Проблеми треба проговорювати, осмислювати й намагатися розв’язати, а не витісняти, замовчувати і приховувати. Це вам будь-який психолог скаже. І проблем національних чи суспільних це стосується не менше, ніж індивідуальних.
Який вигляд має суспільство, яке замело під килимок свої проблеми, можна побачити в Молдові. Коли піднімаєш тему Придністров’я, молдавани ховають очі, відвертаються і намагаються чимскоріше перевести тему. Вони все знають, але не хочуть про це думати: якщо не чухати, не болить, то й слава Богу.
Зараз притомна частина українського суспільства рухається в тому ж напрямку. Заперечувати, що в Україні щось не так із мовною ситуацією, вже давно стало правилом доброго тону й поступово стає єдиною можливою точкою зору для освіченого, політично поміркованого ліберального індивіда. Сьогодні, якщо ти насмілишся заїкнутися про те, що українська чимось відрізняється від російської, а її становище в Україні не є задовільним, тебе вмить прирівняють до Ірини Фаріон, назвуть “вишиватником” і агентом Путіна, а також нагадають про те, що російськомовні патріоти воюють на Донбасі, а ти – ні. Не вірите – перевірте; це вже майже Godwin’s law. Читати далі