Архів категорії: Блоги

Персональні блоги користувачів порталу

Частка україномовних книг в книгарнях

Опубліковано:

Оскільки з минулого аналізу мовного асортименту українських книгарень, пройшло вже більше року. Вирішив його повторити. У вибірку окрім yakaboo.ua, chytayka.com.ua, grenka.ua та f.ua, додав ще rozetka.com.ua та prom.ua. Читати далі

Особисті історії

Опубліковано:

Ярослав Попович

«Тут пачті всє чітают і будут чітать на рузкам!»

Історія Артема – студента-першокурсника Харківського національного медичного університету – це історія постійної боротьби за навчання в українському виші українською мовою. На 27 році Незалежності України україномовні студенти Харкова (і не тільки) перебувають у «мовному гетто». На жаль, лише одиниці з них відстоюють свої права. Його викликали в деканат, про нього знає ректор, його не розуміють однокурсники, але він продовжує боротися. «Я не боюся і готовий йти до кінця» – сказав він мені.
Все почалося ще рік тому, коли Артем записався на підготовчі курси Харківського національного медичного університету. Кожний викладач (хімія, біологія, фізика, математика) починав пару з мовного питання. “Здравствуйтє, тут жє всє мєня панімают, я буду на рузкам”,”Можна на рузкам?». Всі викладачі наголошували, що, звичайно, знають українську мову , але російською нададуть кращу і якіснішу інформацію: “Патамушта на украінскам і на 20% нєльзя так обясніть інформацію”. Артем, який вчився в україномовній школі, зі свого боку наголошував на тому, що ЗНО він буде складати українською мовою , звертав увагу на те, що ходить на приватні заняття з хімії та біології, які ведуться теж українською мовою. Практично всі викладачі підготовчого відділення відмовилися вести підготовчі заняття українською мовою: «Как жє ви сабіраєтєсь учітца в нашем унєвєрсітєті, єслі ви нє знаєтє рузкага язика?», «Тут пачті всє чітают і будут чітать на рузкам! Ета Харькав!». Його запитували: “А єслі у вас будут в групє студєнти с Донєцкай і Луганскай області, то как бить с німі – ви же знаєтє іхнєє атношеніє к українскаму язику”. Артем обурювався: «Отже я маю підлаштовуватися під тих, хто ненавидить все українське?».
На дні відкритих дверей Артем написав записку-запитання до президіуму вишу (це міг зробити кожний абітурієнт): “Чи маю я право(змогу) отримувати інформацію у державному виші державною мовою?”. Підписався: слухач-заочник підготовчих курсів Артем. Йому відповіли: «Відповідно до Конституції та законів України навчання повинно бути українською». Згодом секретар приймальної комісії зробить йому зауваження, бо «всє культурніє люді атвічают язиком сабєсєдніка». Потім вона неохоче перейде на українську і запитає у нього: «А як же наші російськомовні харківяни? Ви б не хотіли поїхати навчатися у Полтаву?».
На День посвяти в студенти ректор вишу професор Лісовий В.М. заявив, що викладання у ХНМУ буде державною мовою: «Ви всі громадяни України і знаєте українську мову! КРОКи (спеціалізовані іспити) у вас теж будуть лише українською». Крім того, у серпні цього року ректором ХНМУ було видано наказ про обов’язкове використання української мови у навчальному процесі. Здавалося, що слова ректора, відповідний наказ і вимоги закону «Про вищу освіту» забезпечать право кожному на україномовну освіту, проте насправді все було значно складніше.
Одні викладачі справді прислухалися до ректора, інші, наперед знаючи про «скандального» студента, теж почали викладати українською. Проте частина все ж продовжує саботувати вимоги закону та керівництва вишу і вперто веде заняття російською. Одна з таких – доц. Деєва Т.Б. – відповідальна за навчальну роботу (!) кафедри гістології, цитології та ембріології медичного факультету. Артем запитав у неї: “Чи можна читати лекцію українською мовою? Наш ректор Лісовий В.М. запевнив, що всі заняття будуть українською мовою!”. Вона заявила: «Я буду чітать на рускам». Згодом вона скаже: «Ета проявлєніє нєуваженія к маєму прєдмєту, а впєрєді екзамен”. Після цього цей викладач неодноразово упереджено ставився до Артема. Його навіть викликали у деканат і заявили: «Деєва Т. Б. приїхала з Росії і українську мову вчити не збирається! Вона буде викладати російською!». «Я хочу відмовитися офіційно від її лекцій, тому що вона мене переслідує на мовному та етнічному грунті , а також погрожує мені» – сказав Артем в деканаті. Лектора замінили: Деєву Т.Б. відправили читати лекції на інший потік.
Інші викладачі просто підбурюють студентів і ті, коли викладач починає вести лекцію українською «з піною у роті» горланять на всю аудиторію: «Давай на рузком!», «Ми украінскій нє панємаєм і нє хатім панімать!”. Так Куліш В.П. – заступник декана (!) V медичного факультету з кафедри анатомії людини почав лекцію російською мовою, а коли Артем зробив йому зауваження студенти почали голосно кричати «Давай на рузком!», Куліш В.П. в свою чергу заявив: «Я нє буду устраївать балаган на язиковиє тєми і всє как би панімают рускій язик па умалчанію”. Артем переконаний, що тут студентів явно підбурили: «Зазвичай, коли викладач починає читати лекцію українською мовою, то його ніхто не зупиняє і не кричить. Тут вся справа у викладачі. Просто є студенти, які явно не приховують українофобську позицію і деякі викладачі відразу ж стають на їхній бік». У відповідь на електронне звернення до ректора ХНМУ прийшла така відповідь: «Керівництвом університету було проведено додаткову роз’яснювальну бесіду з співробітниками кафедри анатомії людини, де було наголошено на суворому додержанні у повному обсязі законодавства України з питань застосування державної мови та попереджено про дисциплінарну відповідальність у разі повторного порушення». Останню лекцію Куліш В.П. вже читав українською мовою.
Артем наголошує: «Російськомовні студенти відразу показують неприховану агресію, а в україномовних чомусь спрацьовує комплекс меншовартості та неповноцінності і вони мовчать та вважають, що можна підлаштуватися. Малороси…Є студенти, що підтримують українську мову та в більшості випадків чомусь тільки у приватних розмовах».
Професор Крюков О.І. з кафедри громадського здоров’я та управління охороною здоров’я веде у першокурсників ХНМУ «Історію медицини». На першій лекції Артем запитав: “Я можу отримати інформацію державною мовою?”. Він відповів: «Тут ви не будете отримувати інформацію українською!».
Далі російською мовою також продовжує вести заняття викладач Бабій Л.М. з кафедри анатомії людини. Артем дивується: «Де логіка? Адже всі КРОКи студенти-медики здають лише українською мовою!».
На старших курсах окремі викладачі прямо кажуть студентам: «Єслі кто-та зайдьот я буду весті занятія на украінскам, чтоб нікто патом нє пожаловался».
Найважливіше те, що Артем, незважаючи на все, не складає руки і продовжує боротися! Боротися за україномовну освіту для себе, своїх однокурсників і для майбутніх студентів. Навіть у Харкові є люди, які самотужки активно боряться за українську мову! І один у полі – воїн!

джерело

Іван Огієнко. Наука про рідномовні обов’язки

Опубліковано:

▶ Учні двох останніх середньошкільних клас мусять знати головні рідномовні обов’язки.
▶ Учні всіх шкіл мусять твердо пам’ятати, що рідна мова — то найголовніший предмет їхньої науки, а тому повинні навчатися її зо щирою любов’ю та захопленням.
▶ Учні всіх середніх шкіл мусять уживати як на лекціях, так і на перервах і вдома тільки чистої літературної мови, завжди пильно слідкуючи за своєю мовою й вимовою.
▶ Учні при розмовах у школі й поза нею конче виправляють один одному помилки супроти літературної мови. Ображатися за ці поправки невільно.

Мовні обов’язки за Огієнком

Опубліковано:

▶ Мати — то найміцніша твердиня збереження рідної мови
▶ Мати, що не навчить своєї дитини рідної мови й не защепить їй правдивої любови до неї, є зрадниця своєї нації. Цей найбільший гріх супроти свого народу непокоїтиме таку матір ціле життя, й вона не зазнає правдивого щастя до могили.
7. Кожна інтелігентна мати, особливо ж недержавного народу, конче мусить добре знати Науку про рідномовні обов’язки.
▶ Дбайлива інтелігентна мати вияснить своїй дитині різницю між її мовою літературною й говірковою…
▶ Кожний інтелігент повинен виховувати в своїй родині не тільки соборну літературну мову, але й добру літературну вимову.
▶ Кожний батько, особливо ж інтелігент, мусить говорити в своїй родині тільки літературною мовою, мусить вияснювати рідномовні гасла та обов’язки, завжди даючи добрий приклад своїй дружині та дітям, і завжди вимагаючи від них уживати чистої мови.
▶ Усі інтелігенти вільних професій у своїм родиннім житті обов’язані вживати тільки соборної літературної мови, щоб своїм прикладом заохочувати до того й інших.
▶ При розмовах… виправляють один одному помилки супроти своєї соборної літературної мови. Ображатися за ці поправки невільно.

