Хочу чути українську

У Львові розпочалась кампанія дерусифікації.

Українська галицька партія вимагає від Верховної Ради переглянути чинне законодавство у галузі телерадіомовлення. Зокрема, з огляду на зростаючу русифікацію в радіоефірі, УГП пропонує внести зміни, згідно із якими мовлення на території принаймні Львівської області мало би вестися виключно українською мовою – йдеться про мову, якою в ефірі говорять ведучі радіостанцій. Ініціативу УГП на вчорашній (4 лютого) сесії підтримала Львівська міська рада.

Як зазначають в УГП, звернення є засобом привернути увагу до багатолітньої проблеми русифікації інформаційного простору України і розпочати кампанію за повернення української мови та пісні в ефір радіостанцій країни.

Представники партії кажуть, що ведуть роботу над підготовкою відповідних змін до чинного законодавства, згідно із яким зараз, в ефірі має звучати половина українського продукту, який однак цілком не визначений за мовним маркером, а тому в ефірі превалюють пісні російською мовою. Це особливо стосується мережевих радіостанцій, які купують частоти в регіонах. З огляду на це щораз жвавіше обговорюється тема впливу місцевих громад на розподіл таких ресурсів, а відтак і на мову, якою ведеться мовлення чи якою звучить музика в ефірі.

Щоби зрозуміти наскільки актуальною є мовна проблема у радіоефірі вже вкотре звернемося до результатів моніторингу громадської ініціативи «Простір свободи». Її останні (станом на кінець літа 2015 року) дослідження ефірів п’яти провідних радіостанцій у пройм-тайм дали такий результат: в сумі за 20 годин пролунало 184 пісні, з них лише 9 – українською мовою, 74 – російською, 101 – іншими мовами (більшість з яких – англійською). Таким чином, з загальної кількості пісень, що лунали в прайм-тайм на провідних радіостанціях, пісні українською мовою становили 4,9%. Водночас пісні російською мовою становили  40,2% від загальної кількості.

Повернемося до оприлюдненої вчора (4 лютого) ініціативи УГП. Виглядає на те, що у Львові назріла нова дерусифікаційна кампанія. Нагадаємо, що до цього часу найбільший резонанс викликала заборона трансляції у Львові «Нашого радіо» та знаменита ухвала Львівської міської ради про захист звукового середовища. Було це у 1999-2000 роках, коли наелектризована трагічною загибеллю, а точніше вбивством Ігора Білозора, громада постала проти низькопробної попси в ефірах радійників та дешевих російськомовних таблоїдів на газетних розкладках. Справа дійшла аж до того, що голова Львівської облдержадміністрації Степан Сенчук особисто заборонив транслювати «Наше радіо», і таке його рішення неофіційно схвалив президент Леонід Кучма (це знаємо із оприлюднених пізніше «плівок Мельниченка»). Російські ЗМІ підняли ґвалт, з Москви полетіли ноти протесту. І, враховуючи, що рішення Сенчука не мало надійного підґрунтя з юридичної точки зору, його за кілька місяців скасували у суді.

Нині політична та суспільна ситуація в місті й в Україні дещо інша. Які шанси на успіх має ініціатива УГП ми розпиталися у фахівців від радіо, громадських активістів та політиків. Щоправда, секретар міської ради Анатолій Забарило, який головував на учорашньому засіданні сесії ЛМР, коментувати зміст звернення та факт його прийняття відмовився.

«Ми будемо напрацьовувати законопроект, щоби відновити квоти на мовлення в ефірі»

Тарас ЧОЛІЙ,

голова фракції УГП у Львівській міській раді:

«Ми підняли це питання, бо останніми роками ним ніхто не займався, а востаннє, це було ще за Сенчука, коли вимикали «Наше радіо» з ефіру Львівщини. В інформаційному просторі Західної України, де переважна частка україномовного населення, частина радіостанцій і телеканалів чомусь здійснює мовлення російською – диктори, реклама, заставки. Є низка радіостанцій, де мовлення ведеться або цілком російською, або з дуже скромними вкрапленнями української. Їх близько десятка. Ситуація абсурдна – це якби у Польщі на ФМ—станціях ведучі розмовляли німецькою.

Вимога в тому, щоби мовлення радіо і телебачення на територіях, де переважає україномовне населення має бути українською. Якщо там є національні меншини, яких є певна частка, то в нормальних європейських країнах вони мають відповідний ефірний час на державних каналах (чи реґіональних рідною) мовою. Однозначно все мовлення в Україні має вестися українською мовою — в усьому інформаційному просторі.

