Архів теґу: особисті історії

Особисті історії

Опубліковано:

21414708_1655003181237661_5510890041623020895_o

Alina Kovalenko

Ситуація наступна.
Перевела дітей (7клас) через зміну місця проживання в іншу гімназію. Заклад спеціально шукала, щоб була гімназія, бо діти до цього навчались в україномовній гімназії. Гімназія заявлена як україномовна (поряд є і російськомовна школа), тому зупинили вибір на цій гімназії. Великим здивуванням було те, що вчителі фізики, хімії та біології урок пояснювали тему російською мовою (підручники – українською).
До слова, всі діти в класі розмовляють теж російською, що не дивно, адже це Дніпро. Та й наші попередні однокласники теж спілкуватись російською. Але тут не лише спілкування, а подання інформації вчителем була російською. Діти мої сказали про це класній керівничці. Вона пообіцяла вияснити і розв’язати цю ситуацію. Наступні уроки біології та хімії були українською. А от фізика лишилась без змін. У дітей паніка, вони не розуміють суті уроку і просять пояснити українською, на що вчителька відповідає: учітє рускій!
Мої хлопці заявляють, що не будуть його вчити, бо це українська школа і він їм не потрібен. Вчителька сказала, що вона не “гаваріт на украінском” та продовжила вести урок російською, а до повного щастя, через небажання купляти у неї збірник задач, який можна скачати з інтернету, назвала моїх дітей “малоімущими” та наказала класу виділити кошти з їх фонду, щоб моїм дітям купити цей збірник!
Діти класу почали возмущатись, що не хочуть спонсорувати нікого, почали вигукувати моїм хлопцям, щоб ті “валили з їх школи”. Настрій однокласників негативний. Новачків вони і без цього не прийняли в свій клас. Постійне цькування, образи та знущання з моїх хлопців. Такого булінгу я ще не зустрічала.

джерело

 

Oleh Oleg

Я – киянин. І мені регулярно доводиться відстоювати своє право на отримання інформації та обслуговування державною мовою. Роблю це не завжди, бо так би я витрачав на це весь свій час включно зі сном. В залежності від ситуації це набуває різних форм: від легкої поради до офіційної скарги, на які, до речі, завжди реагувало керівництво закладів (ОККО, СпортЛайф, Євразія…) – вони завжди вибачалися за своїх співробітників і запевняли, що такого більше не трапиться. Але інцидент, що трапився зі мною щойно (15.09.2017 19:30), перевершив усе. Такого кричущого порушення прав ще не було. Мені вперше довелося викликати поліцію по справі обмеження моїх конституційних прав.
Отже, “ЕКО Маркет” під Києвом (м.Вишгород, вул.Набережна, 2Б). Касир Юхименко (на фото) починає ставити мені питання іноземною мовою, я прошу українською, на що вона різко відмовляє. Я повідомляю, що вона порушує закони України, за якими обслуговування/надання інформації за замовченням має відбуватися українською мовою. Вона нахабно каже, що “а я нє понімаю укрÁінскій. і вообщє я русская”. Я прошу покликати адміністратора та книгу скарг. Адміністратор не приходить, за касира намагається вступитися охоронець-жінка, повідомляючи мені знову ж таки в різкій формі, щоб не затримував тут людей (хоча я нікого не затримував, пробив увесь товар і заплатив карткою). Я ще раз прошу покликати адміністратора або викличу поліцію для оформлення заяви. Через якийсь час з’являється жінка-адміністратор (не представилася) і теж на підвищених тонах щось намагалася мені довести. “Книгу скарг” на моє прохання надавати відмовилася, пропонуючи її мені самому шукати по магазину. Довелося викликати поліцію. Приїхали швидко, за хвилин 7. Але на місті не захотіли з’ясовувати де знаходиться “Книга скарг” і чому мені відмовили в цьому праві співробітники магазину відомої мережі. Пропонували проїхати в райвідділ для оформлення заяви, на що я категорично неодноразово відмовив (хто тут постраждалий, вибачте? та й дружина з маленькою дитиною вже зачекалися у машині). Все ж таки прийняли заяву на місці.
Будемо уважно слідкувати за розвитком подій. Хотілося би отримати офіційну відповідь від мережі “ЕКО Маркет”, як взагалі допускається таке приниження українців. Адже саме для таких випадків Держпродспоживслужба опублікувала роз’яснювальний лист від 12/2016, де чітко обгрунтовано законами, що мовою надання послуг за замовченням на всій території України має бути українська – єдина державна мова, і недотримання цього фундаментального права громадянина України є грубим порушенням законів.
P.S. Закликаю всіх поставити відповідні питання у відгуках на сторінці “ЭКО маркет” (назва якої теж чомусь починається з іноземної літери)
P.P.S. Мій коментар на офіційній сторінці ЕКО маркет був видалений, а можливість коментувати – закрита. У зв’язку з цим звертаюся до Vitaliy Bachinskiy (керівник онлайн-проектів ЕКО маркет) з проханням прокоментувати цей випадок, а також блокування мене і видалення мого відгука

джерело

 

Oleksandr Martynenko

Частенько буваю у новому магазині мережі VARUS, що на проспекті Академіка Палладіна. Загалом отримую позитивні емоції. Зокрема касири переважно звертаються українською, а ті що починають з російської, на прохання перейти на державну приязно погоджуються… Аж раптом сьогодні!.. Молода жіночка за касою на чемне прохання перейти на українську не реагує:
– Вам пакєт нужен?
– Будь ласка, українською…
– Ілі ви рєшаєтє нужен лі вам пакєт, ілі прахадітє і нє задєрживайтє очєрєдь!
– Ви не можете говорити українською?
– Магу… Єслі для вас ета так прінципіальна і ви такой патріот, пачєму ви здєсь, а нє в АТО, как мой муж?
– Тут є важливі справи поки що: таких як ви зокрема просвітляти…
– У мєня свая патріатічєская пазіция!
– Але ж ви маєте хоча б виконувати інструкцію закладу (на кожній касі перед касиром розміщена табличка з переліком основних фраз (українською!) спілкування з покупцем: “Добрий день! Чи маєте картку лояльності?..” і т.д.). А я маю право на обслуговування державною мовою. Чи не так?
– Я сама разбєрусь с адміністрациєй… Ахрана! Падайдітє! Мужчіна задєрживаєт пакупку!..
Далі продовжувати розмову було безглуздо. Хоч побачивши, що я почав знімати відео на телефон продавчиня кілька фраз державною з себе таки витиснула… Пішов писати скаргу, де дізнався, що спілкувався я не просто з касиром, а з заступником директора магазину (!!!) Чекаю реакції від мережі VARUS… Прикро, що ніхто з черги не підтримав мою законну вимогу. Ми українці все ще – супертолерантні, інфантильні чи просто дурні?! Зате пару войовничих ватників на мене накинулись. Одна з них потрапила на відео… #VARUS