▶ Кожний … дбає, щоб уся його родина читала приступну [доступну] мовознавчу літературу й говорила тільки своєю літературною мовою.
▶ Кожний … повинен мати в себе найпотрібніші підручні й довідкові рідномовні мовознавчі праці

Особисті історії

Опубліковано:

Alina Kovalenko

Ситуація наступна.
Перевела дітей (7клас) через зміну місця проживання в іншу гімназію. Заклад спеціально шукала, щоб була гімназія, бо діти до цього навчались в україномовній гімназії. Гімназія заявлена як україномовна (поряд є і російськомовна школа), тому зупинили вибір на цій гімназії. Великим здивуванням було те, що вчителі фізики, хімії та біології урок пояснювали тему російською мовою (підручники – українською).
До слова, всі діти в класі розмовляють теж російською, що не дивно, адже це Дніпро. Та й наші попередні однокласники теж спілкуватись російською. Але тут не лише спілкування, а подання інформації вчителем була російською. Діти мої сказали про це класній керівничці. Вона пообіцяла вияснити і розв’язати цю ситуацію. Наступні уроки біології та хімії були українською. А от фізика лишилась без змін. У дітей паніка, вони не розуміють суті уроку і просять пояснити українською, на що вчителька відповідає: учітє рускій!
Мої хлопці заявляють, що не будуть його вчити, бо це українська школа і він їм не потрібен. Вчителька сказала, що вона не “гаваріт на украінском” та продовжила вести урок російською, а до повного щастя, через небажання купляти у неї збірник задач, який можна скачати з інтернету, назвала моїх дітей “малоімущими” та наказала класу виділити кошти з їх фонду, щоб моїм дітям купити цей збірник!
Діти класу почали возмущатись, що не хочуть спонсорувати нікого, почали вигукувати моїм хлопцям, щоб ті “валили з їх школи”. Настрій однокласників негативний. Новачків вони і без цього не прийняли в свій клас. Постійне цькування, образи та знущання з моїх хлопців. Такого булінгу я ще не зустрічала.

джерело

 

Oleh Oleg

Я – киянин. І мені регулярно доводиться відстоювати своє право на отримання інформації та обслуговування державною мовою. Роблю це не завжди, бо так би я витрачав на це весь свій час включно зі сном. В залежності від ситуації це набуває різних форм: від легкої поради до офіційної скарги, на які, до речі, завжди реагувало керівництво закладів (ОККО, СпортЛайф, Євразія…) – вони завжди вибачалися за своїх співробітників і запевняли, що такого більше не трапиться. Але інцидент, що трапився зі мною щойно (15.09.2017 19:30), перевершив усе. Такого кричущого порушення прав ще не було. Мені вперше довелося викликати поліцію по справі обмеження моїх конституційних прав.
Отже, “ЕКО Маркет” під Києвом (м.Вишгород, вул.Набережна, 2Б). Касир Юхименко (на фото) починає ставити мені питання іноземною мовою, я прошу українською, на що вона різко відмовляє. Я повідомляю, що вона порушує закони України, за якими обслуговування/надання інформації за замовченням має відбуватися українською мовою. Вона нахабно каже, що “а я нє понімаю укрÁінскій. і вообщє я русская”. Я прошу покликати адміністратора та книгу скарг. Адміністратор не приходить, за касира намагається вступитися охоронець-жінка, повідомляючи мені знову ж таки в різкій формі, щоб не затримував тут людей (хоча я нікого не затримував, пробив увесь товар і заплатив карткою). Я ще раз прошу покликати адміністратора або викличу поліцію для оформлення заяви. Через якийсь час з’являється жінка-адміністратор (не представилася) і теж на підвищених тонах щось намагалася мені довести. “Книгу скарг” на моє прохання надавати відмовилася, пропонуючи її мені самому шукати по магазину. Довелося викликати поліцію. Приїхали швидко, за хвилин 7. Але на місті не захотіли з’ясовувати де знаходиться “Книга скарг” і чому мені відмовили в цьому праві співробітники магазину відомої мережі. Пропонували проїхати в райвідділ для оформлення заяви, на що я категорично неодноразово відмовив (хто тут постраждалий, вибачте? та й дружина з маленькою дитиною вже зачекалися у машині). Все ж таки прийняли заяву на місці.
Будемо уважно слідкувати за розвитком подій. Хотілося би отримати офіційну відповідь від мережі “ЕКО Маркет”, як взагалі допускається таке приниження українців. Адже саме для таких випадків Держпродспоживслужба опублікувала роз’яснювальний лист від 12/2016, де чітко обгрунтовано законами, що мовою надання послуг за замовченням на всій території України має бути українська – єдина державна мова, і недотримання цього фундаментального права громадянина України є грубим порушенням законів.
P.S. Закликаю всіх поставити відповідні питання у відгуках на сторінці “ЭКО маркет” (назва якої теж чомусь починається з іноземної літери)
P.P.S. Мій коментар на офіційній сторінці ЕКО маркет був видалений, а можливість коментувати – закрита. У зв’язку з цим звертаюся до Vitaliy Bachinskiy (керівник онлайн-проектів ЕКО маркет) з проханням прокоментувати цей випадок, а також блокування мене і видалення мого відгука

джерело

 

Oleksandr Martynenko

Частенько буваю у новому магазині мережі VARUS, що на проспекті Академіка Палладіна. Загалом отримую позитивні емоції. Зокрема касири переважно звертаються українською, а ті що починають з російської, на прохання перейти на державну приязно погоджуються… Аж раптом сьогодні!.. Молода жіночка за касою на чемне прохання перейти на українську не реагує:
– Вам пакєт нужен?
– Будь ласка, українською…
– Ілі ви рєшаєтє нужен лі вам пакєт, ілі прахадітє і нє задєрживайтє очєрєдь!
– Ви не можете говорити українською?
– Магу… Єслі для вас ета так прінципіальна і ви такой патріот, пачєму ви здєсь, а нє в АТО, как мой муж?
– Тут є важливі справи поки що: таких як ви зокрема просвітляти…
– У мєня свая патріатічєская пазіция!
– Але ж ви маєте хоча б виконувати інструкцію закладу (на кожній касі перед касиром розміщена табличка з переліком основних фраз (українською!) спілкування з покупцем: “Добрий день! Чи маєте картку лояльності?..” і т.д.). А я маю право на обслуговування державною мовою. Чи не так?
– Я сама разбєрусь с адміністрациєй… Ахрана! Падайдітє! Мужчіна задєрживаєт пакупку!..
Далі продовжувати розмову було безглуздо. Хоч побачивши, що я почав знімати відео на телефон продавчиня кілька фраз державною з себе таки витиснула… Пішов писати скаргу, де дізнався, що спілкувався я не просто з касиром, а з заступником директора магазину (!!!) Чекаю реакції від мережі VARUS… Прикро, що ніхто з черги не підтримав мою законну вимогу. Ми українці все ще – супертолерантні, інфантильні чи просто дурні?! Зате пару войовничих ватників на мене накинулись. Одна з них потрапила на відео… #VARUS

21414708_1655003181237661_5510890041623020895_o

джерело

 

ПРО МОВУ, ПРАВО КОРІННОГО НАРОДУ І НАГАЛЬНУ НЕОБХІДНІСТЬ ПОРЯДНОЇ ВЛАДИ

Опубліковано:

