Два роки мовному закону: чи стало більше української?

Два роки тому, 25 квітня 2019 року, Верховна Рада ухвалила історичний закон про державну мову – №5670-д “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. Які зміни відбулися в українському суспільстві за ці два роки? Чи стало більше української мови? Портал мовної політики запитав громадських активістів та журналістів з різних міст України про те, чи змінилась мовна ситуація за ці два роки у їхніх містах.

Сергій Стуканов, керівник аналітичного відділу Центру контент-аналізу, м. Київ

На мій погляд, ухвалений два роки тому закон зіграв найперше світоглядну роль. Він поволі привчає українське суспільство, що держава Україна мусить забезпечувати функціонування державної мови в усіх сферах суспільного буття – і вже робить це. Що ніякої двомовності в Україні не може бути й мова про це не може іти. Соціологічні опитування свідчать, що більшість громадян підтримує закон і єдину державну мову.

Що стосується практичних наслідків, то в різних царинах успіх є різним. Мені здається, майже нічого не змінилося в сфері транспортних перевезень, хоча відповідна стаття закону вже набула чинності. А от у сфері обслуговування помітні разючі позитивні зрушення. Практично весь бізнес перейшов на спілкування українською мовою в соціальних мережах. Оператори компаній, що надають послуги, так само майже завжди тепер спілкуються українською – принаймні в Києві. Хоча мав випадок, коли замовляв товар з Одеси, то мені зателефонував операторі почав розмову російською. На моє здивоване запитання, чому російська, відповів, що я вказав в анкеті прізвище, що завершується на «-ов», тому він вирішив, що треба розмовляти російською. Й моя принциповість його здивувала.

Тобто на півдні та сході зміни не такі помітні, але теж є – на Донбасі на власні очі бачив, як касирка говорить українською в супермаркеті. Зрештою, важливим результатом закону стало формування офісу Уповноваженого з захисту державної мови.

Мітинг під Верховною Радою України на підтримку мовного закону. 25 квітня 2019 року. Фото Аліни Карбан

Марина Молошна, журналістка, м. Маріуполь

Держслужбовці перейшли на українську. Мені, як журналістці, часто доводиться дзвонити до керівників різних державних установ у Маріуполі, то всі вони говорять зі мною українською. Хоча з моїми колегами-журналістами, які є російськомовними, говорять російською. Тут, скоріше, грає роль якою мовою до чиновників звертаються. Наприклад, той же мер на останній сесії міської ради вів засідання російською (бо звик нею говорити навіть на офіційних заходах, так само як і переважна більшість депутатів міськради), але коли йому депутатка зробила зауваження, то без проблем перейшов на українську.

Реклама вся стала українською. Трапляється і російською, але це більше вже як виключення з правил.

У школах бувають скандали між батьками та вчителями. При чому з різних сторін: то батьки жаліються, що їх діти не розуміють умовну фізику, яка викладається українською; то навпаки батьки жаліються, що деякі вчителі продовжують викладати російською (але такі скандали були лише кілька разів) .

Сфера обслуговування повністю перейшла на українську мову. Коли звертаюся українською, то у 90% відповідають теж українською, хоч і часто ламаною. Кілька разів мені навіть дякували у магазинах, що я українською звертаюся і що їм є з ким її практикувати. Бувало, що я зверталася українською, у відповідь чула російську, просила перейти на українську і завжди переходять, хоч і не завжди радісно. Один раз було, що продавець не перейшов, але перепросив і пояснив, що не знає її, але працює над цим. Але все-таки на касах в магазинах тепер вітаються українською і пакетик пропонують теж українською, навіть якщо клієнт говорить російською. На Новій пошті та Укрпошті одразу після набрання чинності статті закону про сферу обслуговування всі оператори, які говорили зі мною раніше російською, почали говорити виключно українською.

Був взимку скандал з власницею ветеринарної клініки, яка після набуття чинності статті закону про обслуговування українською мовою, зробила знижку російськомовним клієнтам, але проукраїнська спільнота дуже швидко поставила жінку на місце і та потім перепросила за свої дії.

Також помітила, що молодь більш охоче звертається/переходить з клієнтом на українську, ніж люди 45+.