21414708_1655003181237661_5510890041623020895_o

джерело

 

Особисті історії

Опубліковано:

21199405_112844966073817_5887307545875095902_o

Kostyantyn Andriyuk

Частина 1

Супермаркет НОВУС, за адресою, м. Київ, Броварський проспект, 18Д, здійснює антиукраїнську політику, спрямовану проти україномовних громадян України.

22 липня 2017 року мною, близько 12:30 було здійснено покупки в даному магазині. 99.9% працівників цього закладу не перейшло зі мною на українську мову. Всі вони продовжували демонстративно спілкуватися зі мною далі російською.
Відділ – м”яса – російською
Працівниця молочного відділу – російською
Працівниця, в проході в якої запитав де лежить певний товар – російською
Працівниця відділу не харчових товарів – російською
Адміністратор зали – привіталась російською, щоправда перейшла на українську. Бо звісно, це її прямий обов’язок знати українську.
Касирка – російською
А зараз деталі. . .

Працівниця Олена Ляшенко, у відділі молочних товарів, на моє прохання спілкуватися зі мною українською демонстративно заявила: “Я не связиваюсь з релігіознімі вапросамі і палітікою і буду разгаварівать как мнє удобна. Какая разніца на каком язікє гаваріть”. Після чого пані Ляшенко не менш демонстративно розвернулася і пішла від мене геть зі словами: “Мнє нада работать”
Адміністратор зали (на фото 2) не зробила жодних спроб вирішити ситуацію, навіть не підійшла зі мною до Олени Ляшенко, натомість розпочала сперечатися за мовне питання. На моє зауваження, що російська мова це мова РФ і путіна, адміністратор відповіла: “А також це мова Пушкіна, Лермонтова і Достоєвського”. Ці російські класики у адміністратора, відскакували легко від зубів. Після чого адміністратор додала, що у них весь персонал російськомовний, ніхто не буде перевчатися, за такі смішні гроші ніхто працювати не буде і якщо звільняти за російську мову, то треба звільняти всіх.
Ситуацію не будо вирішено жодним чином.
Російськомовна касир на касі, як не дивно, виявилася найбільш адекватною, з тих, кого я цього дня зустрів у цьому приміщенні. Вона чесно визнала, що їй соромно за незнання української і в школі, українську мову, вона вочевидь вчила “для галочки”. Вся ця розповідь була звісно ж російською мовою.

ВИСНОВОК:
Керівництво мережі супермаркетів НОВУС не зацікавлене у своїх працівниках. Воно не бажає організовувати їм курси української мови та підвищувати їхню кваліфікацію!
Велика ГАНЬБА керівництву мережі супермаркетів НОВУС!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Частина 2

Друзі!
Я щиро дякую всім небайдужим українцям, хто не обійшов увагою мовне питання працівників та керівництва мережі супермаркетів НОВУС.
Ви просто – СИЛА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Так сталося, сьогодні я знову опинився в цьому магазині. І що цікаво, зустрів там працівницю Олену Ляшенко. Яка три дні тому так агресивно реагувала на прохання спілкуватися українською з клієнтом магазину НОВУС. Цього разу, пані Ляшенко, впізнавши мене, миттю почала спілкуватися українською. Видно, що їй було непросто, але я чесно вам всім заявляю, у пані Олени цілком пристойний рівень володіння української. Чому вона соромилася раніше, я вже не уточнював :-)
Пані Ляшенко повідомила, що до них був візит керівництва, яке ще раз переконало персонал у необхідності спілкування українською з їхніми клієнтами.
Заради експерименту, я пройшовся іншими відділами. У відділі хліба все ще російською, працівники охоронної структури – російською, але загалом, сьогодні мовна ситуація була 80% на 20%. На користь нашої найкращої в світі мови – УКРАЇНСЬКОЇ!
Вдячний такими змінами та адекватністю, я залишив відгук у книзі побажань. Але зробив допис-попередження, щоб такі дії не були разовими і показовими!
Дякую всім і так тримати, в боротьбі за покращення нашої країни!
Щиро Ваш!

джерело, джерело

Dima Seleznyov

Согодні викликав #таксі898 в Києві і на моє прохання обслуговувати мене українською мовою вислухав багато уселякого тексту, суть якого, що, мовляв вони не зобов’язані переходити на українську якщо про це просить клієнт. Звісно у мене це викликало здивувавання та навіть обурення з цього приводу. А дивує той факт що в цій диспетчерскій немає жодньої працівниці, яка мала б змогу обслуговувати клієнтів таксі українською. А на мої аргументи що по констетуції я маю право отримати обслуговування державною мовою були пред’явленні оригінальні пояснення що до іноземних кліентів які говорять англійською, але навіть вони намагаються спілкуваться російською. І тут занавіс… мовлял у диспетчерській не зобов’язані навіть іноземців обслуговувати англійською!!!!!!! Це повний аут! Це якесь ментальне дно, порівнювати свою державну мову з іноземними мовами. Я киянин, і я розумію що в Києві багато російськомовних людей, але таке ставлення до нашьої мови принижує ії гідність і викликає у мене розпач. Така сама ситуація і в #Таксі838 та #Таксі709 і от тількі в Таксі 7997 коли я зателефонував, зі мною почали розмову російською а потім швидко перейшли на українську навіть без мого прохання. І тому хочу закликати свідомих людей не користуватися цими, перечисленими мною сервісами таксі крім Таксі 7997.

