Тарас Марусик. Державна мовна політика в україні останнього десятиліття

Після здобуття Україною незалежності мовна політика здійснювалася більше на папері, була декларативною. А, як відомо, відсутність цілеспрямованої мовної політики як важливої частини загальнонаціональної політики – це також політика. Єдиним важливим здобутком тих років стало підтвердження у новій Конституції України 1996 р. статусу державної для української мови і тлумачення цього статусу Конституційним судом України.

Ініціативи, які почали реалізовуватися або були у найближчих планах за часів прем’єрства Віктора Ющенка – як-от: створення мовного сектору в структурі секретаріату Кабінету Міністрів України, затвердження нового правопису й утворення Державного департаменту мовної політики у структурі Держтелерадіо – торпедувалися реваншистами з урядового і президентського кіл. Мовний сектор проіснував менше року, скликана на січень 2001 р. міжнародна правописна комісія за участі видатних мовознавців діаспори була в останній момент скасована розпорядженням президента Леоніда Кучми, а його указ «Про вдосконалення забезпечення реалізації державної мовної політики», в якому йшлося про утворення Державного департаменту мовної політики, так і не був виконаний.

Останнє десятиліття (2005-2015 р. р.) характеризується, з одного боку,  спробами втілити в основному паперові декларації у життя, наповнити реальним змістом термін «державна мова», як це випливає з «Коментарів до Конституції України»: «Це і системоутворюючий складник Української держави, і фактор збереження її цілісності, і визначальний чинник та головна ознака ідентичності української нації, і необхідний інструмент для здійснення державного управління, і національна ознака державності в міжнародних правовідносинах».

З іншого боку, частина політикуму докладала величезних зусиль, щоб не допустити до цього.

Мовна політика часів президента Ющенка

Великі надії українського суспільства на зміну мовної політики покладалися на новообраного президента. На жаль, вони виправдалися лише частково. 2005-2010 р. р. характеризується не лише намаганнями втілити положення статті 10 Конституції України про всебічний розвиток і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, але й непослідовністю, суперечливістю і, значною мірою, декларативністю. Особливо помітні хитання і невизначеність у перший рік перебування В.Ющенка на верхівці влади.Юлія Тимошенко, Віктор Ющенко та Петро Порошенко під час Помаранчевої революції

Як відомо, після другого туру президентських виборів у 2004 р. В.Ющенку довелося заплатити високу ціну за можливість переголосування цього туру – через відмову від великого обсягу своїх повноважень, починаючи з 2006 р. Втім майже весь 2005 р. він сповна контролював Кабінет Міністрів України. Попри такі самі чималі повноваження у цей рік, як і в його попередника, перші ініціативи нового президента, озвучені найближчими підлеглими, викликали подив у багатьох його прихильників.

Новопризначений у кінці лютого 2005 р. секретар Ради національної безпеки та оборони Петро Порошенко зробив свої «знамениті» мовні заяви, які зводилися до зупинення процесу закриття російських шкіл, відновлення груп у вищих навчальних закладах з російською мовою навчання, створення телевізійного каналу і радіостанцій для російськомовних громадян України. Через тиждень після цього, ніби за певним планом, ще один член президентської партії «Наша Україна», Державний секретар України (так тоді називався керівник президентської адміністрації) Олександр Зінченко надіслав Прем’єр-міністрові Юлії Тимошенко проект указу «Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей в Україні», яким передбачалося затвердити перелік населених пунктів, на території яких у роботі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування поряд з державною застосовується російська або мови інших національностей України, а також доручалося Кабінетові Міністрів України й іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади внести до професійно-кваліфікаційних характеристик державних службовців положення про обов’язкове володіння, крім державної, російською мовою або мовами інших національностей.

