Напередодні Міжнародного дня рідної мови, 19 лютого, комітет Верховної Ради з євроінтеграції провів слухання «Українська мова в контексті євроінтеграції: виклики і відповіді». Склад учасників був досить різноманітний – депутати, науковці, громадські активісти. Подаємо огляд кількох тем, які стали лейтмотивом зустрічі.

Одною із таких тем стала мова як інструмент зовнішньої та внутрішньої політики. Голова підкомітету з питань регіонального та транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції Оксана Юринець застерегла:

«Ми не можемо інтегруватися в європейське співтовариство, не пропонуючи свою мову. Ми добиваємося, щоб на міжнародних конференціях в Україні обов’язково офіційною мовою була українська. Так, ми можемо спілкуватися англійською, іншими мовами, але обов’язково пропонувати свою мову».

Потрібен новий мовний закон

Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності   Микола Княжицький розповів, що в питанні внутрішньої політики мова наразі є заручницею:

«Ми мали прорив 1989 року, коли було прийняте мовне законодавство, потім – абсолютно жахлива ситуація за минулої влади. А тоді в нас настало таке абсолютне затишшя, коли ми боялися сказати слово, аби нам не дорікали, що зміни до мовної політики – власне, ініціатива скасування закону Ківалова-Колесніченка – стали приводом до російської агресії. Очевидно, що таким приводом воно не було і не могло бути, але відповідний закон так і не підписаний. Що, з іншого боку, дає можливість інакше підійти до мовного законодавства – сміливіше і чесніше.

Нам часто докоряють, що не виконуємо «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин». Але не можна плутати регіональні мови і мови народів, які хоч і перебувають у меншості, але мають свої держави, які ці мови підтримують. Відповідно, ми повинні затвердити законодавство, яке буде підтримувати ті п’ять мов, які справді у нас є регіональними: кримськотатарську, караїмську, гагаузьку… І давати можливість вільно розвиватися тим мовам, які є в меншості – російській, білоруській, болгарській – але «вільно» не означає на шкоду українській».

Не можна плутати регіональні мови і мови народів, які хоч і перебувають у меншості, але мають свої держави, які ці мови підтримують. Микола Княжицький

Нардеп пообіцяв, що наразі йде робота над відповідним законопроектом. Але важливе не лише прийняття відповідного мовного законодавства. Також, зокрема, на мовну ситуацію, на думку Княжицького, вплине закон «Про захист вітчизняного кіно».

«Вивчення української як іноземної має бути одним із ключових елементів зовнішньої політики»

Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка  Ірина Ключковська теж звернула увагу, що одної зміни законодавства замало – за прийняттям Закону про мову повинна йти ціла серія інструментів для його впровадження та контролю за дотриманням, а також повинні бути передбачені заходи щодо порушників цього Закону.

«Ми виходимо з ініціативою створення незалежного компетентного органу для валідації знання української мови, для визначення рівня володіння українською мовою – центру сертифікації».

Ключковська також наголосила, що Україна має дбати про позиції української мови не лише всередині держави:

«Ми розробили курс української мови як іноземної, працюємо з українськими діаспорами в різних державах. Вивчення української там затребуване, і це має бути одним із ключових елементів зовнішньої політики. Держава ж на таких напрямках постійно економить».

​​Вона нагадала, що поширенням своєї мови у світі опікуються всі провідні держави, виділяючи на це значні кошти й зусилля. А також це є одним із елементів політики Кремля – поширення російської мови за кордоном як інструмент досягнення зовнішньополітичних цілей.

«Зміцнення позицій української мови всередині України та за її межами компенсовуватиме такий російський вплив», – вважає Ключковська.

Данута Мазурик з кафедри прикладного мовознавства Львівського національного університету ім. І. Франка  розповіла, що ЛНУ розробив стандарт української мови ще 2005 року. Проблема лише в тому, що запиту на це «згори» немає:

«Знизу скільки ми не подавали і на бюджетні розгляди, і на спеціалізовані комісії – отримували відповідь, що це не на часі, бо не дай Бог ми когось цим образимо».