джерело

Bandera Slobožanskiy

#приниженняукраїнців
Національний оператор мобільного зв’язку “Київстар” в Кривому Розі на колі 95 кварталу потрапив у мовно-дискримінаційний скандал.
Завітавши в представництво компанії для оплати послуг інтернету , послугу оплатити я не зміг ,через меню іноземною мовою в терміналах оплати. Звернувшись за допомогою до співробітників , я чемно попросив розмовляти зі мною державною мовою і мовою клієнта , але у відповідь щось пробелькотавши іноземною мовою, тицьнули пальцем в бік терміналу оплати послуг. Таку неповагу до себе я вирішив зафіксувати в книзі “Скарг і пропозицій”.
Співробітниця компанії ,Маслаускас Олександра грубо розмовляла зі мною , дискримінуючи мене за мовною та етнічною ознакою ,наводила факти переваги іноземної російської мови над державною:
-Обслуговуйте мене будь ласка українською мовою , я не розумію іноземних мов.
-Я хаділа врускаізичную школу і в паспартє умєня на втарой страніце фсьо напісана нарускам ізиґє і вапщє фсє кріваражанє расҐАВарівают нарускам , такчта ідітє фкієф кпрізідєнту стакімі прєтенсіямі.
-Я платю вам гроші , я вимагаю поважати мене і обслуговувати мене мовою держави в якій ви живете, але в вашому випадку є доволі простий вихід -Чємодан-вокзал-росія.
В конфлікт втрутилася куратор цього офісу та запропонувала вирішити суперечку але не вийшло .
Працівники компанії викликали охорону та поліцію , щоб написати заяву на мене про те що я не маю права фіксувати порушення законів України , а саме , дискримінацію за мовною та етнічною ознакою в сфері обслуговування.

Була написана скарга та зняте коротке відео , нажаль воно не охоплює всього інциденту конфлікту.

Поважайте себе і вимагайте поваги від інших ваших конституційних прав , особливо коли вас утискують та дискримінують невігласи- емігранти яких ми несемо на нашій шиї , проливаючи за них кров на фронтах війни.

21199405_112844966073817_5887307545875095902_o

джерело

 

Даринка Ярошенко

Дарина Ярошенко з Обухова врешті-решт домоглася відміни вивчення російської мови у класі, де навчається її дитина. Це право жінка виборювала впродовж шести місяців. До цього були звернення не лише до дирекції школи №5 Обухова, а й  навіть до Міністерства освіти та науки України. З останнього, до речі, відписали Дарині , що її дитина має право не вивчати російську, але це слід погодити з керівництвом школи. Тож, 28 серпня, під час батьківських зборів, було ухвалено рішення про відміну вивчення російської мови у класі сина Дарини, який зараз перейшов у п’ятий клас.

«В понеділок, 28 серпня, у нас були батьківські збори, на яких директор відмінила вивчення російської мови в нашому класі. Для тих,  хто дуже хоче, після уроків є факультатив з російської мови, але бажаючих у нас  не знайшлось. Взагалі, у нашому класі восьмеро батьків виступали проти обов’язкового  вивчення російської. Після публікації звернення(у Фейсбук – ред.), з’ясувалося, що така біда по всім школам Обухова. До мене звернувся  по допомогу  батько,   діти  якого вчаться в  школі №1 міста. Він  також не бажає, аби вони вивчали російську. Чоловік  уже мав розмову з директором школи, зараз чекаємо на його рішення. Також мама учня 4-ї  школи заявляла про бажання скасувати російську», – розповіла Обухів ONLINE Дарина.

Активна мама радить іншим батькам не боятися відстоювати свої права.

«Навіть якщо одна дитина в класі проти російської мови, директор школи забов’язаний враховувати всі побажання батьків. Якщо дитина одна в класі проти російської мови, а всі інші за російську мову, цей предмет переводиться з обов’язкової на факультатив. Його  ставлять першим або останнім, для того, щоб дати можливість тій дитині не відвідувати цей урок. Вивчення російської мови вирішується на батьківських зборах шляхом голосування. Взагалі, в нашій державі не обов’язково вивчати російську мову! Російська мова це мова нацменшин, і її можно замінити будь яку іншу», – пояснює Дарина.

На боротьбу Дарину надихнув приклад Марини Хаперської, відомої волонтерки з Харкова, яка публічно виступила проти примусового вивчення російської мови в українських школах. Відповідне звернення вона адресувала міністру освіти і науки Лілії Гриневич. Хаперську обурило те, що її дитина, яка жодним чином не належить до національної меншини “росіян”, повинна вивчати російську мову у школі.

джерело

Особисті історії

Опубліковано:

19990439_1359264347519054_7388568687710267720_n

Євген Висоцький

04.07.17 о 14:45 у київській кав’ярні по вул.Лисенка,1 я став свідком, як цей бариста (Сам_лик Євгеній Володимирович, бейдж “Юджин”) брутально відмовив групі іноземних клієнтів в обслуговуванні мовою держави Україна. Клієнти робили замовлення саме українською, робили це напрочуд старанно. Але почувши відповідь російською, зніяковіли… Їм на допомогу прийшла їх перекладачка, вона обурено запитала в бариста, мовляв, невже має перекладати своїм підопічним з російської на українську…?
На пряме питання одного з клієнтів (вже англійською!):
“Why you do not want to speak Ukrainian to me?” – “Юджин” відповів (мовою оригіналу):
“Потому что я – не патриот. Не собираюсь говорить на неудобном мне языке.”

