Новий закон про національні меншини має відповідати Рамковій Конвенції про захист національних меншин та іншим міжнародним зобов’язанням України, але перш за все – відповідати Конституції й національним інтересам нашої держави. Представники громадянського суспільства закликали привести законопроєкт про нацменшини у відповідність з Конституцією та законом про мову.
Далі — текст звернення.
Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
Кабінет Міністрів України
Державна служба з етнополітики та свободи совісті
Уповноважений із захисту державної мови
Офіс президента України
Беручи до уваги важливість ухвалення нового закону про національні меншини як однієї з необхідних умов початку переговорів про вступ України до Європейського Союзу,
зважаючи на заяви українських політиків та посадовців з цього приводу
і ознайомившись із текстом відповідного законопроєкту, розміщеним на сайті профільного комітету Верховної Ради України
https://kompravlud.rada.gov.ua/uploads/documents/34043.pdf
ми, представники українського громадянського суспільства, закликаємо українську владу при внесенні, розгляді і ухваленні цього законопроєкту виходити перш за все з двох ключових засад:
І. Новий закон про національні меншини має відповідати Рамковій Конвенції про захист національних меншин та іншим міжнародним зобов’язанням України, але перш за все – відповідати Конституції й національним інтересам нашої держави.
ІІ. Закон про національні меншини має гармонійно поєднуватися з іншими Законами України, зокрема з Законом «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Створення штучних суперечностей між різними законами чи звуження сфери функціонування державної мови в процесі ухвалення закону про нацменшини є неприпустимим.
Чудовим прикладом якісного правового акту, що відповідає обом цим засадам, став Закон «Про корінні народи України», внесений Президентом України і ухвалений конституційною більшістю Верховної Ради минулого року.
На жаль, оприлюднений текст законопроєкту про національні меншини, який пропонується невдовзі зареєструвати, містить низку істотних невідповідностей чинним законам і навіть Конституції України.
У зв’язку з цим з метою гармонізації законопроєкту з чинним правовим полем і забезпечення широкого консенсусу навколо нового закону в українському парламенті й суспільстві закликаємо усунути ці невідповідності, внісши до офіційної реєстрації законопроєкту зміни, що додаються.
- Замість визначеного в Конституції України терміну «національні меншини» в назві і тексті законопроєкту використовується сурогатний термін «національні спільноти».
Відповідно до статті 8 Конституції «Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».
У статтях 10, 11, 53, 92 та 119 Конституції йдеться саме про національні меншини, захищати права яких має українська держава, поняття «національні спільноти» в Основному Законі не згадується.
Усталений і зрозумілий як в Україні, так і в усьому світі термін «національні меншини» використовується в усіх нормативно-правових актах України, міжнародних угодах та правових документах ЄС у цій сфері. Зрештою – і в самих умовах початку переговорів про вступ України до ЄС, схвалених Єврокомісією, йдеться про національні меншини, а не про незрозумілі «спільноти».
Абсурдно використовувати в одному законі, причому базовому для відповідної сфери регулювання, новий штучний термін, в той час як у Конституції і всьому масиві українського і міжнародного законодавства використовується інший, чіткий і усталений термін.
У зв’язку з цим пропонуємо в назві і в усьому тексті законопроєкту термін «національні спільноти» замінити на термін «національні меншини».
- Частина 3 статті 11 законопроєкту суперечить частині 2 статті 23 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» і в запропонованій редакції створює широкі можливості для зловживань (наприклад: проведення російською мовою замість української великих культурно-мистецьких заходів, які не мають прямого стосунку до реалізації прав національних меншин, але «одним з організаторів» яких буде формально громадське об’єднання національних меншин; проведення заходу будь-якої меншини не мовою цієї меншини, а російською мовою).
З метою усунення суперечностей і двозначностей пропонуємо викласти цю частину в такій редакції:
«3.Культурно-мистецький, розважальний чи видовищний захід, організатором якого є громадське об’єднання національної меншини, може проводитися мовою цієї національної меншини. Організатор забезпечує синхронний переклад, дубляж або інші засоби перекладу державною мовою. Супровід (конферанс) до такого заходу може бути виконаний мовою цієї національної меншини».