Ми звернулися до Львівської обласної та Верховної Ради України, щоби нас підтримали, і щоби Верховна Рада ініціювала перегляд законопроекту, який ініціює квоти на мовлення в ефірі, бо згідно з попереднім законом йде мова про національний український продукт. Але його насправді не так багато є українською мовою, бо багато українських виконавців співають російською чи англійською. І питання полягає в тому, щоби цей відсоток становила виключно українська музика.

Ситуація абсурдна – це якби у Польщі на ФМ—станціях ведучі розмовляли німецькою.

Найбільше зауважень є до російськомовного продукту, тому що у нас війна з Росією, половина України русифікована, а ми далі це толеруємо, і державна політика є фактично двомовна.

Тому ми підняли цю проблему, щоби про неї почати говорити. Звичайно, ми будемо працювати над тим, щоби інші ради Західної України нас почули, можливо, виступили з подібними ініціативами.

Також ми будемо напрацьовувати законопроект з цього приводу, але його реалізація буде можлива тоді, коли ми знайдемо депутатів від Львівщини, які також переймуться цією проблемою, внесуть цей законопроект у Верховну Раду і спробують чинний закон скоригувати.

Наші наступні кроки: ми плануємо у Львові сприяти інтеґрації переселенців в нашу культуру, допомогти їм адаптуватися до нашого суспільства.

Крім того, плануємо працювати у транспорті – в автобусах і таксі – впливати якимось чином, щоби там як мінімум взагалі не звучала музика. Ми звернулися до Львівської облради, у них є відповідне рішення, то хай вживають заходів та слідкують за його дотриманням».

«Для ведення ефіру українською потрібно лише рішення керівництва станції»

Володимир ЛУЧИШИН,

виконавчий директор радіо «Львівська хвиля»:

«Якщо говорити про ведення ефіру, то немає ніяких проблем із приводу переходу на українську мову, яку розуміють і в Донецьку, і в Луганську, і навіть у Криму. І мені здається, що тут вводити якісь норми чи квоти недоцільно, бо в Україні є державна мова і на тому все. Достатньо директивного рішення керівництва станції, на мою думку. Так само як колись переводили дубляж кіно на українську, то говорили, що кіноринок збанкрутує, не буде кіно взагалі і так далі. Та коли зробили якісний дубляж українською, то відвідуваність кінотеатрів тільки зросла.

Якщо говорити про музичний контент, оскільки радіостанції форматовані на музику відповідного стилю чи жанру та скеровані на відповідну цільову аудиторію, то з нормою в 75% україномовного контенту за таких умов, як цього хочуть ініціатори звернення, мережеві радіостанції змушені будуть закритися або порушувати цю норму.

Формат кожної радіостанції розрахований на певну аудиторію. Умовне радіо «Мелодія» скероване на людей віком понад 40 років. І слухачі такого віку на сході України не можуть слухати 75% україномовної музики. Воно спрямоване на радянську музику, бо розраховане на 50-літніх, які виросли в СРСР. Вони теоретично можуть тут на заході Іво Бобула чи Лілію Сандулесу, а на сході вони цього слухати не будуть, а хочуть слухати Пугачову чи Ротару. Нашого ринку в оцьому форматі цілком недостатньо, щоби заповнити таку квоту, велика кількість радіостанцій змушена буде закритися.

Якщо ж говорити про ті 75%, що їх пропонує Кириленко, то це трохи інша історія – йдеться про 75% від 50%, які є квотою так званого національного продукту. Радіостанції з цих 50% більшість музики дають російськомовних виконавців. Але з цієї квоти забезпечити 75% україномовного продукту цілком реально.

Щодо квот, навіть у сьогоднішній ситуації, якщо би цю справу вивести в ринкову площину, якби мережі, які крутять надмір російської чи російськомовної музики, сплачували за це додаткові кошти, то їм би це також перестало бути вигідним.

З приводу ідеї про вплив місцевої громади на розподіл частотних ресурсів та мовлення на її території, то я до цього ставлюся скептично. Це дуже приємно, коли ми маємо Львівщину, де громада би сказала «Ні москалям!» і «Геть!», але це зовсім по-іншому виглядало би в Житомирі чи у Харкові, там би сказали «Геть українське!» і «Ми хатім слушать то, что хатім слушать», тому не знаю, чи це правильно. Інша річ, що Нацрада мала би ефективніше працювати і мала би розбиратися з тим, кому і які ліцензії вона видає, але це вже тема зовсім іншої розмови».