Це був мій другий візит у цей заклад (як і в мережу загалом), і від тепер він вже останній. Ще під час першого візиту я відчув на собі демонстративне ігнорування персоналом української мови в обслуговуванні клієнтів. Про замовчуване “Добрий день” я вже і не говорю…
Але ганебність випадку, про який йдеться в моєму пості, перевершила усі межі…
Зробімо цю людину відомою, тим більше він цього бажав: на моє обурення зухвало запропонував писати скаргу.
Скаргу я написав. Телефоном клієнтської підтримки скористувався. На тому кінці дроту мені повідомили, що це вже не перший випадок, запевнили, що за хамство дана особа буде покарана: “мы не можем его заставить быть патриотом и говорить по-укрАински”, “мы не можем его научить укрАинскому”…
На моє “не треба його примушувати або вчити, він просто не повинен працювати у сфері обслуговування і все!” почув у відповідь: “украиноязычный персонал в Киеве набрать очень трудно”…
Львівські Пляцки та Копальня Кави у КиєвіЛьвівська Майстерня Шоколаду, навчіть колег формувати україномовний персонал.
Кияни колись провчили одну відому мережу кав’ярень… Час нагадати і AROMA KAVA, в якій державі вони працюють.

джерело

Khrystyna Zhuk

Частина 1

Відчуваю себе якоюсь мовною Христиною Фреймут

Хотіла нормально прийти посидіти в хвальоному моїми друзями закладі нашої молодості “Молодість” в Одесі.
Прийшли гарні дівчатка принесли нам меню, на моє прохання принести українською мовою такого в наявності не було. Більше того, офіціантка ще пішла дізнаватись, чи воно взагалі є. Отже, до мене явно мало хто цікавився цим питанням. Перше, що захотілось зробити, то зразу піти, чим показати, во рібята ви на такій дурні втрачаєте клієнтів. Ця стратегія погана тим, що крім здивованого офіціанта ні до кого вище це не дійде.
Тому, пишу коротку інструкцію, що гарно робити в такій ситуації, якщо ви в закладі де не має меню українською.
1) просити книгу скарг і пропозицій
2) писати, що вам зручніше обслуговуватися українською
3) попросити повідомити вас, про заходи, які були вжиті, щодо вашого питання
4) найти групу в фб закладу поставити там 1 зірочку і написати, чому так

Нащо оце все робити взагалі ? Хай собі буде як є ?
Та бо, це нормально, щоб в Україні було меню і українською мовою. Хай собі будуть німецькою, англійською, російською хоч китайською. Але має бути і українською!
Власники думають, все ок ніхто не жаліється, для чого щось змінювати ? Треба провокувати попит на українську мову. У мене все )
Дякую, що дочитали)
П.С. нічого проти російської не маю, просто хочу там де я плачу гроші, щоб мене обслогували українською в Україні)

UPD: заклад відреагував і обіцяли зробити декілька примірників українською :)

Частина 2

Обережно хейтспіч від “гостинної” Одеси )

В Одесі я часто, декілька раз на рік, після Львова – це моє найулюбленіше місто в Україні.
Була в ресторані, попросила меню українською, такого не було, далі: книга скарг, фоточка, пост з алгоритмом, що робити, щоб на ваші запити якось реагували в сфері обслуговування. Далі адекватна реакція ресторану Молодость, що меню зроблять українською і ніби мав б бути хеппі енд.
Але ні, власник мережі Alex Cooper захотів стібанутись з моєї пропозиції і запостив скрін мого пост. Тому, якщо просите книгу скарг, то будьте готові, що потім власник може і публічно висміювати ваше прохання. Ось така то повага до гостів. Але і з ним ми домовились, що потрібно шукати спільне і мир дружба жвачка, як то кажуть. Пост став страшно популярним в Одесі, і здійнявся справжній хайп. Налетіли сотні коментаторів, які мене обзивали різними словами, і страшенно цим пишались.
Знаєте страшно, жити в одній країні з людьми, які тебе вбити готові лише за те, що ти попросила меню державною мовою. Я попросила в Україні меню українською. Не в Китаї, не в Росії чи США!
Сподобався коментар, що ситуація нагадує в Німеччині арабів, які стібуть німців, які просять меню на німецькій.
Жодного слова в пості проти російської в мене сказано не було! Зате в коментах можна побачити, що багато людей хочуть до ДНР і ЛНР доєднатися, позиція типу ” прієхала и шота требуєт єдь дамой куріца” кароче не хочеться навіть перечисляти. Злить, що люди далі живуть з рабським мисленням, бояться щось змінювати для свого комфорту, не поважають один одного і саме страшне мають стільки ненависті.
Настільки, що мене заливають повідомленнями-погрозами типу, що в Одесі мені гайки. І навіть виписують моєму хлопцю.

Радує в цій ситуації одне, що багато є в Одесі притомних людей, які підтримали мою позицію, за що я їм вдячна. Уявляю, як складно жити в такій атмосфері людям, котрі мають іншу думку.

Дякую, що дочитали. Вимагайте якості і поваги до себе, і звичайно зберігати спокій всім добра )

19905362_1359276237517865_2928355434662208831_n 19989611_1359264280852394_660875572364670237_n 19990439_1359264347519054_7388568687710267720_n

джерело 1 та джерело 2

 

Особисті історії

Опубліковано:

19452934_1564854050252575_786672895289858923_o

Kateryna Chepura

Від сьогодні я починаю бойкотувати Віденські Булочки і закликаю кожного українця який себе поважає зробити те саме.
Я не раз в різних закладах писала в книзі скарг про те, що мене обслуговували іноземною мовою, але такого неадекватного нахабного цинізму у відповідях ще не було.
Отже, на думку Віденських булочок (хто б там не був власником, я це з’ясую пізніше) моя вимога обслуговувати мене українською мовою загрожує мені статтею Кримінального кодексу (!) Вдумайтесь: українець в державі Україна вимагає обслуговувати його українською мовою, а йому погрожують Кримінальним Кодексом. Кого ж ущємляють? Словом, я думала, що мене вже нічим не здивуєш, але я глибоко помилялась.

