Олександр Мельник. Оголосити 2016-ий роком повернення Україні української мови

Відкритий лист Президентові України Петру Порошенку від Олександра Мельника

Вельмишановний пане Президенте!

Щиро радий Вашому указу 641/2015 “Про проголошення 2016 року Роком англійської мови в Україні”. Шкода, що таких указів не могло бути в час мого школярства та студентства – тоді видавалися укази про посилене, поглиблене вивчення лише російської мови. Але ні тодішнє, ні теперішнє керівництво чомусь не бачить загроженого стану української мови, не усвідомлює нагальної необхідності допомагати саме їй.

Якщо Ви бачите дві людини, одна з яких розкошує, користуючись своїм становищем, досягнутим роками панування над іншими, а друга знемагає, побита і пограбована насильниками-ґвалтівниками, принижена роками підневільного, рабського становища, то кому з цих двох Ви, як милосердний християнин, намагатиметесь допомагти?

По-моєму, християнство, та й взагалі народна мораль, завжди спонукали допомагати постраждалим, скривдженим, ослабленим, пограбованим, аби могли вижити, а не товстосумам, щоб стали ще багатшими.

На жаль, Ви, цим указом, робите навпаки – підтримуєте, надаєте переваги мові, яка протягом віків розповсюджувалась по всьому світу і тепер панує на всіх континентах, при тому ніби забули про мову власної країни – українську, яку віками нищила Російська імперія, довівши до того стану, що вона й зараз на своїй землі, у свого народу залишається упослідженою і зневаженою, хоч за законом ніби й має статус державної. Але ж той її статус порушуєте і Ви, і уряд, і Верховна Рада, призначаючи міністрів і чиновників, які за законом зобов’язані знати, та не знають, а головне, і не хочуть знати української мови, демонструючи тим зневагу і до законів, і до народу, на благо якого повинні працювати. Але ж одне із найбільших благ для людини – жити в комфортному рідномовному середовищі.

Скажіть, чи буде хтось працювати на того, кого зневажає? Риторичне запитання, правда ж? А якщо до мови з такою зневагою ставиться найвище керівництво, то як до неї ставитиметься підлегла йому чиновницька братія? Якщо керівники країни  нехтують законами держави, то чому народ має бути законослухняним? Чи ви вважаєте, що порушувати закони – це такі дрібниці, на які можна не зважати заради досягнення високої мети – покращення життя народу? Але яке може бути покращення, яка правова держава, коли керівники цієї держави, держслужбовці вважають, що закони писані не для них?

Видавати указ про проведення в країні року іноземної мови в той час, коли рідна в ній принижена, має мізерні проценти використання в засобах масової інформації – на телебаченні, радіо, у пресі, інтернеті, у виданні книг, в армії, у сфері бізнесу й обслуговування, а також у більшості великих міст, крім західних, і в побуті – це, по-моєму, вибачте, демонстрація зневаги до власного народу, прихована за намаганням долучити його до сучасного глобалізованого світу.

Похвально шанувати всі народи, всіх людей, схилятися перед усіма матерями, але дбати про чужу, зневажаючи свою, по-моєму, непростимий гріх.

“Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому».

Це із Тараса Шевченка – “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє”. Перечитайте його, не цурайтесь свого – читайте, а якби ще йробили так, як він учив… А то “чужому научаєтесь” – грузинському досвіду. Бачите, там усі можуть говорити англійською. Так, пане Президенте, можуть, але розмовляють усі грузинською!!! А вже потім у школі, у вишах вивчають англійську.  Щоб українській мові піднятися до статусу справді, а не на папері, державної, до рівня грузинської в Грузії, спочатку потрібно було б:

  • Підтвердити своїм підписом рішення Верховної Ради про скасування закону “Про засади державної мовної політики” N5029-V1, що узаконює теперішній стан української мови – формально державної, фактично – упослідженої.
  • Звільнити всіх незаконно призначених міністрів і чиновників, що не володіють державною мовою, чим сприяють подальшій русифікації, бо їх підлеглі мусять з ними спілкуватись і готувати документи російською. Таким чином підлеглі їм міністерства будуть зросійщені.
  • Створити державний орган із широкими повноваженнями, що відповідатиме за стан української мови як державної.
  • Підписати указ “Про оголошення 2016 року Роком повернення Україні української мови.”

Саме повернення – дерусифікації, а не українізації. Українці нікого не збираються насильно українізувати. Протягом віків царський і радянський окупаційні режими видали близько півтисячі законів, публічних і таємних указів, постанов, рішень, спрямованих на приниження, витіснення, заборону, знищення нашої мови. Тож тепер ми лише хочемо повернути собі те, що у нас віками по-злодійськи крали.

Хто буде проти, щоб господарю повернули вкрадене у нього?! Хіба що сам злодій-грабіжник – не для того ж він крав, щоб повертати. Або той, хто боїться злодія, бо й досі застрашений насильником: хай, мовляв, уже й так буде, аби тихо, аби не ще гірше.

Зрозуміло, що для досягнення дерусифікації необхідні заходи, рівносильні тим, яких протягом століть вживала Росія для русифікації України, навіть значно сильніші й дієвіші, з огляду на нинішню тотальну війну Росії проти України, яку чомусь називають гібридною. Якщо ж таких заходів не буде вжито, зросійщення само собою не тільки не зупиниться, а дедалі більше поглинатиме Україну, що й відбувається зараз.

Тож велике до Вас, пане Президенте, прохання подбати про окрадену матір. Хоч спробувати повернути їй вкрадене. Для цього, звичайно, з огляду на теперішній стан, одного року буде мало, і всі необхідні, виписані в указі, заходи здійснити не вдасться. Тому пропоную у заключних положеннях указу “Про оголошення 2016 року Роком повернення Україні української мови” вказати, що таким оголошується кожен наступний рік, аж поки українська мова практично  набуде статусу державної і функціонуватиме вільно й повнокровно в усіх сферах українського життя.

Хоча, можливо, краще було б скласти програму на 5–10 років з планом конкретних дій на кожен рік. Щоб, врешті-решт, кожний українець у себе вдома перестав почуватися як за кордоном і в своїй державі перебував у комфортному для нього рідномовному середовищі, як живуть усі державні народи в усьому світі.

 Олександр Мельник, художник

Напишіть відгук