еліфбе

Розгляд Верховною Радою України в другому читанні проекту закону України “Про освіту” минулого вівторка завершило нарешті довгий процес його ухвалення. Перше читання відбулося, як пам’ятаємо, ще в жовтні минулого року. Але вже напередодні громадськість сколихнула тоді тривожна заява письменниці Лариси Ніцой про те, що кулуарно підготований проект закону про освіту, замість стати одним з найважливіших інструментів утвердження в державі державної мови, натомість, своєю сьомою статтею фактично консервував двомовність в сфері освіти, а відтак і дуже вигідну багатьом мовну шизофренію в Краю. Адже, попри те, що в проекті закону мовилось про забезпечення мовних прав нацменшин загалом, ні в кого не виникало жодних ілюзій щодо того, мовні права якої саме нацменшини застоювано в першу чергу.
Проміжок часу між першим та другим читанням був, проте, цілком достатнім для внесення відповідних правок, а піднята невгамовною пані Ніцой хвиля громадського несприйняття політики теперішньої, нібито патріотичної, влади на збереження і подальше плекання московомовності, виявилась досить потужною, аби прочистити мізки багатьом благодушно до того налаштованим депутатам. Відповідні правки, отож, було внесено і на виході закон виглядав вже зовсім не безнадійним. В усякому разі, від міносвітівського “навчання мовою нацменшин” мало що залишилось. Власне, мовою нацменшин таки навчатимуть, але відтепер лише в молодшій школі. Вже з п’ятого класу навчання в національних школах відбуватиметься державною мовою, причому, частка її з кожним наступним класом збільшуватиметься аж до того, що в старшій школі викладання практично всіх предметів вестиметься лише державною мовою.
Чи то демократично? З лихвою. Зважаючи на те, що однією з найважливіших функцій мови є функція об’єднання, згуртування нації, неважко прорахувати, що реалізація права нацменшин на освіту рідною мовою аж до вищої школи, привела б, щонайменше, до того, що ми за власний кошт готували б фахівців для сусідніх держав, в гіршому — до дезінтеграції країни, втрати її частин, до втрати, зрештою, власної державності. Не варто забувати до того ж, що найбільша нацменшина Краю — нацменшина, мова якої і на двадцять шостому році Незалежності продовжує великою мірою пригнічувати мову титульної нації — багаторазово роздута за рахунок наших власних доморощених манкуртів: переконаних малоросів, ідейних хохлят — всіх тих тьотьмоть і минмазєніних, нащадків продотрядівської комси та гулагівських вертухаїв, які до етнічних московитів жодного стосунку, насправді, не мають. Жодним чином не посягаючи на їх беззастережне право кохатися в будь-якій мові, московська вона чи саамська, маємо бути свідомими того, що навіть велика група етнічних лопарів, поселяючись в найдемократичнішій країні, не може вимагати, аби та країна підлаштовувала під них свою мову.
Отже, цього вівторка право нації на державну українську мову більш-менш застояно. Чи на тому все? Навряд чи. Відчайдушні зусилля, які докладала наша привладна “еліта” — навіть не для консервації потужних позицій московської мови в Україні — для їх розширення і просування, не дзволяють, на жаль, сподіватися на таке. Як забути, що “постреволюційні” голова ВР та прем’єр в розпал московської агресії висловлювались за надання особливого статусу московській мові в Україні? Як забути, що “постреволюційний” Президент пішов ще далі — 3 липня 2014 року вніс до Верховної Ради України подання про закріплення того “особливого” статусу московської мови в Конституції України?
От і тепер гидко було спостерігати за тим, як нібито українська влада, в особі Міністерства освіти, Комітету ВР з науки та освіти, всіма засобами намагалась протягнути малоросійський варіант закону. Для легітимації того процесу була сформована група ретельно підібраних громадських експертів, яка замість відстоювання інтересів нації чомусь з великим розумінням сприйняла позицію влади. Головним їх аргументом було те, що депутати ВР нізащо не затвердять єдиною мовою освіти мову державну (забігаючи вперед, зазначимо, що попри категоричні прогнози, за державну мову в освіті були готові проголосувати 196 депутатів. Зовсім не мало, чи не так?) Сумно, але для досягнення своєї мети наша влада вдалася до ганебної маніпуляції, коли нацменшини “невинно” підчепили до корінних народів. Для інформації: в Україні корінними народами, окрім, власне, русичів-українців, є приазовські греки, виселені з Криму за Катерини II, караїми, кримчаки та к’иримлар, більш знайомі нам як кримські татари. Суть же маніпуляції полягала в тому, що безперечне, захищене міжнародними законами право корінних народів, зокрема, на навчання рідною мовою, безпідставно переносилось на решту національних меншин, які, на відміну від корінних народів, є діаспорою народів, що мають свої етнічні батьківщини за межами України. В цьому сенсі, з введенням навчання виключно державною мовою, ані угорська, ні румунська, ні московська, ні навіть грецька мови не опиняються під загрозою, на відміну, скажімо, від кримськотатарської мови, яка сформувалася саме в Криму, тож ніде, окрім як на своїй батьківщині розвиватися повноцінно не може. Відтак, цілком зрозумілою була емоційність виступу голови Меджлісу к’иримлар пана Рефата Чубарова під час дебатів перед голосуванням закону. Очевидно, що закон в цій частині, особливо ж з гляду на вже проговорене, обіцяне надання Кримській автономії статусу національної, має корегуватися. Адже в теперішньому своєму вигляді, стосовно найчисленнішого корінного народу України, він мало чим відрізняється від мовного закону окупанта.
В іншому ж, при всьому позитиві ухваленого закону, який, хто б там що не говорив, є якісним кроком вперед, маємо розуміти, що сам він, як одна лише принука, не здатен змусити неукраїномовних українських громадян полюбити українську мову, щиро сприйняти її своєю. Для того потрібно ще дещо. Що саме? Запитаймо себе, чому це такі непоступливі у нас московомовні громадяни, перебираючись за кордон, скажімо, в Канаду, Сполучені Штати Америки чи в Австралію, залюбки вчать англійську і навіть на думці не мають вимагати від тамтешніх урядів закріплення в їх конституціях ані державного, ні, бодай, якогось особливого статусу для московської мови. Не вимагають нічого подібного від урядів Іспанії, Німеччини і значно напористіші московити. Прикметно, що за такої явної непоштивості і ВВП не вимагає від свого кишенькового уряду права вводити своїх зелених чоловічків на територію тих негречних країн для захисту грубо попраних мовних прав соотєчєствєнніков. Здогадуєтесь чому? Правильно: успішність, а відтак і високий життєвий рівень населення тих країн, їх економічна, військова потуга, їх фінансова, а отже й політична стабільність є настільки вагомими аргументами, що вивчення тамтешньої державної мови сприймається майже як честь.
Ось саме тому ані освітня, ні пенсійна, ні будь-яка інша реформа не запрацює належно в Україні, без відродження економіки, без наведення ладу в фінансовій сфері. А для того треба не на словах, а на ділі забезпечити сприятливі умови ведення бізнесу, повернути довіру до банків, надати можливість легкого доступу до низьковідсоткових банківських кредитів.
Але для того безумовно необхідним є:
а) очищення влади від мафії і шахраїв;
б) приведення в неї порядних, фахових людей, патріотів своєї країни, державців.
Адже можна бути вдягненим в найбарвистіші вишиванки, демонструвати придбані на Привозі дипломи найпрестижніших академій світу, виголошувати з високих, в тому числі міжнародних майданчиків найправильніші, найполум’яніші лозунги, але коли при всьому тому ви вивозите з України український (як правило, нацарьований) капітал в офшори, всі розмови про залучення до Краю іноземних інвестицій перетворюються на чистої води профанацію.
Звідси витікає логічне і неминучи питання: чи здатна змінитися, стати порядною, фаховою наша сьогоднішня влада? Чи здатна на реальні позитивні трансформації влада, яка в часі війни, замість вирішення питання життя і смерті держави Україна, фактично займається мародерством, нарощує собі фінансовий жирок, за прикладом Московії, потроху, але, неухильно згортає демократію, підминає під себе вільну пресу, суди, цілим парламентом відстоює спійманих на гарячому злочинців, які награбували сотні мільйонів?
Якщо відповідь негативна, варто діяти, і то — негайно. Це не означає, що автор закликає до нового Майдану. Якраз навпаки: аби уникнути його, маємо невідкладно, вже сьогодні, змушувати парламент змінити промафіозне виборче законодавство, змінити склад роками нелегітимної ЦВК і, що найголовніше, вже зараз приглядатися до тих, кого завтра приведемо до влади. Годі тасувати засмальцьовану колоду краплених псевдомойсеїв, товариство. Вони вже показали все на що здатні. Ще менше потрібні різномастні коти в мішку. Фаховість, порядність і патріотизм — ось критерій нашого вибору. Не зрадьмо ж себе й цього разу!

8 вересня 2017 р.

Валентин БУТ

Особисті історії

Опубліковано:

Kostyantyn Andriyuk

Частина 1

Супермаркет НОВУС, за адресою, м. Київ, Броварський проспект, 18Д, здійснює антиукраїнську політику, спрямовану проти україномовних громадян України.

22 липня 2017 року мною, близько 12:30 було здійснено покупки в даному магазині. 99.9% працівників цього закладу не перейшло зі мною на українську мову. Всі вони продовжували демонстративно спілкуватися зі мною далі російською.
Відділ – м”яса – російською
Працівниця молочного відділу – російською
Працівниця, в проході в якої запитав де лежить певний товар – російською
Працівниця відділу не харчових товарів – російською
Адміністратор зали – привіталась російською, щоправда перейшла на українську. Бо звісно, це її прямий обов’язок знати українську.
Касирка – російською
А зараз деталі. . .

