Особисті історії

Olena Zaharchenko

Колись давно була я з сестрою в Криму. Сиділи ми на фонтані і грілись на сонці в міському парку, був гарний травень.
По парку брели троє скучающих міліціонерів, і причепились до нас, щоб ми злізли з фонтану, бо не було більш до кого причепитись парку.
Ну ми злізли а їм далі нудно, давайте – кажуть – ми в вас докумєнти перевіримо. Є у вас путьовка в санаторій чи курсовка чи шо у вас там?
Стали ми шукати документи, а один з них між іншим і питає:
“А ви давно уже тут?”
“Тиждень” – каже сестра
“А тиждень ето сколько?” – питає другий.
“Ой та ну – каже сестра – ми ж вас не просимо балакати з нами державною мовою, балакайте як хочете, але ж ви маєте її розуміти, ну ви ж міліця, правда?”
Ох вони і озвіріли.
“Падруга да я щас тєба с гразью смешаю с твоєй мовой! Кровю умоешся!! В камєрє сєводня атдахньотє, еслі дапалзьотє!”
І інша чудова і вишукана лексика.
Там нас і пов’язали і забрали в каталажку, ні за цапову душу, і відпустили тільки коли я показала їм бумажку, що я член Спілки письменників, печатка на фотографії їх якось трохи злякала.
Досі не розумію таких людей – ну хоч то говори якою хоч, в нас вільна країна і чого ж їх так штирить від української мови, так корчить і так перекручує?

джерело

 

Serhii Bryhar

Під час спроб влаштуватися на будь-яку роботу, що передбачала «спілкування з людьми», в Одесі у мене завжди виходило приблизно так:
– Старайся нє видєляться своімі взглядамі, чтоб нікого не пугать, і говорі только по-русскі.
– А якщо виділятимуся і говоритиму українською?
– Тогда ти нам нє подходіш.
І я їм не підходив).
Довелося знайти/придумати інші варіанти.
Тепер, коли черговий «ущємльонний» починає заганяти щось на зразок: «етот закон ужасєн, я нє умєю говоріть по-украінскі, і із-за етого мєня нє возьмут на работу», я завжди відповідаю: «обов’язково візьмуть, тільки за порєбріком, куди тобі й дорога».
Хотілося б мені побачити, як ті, хто не вміють послуговуватися українською, мають такі ж проблеми з працевлаштуванням, які свого часу мав я. Тільки вони б отримали їх через небажання вивчати державну мову країни, в якій живуть, а я мав через бажання послуговуватися державною мовою моєї країни під час виконання службових обов’язків (!) Як то кажуь, відчуйте різницю!
Більше я на цю тему не дискутую! Всі, хто виступає проти Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» – пасивні чи активні вороги України!

джерело

 

Dmytro Kobelski

Дима, ты реально чувствуешь притеснения украинского языка?

так. правда, останні кілька місяців- ні, бо я працюю в дуже специфічних умовах

А когда и где чувствовал?

та скрізь. Диви, приміром група студентська про ОНУ (ще у вк правда і в 2013) -я там пишу українською, а мені пишуть “Если ты пишешь на украинском- то НАХУЙ с Одессы!” – отаке от. Розмовляю мовою.якою мені співали колискові, а мені “та ты селюк, с какого ты колхоза?!”, у Вінниці- приходиш на співбесіду, і кажуть “А Вы можете писать на русском и общаться? Выж не дикарь?”, або, заходиш в будь-яку точку зі сфер обслуговування, а там до тебе російською, російською меню, прейскурант (дивлячись де), і коли ти до них – мовою. якою з дитинства співав пісні, то вони дивляться на тебе, як “білі пани на кріпака”, бо твоя українська- для них це соціально-культурний маркер твого дрібного становища в суспільстві, що ти маргінал. тощо.
А, скільки, я чув, що я с “западной”. “гуцул” (інколи у Вінниці), а в Одесі ж скільки здивування у формі матюка.
Тобі важко буде мене зрозуміти, ти не так багато ходиш “межи люди” і твоє коло оточення – культурне та толерантне.
а. скільки разів, я чув після пар. чи уроків в Одесі, від дітей : “А почему Вы разговариваете на украинском и после звонка?” і крутили пальцем коло скроні.
Leonid Kovalskiy чи – не чіплялись до тебе за мову в громадському транспорті, пам’ятаєш?
Іванюк Ігор чи не чіплялись до тебе за мову. на вулиці коли брали прикурити, пам’ятаєш?
Аня Лізавенко чи не лаяли тебе лихим матюком за мову в транспорті, пам’ятаєш?

джерело