П.С: в кого є непозбувне бажання побачити кримчанина Колю, який “нє панімаєт па украінскі” і захичаючи право якого адміністрація погрожує відвідувачам кримінальним кодексом то зазирніть до Віденьских булочок на вулиці Інститутська, що знаходяться зовсім недалеко від Алеї Небесної сотні.

17499387_10155103274871064_7561466016651386152_n

джерело

Oleksandr Martynenko

Щойно з “АШАНУ” (Кільцева, 4, 14:40, 24.06.2017р.)… Отримав ударну дозу “рускомірної” отрути: ватник на ватнику їде й ватником поганяє… :( Касирка на касі №30 ПРИНЦИПОВО відмовила спочатку моїй дружині, а потім категорично й мені на ввічливе прохання обслуговувати нас українською! Сфотографував її, за що додалося гавкоту, менеджера кликати грубо відмовилася. У куточку покупця взяв книгу скарг, де все описав, попросив повідомити мене особисто про вжиті заходи і… вислухав історію від уродженки Казахстану, яка, відвідуючи з сином військомат зазнала “угнєтєнія рускаґаварящіх”, хоч українською більш-менш володіє, але не спілкується, бо недосконало і боїться “паплюжити”(!!!). Після чого знайшлася менеджер (Анна Некрич), яка сходу звернулася до мене російською. Після прохання перейти на українську погодилася, повідомила, що згідно політики закладу персонал має спілкуватися з клієнтами на ЇХ МОВІ. Визнала порушення касирки, але навідріз відмовилася при мені роз’яснити тій суть порушення, щоб запобігти його повторенню. Чому?! Від неї та її колег (ще двох менеджерів-чоловіків) протягом щонайменше хвилин 10-ти я дізнався про безліч виробничих, правових та етичних причин, які не дозволяють їм провести 1-хвилинну роз’яснювальну роботу з своєю підлеглою :(Врешті один з них (Дмитро Коряк) висловив упевненість у тому, що касирка ніяких законів не порушувала… Найбільш адекватними з усієї цієї челяді виглядали два охоронці: з Криму і зі Львову. Але, на жаль це тільки на фоні інших… :( Сподіваюсь, адміністрація мережі “АШАН” відреагує на мою скаргу і повідомить про вжиті заходи. Невже у Франції касири можуть нав’язувати покупцям будь яку мову обслуговування крім французької і ніяк за це не відповідати?!

19452934_1564854050252575_786672895289858923_o

https://www.facebook.com/oleksandr.martynenko.37/videos/pcb.1564858143585499/1564854930252487/?type=3&theater

https://www.facebook.com/oleksandr.martynenko.37/videos/pcb.1564858143585499/1564856273585686/?type=3&theater

джерело

Особисті історії. Про мовну психотравму і українське ґетто

Опубліковано:

barchuk

Історія зі Скрипкою показала, що ще далеко не загоїлось там, де ми думали, що все позросталось. Знову раптово намалювалися «ми» і «вони».

Вирішила вперше розповісти про власний досвід україномовності, який завжди здавався мені очевидним для всіх, але сьогодні я вперше засумнівалась, спостерігаючи за категоричною травлею Скрипки. І подумала, що, можливо, потрібно сказати про це публічно. Мій пост більше для російськомовних моїх френдів, які не мали подібного пережиття. До того ж для мене це великий і досі не пережитий біль, і частково пояснює, чому Олег, для якого українська, до слова, навіть є не рідною, а вивченою, міг зірватися на таку емоційну некоректну репліку.

Отже більшість україномовних дітей мого покоління (особливо центру і сходу) у свій спосіб пережили травму своєї україномовності і знають, що таке бути частиною українського ґетто в російському мовному і культурному морі. Я закінчила російську школу ( батько вважав, що мене треба русифікувати, щоб підготувати до життя)… І ось ця школа життя була настільки жорстокою, що я досі ношу в голові рани і синці. Читати далі

Особисті історії

Опубліковано:

Мирослава Барчук

Про мовну психотравму і українське ґетто
Історія зі Скрипкою показала, що ще далеко не загоїлось там, де ми думали, що все позросталось. Знову раптово намалювалися «ми» і «вони».
Вирішила вперше розповісти про власний досвід україномовності, який завжди здавався мені очевидним для всіх, але сьогодні я вперше засумнівалась, спостерігаючи за категоричною травлею Скрипки. І подумала, що, можливо, потрібно сказати про це публічно. Мій пост більше для російськомовних моїх френдів, які не мали подібного пережиття. До того ж для мене це великий і досі не пережитий біль, і частково пояснює, чому Олег, для якого українська, до слова, навіть є не рідною, а вивченою, міг зірватися на таку емоційну некоректну репліку.
Отже більшість україномовних дітей мого покоління (особливо центру і сходу) у свій спосіб пережили травму своєї україномовності і знають, що таке бути частиною українського ґетто в російському мовному і культурному морі. Я закінчила російську школу ( батько вважав, що мене треба русифікувати, щоб підготувати до життя)… І ось ця школа життя була настільки жорстокою, що я досі ношу в голові рани і синці.
Україномовність у Києві – це коли ти дитиною виходив за поріг своєї київської квартири до школи і відразу ж, відразу відчував крижаний залізобетонний опір середовища. Найм’якіший вияв цього опору — ти інтуїтивно знаєш, що починаючи з ліфта, скрізь – у магазині, у дворі, школі, піонертаборі твоя українська – нєкстаті, що це виклик, провокація для оточуючих, недоречна демонстрація скелету у шафі, тупе настоювання на цьому скелеті.
Це коли в тролейбусі мама говорить до тебе, п’ятирічної, українською, а чоловік в стоптаних сандалях з сусіднього місця каже: «он реп’ях до сраки прицепился бл.дь. Сколько же вас сюда приперлось, рагулей». Це коли ти називаєш своє ім’я, а тебе питають «А что за имя? Щирі украінци тіпа, да?». Це коли мама твоєї найближчої подруги каже твоїй мамі: «Мирослава хочет поступать в Шевченка на филфак? А вот я расстреляла бы всех сразу там, это же рассадник национализма». А твоя однокласниця, розповідаючи про поїздку в морський круіз, говорить: «С нами на корабле были дипломаты, интересно, что по-украински разговаривали.. Не все украинцы жлобы, в основном, но не все». Це коли ти вступаєш в універ, потрапляєш нарешті в інше середовище (хоча б частково, маєш якусь підтримку) і твій сусід Володька, до якого ти заговорюєш українською питає: «Мира, а ты можеш не вы.бываться? Ты же вроде бы нормальный человек». Це коли тобі чотринадцять і маму викликають на розмову в КГБ за програму «Маруся Чурай», а бабуся звечора навіщось напрасовує мамі нічну сорочку у сумку на випадок арешту. Це коли директриса школи Зоя Сергіївна, викликавши маму до школи за якісь мої абсолютно невинні бешкети, какби вскольз на прощання каже: «Классный руководитель сообщила нам, что у вас в доме бывают гомосексуалисты и ранее судимые товарищи, поэтому я не знаю, что у нее там под чистенькой формой» ( як я розумію, це про Параджанова). Одним словом, це тотально подвійне життя. Вдома – акторське письменницьке українське середовище, колядки, самвидав, в школі – ти російськомовна київська дєвочка, хтось інший, вдаваний, не ти. І так десять років. Ви думаєте, що все це абсурд, ідіотизм і це не боляче? Що це не травма? Чи це пережите і загоєне в мені? Ви пишете пости про те, як сильно образив вас Скрипка своїм випадом? До речі, під час флешмобу #янебоюсьсказати я не раз думала про те, що всі сексуальні домагання, доторки дорослих чоловіків, різні посягання в підлітковому віці я навіть не згадую, хоч вони й були неодноразово. Для мене все перекрила мовна травма.
Я і десятки моїх знайомих україномовних пам’ятаємо кожну деталь, кожну підколку, хамство, кожен наш бій і кожну поразку на цих нескінченних барикадах. Ви не повірите, але я бачу україномовних людей перед тим, як вони відкриють рота. Ми навчились бачити і розпізнавати одне одного без слів, по очах. Так мало нас завжди було. Таким малим був і далі є наш український світ.
Перед цією агресією в дитинстві ти безсилий, незахищений, крихкий і тобі доводиться маневрувати, просити маму не говорити українською при дівчатах, бо дівчата кажуть, що це жлобство і ім’я твоє теж сільське. Мама у відповідь, лежачи з тобою в спальні плаче в темноті і каже «як так? Як мені моя дитина може таке казати? Господи, за що мені таке?» і ти відчуваєш, що твій світ розпинається в цьому мороці, відчуваєш, що єдина втіха – те, що цілу ніч ти не бачитимеш цього світу, школи, однокласників, маминих сліз, цієї всієї виснажливої битви, де ти наперед – жертва і де тобі не хочеться жити.
Ясна річ, що ці наші травми і неврози ми всі якось пережили, відрефлексували, витіснили, у мне не буває ніяких істерик, ніякого ідіотського кидання грошей в обличчя російськомовній касирці. Я не люблю сильних зворотів, категоричності, патріотичного пафосу, серед моїх найближчих друзів більше якраз російськомовних людей. Але мені хочеться, щоб мої російськомовні співвітчизники, сьогоднішні коментатори вчинку Скрипки ось ці мої травми і цей мій біль відчували, усвідомлювали, щоб вони у своїх оцінках, рішеннях, судженнях брали їх до уваги by default.
Після століть імперського катка варіант «а тепер давайте перегорнемо сторінку і з цього моменту хай буде мир, дружба, рівні можливості і політкоректність, а хто не погоджується з цим, той упоротий і національно озабочєний»– не працює. Це неможливо без проговорення, розуміння і усвідомлення вами того, що нам довелось пережити в кількох поколіннях. Тому, дорогі мої російськомовні друзі, інтелектуали, блогери, любимі колеги. Перед тим, як судити Олега Скрипку – відчуйте будь ласка і наш біль, проникніться ним так, щоб ми це відчули. І тоді нас усіх попустить.
Скрипку жорстоко розпинати за його зрив. Мені зрозумілі причини цього зриву. Олег один з тих, хто сам українізувався і став одним з кількох людей, які почали українське культурне відродження. Він бився і б’ється з цим опором шоубізнесового, медійного середовища довгі десятиліття. І це старшенно виснажливо, особливо коли ти кладеш на це життя. Для Скрипки російськомовність – гірка реальність постколоніалізму, портал російської культури і, як би нам не хотілося це визнавати, частково пожива, клей для ідей русского міра і російської державності. Я погоджуюся з ним у тому, що або наша національна революція поступово, нашими з вами спільними зусиллями, нашим порозумінням переможе або між нами далі буде «трещина, замазанная густым пафосом» і вже наші діти, всі – і російськомовні, і україномовні – стануть одним великим ґетто в російському світі.

джерело

Особисті історії

Опубліковано:

Багатодітну вдову “кіборга” побили в магазині Дніпра за українську мову. Жінка хотіла купити червоно-чорні стрічки солдатам на обереги, а замість цього отримала стусани. Продавці сусідніх крамниць конфлікт бачили, але не втручалися. На місце приїхала патрульна поліція, і заявила ображеній та побитій вдові, що теж буде спілкуватися російською мовою, бо їм так зручніше.

Особисті історії

Опубліковано:

Тетяна Бура

Я ніколи не думала, що буду писати таке. Але…
СЬОГОДНІ МЕНЕ ДИСКРИМІНУВАЛИ ЗА УКРАЇНОМОВНІСТЬ В ЛЬВІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІВАНА ФРАНКА.