Працівниця Олена Ляшенко, у відділі молочних товарів, на моє прохання спілкуватися зі мною українською демонстративно заявила: “Я не связиваюсь з релігіознімі вапросамі і палітікою і буду разгаварівать как мнє удобна. Какая разніца на каком язікє гаваріть”. Після чого пані Ляшенко не менш демонстративно розвернулася і пішла від мене геть зі словами: “Мнє нада работать”
Адміністратор зали (на фото 2) не зробила жодних спроб вирішити ситуацію, навіть не підійшла зі мною до Олени Ляшенко, натомість розпочала сперечатися за мовне питання. На моє зауваження, що російська мова це мова РФ і путіна, адміністратор відповіла: “А також це мова Пушкіна, Лермонтова і Достоєвського”. Ці російські класики у адміністратора, відскакували легко від зубів. Після чого адміністратор додала, що у них весь персонал російськомовний, ніхто не буде перевчатися, за такі смішні гроші ніхто працювати не буде і якщо звільняти за російську мову, то треба звільняти всіх.
Ситуацію не будо вирішено жодним чином.
Російськомовна касир на касі, як не дивно, виявилася найбільш адекватною, з тих, кого я цього дня зустрів у цьому приміщенні. Вона чесно визнала, що їй соромно за незнання української і в школі, українську мову, вона вочевидь вчила “для галочки”. Вся ця розповідь була звісно ж російською мовою.

ВИСНОВОК:
Керівництво мережі супермаркетів НОВУС не зацікавлене у своїх працівниках. Воно не бажає організовувати їм курси української мови та підвищувати їхню кваліфікацію!
Велика ГАНЬБА керівництву мережі супермаркетів НОВУС!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Частина 2

Друзі!
Я щиро дякую всім небайдужим українцям, хто не обійшов увагою мовне питання працівників та керівництва мережі супермаркетів НОВУС.
Ви просто – СИЛА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Так сталося, сьогодні я знову опинився в цьому магазині. І що цікаво, зустрів там працівницю Олену Ляшенко. Яка три дні тому так агресивно реагувала на прохання спілкуватися українською з клієнтом магазину НОВУС. Цього разу, пані Ляшенко, впізнавши мене, миттю почала спілкуватися українською. Видно, що їй було непросто, але я чесно вам всім заявляю, у пані Олени цілком пристойний рівень володіння української. Чому вона соромилася раніше, я вже не уточнював :-)
Пані Ляшенко повідомила, що до них був візит керівництва, яке ще раз переконало персонал у необхідності спілкування українською з їхніми клієнтами.
Заради експерименту, я пройшовся іншими відділами. У відділі хліба все ще російською, працівники охоронної структури – російською, але загалом, сьогодні мовна ситуація була 80% на 20%. На користь нашої найкращої в світі мови – УКРАЇНСЬКОЇ!
Вдячний такими змінами та адекватністю, я залишив відгук у книзі побажань. Але зробив допис-попередження, щоб такі дії не були разовими і показовими!
Дякую всім і так тримати, в боротьбі за покращення нашої країни!
Щиро Ваш!

джерело, джерело

Dima Seleznyov

Согодні викликав #таксі898 в Києві і на моє прохання обслуговувати мене українською мовою вислухав багато уселякого тексту, суть якого, що, мовляв вони не зобов’язані переходити на українську якщо про це просить клієнт. Звісно у мене це викликало здивувавання та навіть обурення з цього приводу. А дивує той факт що в цій диспетчерскій немає жодньої працівниці, яка мала б змогу обслуговувати клієнтів таксі українською. А на мої аргументи що по констетуції я маю право отримати обслуговування державною мовою були пред’явленні оригінальні пояснення що до іноземних кліентів які говорять англійською, але навіть вони намагаються спілкуваться російською. І тут занавіс… мовлял у диспетчерській не зобов’язані навіть іноземців обслуговувати англійською!!!!!!! Це повний аут! Це якесь ментальне дно, порівнювати свою державну мову з іноземними мовами. Я киянин, і я розумію що в Києві багато російськомовних людей, але таке ставлення до нашьої мови принижує ії гідність і викликає у мене розпач. Така сама ситуація і в #Таксі838 та #Таксі709 і от тількі в Таксі 7997 коли я зателефонував, зі мною почали розмову російською а потім швидко перейшли на українську навіть без мого прохання. І тому хочу закликати свідомих людей не користуватися цими, перечисленими мною сервісами таксі крім Таксі 7997.

джерело

Bandera Slobožanskiy

#приниженняукраїнців
Національний оператор мобільного зв’язку “Київстар” в Кривому Розі на колі 95 кварталу потрапив у мовно-дискримінаційний скандал.
Завітавши в представництво компанії для оплати послуг інтернету , послугу оплатити я не зміг ,через меню іноземною мовою в терміналах оплати. Звернувшись за допомогою до співробітників , я чемно попросив розмовляти зі мною державною мовою і мовою клієнта , але у відповідь щось пробелькотавши іноземною мовою, тицьнули пальцем в бік терміналу оплати послуг. Таку неповагу до себе я вирішив зафіксувати в книзі “Скарг і пропозицій”.
Співробітниця компанії ,Маслаускас Олександра грубо розмовляла зі мною , дискримінуючи мене за мовною та етнічною ознакою ,наводила факти переваги іноземної російської мови над державною:
-Обслуговуйте мене будь ласка українською мовою , я не розумію іноземних мов.
-Я хаділа врускаізичную школу і в паспартє умєня на втарой страніце фсьо напісана нарускам ізиґє і вапщє фсє кріваражанє расҐАВарівают нарускам , такчта ідітє фкієф кпрізідєнту стакімі прєтенсіямі.
-Я платю вам гроші , я вимагаю поважати мене і обслуговувати мене мовою держави в якій ви живете, але в вашому випадку є доволі простий вихід -Чємодан-вокзал-росія.
В конфлікт втрутилася куратор цього офісу та запропонувала вирішити суперечку але не вийшло .
Працівники компанії викликали охорону та поліцію , щоб написати заяву на мене про те що я не маю права фіксувати порушення законів України , а саме , дискримінацію за мовною та етнічною ознакою в сфері обслуговування.

Була написана скарга та зняте коротке відео , нажаль воно не охоплює всього інциденту конфлікту.

Поважайте себе і вимагайте поваги від інших ваших конституційних прав , особливо коли вас утискують та дискримінують невігласи- емігранти яких ми несемо на нашій шиї , проливаючи за них кров на фронтах війни.

21199405_112844966073817_5887307545875095902_o

джерело

 

Даринка Ярошенко

Дарина Ярошенко з Обухова врешті-решт домоглася відміни вивчення російської мови у класі, де навчається її дитина. Це право жінка виборювала впродовж шести місяців. До цього були звернення не лише до дирекції школи №5 Обухова, а й  навіть до Міністерства освіти та науки України. З останнього, до речі, відписали Дарині , що її дитина має право не вивчати російську, але це слід погодити з керівництвом школи. Тож, 28 серпня, під час батьківських зборів, було ухвалено рішення про відміну вивчення російської мови у класі сина Дарини, який зараз перейшов у п’ятий клас.

«В понеділок, 28 серпня, у нас були батьківські збори, на яких директор відмінила вивчення російської мови в нашому класі. Для тих,  хто дуже хоче, після уроків є факультатив з російської мови, але бажаючих у нас  не знайшлось. Взагалі, у нашому класі восьмеро батьків виступали проти обов’язкового  вивчення російської. Після публікації звернення(у Фейсбук – ред.), з’ясувалося, що така біда по всім школам Обухова. До мене звернувся  по допомогу  батько,   діти  якого вчаться в  школі №1 міста. Він  також не бажає, аби вони вивчали російську. Чоловік  уже мав розмову з директором школи, зараз чекаємо на його рішення. Також мама учня 4-ї  школи заявляла про бажання скасувати російську», – розповіла Обухів ONLINE Дарина.

Активна мама радить іншим батькам не боятися відстоювати свої права.

«Навіть якщо одна дитина в класі проти російської мови, директор школи забов’язаний враховувати всі побажання батьків. Якщо дитина одна в класі проти російської мови, а всі інші за російську мову, цей предмет переводиться з обов’язкової на факультатив. Його  ставлять першим або останнім, для того, щоб дати можливість тій дитині не відвідувати цей урок. Вивчення російської мови вирішується на батьківських зборах шляхом голосування. Взагалі, в нашій державі не обов’язково вивчати російську мову! Російська мова це мова нацменшин, і її можно замінити будь яку іншу», – пояснює Дарина.