Оскільки цей стандарт не затверджений на державному рівні, Львівський університет затвердив ученою радою «стандарт ЛНУ з української мови» і університет видає відповідний сертифікат, за яким, зокрема, звертаються з регіональної Міграційної комісії. За умови успішного складання видають документ з формулюванням «володіє мовою на рівні, достатньому для набуття громадянства», хоча тест дає змогу чітко визначити рівень і обсяг.

Мазурик наголосила на небезпеці звуження ареалу існування української мови, адже Україна – єдиний її природний ареал існування. Анклави в діаспорі зберігають мову штучно, а насичуватися вона має тут.

Існує небезпека звуження ареалу існування української мови, адже Україна – єдиний її природний ареал існування. Данута Мазурик

Своє бачення проблеми мовного стандарту виклав Максим Стріха, заступник міністра освіти і науки:

«Міністерство зробило стандарт української мови як іноземної для всіх рівнів володіння нею, наказ міністерства затверджено ще від 2014 року. Тобто кожен виш, в якому вивчають українську мову як іноземну, має право видавати сертифікати на володіння нею».

«Назва «И так поймут!» відображає ситуацію з засобами масової інформації та різноманітними компаніями, які працюють в Україні»

Свідомо чи несвідомо, учасники змішали кілька понять. Зокрема, в обговоренні йшлося про «Закон про державну службу» і формулювання в ньому необхідності для чиновників володіти українською мовою. Очевидно, що стандарт української мови як іноземної тут вирішить питання тільки у виняткових випадках. Отже, має йтися про обов’язкову сертифікацію з української мови чиновників усіх ланок і регіонів. Бо скільки б ми не наголошували на свободі вибору мови приватного спілкування, на цей вибір усе одно впливає відсоток української в публічному просторі. Одним із його сегментів опікується рух «И так поймут!» – захищає права україномовних споживачів. Натхненник руху Роман Матис розповів:

​​«Сама назва нашої ініціативи «И так поймут!» відображає ситуацію з засобами масової інформації та різноманітними компаніями, які працюють в Україні. Багато українців хотіли би отримувати послуги та інформації українською мовою. Але такої можливості немає через позицію бізнесу та медіа. Вони вважають, що ми маємо розуміти ту мову, якою їм зручно спілкуватися. Ідея в тому, щоб споживачі пояснили їм, що це не так».

Це – «низова ініціатива», надії на підтримку влади її учасники не мають:

«Із 2004 року я займаюся захистом української мови, чотири останні роки – в публічному просторі,  і за весь цей період органи влади в країні жодним чином не цікавляться питанням мовного статусу українців. Закон про мови, що передував законові Ківалова-Колесніченка, був кращим за нього, хоча все одно недостатнім, щоб убезпечити наші мовні права.  Чинний закон експлуатується часто проти прав тих, хто вважає себе українцями, а своєю рідну мову українською.

Але є інструменти, які діють у споживацькому суспільстві, в якому ми живемо – це інструменти ринкових законів. Представники ЗМІ і бізнесу вважають, що ми повинні розуміти ту мову, якою їм зручно спілкуватися. Ми як споживачі маємо пояснити їм, що це не так».

Роман Матис закликає не переглядати і не поширювати інформаційний продукт, створений не українською мовою в Україні, а також не купувати у компаній, які не задовольняють право споживача на інформацію українською. Стверджує, що така поведінка здатна змінювати ситуацію і визнає, що у європейському вимірі необхідність таких методів боротьби є дикою.

Максим Стріха підсумував зустріч оптимістичним пасажем про те, що в Україні постійно збільшується кількість учнів, які навчаються українською мовою.

«Зараз середній показник – понад 90%, і він мало відрізняється залежно від регіону. З вишами – складніша ситуація. В ключових гуманітарних вишах майже 100% лекцій читають українською мовою. Окрім, хіба що, іноземної філології. У технічних закладах, зокрема, у КПІ – понад половина лекцій українською. На сході України – гірша ситуація, але вона є кращою, ніж 20 років тому».

Втім, закінчити засідання на позитивній ноті йому не дали: слухачі із залу перебивали його корективами ситуації – зокрема, що в НТУУ «КПІ» співвідношення російської до української – аж ніяк не на користь державної.

Автор: Олена Шарговська

Портал мовної політики