Скандальний “мовний” закон Колісниченка-Ківалова був серед перших, скасованих Верховною Радою після Революції гідності – уже 23 лютого 2014. Однак він діє й досі.
Тодішній голова Верховної Ради та в.о. Президента України Олександр Турчинов просто взяв і не підписав ухвалений парламентом закон “Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України “Про засади державної мовної політики”.
7 липня 2014 депутати звернулися до Конституційного суду з вимогою скасувати-таки закон Колісниченка-Ківалова. Термін для ухвалення рішення сплив у січні 2015, однак вердикту з питання, яке було серед пріоритетних, немає й досі.
Аналіз подій 2010-12 років засвідчує, що за “злочинного режиму” витримати цілеспрямований тиск державної машини на мовному фронті вдалося винятково “вулицею” та майже “підпільними” діями окремих активістів “у тилу ворога”. Ситуація після Революції гідності змінилася. Зник тиск “вулиці” – чого тиснути на владу, яка ніби вже проукраїнська? Однак її дії свідчать: у мовному питанні нова державна машина рухається тією самою дорогою, що накатали “папєрєдніки”.
Мовний пріоритет “злочинного режиму”
Судячи з оперативності й системності, з якою після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича почали вноситися законодавчі та інші ініціативи, мовне питання для тодішньої влади було серед пріоритетних. Вона “продавлювала” свою ідеологію, долаючи серйозний опір.
Спроба перша
Депутат російської Держдуми, директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін, на якого Кремль поклав місію остаточного розв’язання українського мовного питання, заявив: “Для того, щоб бути спокійним за російську мову, потрібно тільки усунути недобросовісну конкуренцію, яка продовжує поки процвітати в Україні. Сумлінна конкуренція російській мові не зашкодить”.
Мало хто знає, що вже у травні 2010 представник президента України у парламенті Юрій Мірошниченко подав главі АП Сергію Льовочкіну як невідкладний законопроект “Про мови в Україні”: мовляв, він “відповідає політичному курсу президента України та положенням Конституції України”. При цьому нового проекту написати не встигли, але дуже поспішали. Тому до доповідної записки Мірошниченко долучив проект “Базовий закон “Про мови України”, ініційований ще покійним Євгеном Кушнарьовим 2007 року.
Ініціативу Мірошниченка вдалося тихо заблокувати на рівні апарату АП – на той час тривала ліквідація Секретаріату Президента Ющенка, на його руїнах формувалася Адміністрація Януковича, але частина ющенківських кадрів там якийсь час ще залишалася.
Спроба друга
Ініціатори законопроекту “Про засади державної мовної політики” йшли до своєї мети прямою залізною ходою. Зокрема, Колесніченко надіслав ректорам національних вишів України письмову пропозицію, від якої деякі з них не змогли чи не захотіли відмовитися, а саме: надати позитивний експертний висновок про згаданий законопроект. Підтримали законодавчу ініціативу Колісниченка київські ректори Віктор Андрущенко(Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова) іРоман Васько (Національний лінгвістичний університет), а також одеський Національний університет ім. І. Мечникова. До речі, Васько фігурував у першій п’ятірці виборчого списку партії Наталі Королевської.
Вересень 2010. Законопроект №1015-3 “Про мови в Україні” Єфремова-Симоненка-Гриневецького викликав перше збурення у суспільстві і нечисленні багаторазові протести-пікети під стінами Верховної Ради. Він одержав публічну (й, очевидно, непублічну) підтримку з Москви. Однак його не винесли навіть на розгляд парламенту. За висновком Головного науково-експертного управління ВР, “найбільшим концептуальним недоліком законопроекту є те, що він як в цілому, так і в певних його частинах, спрямований на звуження сфери вживання української мови, що суперечить частині другій статті 10 Конституції України”.
Спроба третя
На арені з’явилися Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов. Вони подали фактично той самий документ, але під назвою “Про засади державної мовної політики”.
Незважаючи на численні протести громадськості, негативні експертні висновки та баталії, які розгорнулися у сесійній залі, 3 липня 2012 Верховна Рада ухвалила закон Колесніченка-Ківалова. Він був проголосований із грубими порушеннями Регламенту Верховної Ради.
