієни розмовляють англійською на африканському та латиноамериканському діалекті.

король лев

Персонажі популярної серії мультфільмів «Король Лев»

Дослідження соціолінгвіста Келвіна Гідлі показує, що для зображення антагоністів у мультфільмах найчастіше використовується британський, німецький та слов’янський акцент. Помічники головного злодія, як правило, мають мовні особливості Східної Європи чи американізованих європейців. Майже в жодному з американських мультиків негативні персонажі не розмовляють з чітко американським акцентом, за винятком, коли використовується говірка бідних кварталів США.

Більшість інформації, яку діти отримують про етнічні групи та їх особливості, надходить до них через телебачення, така тенденція до використання чужомовних акцентів здатна негативно вплинути на толерантність та адекватне сприйняття інших.

ваяна

Цікавий факт: американський мультфільм «Моана» 2016 року (англ. Moana) про полінезійську дівчинку в українському прокаті втратив навіть свою назву, перетворившись на «Ваяну»

джерело

Частка україномовних книг в книгарнях

Опубліковано:

Оскільки з минулого аналізу мовного асортименту українських книгарень, пройшло вже більше року. Вирішив його повторити. У вибірку окрім yakaboo.ua, chytayka.com.ua, grenka.ua та f.ua, додав ще rozetka.com.ua та prom.ua. Читати далі

Особисті історії

Опубліковано:

Ярослав Попович

«Тут пачті всє чітают і будут чітать на рузкам!»