На боротьбу Дарину надихнув приклад Марини Хаперської, відомої волонтерки з Харкова, яка публічно виступила проти примусового вивчення російської мови в українських школах. Відповідне звернення вона адресувала міністру освіти і науки Лілії Гриневич. Хаперську обурило те, що її дитина, яка жодним чином не належить до національної меншини “росіян”, повинна вивчати російську мову у школі.

джерело

Пропозиції до Державної Української Мови

Опубліковано:

Народна мудрість підказує: «Слово не горобець…». Ця приказка мала б слугувати людству на шляху до злагоди і добра. Та, нажаль, багатство мови кількістю слів, без чіткого визначення практичного застосування кожного веде до протилежного: розбрату, занепаду моралі й розбещеності, деградації суспільства. Та за вікном – ХХІ століття, час нових вимог, нових цінностей. Скарби історії українського народу дають нам вірний курс у майбутнє. І головними нашими здобутками є любов і кохання.
Працюючи у Службі маркетингу Івано-Франківського ДП ВО «Карпати», об’їздив всю Україну, постійно спілкуючись з людьми. І дійшов висновку, що вся суть протиріч саме у материнській мові, розмові матері із дітьми, що народжені від кохання. Однак не всі діти в Україні від кохання. Бо кохання – це інтимні стосунки з любимою, оповиті ніжністю та трепотом спілкування з володаркою очей, що запали в душу з першого погляду на все життя, і переросли у взаємну любов. Підставою для даного висновку стали численні спілкування з вихідцями Карпатських гір, для яких кохання чітко асоціюється із інтимним життям з любимою, коли на очікування ніжного слова після випадкового непорозуміння йдуть десятиліття, а то й усе життя. Може тому так стійко тримається протистояння між заходом і сходом в Україні, через розмитість понять в тлумачних словниках української мови.
Виховані матерями діти у часи буремних змагань, здебільшого без батьків, так і не змогли привнести у наш вік мужність і силу своїх батьків, їх слова. Бездумне ж застосування слів, передусім батьками, є й першоджерелом їх хвороб, до нуля зводить свій виховний вплив на дітей. І ця проблема значно ширша питань двомовності. М’яка українська мова, мова споконвічних захисників своїх кордонів, привнесла в українські словники слово «кохатися», яке за брутальністю не поступається російському матірному аналогу, нівелюючи високість почуттів, прихованих за словом «кохання». І ця мова, як ніде в Світі, піднесла статус жінки, матері. Російські брати, нащадки київських й галицьких князів, що у північних широтах звикли вільно розмовляти із своїми чотирилапими друзями, стали стратегами та розбудовниками держави. Пригадаймо, чи не за їх порадами у часи Б.Хмельницького були застосовані жорстокі види покарань за зраду в козаків? Результат – високе піднесення статусу чоловіка російською мовою.
Німецька діаспора, що оселилася повз Волгу, у степах, за часів німкені Катерини-ІІ, врятована українським хлібом у 1932-1933 роках, дала паростки в Україні, в Миколаївській області, в місті корабелів. Та Україна перед світом визнала акт голодомору тих років. Всі німці покинули нашу країну. І український ефір сколихнула звістка про жорстоке зґвалтування дівчини у Миколаєві. То може ми, українці, не нація, як німці, а скоріше – нелюди? А може проблема у материнській мові, коли її саму кидають доживати вік біля клаптику землі і худоби. Думаю – проблема і в «коханні».
Найскладніший факт сьогодення – мовна деградація лексики підлітків, що батьками не навчені правильному підбору слів при спілкуванні, особливо з особою протилежної статі. Досвід вказує, що саме Миколаївцям, як ніде в Україні, притаманний правильний, виважений, шанобливий і дбайливий підбір слів при спілкуванні. І такий підбір слів не лише запорука щасливої долі сім’ї та шлюбу, а й відкрита дорога у майбутнє щасливе життя…
Виховувати вмінню кохати треба з пелюшок, як і правильній, виваженій лексиці. А для цього дитина ніколи не мала б чути сварок між батьками, чи то приниження гідності будь-кого в очах дитини. А це можливе лише за умови суцільних компромісів між батьками. Та компроміс можливий лише між рівними. Отож потрібен симбіоз мов, органічне поєднання двох величних мов у єдину Державну Українську Мову, де в одному рядку мають бути прописані слова й українською, й мовами національних меншин українською абеткою. Державна Українська Мова мала б дати Світу взірець сімейного порозуміння та батьківського виховання наступних поколінь прикладом взаємного шанування, любові і поваги.
З розмови із палким захисником української мови: «… треба вклонитися жінці, бо вона тримає три кути в хаті…», а то й всі чотири, як батько в бігах.
Легко бездумно вештатися по світах у погоні за грошима, а потім ще й продавати своїм нащадкам вкрадене в тебе ж, через твою щирість, та подане у гарній обгортці твоїми ж панами. Блиск срібла затьмарює очі, особливо коли проблеми виховання дітей та їх доля Тебе не обтяжують (на то є жінка, матір). Вона нагодує… От і виростають такі собі «Шевченки», що лаштунками високих цін за «комфорт» подають українцям звичайнісіньку «халтуру», прикрашену західними технологіями… Багато схожих «мають роботу», від якої частенько дружина бездумно витрачає гроші та їздить у дорогому авто. А діти мають нервові розлади. Адже вони, як ніхто, відчувають загальну байдужість до їх долі, що прихована за лаштунками «памперсів» та «коханих малюків» на шпальтах яскравих журналів. Та яка користь нащадкам від тої «роботи», передусім байдужих до чужих дітей «батьків». От і тікають від відповідальності хоча б «ще за один кут» ті, хто за своїми «роботами» забув про справжній «труд»: труд пахаря, труд вихователя, слюсаря чи верстатника…, дивуючись просуванню на західні землі України донеччан та луганчан, для яких розмитого поняття «праця» ніколи не існувало. Та рішення просте: замість розмов про любов, треба кохати і вчити дітей вмінню його відчувати. А таке одній жінці не по силах. Бо в коханні обоє рівні, а де нема рівності – нема й кохання. Адже КОХАННЯ – ІНТИМНІ СТОСУНКИ З ЛЮБИМОЮ, де останнє слово стосується ОБОХ. І піклуючись про любу дитину ніколи не вдягнеш її у «памперс» і подбаєш, щоб вона і інші довкола мали б краще майбутнє. Адже все, що зараз продається в Україні розроблено українцями і їх братами у часи УРСР, коли підлітки майстрували і креслили, дівчата винаходили нові моделі вбрання чи дитячої іграшки. Та «занавіс» обрушили, не можна весь час сидіти за частоколом паркана… І дружній Китай заполонив українські крамниці нашими ж розробками, що вдосталь відкрито були опубліковані.
Правильний і тактовний підбір слів потрібен обом, в першу чергу у шлюбі. Він же… і найкращий лікар. Особливо від «чоловічих хвороб», для лікування яких світова фармацевтика виготовила безліч «Супер…» і т.п., а одночасно й від жіночої «хвороби» під загадковою назвою «клімакс» (і безліччю «нових» препаратів, аби вкоротити подружжю життєвий вік). Адже сенс життя – в дітях. Нових!
Тож пропоную почати з мовних словників, в яких відображено і мовну спадщину, і культуру, і шлях у майбуття. Дивним чином на теренах СНД «воюють» між собою лише дві мовні культури: українська та російська, бо в мовне середовище людей обох країн увійшли стійкі слова й вирази, обумовлені «жорстокими крайнощами», що виникли на фоні мовних «труднощів». Вирішення цих труднощів не у вдосконаленні окремої «мови» – а саме у органічному їх поєднанні – і «Засади державної мовної політики» дають можливість не просто штучно створити «Державну Українську Мову», а дати народу України дорогу у щасливе майбуття, припинивши чвари й розбрат. А тому, в усіх словниках слід чітко прописати основні термінологічні слова й вирази. Вікове надбання українців, щодо понять «кохання» та «любов», вважаю за потрібним доповнити особливою відмінністю «покладання» від «доручення», а особливо, в плані «піднесення» й «торжества» самостійного «возлагання» на себе обов’язків будь-ким.
Прикладом симбіозу міг би слугувати такий тематичний рядок: чорниця, черніка, афени. Симбіоз у тлумачних словниках не мав би мати випадковий, необґрунтований, свавільний підбір слів й виразів аналогічного рядка у Словнику Державної Української Мови. Інститут української мови НАН України готує до друку Словник у 20-ти томах. Та краще перевидати перший том – вже Державною Українською Мовою – за Законом «Про засади…», й не поспішаючи виважено підійти до друку наступних томів, видавши для початку Тлумачний словник Харківського видавництва «Прапор», 2003 року, за загальною редакцією Л.Г.Савченко, не як російсько-українського й українсько-російського, а саме як словника Державної Української Мови, до якого при існуючій редакції прошу внести такі зміни:
Стор.32
ВОЗЛАГАТЬ, -гаю, -гаешь. Поручать что-нибудь кому-нибудь. ДОРУЧАТИ.
ВОЗЛОЖИТЬ. Торжественно класть сверху, поверх. ВОЗЛОЖИТИ.
Стор.89 … після слова КОФТА і перед словом КОЧАН потрібно вставити слово КОХАННЯ (без мн. числа, роду середнього) із значенням: интимные отношения с любимой; с любимым; отдельной строкой прописав обязательность обоюдной любовной привязанности.
Стор.373 … після слова КОФТА і перед словом КОХАТИ вставити слово КОХАННЯ (без мн. числа, роду середнього) із значенням: інтимні стосунки з любимим, любимою. Слово ЛЮБА часто застосовують у сполученні із словом МАМА, ДИТИНА, а тому подібний збіг у сполученні зі словом КОХАННЯ мав би бути виключений.
Тлумачення слова КОХАТИ, -хаю, -хаєш мало б бути таким: бути глибоко прив’язаним до любимої особи протилежної статі.
Стор.388 … слова викласти у такій редакції:
ЛЮБИЙ, -а, -е. 1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю. 2. у значенні ім.. любий, любого, ч.; ЛЮБА, -бої, ж. Дорога, близька серцю людина. 1, 2. ЛЮБИМЫЙ. 1, 2. МИЛЫЙ.
ЛЮБИМИЙ, -а. 1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю, коханий чоловік, дорога і близька серцю, кохана людина. 2. у значенні ім.. любимий, любимого, ч. 3. у значенні ім.. любима, любимої, ж. 1, 2. КОХАНЫЙ. 1, 2. МИЛЫЙ.
ЛЮБИТИ, люблю, любиш. 1. Бути глибоко відданим кому-, чому- небудь, відчувати прихильність до когось, чогось. 2. Виявляти сердечну прихильність до особи. 3. Мати потяг до чого-небудь. ЛЮБИТЬ.
ЛЮБОВ, -і, ж. 1. Почуття глибокої сердечної прихильності до особи. 2. Почуття глибокої прив’язаності до чого-небудь. 3. Внутрішній духовний потяг до чого-небудь. Любов до мистецтва. ЛЮБОВЬ.
При формуванні у зазначеному Словнику рядка симбіозу української мови й мов національних меншин обов’язково прописувати відповідне слово білоруською мовою в українській транскрипції.
Деякі характерні зауваження до РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО й УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО словників (два в одному томі) В’ячеслава БУСЕЛА – К., Ірпінь, ВТФ «Перун», 2008 – 1848 сторінок:
Стор.66. Одним рядком прописані нерівнозначні поняття: возлагать, возложить. Отож ці слова мають прописуватися окремими рядками, при цьому слову ВОЗЛАГАТЬ відповідає лише пояснення (поручаться) доручати, доручити ; слово ж ВОЗЛОЖИТЬ має особливий, піднесений контекст, який ототожнюється із словами ТОРЖЕСТВЕННЫЙ, ОТВЕТСТВЕННЫЙ, ОБЯЗАТЕЛЬНЫЙ, чого так бракує серед слів українською мовою.
Стор.295. Пояснення до слова любовь застосовані формулювання лише за контекстом КОХАННЯ, й при цьому викладені в основному вульгарні приклади: любощі, -щів; женихатися.
(З наведених прикладів видно, що у погоні за кількістю слів та словосполучень, як бізнесової ознаки, забули про головне, про людину, для якої цей словник мав би слугувати опорою у житті).
Цікаве спостереження: переглядаючи БЕЛОРУССКО-РУССКИЙ словник на 90000 слів 1962 року видання (під ред..академіка АН БРСР К.К.Крапиви) та БІЛОРУСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ словник 2006 року видання (під ред..чл.кор. НАН України доктора філ. наук професора Г.П.Півторака) не знайшов жодного слова білоруською мовою, що є в кожному словнику українською мовою, які б принижували гідність чи то чоловіка, чи жінки, чи ображали їхні почуття…
То може у наведенні ладу в Україні треба спочатку визначитися зі словами, що летять з наших вуст. (Див. КНИГУ ЕКЛЕЗІЯСТОВУ ч.5). І тоді слова не матимуть розбіжностей із ділом, і справжнім БІЗНЕСОМ стане не аби яка справа, а піклування про нащадків, всіх, як в Україні, так і за її межами…