- Формулювання частини 5 статті 11 законопроєкту є неприйнятним. Стаття 26 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», з якою кореспондується це положення, чітко зазначає, що винятки з вимог щодо мінімальної частки книжкових видань українською мовою стосуються видавничої продукції, а не видавців. Наприклад, видавець видав протягом року 6 назв книг мовами національних меншин за рахунок коштів бюджету, а всього за цей час видав 50 назв. Відповідно, саме на ці 6 книг не мають поширюватися вимоги щодо мінімальної частки книжкових видань українською мовою. Тоді 50% назв продукції українською мовою для такого видавця рахуватимуться вже не від 50, а від 44 назв і становитимуть 22 назви. А в запропонованій редакції законопроєкту ці 6 книг з 50 дозволять видавництву взагалі жодну з 50 книг не видавати українською мовою. Пропонуємо уніфікувати частину 5 статті 11 законопроєкту з нормами статті 26 закону про державну мову, виклавши її в такій редакції:
«5. На видавничу продукцію, видану мовами національних меншин за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджету, не поширюється вимога до видавців, внесених до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції, видавати державною мовою не менше 50 відсотків усіх виданих ними упродовж відповідного календарного року назв книжкових видань».
- Частина 7 статті 11 не дає відповіді на питання про підстави ухвалення місцевою радою рішення про дублювання назв органів самоврядування і комунальних підприємств мовами національних меншин, а також про те, чи є таке дублювання обов’язковим для всіх цих органів і підприємств на території громади. В такій редакції ця частина дозволить раді будь-якої громади запровадити обов’язкове дублювання назв російською мовою з політичних міркувань, а не з метою реалізації прав російської чи будь-якої іншої національної меншини.
Пропонуємо викласти цю частину в такій редакції:
«7. В межах територіальної громади, де традиційно проживають і становлять значну частину населення особи, які належать до національної меншини, за рішенням сільської, селищної, міської ради офіційні назви органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, що виконані державною мовою, можуть дублюватися мовою цієї національної меншини».
- Для уникнення різночитань частини 8 статті 11, її узгодження з нормами статті 41 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» пропонуємо викласти цю частину в такій редакції:
«8. В межах територіальної громади, де традиційно проживають і становлять значну частину населення особи, які належать до національної меншини, за рішенням сільської, селищної, міської ради написи на дорожніх знаках, вивісках та інших покажчиках назв географічних об’єктів та об’єктів топоніміки можуть подаватися мовою цієї національної меншини поряд з державною мовою з дотриманням вимог Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної” ».
- Підпункт 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень законопроєкту (доповнення до переліку питань, що вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад) пропонуємо викласти в такій редакції:
«2) частину першу статті 26 доповнити пунктом 58 такого змісту:
“58) прийняття рішення щодо дублювання поряд з державною мовою мовами національних меншин написів на дорожніх знаках, вивісках та інших покажчиках назв географічних об’єктів та об’єктів топоніміки на території відповідної територіальної громади” з дотриманням вимог Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної” ».
- Доручення Кабінету Міністрів України, що міститься в підпункті 1 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень «підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом» є неприйнятним. На розгляд парламенту не можуть виноситися законопроєкти, які, по суті, проголошують створення суперечностей з чинними законами і потреба в майбутньому розв’язувати проблему цієї суперечності. Будь-який законопроєкт, тим більше такий важливий, має або повністю узгоджуватися з чинними законами, або, в разі необхідності, вносити в них зміни.
Пропонуємо підпункт 1 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень законопроєкту вилучити.
З повагою,
Тарас Шамайда, координатор руху “Простір свободи”,
Святослав Літинський, ГО “Незалежні”,
Анастасія Розлуцька, ГО “Український світ”,
Катерина Чепура, Громадянський рух “Відсіч”,
Володимир Василенко, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України,
Тарас Марусик, Координаційна рада з питань захисту української мови при КМО «Меморіал» ім. В.Стуса,
Ігор Коліушко, Голова правління Центру політико-правових реформ,
Олег Слабоспицький, Громадський Сектор Євромайдану,
Ганна Гопко, Голова правління Мережі захисту національних інтересів України “АНТС”,
Сергій Оснач, експерт з мовної політики,
Максим Лациба, керівник програми розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень.
