Тарас Марусик

Організація Об’єднаних Націй рекомендує проводити переписи населення раз на десять років. Такою є усталена практика в багатьох країнах світу. Об’єктивна інформація потрібна не лише ООН, але й кожній країні – щоб мати чітке уявлення про різні аспекти соціуму і відповідно планувати розвиток країни. Та як тільки до цього домішується політика, вишукуються різні причини, щоб відтерміновувати важливе й об’єктивне дослідження про стан суспільства.

Україна не квапиться виконувати рекомендації ООН. Від попереднього перепису, єдиного за часів незалежності, минуло 16 років, і поки що невідома остаточна дата його проведення. За однією інформацією, перепис заплановано на 2020 рік, за іншою – на грудень 2018 року.

Попередні переписи

До 2001 року українців переписували ще в СРСР, у 1989 році. Пригадую, як російськомовна переписувачка на столичній Оболоні двічі перепитувала мене про «радной язик». Мабуть, такою була інструкція, і, можливо, не один киянин чи мешканець інших територій починав вагатися і вказував «потрібну» мову – російську, звичайно. З огляду на те, що імперія розлазилася по швах, той перепис був завуальовано політичним. «Заповідник застою», як називали тоді Україну, намагався будь-що зберегти совково-комуністичне обличчя при поганій грі і ще гірших обставинах.

Перші кроки регіонального слона в крамниці з порцеляною позначилися наступом на важливі речі, пов’язані з ідентичністю і мовою. Межигірський мешканець (який пізніше був, якщо використати слова Петра Могили, «зажерливістю клятою переможений») розпочав зі своєю челяддю масштабний наступ на все українське. Мені вже доводилося писати і про спроби скасувати «Концепцію державної мовної політики» та Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, і про русифікацію судочинства, радіо, телебачення, освіти, що закінчилося нелегітимним ухваленням закону «Про засади державної мовної політики» (так званий «закон Ківалова-Колесніченка»).

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і народний депутат України Сергій Ківалов, нагороджений медаллю Пушкіна. Москва, Кремль, 22 лютого 2013 року

Не останнім за важливістю в цьому антиукраїнському списку був пункт про перепис. Тому невипадково регіональні «партачі життя» оперативно взялися за підготовку такого важливого питання. В червні 2010 року в Адміністрацію президента потрапив на розгляд анонімний документ: «Вимірювання мовної ситуації у Всеукраїнському переписі 2011 року: політичний і змістовний аспекти». Тодішній Глава АП Сергій Льовочкін розписав його на своїх заступників Олену Лукаш та Станіслава Скубашевського.

Вельми показовий текст на 9 сторінках, який ставить під сумнів об’єктивність перепису 2001 року і в якому аноніми наполегливо рекомендують вдатися до маніпуляцій ще до перепису, а також у процесі інтерпретації його результатів: «Треба визначитися, що ми хочемо виміряти в переписі.., і як ми інтерпретуватимемо і виконуватимемо одержані дані, які політичні наслідки можуть бути в залежності від поставлених нами питань… Це якраз той випадок, коли варто витратити трохи часу і грошей, але не пускати в поле до 47 мільйонів безглузді (і політично шкідливі) питання» (переклад з російської).

Незважаючи на те, що перепис перенесли з 2011 на 2012 рік, регіонали вкупі з комуністами не переставали агітувати російськомовне населення під час майбутнього перепису записатися росіянами.

Майбутній перепис

Чи відбуваються зараз дискусії на цю тему, як за попередників, у закритому режимі, невідомо. Відомо лише, що вартість перепису оцінюється в 1 мільярд гривень. Демографи вважають, що затягування з проведенням перепису призвело до того, що ми втратили найважливіші знання про кількість українців на території України, їхнє розміщення по країні, що це за люди, як вони мігрували впродовж свого життя, а також можливість вивчити глибоко і серйозно народжуваність. Для того ж, аби зрозуміти основи самосвідомості нації, важливо знати, «скільки людей, що проживають в Україні, вважають себе українцями, скільки вважають рідною українську мову, а це можна зробити тільки за переписом».

Не можна виключити, що Петро Порошенко, який готується до другого президентського терміну, та його адміністративна вертикаль побоюються проведення перепису зараз. Адже може статися так, що доведеться переглядати дані перепису 2001 року, але в радикально протилежний від спроб анонімних регіоналів бік. Досить тривалий період свого президентства Порошенко озвучував потрібні йому неправдиві цифри про кількість російськомовних оборонців України, поки його не підправив Центр Разумкова в дослідженні «Ідентичність громадян України в нових умовах: стан, тенденції, регіональні особливості».

У цьому зв’язку дуже цікавим є велике соціологічне дослідження того ж таки Центру Разумкова, яке засвідчило, що 92% респондентів називають себе етнічними українцями і лише 6% – етнічними росіянами, майже втричі менше, ніж у 2001 році.

Це дослідження показало, що більшість громадян України розмовляють українською мовою – 59% удома і 53% поза домом. Серед чималої кількості важливих результатів звертає на себе увагу той факт, що вельми значний відсоток українців не пишаються своїм громадянством – аж 30%. У Польщі, між іншим, майже одномовній, таких осіб 4%.

Подібну тенденцію на рівні молоді засвідчило соціологічне дослідження«Молодь України 2015», проведене компанією GFK Україна на замовлення Міністерства молоді й спорту. Найбільше пишаються українським громадянством там, де переважає державна мова, а найменше – там, де більше російськомовних.

Відомий київський соціолог Ганна Залізняк, яка свого часу провела спільно з професором Ларисою Масенко велике мовне дослідження киян, вважає, що нинішні політики «бояться порушити комфорт своїх виборців у питанні мови». Дані, які вона одержала в лютому 2017 року, не дуже відрізняються від даних Центру Разумкова (88,4% називають себе українцями, росіянами – 8,9%). Також збігається в обох дослідженнях ставлення до мови старшого і середнього поколінь та молоді. Остання «значно лояльніша до мови».

Українська влада роздумує четвертий рік, коли проводити перепис. А окупаційна влада Криму провела перепис населення ще у вересні 2014 року, використовуючи при цьому «мову ворожнечі». Ця мова, додам від себе, російська.

Автор: Тарас Марусик, заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Джерело: Радіо Свобода

Верхнє зображення: Мітинг проти агресії Росії і за європейську інтеграцію. Івано-Франківськ, 25 лютого 2014 року (ілюстраційне фото)