Що відбулося. Ми прийшли на пару, але аудиторію ще не до кінця звільнили. Там сиділо купа жінок літнього віку (як я пізніше довідалась – то щось типу університету для старшого покоління). Більшість з них розмовляло російською. Я здивувалася, підійшла до дівчинки спитати, що відбувається.
Тут до мене підійшла жіночка і щось запиталася російською, (про план їх занять, вона думала я звідти).
Я їй сказала:
– Вибачте, я не розумію. І пішла собі до Таня Бойко говорити. Та жіночка побігла но їхньої “головної” нажалітись як то так, шо нє панімают вєлікій і магучій.
Ця “головна” заволала на всю аудиторію:
– Хто сказав, що не розуміє російську??!!!
Я спокійно піднялася і сказала, що Я. Такого ненависного погляду я ще на собі не відчувала. Це можна порівняти лише з одним (зразу перепрошую за переробку під ситуацію) :
“Вона” дивилась на мене тупо
Очицями, повними блекоти:
— Дарма ти себе уявляєш пупом,
На світі безліч таких, як ти.
“Вона” гриміла одержимо і люто,
І кривилося гнівом лице рябе,
“Вона” ладна була мене розіпнути
За те, що я поважаю себе.
Три хвилини мовчання і фраза:
– Завжди треба перед усім залишатися людиною!!!
– Я повністю з Вами згідна, на 100%

Ну ніби все, всі вже заспокоїлись. Я пішла до останніх парт поговорити з Вікторія Дудик, вона виходила з іншою жіночкою і кидає:
– Дивися, це та красавіца, що російську не розуміє!
Завіса.

Мене трусило цілу пару. Я ручку не могла втримати. Де я вчинила не як Людина? Чи я послала когось? Чи образила? Невже я не маю права на НЕЗНАННЯ іноземної мови?
А ті, хто Миколу Куліша і Леся Курбаса за мову розстріляв були людьми?
І це в стінах мого рідного університету. В аудиторії імені Тараса Григоровича Шевченка. То ми тільки вірші можемо на академіях читати, а насправді в нас такі люди ще й чимось керують!!???

І найцікавіше, ми звісно це обговорювали після пари, кілька людей мене підтримало, більшості байдуже. Але була ще одна позиція:
– Таню, ви обидві винні, бо агресія була з двох боків.
– З яких двох боків? Я вибачилась, і сказала, що не розумію? Де агресія чи образа?
– Але ж ти із ввічливості, мала перейти на мову того, хто до тебе звертається, але не перейшла. І ти все розуміла.
– Але де написано, що я МАЮ розуміти?
– Але ж ти розумієш!!!!

Філфак. Українська філологія. І до чого це я. Коли до “головної” та жіночка прибігла жалітись, що я не розумію, та готова була мені горло перегризти одним тільки поглядом.
А коли я прошу підтримки, що отримую “ти винна, ти мала перейти, будь людиною”.

Мені деколи здається, що все йде до фінішу нашої державності, і не от через таких “захисників мордора”, а через нас самих.
Тому я затегаю тут всіх, хто якось причетний до української освіти, і запитаю: ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В СТІНАХ НАШОГО УНІВЕРСИТЕТУ. ХТО ЗБОЖЕВОЛІВ Я ЧИ ВОНИ!!??

джерело

Особисті історії

Опубліковано:

004

Юліана Литвиненко

Мене нагрібає.. Всі знають, що питання мови для мене – не весняне загострення, я не жертва популізма, маніпулятивних технологій, націоналізма, радикалізма і інших ізмів.. Я перейшла на українську майже 13 років тому, живучі в Харкові, це моя принципова позиція, мені всі казали, що розмовляю я, як серпом по яйцях, що “лучше нормально по рускі, чєм ТАК”, багато що казали, відпав величезний прошарок знайомих/друзів саме через це, але я вижила.. набула нових друзів, вдосконалила мову, як могла, 2 роки пішло на тверде “ч”, зробила українську рідною для своїх дітей, і зараз мало хто здогадається, що 24 роки української в моєму житті взагалі не було, окрім 2 рази на тиждень уроків в школі та деяких пісень в хорі.. в колі спілкування, яким я дорожу, наразі десь 50/50, і ніхто не дорікне мені в нетерпимості чи грубій експансії.. я завжди радію як дитина, коли офіціанти звертаються українською, тут же дякую їм за це і всіляко заохочую і мотивую тих, кому хочеться розмовляти зі мною українською, робити це.. Але не буду влаштовувати скандали чи сцени, якщо до мене не перейшли чи не мають українського меню – в деякі місця я не ходжу за відверту українофобську політику, десь можу спитати, чому так, невже це важко, а коли в моїй улюбленій Аромі раптом побачила, що українське меню нарешті з’явилося – дуже раділа і дякувала їм за це..
Але коли мова йде про школи, освіту, дитячі гуртки, про комунікацію в дитячих, нехай і розважальних закладах, в мені прокидається дракон… Так, я щодня переживаю на собі цю “інакшість” – я за це боролася і звикла.. Але чому мої діти в Україні в 2017, в Києві нарешті, а не в Харкові, мають почуватися як в еміграції – цього мені не збагнути.. невже не зрозуміло, що дітям бажано би знати мову країни, в якій вони живуть, якщо ви вже так категорично не хочете, щоб ваші діти послуговувалися нею щоденно??.. про це можна говорити безкінечно – всі україномовні, які віддавали дітей на музику і в спортивні секції, знають, про що я.. Майже неможливо знайти україномовних тренерів/викладачів в таких закладах.. І діти наші постійно почуваються в меншості – в кращому випадку до них переходять індивідуально, що не робить однак перебування там таким комфортним, як для інших, російськомовних дітей..
Я втомилася.. втомилася, що українська мова комунікації чи викладання стає чи не найпотужнішим фільтром.. що абсолютна більшість дитячих закладів орієнтовані повністю на російськомовного споживача.. Мені набридло боротись, відстоювати прописані конституцією права, щось комусь доводити, мені просто хочеться, щоб в цій країні діти, які розмовляють мовою цієї країни, не почувалися білими воронами – і це все…
Шукала на весну табір дітям.. з рекомендованих подивилася 3 – ВСІ описання, сторінки, сайти – все російською.. абсолютно.. Ну, я же не горда, я написала, щоб уточнити.. Ну мало лі.. Так, в ПП вони відповідають українською, і, власне, цим все і обмежується… Іди на фіг, Юля, зі своєю українською.. Їдь в свій Харків і не вимахуйся!.. тут у нас всі нормально разговарівают і не розводять вотетовот – чи твої діти не розуміють російської?? Не видумуй….у нас тут більшість!..
Як же я втомилася від того…
І я не знаю, що робити..
П.С. дуже хочу наголосити, що нікого не хочу образити чи протиставити – не читайте поміж строк.. І да, україномовність в мене не тотожня патріотизму чи іншим чеснотам – маю на увазі саме те, що сказала, і не більше..