Державна Українська Мова

Опубліковано:

Спочатку було СЛОВО… Мало хто в Україні й за її межами цей біблійний вираз відносить до проблем сім’ї, батьківства і дитинства. Дехто свідомо замовчує цей зв’язок. Багато хто в Україні знав про сталі чоловічі традиції міста Миколаєва, в якому гармонійно співіснували мовні традиції Росії та України, де мові мешканців характерне правильний, виважений, шанобливий і дбайливий підбір слів при спілкуванні, особливо з особою протилежної статі. І такий підбір слів не лише запорука щасливої долі сім’ї та шлюбу, а й відкрита дорога у довге щасливе майбутнє життя. …І найкращий лікар. Особливо від «чоловічих хвороб», для лікування яких світова фармацевтика виробила безліч «Супер…» і т.п. ліків. На порозі нової ери у житті людства більш важливим є не погляд у минуле, як того прагнуть І.Фаріон, Д.Гринчишин та інші, а зосередження уваги на розвитку мови як засобу спілкування і порозуміння, в першу чергу на рівні родини, на рівень якої державою перенесено основний важіль виховання наступних поколінь. А в такому відповідальному ракурсі всі спроби сприйняття мови як гру слів доцільно відкинути. Найбільш актуальне це для Державної Української Мови.
Кілька днів тому в ефірі радіостанції «Свобода» біля години тривала дискусія на тему піднесення української мови із недвозначними натяками на неправомірність Закону України «Про засади державної мовної політики». Людина, приїхавши 20 років тому із Сибіру в Україну, не знаючи її мову, почала її вивчати і зараз безапеляційно заявляє про недосконалість російської мови порівняно з українською. Один з респондентів висловив твердження про суржик, як мовне з’єднання російської й української лексики. Та попри всі такі розмови і «Свобода», і палкі захисники академічності української мови далекі від сутності Державної Української Мови, яка мала б покласти край чварам у багатонаціональному українському суспільстві, особливо на фоні об’єднавчої, між Заходом і Сходом, місії України.
Тож для початку декілька відомих тез. В основі російської мови – слово друковане. «Прорубуючи вікно» у Європу і Світ за поданням Петра І російська мова збагачувалася іншомовними термінами, і велич російської мови як у міжетнічному порозумінні, так і в спільному із Світом науковому і професійному визначенні слів, витонченній фразеології. А згодом і Катерина ІІ запросила до Росії німців: як вчителів-просвітян, і як посередників. Тут доречно дещо пояснити. Керуючими перших російських мануфактур були саме німці. Про їхню посередницьку роль – трохи пізніше. Тож українська мова – переважно розмовна і в силу тривалої боротьби за власну державність – ще й ізольована, самобутня, а від того, в більшості випадків, малозрозуміла, може тому й так багата синонімами тих чи інших понять, уособленних численними виразами схожих за змістом слів. Може тому серед двох українців – три гетьмани. Яке ж тут може бути примирення, а тим паче любов. Не говорячи вже про стосунки чоловіка й жінки, котрих бог створив рівними (за своїм прообразом), та в наш час, на рівні гендеру, між якими існує суттєва нерівність.
Місяць тому в «прочтениях» радіоканалу «Релакс-радіо» почув вислів ізраїльського письменника Алюса Оза: «Дружба між чоловіком і жінкою (не в розумінні подружньої пари) – річ доволі рідка і набагато більш дорога, ніж любов: любов, за сутністю, річ доволі груба і не надто витончена порівняно із дружбою. Дружба уособлює в собі і певну душевну витонченість, і щире вміння вислухати, і досконале відчуття міри». Не випадково мною зроблено вставку при перекладі з російської висловлювання, яке зачепило багатьох слухачів, особливо жінок. Адже для багатьох жінок любов – облуда, спосіб «заарканити» чи «прив’язати». Адже з давніх часів жінка прагнула обрати за батька своєї майбутньої дитини фізично сильного і розумово здорового чоловіка. Не дивно, що російська мова звеличує чоловіка, відсуваючи жінку на другий план. Українська мова ж звеличує жінку-матір. Поклоніння перед її муками народження та виведення у світ нової людини відзначено численними статуями Діві Марії на заході України. Та не випадково вся країна здригнулася від звістки про жорстоке зґвалтування дівчини у Миколаєві, славетному місті корабелів, де як ніде в Україні шанували жінок, не залежно від віку. Приємне враження від висловлень екіпажу однієї з маршруток, у стареньких ПАЗах, про їх безпеку саме для жінок, коли після холодного мусону в новенького «Богдана», за один круг, розсипалось шасі. Така шана жінки формувалася й німецькою діаспорою Миколаєва. Та треба хоч трохи знати історію, аби зрозуміти – звідки корені тої діаспори, що несла миротворчу місію на фронті взаємин протилежних статей суспільства. Вони з тих земель повз Волгу, яким хліб України 1932-1933 років врятував життя, потомки німецьких родин з часів Катерини ІІ. Сім років тому донька, навчаючись у магістратурі університету Бремерхафена, познайомилася із Сашком, з того ж Миколаєва, його батьки за програмою об’єднання родин приїхали до бабці, що родом з берегів Волги (адже Україна під тиском націоналістично налаштованих патріотів і заокеанських радників визнала голод тих років голодомором!). От і скінчилося німецьке посередництво, між чоловіками і жінками, і в Росії, і в Україні. А що ж далі?
Вахтанґ КЕБУЛАДЗЕ: «Найважливіші людські переживання натомість можна виразити лише метафорами. Кохання — це метафора. Вона надає певним щоденним жестам, рухам, словам і вчинкам універсальний сенс, що його не можна звести до цих конкретних жестів, рухів, слів і вчинків. Вимога однозначності зводить нанівець сенс кохання, перетворюючи його на товар, що має на ринку певну ціну.» Здавалося б є позитивним на противагу російському слову «отношения» вжиття українською мовою синонімів: «відносини» і «стосунки», але якраз в питаннях порозуміння між чоловіком і жінкою, особливо поєднаних любов’ю, це вносить суттєві перепони, адже поняття «отношенія» багато ширше, охоплює весь комплекс різних за вагою значення взаємин. Коли жінки любовні почуття відносять на рівень душі, чоловіки ж, в переважній більшості, на рівень «гріховніх» стосунків. Чи не тому Степан Харлан, дописувач одного з російськомовних видань, «Теорію українського кохання» М.В.Томенка грубо зводить до рівня еротики і сексу. Особливо гостро відчуваєш цю різницю у розмовах із вихідцями Карпатських гір, передусім із гуцулами, для яких слово «кохання» напряму пов’язане із чуттєвими, інтимними стосунками з коханою.