ЧИ ТАКЕ ВАЖЛИВЕ МОВНЕ ПИТАННЯ ДЛЯ ГРОМАДЯН?
У травні та червні 2012 було встановлено рекорд кількості протестів за весь період моніторингу, який вівся Центром дослідження суспільства (ЦДС) з 2009: відповідно, 321 і 323 протести.
Ухвалення закону 3 липня 2012 ще більше збурило суспільство. Лише за перший тиждень липня 2012 ЦДС зафіксував 139 протестних подій. У центрі Києва під стінами Українського дому протестувальники розбили наметове містечко, заблокувавши проведення чергової прес-конференції Януковича. Спецпідрозділ міліції “Беркут”, який застосував палиці і сльозогінний газ, не зміг розігнати людей. І хоча протестна акція на Європейській площі столиці України, названа “Мовним майданом”, протривала не вельми довго, вона стала однією з прелюдій до масштабного спротиву на Майдані восени 2013.
Загалом кожна 10-та акція протесту, яка відбулася в Україні у 2012, стосуваласямовного питання. У 2010 та 2011 мовні акції складали лише 2% від усіх протестів, тобто уп’ятеро менше.
Фото: Олександр Заклецький
Паралельно робилися інші кроки для витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя – через підвищення статусу російської мови до, фактично, другої державної. Аналізуючи їх, можна бачити, що вони були частиною єдиного плану. Повністю реалізувати його не дозволила лише активна позиція громади.
2010, травень
У судах дозволено використовувати російську мову. Ухвалено поданий президентом Януковичем законопроект “Про судоустрій і статус суддів”, який оперативно був “покращений” тодішнім головою парламентського Комітету з питань правосуддя Ківаловим. Уже червень 2015, а закон діє досі.
2010, травень
Спроба скасувати Концепцію державної мовної політики, підписану Президентом Ющенком. Міністр освіти й науки Дмитро Табачник напряму попросив про це у Януковича. Документ скасовано не було, однак Партія регіонів просто ігнорувала його. Теперішня влада, до слова, у процесі законотворчості також ігнорує цей акт.
2010, вересень
Поява нового терміну: “мови Українського народу”. З’явився в указі президента Януковича “Про Міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді ім. Т.Шевченка”. Він став альтернативою Міжнародному конкурсу з української мови ім. П.Яцика. При цьому концепція його суттєво відрізнялася: ішлося вже не про українську мову, а про “виховання у молодого покоління любові до мов Українського народу, забезпечення їх всебічного розвитку“. Одночасно Дмитро Табачник намагався припинити стипендіальне забезпечення переможців конкурсу ім. П.Яцика, однак це не вдалося через протести у медіа.
2010, грудень – 2011, січень
Спроба повернути радянську норму про вільний вибір мови навчання. Міністр Табачник напередодні Нового року опублікував на сайті міносвіти “Концепцію мовної освіти в Україні”, оголосивши її обговорення саме на період різдвяних свят – до 20 січня. Активісти публічно тролилидокумент, після чого він безслідно зник.
2011, лютий та листопад
Спроба скасувати українську квоту в ефірі радіостанцій. Парламент ухвалив у 1 та 2 читанні законопроект нардепа від Партії регіонів Олени Бондаренко, що скасував чинну норму про 50-відсоткову квоту музичних творів українських авторів чи виконавців у радіо- й телеефірі. Отже, радіостанції отримувли право не ставити українську (українськомовну) музику під різними приводами на зразок “неформатна музика”, “не цікавить слухачів” абощо. Під тиском громадськості Янукович не підписав цей закон.
2011, листопад
Спроба русифікувати дитсадки. Прем’єр-міністр Микола Азаров подав до Верховної Ради законопроект “Про внесення змін до Закону України “Про дошкільну освіту”, яким передбачено “забезпечення права вільного вибору батьками мови виховання їх дитини“. Автором значився Дмитро Табачник. У результаті протестів закон ухвалено не було.
2011, грудень
Конституційний Суд України узаконив використання російської мови в судах. Рішення про використання в судах “регіональних мов або мов меншин” КСУ, очолюваний уродженцем Макіївки Анатолієм Головіним, виніс, незважаючи на конституційне подання 54 народних депутатів щодо суперечності положень закону Конституції України, а також всупереч аж чотирьом окремим думкам членів КС.
