Особисті історії

Юліана Литвиненко

Мене нагрібає.. Всі знають, що питання мови для мене – не весняне загострення, я не жертва популізма, маніпулятивних технологій, націоналізма, радикалізма і інших ізмів.. Я перейшла на українську майже 13 років тому, живучі в Харкові, це моя принципова позиція, мені всі казали, що розмовляю я, як серпом по яйцях, що “лучше нормально по рускі, чєм ТАК”, багато що казали, відпав величезний прошарок знайомих/друзів саме через це, але я вижила.. набула нових друзів, вдосконалила мову, як могла, 2 роки пішло на тверде “ч”, зробила українську рідною для своїх дітей, і зараз мало хто здогадається, що 24 роки української в моєму житті взагалі не було, окрім 2 рази на тиждень уроків в школі та деяких пісень в хорі.. в колі спілкування, яким я дорожу, наразі десь 50/50, і ніхто не дорікне мені в нетерпимості чи грубій експансії.. я завжди радію як дитина, коли офіціанти звертаються українською, тут же дякую їм за це і всіляко заохочую і мотивую тих, кому хочеться розмовляти зі мною українською, робити це.. Але не буду влаштовувати скандали чи сцени, якщо до мене не перейшли чи не мають українського меню – в деякі місця я не ходжу за відверту українофобську політику, десь можу спитати, чому так, невже це важко, а коли в моїй улюбленій Аромі раптом побачила, що українське меню нарешті з’явилося – дуже раділа і дякувала їм за це..
Але коли мова йде про школи, освіту, дитячі гуртки, про комунікацію в дитячих, нехай і розважальних закладах, в мені прокидається дракон… Так, я щодня переживаю на собі цю “інакшість” – я за це боролася і звикла.. Але чому мої діти в Україні в 2017, в Києві нарешті, а не в Харкові, мають почуватися як в еміграції – цього мені не збагнути.. невже не зрозуміло, що дітям бажано би знати мову країни, в якій вони живуть, якщо ви вже так категорично не хочете, щоб ваші діти послуговувалися нею щоденно??.. про це можна говорити безкінечно – всі україномовні, які віддавали дітей на музику і в спортивні секції, знають, про що я.. Майже неможливо знайти україномовних тренерів/викладачів в таких закладах.. І діти наші постійно почуваються в меншості – в кращому випадку до них переходять індивідуально, що не робить однак перебування там таким комфортним, як для інших, російськомовних дітей..
Я втомилася.. втомилася, що українська мова комунікації чи викладання стає чи не найпотужнішим фільтром.. що абсолютна більшість дитячих закладів орієнтовані повністю на російськомовного споживача.. Мені набридло боротись, відстоювати прописані конституцією права, щось комусь доводити, мені просто хочеться, щоб в цій країні діти, які розмовляють мовою цієї країни, не почувалися білими воронами – і це все…
Шукала на весну табір дітям.. з рекомендованих подивилася 3 – ВСІ описання, сторінки, сайти – все російською.. абсолютно.. Ну, я же не горда, я написала, щоб уточнити.. Ну мало лі.. Так, в ПП вони відповідають українською, і, власне, цим все і обмежується… Іди на фіг, Юля, зі своєю українською.. Їдь в свій Харків і не вимахуйся!.. тут у нас всі нормально разговарівают і не розводять вотетовот – чи твої діти не розуміють російської?? Не видумуй….у нас тут більшість!..
Як же я втомилася від того…
І я не знаю, що робити..
П.С. дуже хочу наголосити, що нікого не хочу образити чи протиставити – не читайте поміж строк.. І да, україномовність в мене не тотожня патріотизму чи іншим чеснотам – маю на увазі саме те, що сказала, і не більше..

001

002

003

004

джерело

Напишіть відгук