З розмови із палким захисником української мови: «… треба вклонитися жінці, бо вона тримає три кути в хаті…», … а то й всі чотири, як батько в бігах. Легко бездумно вештатися по світах у погоні за грошима, а потім ще й продавати своїм нащадкам вкрадене в тебе ж, через твою щирість, та подане у гарній обгортці твоїми ж панами. Блиск срібла затьмарює очі, особливо коли проблеми виховання дітей та їх доля Тебе не обтяжують (на то є жінка, матір). Вона нагодує… От і виростає такий «Шевченко, що будує «Буковель», і «думає», що йде в Європу». Де ж тому «батькові» прикарпатського футболу визнати, хоч би для себе, що ні Європа, ні СРСР не бачили такого блюзнірства, як на «Буковелі», де за лаштунками високих цін за «комфорт» приховано звичайнісіньку «халтуру», прикрашену західними технологіями… Та якби такий «Шевченко» був один. Багато схожих «мають роботу», від якої частенько дружина бездумно витрачає гроші та їздить у дорогому авто. А діти мають нервові розлади. Адже вони, як ніхто, відчувають загальну байдужість до їх долі, за горами «памперсів» та фото «коханих малюків» на шпальтах яскравих журналів. Та яка користь нащадкам від «тої роботи», передусім байдужих до чужих дітей «батьків». От і тікають від відповідальності хоча б «ще за один кут» ті, хто за своїми «роботами» забув про справжній «труд»: труд пахаря, труд вихователя, слюсаря чи верстатника…, дивуючись просуванню на західні землі України донеччан та луганчан, для яких розмитого поняття «праця» ніколи не існувало. Легко «валити ліс» на півночі Росії або «давати чотири норми» при фарбуванніі, заручившись підтримкою майстра та завскладом, і відкривши потім власний магазин біля школи, уповатися своїми здібностями з обдирання сусідів, через жагу дітей до ласих тістечок чи напоїв.
Та рішення просте: замість розмов про любов, треба кохати і власним прикладом вчити дітей вмінню відчувати це високе почуття. А таке одній жінці не по силах. Бо в коханні обоє рівні, а де нема рівності – нема й кохання. Прикрість принижуючого висловлення Алюса Оза про любов у стосунках чоловіка й жінки в невизначеності терміну та розмитості поняття. І тільки українське, точніше – гуцульське, тлумачення слова «кохання» – як спроможне внести лад як в українські, так і російські, і не тільки, сім’ї. Працюючи інженером-конструктором Служби маркетингу Івано-Франківського ДП ВО «Карпати», об’їздив усі регіони України, вивчаючи попит і спілкуючись з людьми. І дійшов висновку, що вся суть протиріч саме у материнській мові, і проблема в тім, що виховані матерями діти у часи буремних змагань, здебільшого без батьків, так і не змогли привнести у наш вік мужність і силу своїх батьків, їх слова. І ця проблема значно ширша питань двомовності. М’яка українська мова, мова споконвічних захисників своїх кордонів, привнесла в українські словники слово «кохатися», яке за брутальністю не поступається російському матірному аналогу, нівелюючи високість почуттів, прихованих за словом «кохання». Виховувати ж вмінню кохати треба з пелюшок. А для цього дитина б ніколи не мала б чути сварок між батьками, чи то приниження гідності будь-кого в очах дитини, адже ніхто так болісно і гостро не сприймає образу чи приниження когось з батьків, як дитина. А це можливе лише за умови суцільних компромісів між батьками. Та компроміс можливий лише між рівними: як у ролі батьків, у ролі вихователів, так і у справах любовних. Спори, навіть між пов’язаними любовними узами, з того чи іншого приводу неодмінно виникають, та потрібна справжня мужність, з піклуванням про молодших в першу чергу, знайти спосіб розрішенню спірних питань взаємостосунків поза зоною досягнення спостережливої і чутливої пари очей та вух дитини.
З давніх часів, на просторах Гуцульщини, закохані «любилися» поміж собою (за висловом вчительки, яка у 1946 році була направлена на роботу у гірське гуцульське село), усамітнившись у гаю чи серед високих трав численних галявин довкола села. За численними милуваннями, розмовами, мріями і фантазіями люблячі серця знаходили шляхи порозуміння. А потім ставали на рушник перед образами, відкриваючи для себе дорогу у кохання довжиною у життя. Тож не випадково гуцули під словом «кохання» розуміють інтимні стосунки люблячих сердець, коли важливо не тільки уважно вислухати, а й зрозуміти душевне прагнення чи біль, і тактовний підбір слів у розмові швидше загоїть рани (адже слово – не горобець, а як багато розбитих сердець через тих «горобців»). Та найважливішою ознакою кохання є довіра і відчуття єдності за словом «ми». Може тому у росіян жінка за чоловіком, а в українців – чоловік за жінкою, що нема між ними того дорогоцінного «ми». Бо «кохання» начебто похідне від «кохати». В польській мові – це можливе, в українській же, а тим паче в Державній Українській Мові, не має місця похідному. І тлумачення слів мають нести вантаж відповідальності і порозуміння, а не сваволю і облуду. Не випадково наведений приклад вживання слів «отношения», «стосунки» і «відносини», бо Державною Українською Мовою слово «Кохання» мало б мати чітке визначення як «інтимні отношения люблячих сердець протилежної статі, поєднані пристрастю», бо тільки застосування російськомовного слова дає можливість визначити ту багатогранність ніжності, любові і відповідальності закоханих, що так зневажливо нівелюється ізраїльським автором, бо дійсно високість почуття «кохання» не передати навіть правильним наголосом вжиття слова «любов» між чоловіком і жінкою, між парубком і дівчиною, між батьком і матір’ю. А в такому ракурсі виважене з’єднання, симбіоз двох величних мов, органічне їх поєднання у єдину Державну Українську Мову, мало б дати Світу взірець сімейного порозуміння та родинного виховання наступних поколінь прикладом взаємного шанування, любові і поваги, давши підставу і для дружби, і для любові до ближніх, й не тільки, і для довгої дороги у щасливе майбутнє багатьом «МИ». Доречним було б і привнесення в україномовне середовище слів російською, що несуть собою відчуття піднесеності. Адже якою важкою є ноша, яку Ти взяв на себе, а ще важче – як її на тебе поклали. Але яку гордість і легкість відчуває той, хто «возложив» на себе відповідальну справу і обов’язок люблячого чоловіка, дбайливого батька і тактовного вихователя, і піклувальника. Адже, як не прикро, при всій мелодичності української мови, через тяжкі випробування, що витримав український народ, так мало в ній піднесеності, торжества. Отож доцільним було б вжиття Державною Українською Мовою симбіозу: де в одному рядку тлумачного словника були прописані слова українською абеткою мовою українською, і мовами національних меншин у вигляді:
«Чорниця, Черніка, Афени»

«Отношенія, Відносини, Стосунки»

«Возлагати, доручати»

І тільки слово «Кохання» не мало б симбіозу!

