Проект “Мовомарафон” набирає популярності. Наразі 21-денний “забіг” перевалив за екватор, але нові марафонці приєднуються і зараз. На сьогодні на мовний експеримент вже наважилося 820 осіб. За умовами акції, учасники переходять на українську і кілька разів на тиждень виконують мовні завдання. Також в програмі – мистецькі заходи та мовні вечірки.

Ідеолог та засновниця проекту Світлана Охович поділилася з depo.ua історією марафону та розповіла про життя україномовних українців у Харкові і “лагідні бігові доріжки”.

ХАРКІВ’ЯНИ НЕ ЗВИКЛИ ДО УКРАЇНСЬКОЇ

– Світлано, розкажіть, з чого почався ваш особистий мовомарафон?

– Cитуація в країні змусила переосмислити певні речі. Я вкотре замислилась, що хочу мати сім’ю і виховувати дітей українською мовою. Зараз мені 23 роки, до сім’ї ще далеко, але я зрозуміла, що змінювати власне життя треба вже зараз.

Сама я російськомовна, закінчила російський клас у школі на Полтавщині, потім переїхала в Харків. Тут, у виші, теж навчання було здебільшого російською. І от, я надумала протягом трьох тижнів говорити виключно українською. Експеримент мені сподобався, і я вирішила передати свій досвід харків’янам. Здебільшого – молодим. Тому ми разом з “Фундацією регіональних ініціатив” (ФРІ) і зробили цей флешмоб.

– Чому обрали саме період у три тижні?

– Це достатній період, аби зрозуміти, підходить тобі щось чи ні. Пережити складнощі та підйоми. Недаремно багато модних челенжів тривають саме три тижні.

– Коли говорили українською, виникали складнощі у спілкуванні з харків’янами?

– Я переконана, що українську мову в Харкові знає і розуміє 99%. Але більшість до неї не звикли. Тому мої слова інколи сприймали сповільнено. Хоча з другого разу я отримувала відповіді на будь-які питання.

– Курйозні ситуації траплялися?

– Курйозних, мабуть, не було. Хоча деякі розповідали жалісні історії. Зізнавалися, що, наприклад, у школі у них була лише одна година української на тиждень, а їм би хотілося значно більше. А в дорослому віці можливості вчитися не було. Словом, я дізналася чимало цікавого про стан справ у харківській освіті.

– Як поставилися друзі в близькі знайомі до вашого починання?

– Більшість принаймні в розмові зі мною переходили на українську. Хоча деякі казали, що не розуміють моєї мотивації. Мовляв, у Харкові українську сприймають лише частково.

– Після закінчення власного марафону ви продовжили говорити українською?

– На жаль, обставини склалися так, що я повернулася до російської. Але наприкінці марафону і усвідомила, наскільки класно говорити рідною мовою. Сподіваюсь, після закінчення другого марафону українська таки стане моєю основною.

ДО НАС ЗАЛУЧИЛИСЯ ЛЮДИ З-ЗА КОРДОНУ

– Як формували команду проекту? Шукали перших марафонців?

– У ФРІ одразу підхопили мою ідею, сформувався колектив з десяти людей. Це здебільшого дівчата-філологи. Одразу ж почали реєстрацію. Писали про проект у соцмережах, розвішували афіші в університетах. Акція зацікавила місцеві ЗМІ. Так ми розкрутилися.

Мені навіть писали люди з інших країн – Чехії, Німеччини, Грузії. Говорили, що теж хочуть взяти участь у марафоні і спілкуватися українською з українцями за кордоном. А ще – долучалися до флешмобу цілими сім’ями.

– Листів від учасників акції взагалі отримуєте багато?

– Так, люди задають питання, дякують за проект. Кажуть, він став поштовхом до переходу на рідну мову.

Взагалі ми намагаємося відстежувати реакцію на наші завдання. Так, наразі зрозуміли, що молодим людям подобається мовотвір, де треба придумувати нові слова. Їм це здається найкрутішим.

Якщо чесно, сама чекаю на закінчення марафону, аби передивитися усі цидулки (записки – ред.) з завданнями та порадами від філологів, які ми розсилаємо учасникам. Зараз багато організаційних моментів, тому часу бракує. Але я усе збираю, роблю закладки у браузері, аби потім повернутися до цієї інформації.

– На вашому сайті пишеться і про “лагідний мовний марафон”. Що це за формат?

– Його ми придумали для тих, кому важко зразу перейти на українську. Або ж для людей, яких це не дуже цікавить, але вони хочуть вдосконалити мову. Саме для них розробили другу бігову доріжку – “Лагідний мовний марафон”. Люди отримують завдання, пов’язані з кіно, книгами, мистецтвом – і виконують їх. Після цього українська марафонців поліпшується, сторінки у соцмережах українізуються, вони більше дізнаються про рідну культуру.

ПІДПРИЄМЦІ ГОТОВІ НАС ПІДТРИМУВАТИ

– Спілкуєтеся з марафонцями виключно по Інтернету?

– Ні, у нас було кілька тематичних зустрічей. Так, проводили зустріч клубу української книги – познайомилися один з одним, поговорили про книги, послухали лекцію літературного критика Тетяни Трофименко.

Вчора на екватор мовомарафону організували мововечірку. Запросили чотирьох гостей і говорили з ними про те, як розвивають українську мову у Харкові. На зустрічі був один хлопець зі Слов’янська, який давно перейшов на українську. Він фізик, не гуманітарій. Цікаво було послухати про його досвід.

– У проекту вже з’явилися спонсори?

– Це радше партнери – кав’ярня, хаби, майстрині хендмейду, які погодилися нам допомогти. Ми готували партнерські пропозиції, прописували, що хочемо отримувати і чим можемо зацікавити. Хоча отримали чимало відмов, у харківських підприємців здебільшого позитивне ставлення до громадської діяльності. Здебільшого вони готові підтримувати активну молодь.

– Допомоги у держави не просили?

– Позиція ФРІ – максимальне використання власного ресурсу та місцевого підприємництва. З місцевою владою ми не співпрацюємо. Це не принципово, але наразі це так. Як на мене, залучати державу – забагато мороки, а користь не надто велика.

– Вже знаєте, коли буде наступний марафон?

– Будемо сподіватися, що скоро. Але точно я не знаю. Треба закінчити цей марафон. Потім будемо переосмислювати проект і доповнювати його. Наразі є думки зробити марафон регіональним чи всеукраїнським. Хоча у нас елементи квесту, флешмобу та інших вже відомих форматів, проект доволі унікальний. І інтерес до нього чималий.

Джерело: depo.ua

Фото: Svitlana Ohovich / Facebook