Такими ж незрозумілими були кроки В.Ющенка, спрямовані на інституційне забезпечення державної мовної політики. На час його приходу до влади ці функції виконував окремий Департамент мовної політики у складі Державного комітету телебачення і радіомовлення України, де працювало близько півтора десятка осіб. Відповідно до дивного указу від 26.09.2005 р. «Про вдосконалення державного управління в інформаційній сфері», зміст якого, м’яко кажучи, не зовсім відповідав назві, «головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної мовної політики є Міністерство культури і туризму України». При цьому увесь тягар державної мовної політики в Україні покладалося на новоутворений мовний сектор, який складався аж із трьох осіб.

Ще одним недалекоглядним кроком, який навесні і влітку 2006 р. спровокує «парад мовних суверенітетів», коли деякі районні, міські та обласні ради південного сходу України прийняли рішення про надання російській мові статусу регіональної, було передання до Страсбурга ратифікаційної грамоти ратифікованої у травні 2003 р. Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Якщо Леонід Кучма (через Міністерство закордонних справ)  понад півтора року затримував це передання, то В. Ющенко поквапився випустити «джина» Хартії на територію України, зробивши її чинною з 2006 р.Європейська хартія регіональних мов або мов меншин

Попри це, влада, в основному виконавча, намагалася вибудовувати проукраїнську лінію, яка повністю відповідала конституційним вимогам. У 2005 р. перший заступник міністра закордонних справ України Антон Бутейко підписав розпорядження, яким зобов’язав українських дипломатів, працівників Міністерства закордонних справ України в усіх установах міністерства використовувати державну мову.

У червні 2005 р. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення запропонувала для підписання «Меморандум між телекомпаніями та Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення про співпрацю, спрямовану на розбудову національного інформаційного простору». Цим документом було передбачено збільшення квоти мовлення українською мовою до 75% загального обсягу добового мовлення, до якого не зараховується титрування, при цьому частка дубльованих українською мовою іншомовних аудіовізуальних творів не може складати менше 75% від загального добового мовлення іншомовних аудіовізуальних творів. Подібний документ – «Меморандум про співпрацю та принципи взаємодії між Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та радіокомпаніями України» – Нацрада підписала у липні 2006 р. з представниками низки радiокомпанiй.

У липні 2005 р. президент Національної телекомпанії України Тарас Стецьків запровадив дублювання державною мовою синхронів, які звучать російською мовою, у новинах першого національного телеканалу.

У січні 2006 р. Верховна Рада України ухвалює закон «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення», яким встановлюється 75-відоткова квота на мовлення українською мовою, а також вимога дублювати програми, створені недержавною мовою.

Тоді ж Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Деякі питання розповсюдження і демонстрації фільмів», яка встановила квоти обов’язкового дублювання, озвучення або субтитрування державною мовою фільмів іноземного виробництва. Однак ця постанова була оскаржена Асоціацією сприяння розвитку кінематографу, президент якої Михайло Соколов пізніше стане народним депутатом України від Блоку Юлії Тимошенко. Програвши першу інстанцію, Асоціація звернулася в Апеляційний господарський суд Києва, який 17 жовтня 2006 р. виніс ухвалу на користь згаданої Асоціації.Смакуймо кіно українською!

7 листопада 2006 р. В.Ющенко як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина надіслав листа до Генерального прокурора України Олександра Медведька, в якому  звернув його увагу «на необхідність вжити всіх можливих заходів щодо забезпечення захисту прав та інтересів громадян, які хочуть переглядати іншомовну кінопродукцію рідною мовою». Ця ініціатива закінчилася нічим – уряд Віктора Януковича відмовився подавати касаційну скаргу у Вищий адміністративний суд. При цьому тодішній віце-прем’єр-міністр України Дмитро Табачник порекомендував«усім громадським організаціям і всім органам влади в Україні поважати судові рішення».

Боротьба між двома підходами, загально кажучи, проукраїнським і проросійським, до державної мовної політики загострилася після парламентських виборів березня 2006 р., перемогу на яких здобула Партія регіонів, і поступово переходила до гарячої фази. Зусилля проукраїнського крила у виконавчих органах на підтримку української мови наштовхувалися на протидію членів Партії регіонів у парламенті і в окремих місцевих радах.