Тетяна Строй, виконавча директорка ГО “Донецький прес-клуб”, м. Київ

Я бачу зміни на краще після введення у дію закону про мову. На жаль, не можу сказати, що вони масштабні, але вони є. Це головне. Наприклад, наша родина в умовах локдауну (або ось нещодавно були на ізоляції з підтвердженим COVID 19) частіше користується послугами онлайн покупок з доставкою. І менеджери переважно приймають замовлення українською, а от кур’єри часто спілкуються російською. Але! В кінці діалогу, коли чують з мого боку українську, переходять на українську також. Я не роблю зауважень, «нікого не ставлю у куток», а привітно спілкуюся, і людина налаштовується на таку хвилю. У супермаркетах іноді помічаю, що коли покупець російськомовний, то касирка одразу переходить на його мову. Потім вітаючись зі мною, знову переходить на українську: «Добрий день! Картка є? Чи потрібен пакет?». Також не помітили як і коли, перейшла на спілкування українською педіатриня моєї доньки.

Була наприкінці березня у мами на Донеччині (Покровськ), там приємно вразив факт, що у кав’ярнях та ресторанах меню приносять українською – раніше це була рідкість і в інших містах області, де я часто бувала. І прямо відчула гордість, коли відвідала одну з м’ясних крамничок «У Іллі»: чисто, сучасно, висока якість продуктів, персонал в уніформі, касові апарати, термінали для безготівкового розрахування, продавчині привітні і обслуговують виключно українською, цінники теж українською. Просто якийсь острівець цивілізації! Думаю, вони можуть слугувати прикладом для інших.

І ще: нещодавно у Покровську відкрився новий супермаркет «Сім’я», там персонал переважно обслуговує російською, бо більшість відвідувачів говорять російською. Але так само, коли чули мою українську, одразу переходили теж – хай і трохи на суржику, але головне, ніякого спротиву чи агресії чи подиву це не викликало.

Мітинг під Верховною Радою України на підтримку мовного закону. 25 квітня 2019 року. Фото Аліни Карбан

Вадим Поздняков, громадський активіст, м. Харків

Загалом ситуація змінилася в кращий бік. Звісно, до повного переходу на українську ще дуже далеко, а випадків саботажу тисячі і ми не встигаємо їх всі фіксувати, аби надсилати скарги Уповноваженому із захисту української мови. Чого варта нещодавня сесія Харківської міської ради, де 14 людей мали виступи російською мовою.

Проте є і відчутний прогрес. По-перше, це мова реклами. Якщо раніше у Харкові баланс був 70/30 на користь російської, то зараз уся нова реклама українською, а рекламу російською все важче знайти. І впевнений, що за рік-два її взагалі не буде. Є прогрес із вивісками. Їх хоч і повільно, проте змінюють. У більшості закладів міста вже є меню українською, хоча ще рік тому і третина не мала.

У найбільших мережах супермаркетів зі старту звертаються українською, що до недавніх пір було величезної рідкістю. Хоча в нічні години чомусь часто обслуговують російською. Можливо, думають, що ніхто не зафіксує. Найкращі кафе, кав’ярні і ресторани теж почали обслуговувати українською, проте в більшості звичайних закладів віз і нині там, обслуговують лише російською, проте впевнений, що з часом ця проблема мине.

Станіслав Свідлов, громадський активіст, м. Запоріжжя

У нас в Запоріжжі частіше стали обслуговувати українською мовою. У загальноукраїнських мережах ситуація краща, у місцевому бізнесі гірша. Часто під час спілкування з персоналом виникає відчуття, що коли вони чують від мене українську мову, сприймають як перевірку чи “таємного покупця”, стараються краще відповідати українською.

Дмитро Карпій, журналіст, м.Броварі Київської області

Мовна ситуація, як виглядає, на шляху до змін. За моїми спостереженнями, у сфері обслуговування я бачу все менше конфліктів і суперечок: персонал закладів тепер майже ніколи не відмовляється обслуговувати українською, принаймні на прохання клієнта. Чітко прописані законодавчі норми не дають шляхів для відступів навіть найзавзятішим українофобам. Також починають працювати зовсім нові для України механізми захисту мови. Уже зараз запрацював офіс Уповноваженого із захисту української мови, який за порушення мовних прав має право накладати штрафи. Щоправда, наскільки мені відомо, наразі лише практикують попередження для суб’єктів господарювання. До того ж, я розумію, що офіс Уповноваженого зараз перевантажений, адже штат невеликий, а люди почали активно скаржитися.

Світлана Єременко, виконавча директорка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, м. Київ

Стоматолог, який завжди говорив російською, зараз консультує чудовою українською. Від менеджерки банку звучить українська. В зоомагазині – юна продавчиня відповідає досконалою українською. Посильний зі спортивного магазину переходить на пристойну українську, почувши мене. У “Сільпо” більшість продавців і касирів говорять українською, інші намагаються. Навіть у модному ресторанчику італійської кухні (замовлення) відповідають українською.