001

002

003

004

джерело

Особисті історії

Опубліковано:

Anastasia Levkova

Я можу розповісти сотню історій про україномовність — мою та моїх близьких. Можу розповісти про те, як у дитинстві знайома дивувалася слову «прізвище» з уст моєї сестри: «Чого ти кажеш «прізвище»? Кажи «фамілія». А наша родичка гидливо кривила губи, почувши від мене слово «плівка».

Можу розповісти про те, як моя шкільна подруга сміялася зі слів «перепрошую» і «кокетка» (саме в українському звучанні «кокетка», не російське «какєтка»).

У поїзді (я вже студентка) провідник відмовлявся дати мені ковдру, бо що таке ковдра? Глупа ніч, усі сплять, а він учив мене казати «адєяла», бо «ковдра» ніхто не розуміє, і взагалі що то за сон рябої кобили — ця наша українська мова, чого ми так на неї напосілись. От у нього донька володіє англійською і ще якоюсь, багато з ким спілкується, багато де їздить і каже, що українською ніхто ніде не розмовляє і нікому вона не потрібна.

Водій у маршрутці перекривляв моє слово «решта».

Моя сусідка по гуртожитку, читаючи Ніцше в бібліотеці Вернадського, чула поряд щиро здивований голос: «Девушка, Ницше на украинском? Как это Ницше может быть на украинском? Как? Вы и с друзьями разговариваете на украинском? Разве это возможно?».

Мій україномовний друг-італієць ішов у кіно на розрекламованого «Поводиря» і половину фільму не розумів, адже половина була несубтитрованою російською (російська там виправдана, адже саме нею спілкувалися чекісти, але чому без субтитрів?).

Син моєї подруги вчить німецьку мову в Ґете-Інституті. Викладачка пояснює німецьку граматику російською. Хлопець не розуміє, бо чого б він мав розуміти слова «падеж», «глагол», «склонение», якщо ніколи їх не вчив? Чому, щоб опанувати іншу мову, він має вдаватися до посередництва ще якоїсь третьої, незнаної? Група російськомовна, але хлопець має позицію, і вона натикається на насмішки й ворохобню: сусід по парті, старший на рік чи два, обурюється: «Да тебя никто не понимает, ты что, не можешь говорить нормально!».

Моя подруга, мама дівчинки-другокласниці, каже, що змушена постійно пильнувати мовне оточення своєї дитини, боротися за нього, бути насторожі, аби в разі чого дати відсіч. Тільки-но відволічешся — і твою дитину вже вчать пісеньок «Ходит-ходит серый волк», «В лесу родилась елочка», пропонують російські книжки й у разі чого виправдовуються «какая разница, какой язык».

Якщо ви україномовні, теж можете розповісти сотню історій. Ці історії перетікатимуть одна в одну, і годі переповісти все, адже є випадки, які ми запам’ятовуємо, бо вони кричущі, а є такі, на які вже не звертаєш уваги або звертаєш, але мовчиш, інакше говорити довелося б виключно про це.
Якщо коротко, ті історії не так про «крихітну свічечку букви Ї» та «місячний серпик букви Є» (за Іваном Малковичем), як про невпинну боротьбу, яку веде стійке, але водночас крихке Я в країні, де мало б почуватись якнайкомфортніше.

Ця боротьба не минає безслідно для здоров’я: організм, навіть загартований, виснажується. У десятирічного сина моєї подруги, щойно він виходить із Ґете-Інституту, починається істерика. У мене після розмови з провідником про «ковдру» й «адєяла» всю ніч безсоння. Мама другокласниці тому й відволікається іноді, тому й дає слабину, що жити в стані постійної боротьби неможливо. І головне питання: чому боротися за це маємо ми особисто, а не наша держава, безпека якої й полягає в захисті державної мови?

Ви кажете: «мовний патруль». Усе життя ми, україномовні по східний бік Збруча, стикаємося з мовним патрулем багатьох російськомовних. І, як на мене, проблема, яку часом озвучує дехто з них, мовляв, Українська держава насаджує українську (приклад, який часом наводили кримчани, — українська мова на поясненнях до лікарських препаратів), полягає в тому, що Українська держава недостатньо послідовно, а може, навіть недостатньо жорстко (боронь Боже, щоб мечем, але створюючи відповідні умови) її запроваджувала. Не так, як Фінляндія — фінську, Чехія — чеську, а Франція — французьку.

Я проти мовного патруля, бо проти авторитарності й тиску. Але вдамся до метафори: не може людина на милицях перемогти в бігові здорову людину. Людину на милицях варто підтримати, створити доріжки, якими вона безпроблемно рухатиметься і більше не ламатиме ніг, створити умови для одужання, і лише коли зможе ходити сама, пропонувати змагання. І було б дивно, якби людина на візку виступала за будівництво сходів, якщо немає пандусів. Це жорстка аналогія, але ідея в тому, що умови для функціонування української протягом кількох століть були такими, що вона не може почуватися повноцінно.

Я переконана, що нічого кращого за демократію не вигадано. Щойно мої і ще мільйонів таких, як я, мовні права не порушуватимуть, я захищатиму права російськомовних; якщо потрібно, ходитиму навіть на мітинги, і моє серце радітиме наявності в країні російськомовних ЗМІ (як і кримськотатарською, болгарською, угорською, вірменською мовами, івритом). А поки що, пробачте, не можу.

джерело