У Верховній Раді були зареєстровані численні законопроекти представників Партії регіонів, соціалістичної і комуністичної партій, якими тим чи іншим способом, наприклад, через запровадження терміну «офіційна мова», статус російської мови прирівнювався до статусу державної (української). А один депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко вніс на розгляд парламенту 24 законопроекти, спрямовані на фактичне запровадження російської мови як другої державної в усіх сферах життя українського суспільства.Мьі хотим говорить на родном язьіке

На тлі такої законотворчості поширювалася «ракова пухлина» надання російській мові статусу регіональної низкою районних, міських та обласних рад східних і південних областей України.  Процес оскаржень згаданих рішень прокуратурами різних рівнів тривав – зі змінним успіхом – увесь час президентства В.Ющенка.

У травні 2006 р. міністр юстиції України Сергій Головатий оприлюднив юридичний висновок міністерства про те, що рішення місцевих органів самоврядування про надання російській мові статусу регіональної суперечать Конституції та законам України.

Фактично, більшу половину 2006 р. В.Ющенко зберігав певний вплив на виконавчу владу – до формування нового уряду 4 серпня 2006 року на чолі з В.Януковичем. Показовим може бути зіставлення мовних підходів прем’єр-міністрів Юрія Єханурова, соратника Ющенка, і В.Януковича. Якщо уряд першого ухвалив постанову «Про затвердження Порядку використання в 2006 р. субвенцій, передбачених у державному бюджеті місцевому бюджету м. Севастополя для розвитку і підтримки української культури, забезпечення функціонування української мови у всіх сферах громадського життя міста», а також зобов’язав при проведенні атестації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування враховувати їхні знання та користування державною мовою під час виконання службових обов’язків, то Кабінет міністрів В. Януковича 30 серпня оприлюднив проект Програми діяльності уряду на 2006-2011 р. р., яка передбачала «послідовне відстоювання свободи у виборі мови спілкування й навчання, визнання російської мови другою державною мовою в Україні».

Незважаючи на такий перебіг подій, В.Ющенко, починаючи з другої половини 2006 р., докладав ще більше зусиль для забезпечення конституційних гарантій українській мові, але обмеженість повноважень нерідко перетворювали його ініціативи на риторику, причому уряди і Януковича, і пізніше Тимошенко, яка вдруге обіймала посаду прем’єра з грудня 2007 р. по березень 2010 р., гальмували більшість із них.

26 липня 2006 р. Кабінет Міністрів України за ініціативи віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка ухвалив постанову, відповідно до якої при проведенні атестації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування необхідно враховувати знання і використання ними державної мови під час виконання службових обов’язків. 31 липня 2006 р. Глава Секретаріату Президента України О. Рибачук підписав розпорядження № 93 «Про використання державної мови в Секретаріаті Президента України».

У серпні 2006 р. В.Ющенко надіслав новому прем’єр-міністру В.Януковичу розроблений Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» та проект Концепції державної мовної політики, які, фактично, не були підтримані урядом.

І в цьому не було нічого дивного. Ще на початку 2006 р. в інтерв’ю «Україні молодій» прем’єр-міністр Ю.Єхануров зазначив: «Нова редакція Конституції – дуже нетехнологічна. Я не уявляю, як можна буде працювати в умовах, коли Президент і глава уряду представлятимуть не одну команду. Якщо після виборів буде така схема, то нещасна ця Україна… Це буде руїна».

Реагуючи на «парад мовних суверенітетів», у лютому 2007 р. В.Ющенко звернувся з листом до Верховного Суду України з пропозицією розглянути питання щодо узагальнення судової практики з порушених питань, а в березні 2007 р. – до Генеральної прокуратури України з проханням вжити всіх можливих заходів щодо забезпечення апеляційного та касаційного оскарження зазначених судових рішень.