«Треба тиснути на державу і виховувати слухача»

Ірина САНДУЛЯК,

журналіст проекту «Current time» «Радіо Свобода», в минулому програмний директор радіостанцій та телеканалів Львова:

— Якби існував такий закон, згідно з яким радіочастоти роздавала, наприклад, Львівська міська чи обласна рада, то могла б диктувати свої вимоги та встановлювати квоти для мовників та їхніх програмних концепцій. Але ми розуміємо, що цього не станеться, бо частотний ресурс – загальнонаціональний, і ним розпоряджається у даному випадку Нацрада з телебачення та радіомовлення. Саме вона через конкурс вирішує, кому віддати місцеву частоту – львівському мовникові чи тому, який запустить на ній мережеву радіостанцію, на програмну політику  якої неможливо жодним чином впливати на місці, бо не можеш бойкотувати студію чи зробити щось інше законним способом.

— А зробити дві студії, які вели б мовлення двома мовами на одній частоті водночас?

— Максимум – мережевики роблять врізки блоків місцевої реклами. А так – з однієї студії передають однаковий сигнал на всі області , де мають частоти. Не треба тримати в реґіоні студію, обладнання, утримувати офіс. Є одна студія, здебільшого, у Києві, і, отримавши частотний ресурс по всіх областях, мережевик з цієї студії запускає на всю країну своє мовлення під однією концепцією. Бо Нацрада коли віддає частоту в якійсь області мережевій радіостанції, то переважно під вже існуючий проект.

— Щодо квотування україномовної музики. Наскільки реально заповнити ефір мейнстрімових станцій україномовним продуктом?

— У нас є два закони, які регламентують роботу в цій сфері – «Про телебачення і радіомовлення» та «Про засади державної мовної політики».

Закон «Про телебачення і радіомовлення» чітко каже, що тільки держава проводить так звану політику протекціонізму в сфері розповсюдження програм національного виробництва. Тому це звернення до Верховної ради – цілком за адресою.

Щодо квот, то до 2012 року квотувалася як частка національного аудіовізуального продукту в ефірі, так і мова ведення програм, це все було записано окремими пунктами в додатках до ліцензії. 2012 року ВРУ скасувала такий пункт в конкурсних документах, як мова ведення програм. Тепер Закон «Про засади державної мовної політики» чітко говорить, що телерадіоорганізації самі визначають, якою мовою виходитимуть у ефір їх програми.

Про музику в радіоефірі Закон «Про телебачення і радіомовлення» каже, що національного музичного продукту має бути не менше, ніж 50%. Але цей закон не каже, що це має бути україномовний продукт. Головне, щоб автори чи виконавці були з України, а співати вони можуть будь-якою мовою .

Були нещодавно пропозиції від уряду запровадити систему квот власне всередині цих 50%: щоби 75% творів з них були саме українською мовою. Це була б, приблизно, третина добового мовлення радіо. Але поки це пропозиція. Чи реально давати 75% ефіру україномовною музикою? Абсолютно реально, але це буде суперечити такому принципові роботи радіо, як формати. Це може бути рок, джаз і тд. Запровадьте 75% україномовного продукту, наприклад, на джазовій станції – нічого доброго з того не вийде. Так само з рок-музикою.

Якісної і цікавої україномовної музики для радіоефіру зараз є багато. Я так розумію, що автори заяви не мають жодних зауважень до місцевих радіостанцій, бо у нас тут все нормально і це показує, що збільшити кількість україномовного продукту в ефірі можна спокійно і легко .

Є інша проблема. Крім як тиснути на державу, треба виховувати слухача. Бо так звана російська попса є в ефірі не тому, що її люблять власники радіостанцій, а тому що її слухає аудиторія. Якщо водій вмикає у салоні якесь своє улюблене радіо, а люди не обурюються, то він так і буде їздити з цією «рускою попсою».

Виключати ефір мережевої радіостанції на окремій території через те, що програми виходять російською мовою ніхто не буде – бо цим радіо не порушує жодного закону України. Це повинно відбуватися по-іншому – мають бути внесені зміни до законодавства, держава повинна згадати, що вона відповідає за мовну та культурну політику. Ну і треба працювати з аудиторією, яка здебільшого поняття не має – скільки є цікавої української музики. Будуть активні запити на цю музику від слухачів – радіостанції змушені будуть на них реагувати. Бо це бізнес.

«Обмеження чи заборони неможливі без законодавчого врегулювання»

Роман МАТИС,

засновник ініціативи захисту україномовних «І так поймут»:

— Ініціатива УГП про збільшення частки україномовного ефіру на радіо – це, по-перше, те, чого прагне активна частина суспільства, я маю на увазі активістів, які вже змучилися боротися, чи вони вже хотіли б бачити хоч якийсь результат і говорити радикальніше – давайте заборонимо, обмежимо, введемо квоти і так далі.

