Конституційний Суд продовжує розгляд мовного закону

13 грудня відбулось усне слухання у Конституційному Суді щодо мовного закону Ківалова-Колесніченка.

Розгляд справи відбувається за конституційним поданням 57 народних депутатів про відповідність закону “Про засади державної мовної політики” (від 3 липня 2012 № 5029-VI) Конституції України.

Якщо на минулому засіданні (17 листопада) суд встиг розглянутилише різні клопотання позивачів (про долучення доказів, про заслуховування свідків та експертів з питань мовної політики, про відвід окремих суддів), то сьогодні вже розпочалося заслуховування представників суб’єкта конституційного подання (57 тогочасних народних депутатів) та експертів – Павла Гриценка (директора Інституту української мови), Сергія Головатого (члена Венеційської комісії, колишнього віце-президента ПАРЄ), Тараса Марусика (заступника голови Координаційної ради з питань застосування державної мови в усіх сферах суспільного життя при Мінкульті), а також представника ВРУ в КСУ Анатолія Селіванова.

Головні юридичні аргументи:

Закон містить норми, що прямо суперечать конституції України (зокрема, ст. 10 та офіційному тлумаченню цієї статті, яке КСУ надав у своєму рішенні від 1999 року), адже він значною мірою нівелює статус державної української мови.

У Конституції України згадано лише такі формулювання щодо мов: державна мова, мова національної меншини, мова міжнародного спілкування. Відтак, термін “регіональна мова”, який був введений законом і який, за цим законом, в багатьох випадках може замінювати собою державну мову, обов’язкову до застосування в усіх публічних сферах суспільного життя, суперечить Конституції.

Закон встановлює вичерпний перелік регіональних мов – мов 18 національних меншин, що проживають в Україні, і додатково виокремлює російську мову (її згадано в тексті 9 разів, натомість інші мови нац. меншин згадано лише по одному разу – в самому переліку). Таким чином, ці мови отримують додаткові привілеї щодо мов інших національних меншин, яких немає в переліку. До того ж, в цьому переліку є, зокрема, і “русинська мова”, якої взагалі не існує в природі.

Закон суперечить духу і букві Європейської хартії регіональних та міноритарних мов. Адже метою Хартії є захист виключно загрожених мов, які перебувають на межі зникнення. Російська мова в жодному разі не підпадає під визначення, які є в Хартії, але була навмисне вписана в закон. Власне, увесь закон – спрямований саме на посилення російської мови в Україні, а не на захист якихось справді загрожених мов.

Формулювання про мови національних меншин взагалі відсутнє в Хартії як таке, натомість активно використовується в законі.

На думку суб’єкту подання, навіть сама назва закону суперечить Конституції. Засади державної мовної політики визначені в самій Конституції, натомість закони можуть лише визначати порядок використання мов, а не перевизначати засади конституційного ладу держави.

І, зрештою, ухвалення закону було здійснено з порушенням цілої низки норм регламенту. Депутати не голосували особисто. Є документи, що підтверджують, що в залі на момент голосування було менше, ніж 226 депутатів. Навіть Янукович-молодший визнав, що він не був присутній в залі голосування, попри те що його голос було враховано як “за”. Жодну з поправок, підготовлених до другого читання, всупереч регламентній процедурі, не було розглянуто. А під час голосування Адам Мартинюк, який вів засідання, сказав “голосуємо за законопроект в редакції…” – і невідомо в якій редакції його й проголосували.

Автор: Максим Кобєлєв

Портал мовної політики

Напишіть відгук