Враховуючи позицію Президента і зважаючи на скасування постанови про обов’язкове дублювання, озвучення або субтитрування державною мовою фільмів іноземного виробництва, Міністерство культури та Конституційний Суд України зробили свій внесок у захист конституційного статусу української мови. У січні 2007 р. Міністерство підписало з дистриб’юторськими компаніями України i демонстраторами фільмів Меморандум, відповідно до якого вони зобов’язані дублювати, озвучувати або субтитрувати українською мовою не менше 50% фiльмокопiй іноземного виробництва, а дитячих фільмів – не менше 100%. Пізніше, в грудні 2007 р, риску під цією ситуацією підвів Конституційний Суд України, який у своєму рішенні записав, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні,  якщо  вони не  дубльовані або не озвучені чи не субтитровані державною мовою, а центральний орган виконавчої влади у  галузі  кінематографії  не має  права  надавати  суб’єктам   кінематографії  право на розповсюдження і демонстрування таких фільмів та видавати відповідне державне посвідчення.

У листопаді 2007 р. В.Ющенко видав два укази про Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика (третій – у жовтні 2008 р.), якими засновано 14 щорічних стипендій Президента України переможцям цього конкурсу. Стипендії почали виплачуватися з 1 січня 2009 р.С русским язьіком можно творить чудеса!

Указом «Про деякі заходи щодо розвитку гуманітарної сфери в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі» (листопад 2007 р.) президент доручив відповідним органам виконавчої влади розширити мережу навчальних закладів усіх типів з українською мовою навчання, збудувати нові загальноосвітні навчальні заклади з українською мовою навчання у містах Ялті, Алушті та Севастополі.

На початку 2008 р. Президент запропонував урядові  опрацювати питання щодо створення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної мовної політики (Указ «Про деякі питання розвитку державної мовної політики»), а також  встановив доплати вчителям української мови та літератури, які працюють у навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин (Указ «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні»).

Крім цих актів, В.Ющенко активно писав листи Прем’єр-міністрові України Ю.Тимошенко і міністрам. Зокрема, в лютому 2008 р. він запропонував заснувати мережу доступних і якісних курсів державної мови, що дало б змогу задовольнити численні запити тим, хто хоче оволодіти українською мовою. В квітні того ж року Президент звернув увагу Генпрокуратури та МВС України на необхідність протидіяти проявам дискримінації та агресії щодо громадян України – представників титульної нації і забезпечити їм право на використання держаної мови на сході держави.

В 2009 р. В.Ющенко звернувся до Ю.Тимошенко і керівників органів виконавчої влади різних рівнів з вимогою дотримання вимог законодавства про мови посадовими і службовими особами органів виконавчої влади під час виконання ними службових обов’язків. Він підкреслив, що володіння ними українською мовою має стати на практиці, а не на папері однією з обов’язкових умов для зайняття відповідних посад. Президент знову нагадав про необхідність прискорити створення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної мовної політики.

30.09.2009 р. Прем’єр-міністр України Ю.Тимошенко підписала постанову «Про внесення змін до Положення про загальноосвітній навчальний заклад», відповідно до якої у робочий час у державних і комунальних школах треба було постійно застосовувати українську мову.

«Лебединою піснею» В.Ющенка як Президента України став Указ «Про Концепцію державної мовної політики». Це один із найкращих мовних актів України останнього 20-річчя. Указ було видано 15 лютого 2010 р., але на сайт цей документ було виставлено 22 лютого того ж року, за два дні до закінчення каденції В.Ющенка. І відтоді Концепція більше мертва, аніж жива, хоча і чинна.

Більшість мовних ініціатив В.Ющенка або не були виконані, або наштовхнулися на спротив виконавчої влади.