Доказ того, що закон був потрібен! Комусь, щоб згадати, що він українець, комусь, щоб подолати свою меншовартість, когось підштовхнув до вивчення і додав впевненості. Я переконана, якби адекватний закон про мову було прийнято ще в 90-х, ми б точно не мали багатьох проблем,

Максим Кобєлєв, громадський активіст, ініціатива “Дріжджі”, м. Київ

За останні два роки ситуація в країні суттєво змінилася, це можна побачити неозброєним оком, принаймні в Києві, де я живу і бачу це кожен день. Значно більше української стало у сфері обслуговування, менше потрібно про це просити, нагадувати, сваритися, все частіше українська мова присутня за замовчуванням. У сфері реклами її стало дещо більше, набагато більше у транспорті, принаймні в зовнішньому оформленні київських маршруток. Порушень ще дуже багато, працювати є ще над чим – і громадськості, і Уповноваженому.

Ярина Скуратівська, радіожурналістка, ведуча мовної програми “Чорним по білому”, м. Київ

Ухвалення Закону про функціонування мови було довгоочікуваним і для мене, і для відданих шанувальників мовної програми, яка пережила і похмурі часи потурання повзучій русифікації, і нечасті моменти надії. Про мовну дискримінацію слухачі “Чорним по білому” повідомляли постійно, з часу її заснування і не один рік. Одна із слухачок, зокрема, кілька років тому повідомляла, що її не взяли на роботу, бо вона не погоджувалась спілкуватись у колективі російською мовою. Найбільше нарікань було на сферу обслуговування і відсутність мови у засобах масової інформації.

Якщо говорити про загальну оцінку мовного середовища з часу вступу у дію Закону, то досить чітким маркером змін став початок повноцінної роботи Уповноваженого з захисту державної мови. Здається, що розуміння невідворотності дії Закону та можливого покарання добре стимулює сферу обслуговування заговорити рідною мовою для більшості покупців. І як би не запевняли прихильники лише позитивного заохочення і доброзичливої поступальності, такі “пряники” назагал не змінювали ситуацію. Мені видається, що активна інформаційна кампанія у ЗМІ щодо початку першого етапу дії Закону і стала поворотним моментом, а, головне, була добре підготована, виважена і достатньо помітна.

Додам і від себе – в більшості випадків, де присутня комунікація, надавачі послуг починають спілкування українською. І це стосується і Одеси, і Дніпра, приміром, з якими мала нагоду спілкуватись. Більшість співрозмовників, які коментували цю тему на радіо, помічають зміни на краще. Особливо відчутно побільшало української в російськомовному назагал Харкові (так оцінювали слухачі зміни у своїх містах і з цього міста було найбільше повідомлень про позитивні зміни).

Але не без деяких “але”. Скажімо, у приміщенні Українського радіо ще донедавна (на сьогодні кав’ярня закрилась) розташовувалась кав’ярня, в якій меню було виключно російською і спілкування велось із покупцями теж російською. На зауваження власник не реагував або обіцяв щось придумати. Так тривало до початку карантину.

Є ще питання щодо комп’ютерного програмного супроводу, також деякі ефірні програми лишаються російсько або англомовні.

Якщо говорити про слухацький досвід, то у сфері електронних медіа залишаються питання ведення програм двома мовами (як на радіо, так і телебаченні), експерти часто теж спілкуються російською, мотивуючи, що так простіше і швидше формулювати думки. Щодо преси, то тут процес переходу на українську лише починається. А от на всіх платформах суспільного мовника ведення програм є україномовним. А російськомовні синхрони дублюються українською мовою.

Звісно, що хотілося б швидких і безумовних змін, які б забезпечили українській мові та її носіям стабільну позицію у світі глобалізованих викликів. Аби знання і використання української стало потребою кожної людини в Україні. Але з чогось же варто розпочинати? Радіти першим змінам, підтримувати і заохочувати тих, хто переходить на українську. І бути готовими робити такі кроки. Ось приклад. У спортзалі, де я тренувалась, зайшла нова відвідувачка. Коли з нею заговорив тренер російською, вона спокійно попросила спілкуватись із нею українською. “Ваше право”,- сказав тренер і заговорив чудовою українською мовою. Завершили цю картинку мобільні телефони на підвіконні, два з них почали відтворювати українські пісні на рінгтоні. Повірте, подібного прикладу у Києві 2 роки тому могло б і не бути.