У році так 1986-му комітет комсомолу Київського політехнічного, де я навчався, влаштував для неблагонадійних студентів-дисидентів зустріч з Лесем Танюком. Йому тоді радянська влада дозволила повернутися до Києва з «московського заслання». Зустріч була закритою, майже таємною. Всього осіб вісім. Лесь Танюк говорив українською. Ведучий від комітету комсомолу (племінник видатного українського оперного співака) – російською. Інші учасники зустрічі – теж нею.
Добре запам’ятав власне відчуття подолання психологічного бар’єру, коли заговорив до гостя українською – у студентському середовищі нею спілкувалися у поодиноких випадках. Читати далі