Мовна політика часів президента Януковича (2010-2014)

Період президентства В.Януковича у мовній політиці характерний швидкими і рішучими діями. Вже через два місяці після інавгурації були зроблені перші кроки. Щоб розчистити дорогу для нового законодавства, було зроблено спробу скасувати згадану «Концепцію державної мовної політики». Одіозний міністр освіти і науки Д.Табачник, який зараз чи то живе, чи переховується в Ізраїлі,  звернувся одразу до Президента України В.Януковича з таким листом: «Вношу пропозицію про скасування Указу Президента України від 15 лютого 2010 р. №161/2010 «Про Концепцію державної мовної політики» у зв’язку з необхідністю продовження опрацювання проекту Концепції з метою повного врахування вимог Конституції України та міжнародно-правових документів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України».Дмітрій Табачнік

З того наскоку нічого не вийшло, тож члени панівної тоді Партії регіонів вирішили просто ігнорувати цей документ, ніби він не є частиною українського законодавства.

Забігаючи наперед, зазначу, що це не зупинило міністра освіти, який на початку 2011 р. намагався проштовхнути без громадського обговорення Концепцію мовної освіти в Україні, ідеологічною суттю якої було повернення до радянської норми про вільний вибір мови навчання.

Паралельно зі спробами скасувати або нівелювати «Концепцію державної мовної політики» у бій було введено важку артилерію, парламентську більшість, яку Янукович сформував позапарламентськими методами. Вже у травні 2010 р. представник Президента України у Верховній Раді Юрій Мірошниченко подає Главі Адміністрації Президента Сергієві Льовочкіну як невідкладний проект так званого «Базового закону України «Про мови в Україні», який, як зазначив Ю.Мірошниченко, «відповідає політичному курсу Президента України та положенням Конституції України».

Коли цей варіант не пройшов, образно кажучи,  «через двері», у вересні того ж року була спроба «влізти через вікно». Так з’явився законопроект «Про мови в Україні» Єфремова-Симоненка-Гриневецького. Тоді ж депутат російської Держдуми, директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін, на якого Кремль поклав місію остаточного розв’язання українського мовного питання,  заявив: «Для того, щоб бути спокійним за російську мову, потрібно тільки усунути недобросовісну конкуренцію, яка продовжує поки процвітати в Україні. Сумлінна конкуренція російській мові не зашкодить». Він сказав також, що, цілком імовірно, з прийняттям закону деякі вважатимуть своїм обов’язком перед виборцями і демократією у питанні про мови виконаним. «Що ж, інші повинні будуть продовжити боротьбу». І продовжили, як випливає з наступних подій, тільки тепер «Градами».Константін Затулін

Друга законодавча спроба теж виявилася невдалою для проросійських реваншистів. Відтак на світ Божий винесено законопроект «Про засади державної мовної політики» авторства Сергія Ківалова і вже згадуваного В.Колесніченка. Останній, до речі, на початку минулого року виїхав до Криму, де й зараз живе як російський громадянин. Як було зазначено в одному експертному висновку авторства професора Києво-Могилянської академії Володимира Василенка, «цей законопроект є результатом виконання політичного замовлення російської влади і продуктом правового шахрайства. Його мета – витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя спочатку на частині території України, а потім – знищення української мови і на решті території України. Це – стратегічна мета».

Олександр Капінос, член Небесної сотні, учасник голодування під час Мовного майдану

Олександр Капінос, член Небесної сотні, учасник голодування під час Мовного майдану

Незважаючи на численні протести громадськості, пікети й мітинги довкола парламенту та негативні експертні висновки,  незважаючи на баталії, які розгорнулися у сесійній залі, у липні 2012 р. цей документ став законом, хоча й був проголосований із грубими порушеннями Регламенту Верховної Ради. Загалом у травні та червні було побито абсолютний місячний рекорд кількості протестних подій за весь період моніторингу Центром дослідження суспільства (ЦДС) – понад 650. А лише за перший тиждень липня ЦДС зафіксував 139 протестних подій.

Ухвалення закону ще більше збурило суспільство. У центрі Києва під стінами Українського дому протестувальники розбили наметове містечко, заблокувавши проведення чергової прес-конференції В.Януковича. Спецпідрозділ міліції «Беркут», який застосував палиці і сльозогінний газ, не зміг розігнати людей.  Мовний майдан у Києві протривав кілька місяців.