Література:
1. Закон України «Про засади державної мовної політики».
2. Тлумачний словник української мови, за редакцією Л.Г.Савченко, -Харків, Видавництво «Прапор», 2003,
3. Російсько-український й Українсько-російський словники (два в одному), за редакцією В’ячеслава Бусела, – К., Ірпінь, ВТФ «Перун», 2008,
4. Белорусско-русский словарь (під редакцією академіка АН БССР К.К.Крапиви, – Мінськ, 1962,
5. Білорусько-український словник (за редакцією чл..кор. НАН України, доктора філ.наук професора Г.П.Півторака, – К., 2006.
6. Тащенко А.Ю.. Розвиток соціології мови. «Ринок праці та зайнятість населення», 2010, №3 с.35-39
7. Томенко М.В. Теорія українського кохання – К., Основи, 2002,
8. Алексашина М.В. Соціологічний аналіз тендерної асиметрії в мові – Самара, ГОУВПО «СГУ», 2008,
9. Васютинський В. Самовизначення мовних спільнот в сучасній Україні: між ідеологією і мораллю – 2007,
10. Русанівський В. Історія української літературної мови – К., 2001,
11. Мироненко М. Психоаналіз почуття кохання – 2002,
12. Етимологічний словник у 6 томах – К., Наукова думка, 1980,
13. Огієнко І.І. Вступ до історії української мови – К-Под., 1919,
14. Мацюк Р. Антисуржик, довідник з історії найновішого поступу – Львів, 2001,
15. Фаріон І. Мовна норма: знищення, пошук, віднова – Івано-Франківськ, Місто-НВ, 2009,
16. Карабанова О.А. Психология семейніх отношений – Москва-Самара, 2001,
17. Філон М.І., Хомік О.Є. Сучасна українська мова. Лексикологія.- Х.,ХНУ ім..В.Н.Каразіна, 2010,
18. Мовні баталії, Інтернет-ресурс, опубліковано 17.11.2008,
19. Матюшин А.В. Проблемы интерпретации литературного художесткенного текста –Петрозаводск, ГОУВПО «КГПУ», 2007,
20. Клімкова Я.Ю. Комунікативні особливості жіночого та чоловічого мовлення з погляду сучасної гендерної лінгвістики – Луганськ, Вісник ЛНУ, №13, ч.ІІ, 2010
21. Масенко Л. Мова і політика – 1999.

Особисті історії

Опубліковано:

Євген Висоцький

04.07.17 о 14:45 у київській кав’ярні по вул.Лисенка,1 я став свідком, як цей бариста (Сам_лик Євгеній Володимирович, бейдж “Юджин”) брутально відмовив групі іноземних клієнтів в обслуговуванні мовою держави Україна. Клієнти робили замовлення саме українською, робили це напрочуд старанно. Але почувши відповідь російською, зніяковіли… Їм на допомогу прийшла їх перекладачка, вона обурено запитала в бариста, мовляв, невже має перекладати своїм підопічним з російської на українську…?
На пряме питання одного з клієнтів (вже англійською!):
“Why you do not want to speak Ukrainian to me?” – “Юджин” відповів (мовою оригіналу):
“Потому что я – не патриот. Не собираюсь говорить на неудобном мне языке.”

Це був мій другий візит у цей заклад (як і в мережу загалом), і від тепер він вже останній. Ще під час першого візиту я відчув на собі демонстративне ігнорування персоналом української мови в обслуговуванні клієнтів. Про замовчуване “Добрий день” я вже і не говорю…
Але ганебність випадку, про який йдеться в моєму пості, перевершила усі межі…
Зробімо цю людину відомою, тим більше він цього бажав: на моє обурення зухвало запропонував писати скаргу.
Скаргу я написав. Телефоном клієнтської підтримки скористувався. На тому кінці дроту мені повідомили, що це вже не перший випадок, запевнили, що за хамство дана особа буде покарана: “мы не можем его заставить быть патриотом и говорить по-укрАински”, “мы не можем его научить укрАинскому”…
На моє “не треба його примушувати або вчити, він просто не повинен працювати у сфері обслуговування і все!” почув у відповідь: “украиноязычный персонал в Киеве набрать очень трудно”…
Львівські Пляцки та Копальня Кави у КиєвіЛьвівська Майстерня Шоколаду, навчіть колег формувати україномовний персонал.
Кияни колись провчили одну відому мережу кав’ярень… Час нагадати і AROMA KAVA, в якій державі вони працюють.

джерело

Khrystyna Zhuk

Частина 1

Відчуваю себе якоюсь мовною Христиною Фреймут

Хотіла нормально прийти посидіти в хвальоному моїми друзями закладі нашої молодості “Молодість” в Одесі.
Прийшли гарні дівчатка принесли нам меню, на моє прохання принести українською мовою такого в наявності не було. Більше того, офіціантка ще пішла дізнаватись, чи воно взагалі є. Отже, до мене явно мало хто цікавився цим питанням. Перше, що захотілось зробити, то зразу піти, чим показати, во рібята ви на такій дурні втрачаєте клієнтів. Ця стратегія погана тим, що крім здивованого офіціанта ні до кого вище це не дійде.
Тому, пишу коротку інструкцію, що гарно робити в такій ситуації, якщо ви в закладі де не має меню українською.
1) просити книгу скарг і пропозицій
2) писати, що вам зручніше обслуговуватися українською
3) попросити повідомити вас, про заходи, які були вжиті, щодо вашого питання
4) найти групу в фб закладу поставити там 1 зірочку і написати, чому так

Нащо оце все робити взагалі ? Хай собі буде як є ?
Та бо, це нормально, щоб в Україні було меню і українською мовою. Хай собі будуть німецькою, англійською, російською хоч китайською. Але має бути і українською!
Власники думають, все ок ніхто не жаліється, для чого щось змінювати ? Треба провокувати попит на українську мову. У мене все )
Дякую, що дочитали)
П.С. нічого проти російської не маю, просто хочу там де я плачу гроші, щоб мене обслогували українською в Україні)

UPD: заклад відреагував і обіцяли зробити декілька примірників українською :)

Частина 2

Обережно хейтспіч від “гостинної” Одеси )

В Одесі я часто, декілька раз на рік, після Львова – це моє найулюбленіше місто в Україні.
Була в ресторані, попросила меню українською, такого не було, далі: книга скарг, фоточка, пост з алгоритмом, що робити, щоб на ваші запити якось реагували в сфері обслуговування. Далі адекватна реакція ресторану Молодость, що меню зроблять українською і ніби мав б бути хеппі енд.
Але ні, власник мережі Alex Cooper захотів стібанутись з моєї пропозиції і запостив скрін мого пост. Тому, якщо просите книгу скарг, то будьте готові, що потім власник може і публічно висміювати ваше прохання. Ось така то повага до гостів. Але і з ним ми домовились, що потрібно шукати спільне і мир дружба жвачка, як то кажуть. Пост став страшно популярним в Одесі, і здійнявся справжній хайп. Налетіли сотні коментаторів, які мене обзивали різними словами, і страшенно цим пишались.
Знаєте страшно, жити в одній країні з людьми, які тебе вбити готові лише за те, що ти попросила меню державною мовою. Я попросила в Україні меню українською. Не в Китаї, не в Росії чи США!
Сподобався коментар, що ситуація нагадує в Німеччині арабів, які стібуть німців, які просять меню на німецькій.
Жодного слова в пості проти російської в мене сказано не було! Зате в коментах можна побачити, що багато людей хочуть до ДНР і ЛНР доєднатися, позиція типу ” прієхала и шота требуєт єдь дамой куріца” кароче не хочеться навіть перечисляти. Злить, що люди далі живуть з рабським мисленням, бояться щось змінювати для свого комфорту, не поважають один одного і саме страшне мають стільки ненависті.
Настільки, що мене заливають повідомленнями-погрозами типу, що в Одесі мені гайки. І навіть виписують моєму хлопцю.

Радує в цій ситуації одне, що багато є в Одесі притомних людей, які підтримали мою позицію, за що я їм вдячна. Уявляю, як складно жити в такій атмосфері людям, котрі мають іншу думку.

Дякую, що дочитали. Вимагайте якості і поваги до себе, і звичайно зберігати спокій всім добра )

19905362_1359276237517865_2928355434662208831_n 19989611_1359264280852394_660875572364670237_n 19990439_1359264347519054_7388568687710267720_n

джерело 1 та джерело 2