Історія Артема – студента-першокурсника Харківського національного медичного університету – це історія постійної боротьби за навчання в українському виші українською мовою. На 27 році Незалежності України україномовні студенти Харкова (і не тільки) перебувають у «мовному гетто». На жаль, лише одиниці з них відстоюють свої права. Його викликали в деканат, про нього знає ректор, його не розуміють однокурсники, але він продовжує боротися. «Я не боюся і готовий йти до кінця» – сказав він мені.
Все почалося ще рік тому, коли Артем записався на підготовчі курси Харківського національного медичного університету. Кожний викладач (хімія, біологія, фізика, математика) починав пару з мовного питання. “Здравствуйтє, тут жє всє мєня панімают, я буду на рузкам”,”Можна на рузкам?». Всі викладачі наголошували, що, звичайно, знають українську мову , але російською нададуть кращу і якіснішу інформацію: “Патамушта на украінскам і на 20% нєльзя так обясніть інформацію”. Артем, який вчився в україномовній школі, зі свого боку наголошував на тому, що ЗНО він буде складати українською мовою , звертав увагу на те, що ходить на приватні заняття з хімії та біології, які ведуться теж українською мовою. Практично всі викладачі підготовчого відділення відмовилися вести підготовчі заняття українською мовою: «Как жє ви сабіраєтєсь учітца в нашем унєвєрсітєті, єслі ви нє знаєтє рузкага язика?», «Тут пачті всє чітают і будут чітать на рузкам! Ета Харькав!». Його запитували: “А єслі у вас будут в групє студєнти с Донєцкай і Луганскай області, то как бить с німі – ви же знаєтє іхнєє атношеніє к українскаму язику”. Артем обурювався: «Отже я маю підлаштовуватися під тих, хто ненавидить все українське?».
На дні відкритих дверей Артем написав записку-запитання до президіуму вишу (це міг зробити кожний абітурієнт): “Чи маю я право(змогу) отримувати інформацію у державному виші державною мовою?”. Підписався: слухач-заочник підготовчих курсів Артем. Йому відповіли: «Відповідно до Конституції та законів України навчання повинно бути українською». Згодом секретар приймальної комісії зробить йому зауваження, бо «всє культурніє люді атвічают язиком сабєсєдніка». Потім вона неохоче перейде на українську і запитає у нього: «А як же наші російськомовні харківяни? Ви б не хотіли поїхати навчатися у Полтаву?».
На День посвяти в студенти ректор вишу професор Лісовий В.М. заявив, що викладання у ХНМУ буде державною мовою: «Ви всі громадяни України і знаєте українську мову! КРОКи (спеціалізовані іспити) у вас теж будуть лише українською». Крім того, у серпні цього року ректором ХНМУ було видано наказ про обов’язкове використання української мови у навчальному процесі. Здавалося, що слова ректора, відповідний наказ і вимоги закону «Про вищу освіту» забезпечать право кожному на україномовну освіту, проте насправді все було значно складніше.
Одні викладачі справді прислухалися до ректора, інші, наперед знаючи про «скандального» студента, теж почали викладати українською. Проте частина все ж продовжує саботувати вимоги закону та керівництва вишу і вперто веде заняття російською. Одна з таких – доц. Деєва Т.Б. – відповідальна за навчальну роботу (!) кафедри гістології, цитології та ембріології медичного факультету. Артем запитав у неї: “Чи можна читати лекцію українською мовою? Наш ректор Лісовий В.М. запевнив, що всі заняття будуть українською мовою!”. Вона заявила: «Я буду чітать на рускам». Згодом вона скаже: «Ета проявлєніє нєуваженія к маєму прєдмєту, а впєрєді екзамен”. Після цього цей викладач неодноразово упереджено ставився до Артема. Його навіть викликали у деканат і заявили: «Деєва Т. Б. приїхала з Росії і українську мову вчити не збирається! Вона буде викладати російською!». «Я хочу відмовитися офіційно від її лекцій, тому що вона мене переслідує на мовному та етнічному грунті , а також погрожує мені» – сказав Артем в деканаті. Лектора замінили: Деєву Т.Б. відправили читати лекції на інший потік.
Інші викладачі просто підбурюють студентів і ті, коли викладач починає вести лекцію українською «з піною у роті» горланять на всю аудиторію: «Давай на рузком!», «Ми украінскій нє панємаєм і нє хатім панімать!”. Так Куліш В.П. – заступник декана (!) V медичного факультету з кафедри анатомії людини почав лекцію російською мовою, а коли Артем зробив йому зауваження студенти почали голосно кричати «Давай на рузком!», Куліш В.П. в свою чергу заявив: «Я нє буду устраївать балаган на язиковиє тєми і всє как би панімают рускій язик па умалчанію”. Артем переконаний, що тут студентів явно підбурили: «Зазвичай, коли викладач починає читати лекцію українською мовою, то його ніхто не зупиняє і не кричить. Тут вся справа у викладачі. Просто є студенти, які явно не приховують українофобську позицію і деякі викладачі відразу ж стають на їхній бік». У відповідь на електронне звернення до ректора ХНМУ прийшла така відповідь: «Керівництвом університету було проведено додаткову роз’яснювальну бесіду з співробітниками кафедри анатомії людини, де було наголошено на суворому додержанні у повному обсязі законодавства України з питань застосування державної мови та попереджено про дисциплінарну відповідальність у разі повторного порушення». Останню лекцію Куліш В.П. вже читав українською мовою.
Артем наголошує: «Російськомовні студенти відразу показують неприховану агресію, а в україномовних чомусь спрацьовує комплекс меншовартості та неповноцінності і вони мовчать та вважають, що можна підлаштуватися. Малороси…Є студенти, що підтримують українську мову та в більшості випадків чомусь тільки у приватних розмовах».
Професор Крюков О.І. з кафедри громадського здоров’я та управління охороною здоров’я веде у першокурсників ХНМУ «Історію медицини». На першій лекції Артем запитав: “Я можу отримати інформацію державною мовою?”. Він відповів: «Тут ви не будете отримувати інформацію українською!».
Далі російською мовою також продовжує вести заняття викладач Бабій Л.М. з кафедри анатомії людини. Артем дивується: «Де логіка? Адже всі КРОКи студенти-медики здають лише українською мовою!».
На старших курсах окремі викладачі прямо кажуть студентам: «Єслі кто-та зайдьот я буду весті занятія на украінскам, чтоб нікто патом нє пожаловался».
Найважливіше те, що Артем, незважаючи на все, не складає руки і продовжує боротися! Боротися за україномовну освіту для себе, своїх однокурсників і для майбутніх студентів. Навіть у Харкові є люди, які самотужки активно боряться за українську мову! І один у полі – воїн!

джерело

Іван Огієнко. Наука про рідномовні обов’язки

Опубліковано:

▶ Учні двох останніх середньошкільних клас мусять знати головні рідномовні обов’язки.
▶ Учні всіх шкіл мусять твердо пам’ятати, що рідна мова — то найголовніший предмет їхньої науки, а тому повинні навчатися її зо щирою любов’ю та захопленням.
▶ Учні всіх середніх шкіл мусять уживати як на лекціях, так і на перервах і вдома тільки чистої літературної мови, завжди пильно слідкуючи за своєю мовою й вимовою.
▶ Учні при розмовах у школі й поза нею конче виправляють один одному помилки супроти літературної мови. Ображатися за ці поправки невільно.