Після парламентських виборів жовтня 2012 р. протистояння між проукраїнською і проросійською лініями посилилися. Опозиція рішуче заявила про свої наміри скасувати закон «Про засади державної мовної політики», який називали нелегітимним, псевдозаконом, недозаконом, тощо. А вперше обрана до Верховної Ради України партія Всеукраїнського об’єднання «Свобода» майже всю каденцію чинила обструкцію будь-кому, хто пробував з парламентської трибуни виступати по-російськи. Для блокування таких виступів депутати від цієї фракції кричали «українська, українська», паралельно стукаючи руками чи іншими твердими предметами по своїх столиках.

Серед низки законодавчих ініціатив варто виділити  законопроект «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» авторства представників усіх опозиційних фракцій – Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», партії «УДАР Віталія Кличка» і Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Цей найкращий законопроект часів незалежності України так і не дійшов до сесійної зали парламенту.

Мовна політика часів президентства Турчинова і Порошенка (2014-2015)

Відразу після втечі Віктора Януковича у Росію і після трагічного завершення Революції Гідності Верховна Рада у складі опозиції і кількох десятків перебіжчиків від більшості ухвалила низку законів, у тому числі поклавши виконання обов’язків Президента України на Голову Верховної Ради Олександра Турчинова. Ці обов’язки він виконував до позачергових президентських виборів кінця травня 2014 р.

Саме в період Турчинова, 23 лютого 2014 р., депутати ухвалили закон «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики». Одначе О.Турчинов не підписав цей закон, внаслідок чого він не набув чинності.

Довкола цього закону розгорілося багато дискусій. Дехто вважав, що його ухвалення спровокувало російську збройну агресію. Особливо на цьому наполягав спочатку Кремль – аж доти, доки не переконався, що гасло про захист прав російськомовних не спрацювало на Донбасі.Зелені чоловічки в Криму

На цьому крапку ще не поставлено. Вже за президентства Петра Порошенка 57 народних депутатів України звернулися з поданням до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України скандального закону Ківалова-Колісніченка «Про засади державної мовної політики». У жовтні 2014 р. Конституційний Суд почав розгляд «мовного» закону, який триває досі.

Перші кроки у мовній сфері в. о. президента України, Голови Верховної Ради О.Турчинова і Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка насторожили.  В їхній спільній заяві, оприлюдненій у квітні 2014 р., мовиться про «закріплення спеціального статусу для російської мови і захист цієї мови». Вони також запропонували  надати російській мові в Україні статусу «офіційної» у тексті нової редакції Конституції України, який було надіслано до Венеціанської комісії. Такими діями О.Турчинов та А.Яценюк фактично продовжили справу В.Януковича.

У нового Президента України П.Порошенка в основному правильна риторика щодо єдиної держаної мови, але у проекті змін до Конституції України, які він вніс до Верховної Ради України минулого року, з’явилася та ж термінологія, якої немає в українському законодавстві – про спеціальний статус російської мови.

Це, а також неодноразові вислови про те, що російською мовою Україну люблять не менше, ніж українською, може обернутися не зміцненням статусу державної мови, а його розмиванням. До речі, низка телеканалів, починаючи з президентського 5 каналу, впродовж багатьох місяців виходили (а деякі продовжують це робити) з написом у куті екрану «Єдина країна – Единая страна».

Здається, цих небезпек нова парламентська більшість разом із Президентом не бачать у таких підходах. Відсутність твердої і послідовної мовної політики в Україні не в останню чергу призвело фактично до нинішньої трагедії на сході, оскільки боротьба Кремля і проросійського політикуму України за «русскій мір» означає не стільки боротьбу за російську мову чи права російськомовних, скільки проти української мови та України як незалежного суб’єкта міжнародної політики. Сьогодні українська мова – це кордон між Європою та найгіршим варіантом азійщини.

Тарас Марусик

Тарас Марусик, журналіст, публіцист, перекладач, громадський діяч.
Матеріал було опубліковано в газеті “Нація і Держава”.

Напишіть відгук