Але з іншого боку, я хотів би говорити практично про цю ситуацію. Ініціатива правильна і мені пасує, але я маю кілька зауважень щодо поданих тез. По-перше, коли говориться про заборону, то вона без законодавчого підґрунтя неможлива. Якщо у нас не врегульовано законодавством ситуація в цій площині, то це закінчиться черговим струшуванням повітря і заробляння політичних балів. Щоби так не сталося, ініціатори обмежень повинні одразу пропонувати законодавчі рішення, тобто тези до нового закону чи пропозиції щодо змін чинного. Просто скасувати не вийде – треба приходити з альтернативою і тоді буде якийсь результат.

По-друге, щодо квотування. Я бачу великий ризик у постановці питання таким чином – ми просто можемо догратися до того, що у нас буде менше російськомовного контенту в ефірі, але він буде зафіксований законодавчо і зробити потім, щоби його не було взагалі, буде практично неможливо. До будь-якого квотування я ставлюся негативно і я за те, щоби у мене був вибір 100% україномовного контенту.

Дублювання в цифрову еру не є проблемою. Ми говоримо не лише про інтернет-ресурси, але й про радіо та телебачення. У цифрову еру аудіодоріжка спокійно перемикається на ту, яка тобі потрібна. Навіть українські телеканали вже це роблять, як от 24-й. Повинен бути вибір, але аж ніяк не законодавчо закріплені норми для певного продукту певною мовою.

— Існує зараз думка про те, що радіочастоти варто розглядати як ресурс на кшталт надр, відтак місцева громада мала би мати вплив на те, що мовиться на її території. Як ви до цього ставитеся?

— Напрямок думок правильний, але знову ж таки, потрібно законодавче рішення. Ми маємо усвідомлювати – якщо у когось виникають проблеми зі сприйняттям інформації чи бажанням сприймати інформацію державною мовою у Львові, то ситуація одна, а якщо це виникає в Дніпропетровську чи Харкові, то ситуація зовсім інша. Якраз там ми передовсім повинні гарантувати тим, хто хоче отримувати інформацію державною мовою доступ до неї. Відтак ми мали б законодавчо закріпити це рішення. І на території всієї України безумовно і без жодних застережень чи квот будь-який українець, який хоче отримувати інформацію українською мовою, мав би мати таку можливість. Коли це зробимо, то можемо говорити, що ми виконуємо Конституцію, а стосовно тих, хто хоче отримувати інформацію іншою мовою, ми надаємо їм можливість просити в тих ресурсів дублювати ту інформацію, яку вони продукують державною мовою.

«Щоби відновити природний баланс, легке адміністративне регулювання буде доречним»

Юрій ЗЕЛИК,

координатор проектів агенції іміджу України:

«Будь-які адміністративні, насильницькі методи регулювання державою телерадіопростору в нормальній ліберальній європейській традиції є небажані, ненормальні та неприпустимі. Але беручи до уваги те, що в Україні мовний баланс за останні 400 років був суттєво зміщений в бік російської мови далеко не ліберальними методами, то для того, щоби відновити цей природний баланс, легке адміністративне регулювання сенсовне та доречне.

Ведення українською мовою – технічно це зробити не надто складно, більшість радіостанцій мережеві, відтак обладнують другу студію, мовлення з якої ведеться українською. Але найкраще було би врегулювати на рівні Верховної Ради законодавчо, щоби при видачі ліцензій максимально враховували інтереси місцевої громади та мовні традиції цієї громади.

Я не пам’ятаю детальної статистики, але в західній Україні до 10% російськомовних, відповідно цей мовний баланс мав би бути 9 до 1. З іншого боку, в Дніпропетровську чи Одесі цей відсоток міг би бути більшим, але це знову ж таки на вибір місцевих громад, які мали би впливати на прийняття рішень при видачі ліцензії.

А станом на сьогодні вартувало би адміністративно натиснути на радіостанції, щоби вони мали дві студії та вели мовлення українською мовою на регіони, де є україномовна більшість. Що більше, це може бути цікавим з комерційної точки зору. Бо у Львові радіостанції, які мовлять виключно українською, виграють в рейтингу.

Щодо квотування україномовних пісень, то ідея про запровадження 75% україномовної музики адміністративним шляхом є невдалою, бо вона звужує поле для маневру радіостанцій і вони робляться більш-менш однаковими, а це недобре. Набагато краще було би квотувати присутність російськомовної музики, незалежно від того, де вона зроблена. Російськомовної музики має бути не більше 20%, залишаючи решту ефірного часу на розгляд станції залежно від формату».

Автор: Тарас Базюк

Джерело: Збруч

Напишіть відгук

pompy wtryskowe|cheap huarache shoes| bombas inyeccion|cheap jordans|cheap air max| cheap sneaker cheap nfl jerseys|cheap air jordanscheap jordan shoescheap jordanscheap wholesale jordans