2012 рік, квітень
Русифікація середньої та вищої школи. Міністр Табачник підписав наказ про обов’язкове вивчення другої іноземної мови, уточнивши, що нею може бути також російська чи інша мова нацменшин. Це означало фактичне запровадження російської мови у програмах усіх загальноосвітніх шкіл, починаючи з 2 класу, проти чого виступили чимало батьків 2013 року. Цей наказ скасовано новим міністром у травні 2014.
Табачник ініціював та підписав також накази щодо скасування обов’язкового державного екзамену з української мови у непрофільних ВНЗ, факультативного, за вільним вибором студентів, вивчення української мови.
На шляху до “патріотичної русифікації”
Зважаючи на важливість мовного питання, воно було піднято на передвиборчий щит тодішньою опозицією.
Перед виборами 2012 року “Батьківщина” та “Свобода” уклали політичну угоду про створення коаліції в майбутньому парламенті. Серед лаконічних 9-ти пунктів, які визначали пріоритети діяльності, було внесено і мовний: “Скасувати “Закон про засади державної мовної політики як антиконституційний, такий, що розколює суспільство та ставить під загрозу державний статус і розвиток української мови“.
Одразу після виборів депутати обох фракцій, Володимир Яворівський, Марія Матіос та Ірина Фаріон, внесли законопроект, який мав нейтралізувати закон Колісниченка-Ківалова, “Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні”.
Після перемоги Майдану 4-й номер у списку “Батьківщини” Олександр Турчинов обійняв дві найвищі посади в державі. Однак згаданий законопроект так і не був винесений на сесійний розгляд. І саме Турчинов, як уже згадано, не підписав прийнятий Верховною Радою закон, який скасовував закон Колісниченка-Ківалова.
Петро Порошенко, одразу після обрання президентом, продовжив лінію Турчинова. У червні 2014 він вніс до Верховної Ради проект змін до Конституції щодо повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, в якому російській мові надається “спеціальний статус” (хоча такого терміну немає в українському законодавстві). Координатор проекту “Безкоштовні курси української мови” Анастасія Розлуцька вважає це пропозицією “прописати в Конституції сумнозвісний закон Колесніченка-Ківалова”. До речі, проект змін до Конституції на парламентському сайті чомусь не активується.
Пізніше президент також заявляв, що російською мовою Україну люблять не менше, ніж українською, та що російська агресія закрила спекулятивне мовне питання в Україні. До речі, під час мовних протестів, будучи міністром економіки в уряді Азарова, Порошенко заявив, що мовне питання не таке важливе для українців.
Зважаючи на пасивність “лідерів Майдану”, 57 народних депутатів України звернулися 7 липня 2014 до Конституційного Суду України з проханням визнати закон Колесніченка-Ківалова “неконституційним повністю у зв’язку із невідповідністю його положень Конституції України”.
Відтоді минув майже рік. Голова КС Юрій Баулін (до речі, уродженець Луганської області) затягує розгляд цієї справи по суті, порушуючи визначені законом строки провадження. 5 червня 2015 низка громадських організацій звернулася до Бауліна з вимогою припинити порушення закону “Про Конституційний Суд України” та “Регламенту Конституційного Суду України” і невідкладно включити питання до порядку денного найближчого пленарного засідання КСУ та призначити день розгляду справи по суті. Слід враховувати, що каденція частини суддів, які свого часу засвідчували неконституційність мовних законів “режиму”, за півтора-два місяці закінчується.
Новий депутатський призов такого законодавчого і контролюючого запалу, як їхні попередники з обох скликань, не демонструє.
Судячи з усього, на зміну “голобельній” і “шовковій” русифікації Російської імперії та Радянського Союзу може прийти “патріотична русифікація” постреволюційного періоду. Уже під благородними гаслами “єдності країни” вона продовжуватиме “унормовувати” мовне поле суспільства таким чином, щоб українська мова не дуже “утискала права” російськомовних патріотів.
P.S. Закон Колесніченка-Ківалова діє вже три роки. Мовний закон не буде скасовано, – прогнозував Азаров на початку жовтня 2012. Як у воду дивився.
Джерело: Висновки
