Отже, УП повідомляє, що більшість фінів хотіли б відмовитися від обов’язкового вивчення шведської мови у школах. Про це свідчать результати опитування, проведеного Åbo Akademi. Здавалося б така високорозвинена, демократична і толерантна держава… а на тобі!

Ця новина якось не дуже вписується у поширене в Україні кліше, що двомовність – ознака цивілізованості і високого рівня добробуту. Куди вже більше добробуту як у фінів?

Насправді двомовність у національних держава – це щось неприродне. Зрештою, завжди перемагає сильніший. Або ти, або тебе. У Литві переміг варіант «ти», в Ірландії – «тебе».

Та що там національні держави… навіть у Швейцарії, – все не так просто. Я бував у цій країні – пересічні швейцарці володіють рідною + англійською (і то не всі). Звісно, є винятки, але їх небагато. Я не зустрів жодного франкомовного швейцарця, який би володів ще й німецькою, французькою і на додачу – ретророманською. Європа, де кожен прагне вивчити мову сусіда – це міф. Кожен дбає за своє – свідомо чи підсвідомо. Така людська природа.

Мова – це засіб комунікації, інструмент. Інструменти конкурують між собою. Ніхто не стане сперечатися, що добре було б знати шкалу вимірювання температур і у Фаренгейтах, і в градусах Цельсія. Але правда така, що одна система вимірювання витісняє іншу. Залишається або перше, або друге.

Тому давайте не будувати ілюзій – двомовність в Україні неможлива. Можливі території панування певної мови. Ніколи українська не функціонуватиме поряд з російською в одному місті на рівних правах. Або російська не залишить сліду від української, або ми захистимо природний ареал функціонування нашої мови.