Тарас Марусик

Нещодавно міністр освіти та науки України висловилася на тему вивчення української мови в загальноосвітніх школах. «Вчителі української мови, – зазначила Лілія Гриневич, – почували себе у школах з навчанням мовою нацменшин приниженими. Саме тому ми зараз Кабміном виділили кошти на обладнання кабінетів української мови у таких школах. А також встановили цим вчителям надбавку до 30% – найбільшу, яка є, щоб вони мали заохочення».

Ці слова почали відразу коментувати, причому спектр коментарів вражав некомпетентністю. Лише окремі коментатори знали, що озвучена в заяві Гриневич інформація є далеко не новою. Важливість мови освіти незаперечна, зокрема, для цілісності держави. І не один уряд використовував освіту з цією метою.

В українському контексті доплати стосувалися винятково мови колонізатора, мови панівної нації і, як наслідок, мови поневоленої нації, якою здебільшого була і залишається російська мова. Освітній інструмент часто застосовувала Російська імперія, а тоді – її фактичний наступник, Совєтський Союз. Достатньо згадати два документи XIX століття, Валуєвський циркуляр та Емський указ.

В автобіографії Олександр Довженко, згадуючи про навчання в Глухівському вчительському інституті, писав: «З нас готували вчителів – обрусителів краю. В Київській, Подільській і Волинській губерніях до нашої платні згодом додавалась якась надбавка, здається, вісімнадцять карбованців на місяць – за обрусіння краю».

Таємні постанови 1983 року і роль дисидента Валерія Марченка в оприлюдненні їх

35 років тому, в травні-червні 1983 року, Кремль ініціює постанови про покращення вивчення російської мови, якраз через 120 років після згаданого Валуєвського циркуляру. Спочатку, 26 травня, виходить постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР «Про додаткові заходи по поліпшенню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» і відповідний наказ Міносвіти СРСР 7 червня 1983 року. Відтак ці русифікаторські документи про дубльовані у вірнопідданому Києві: 10 червня – постанова ЦК КПУ і Ради міністрів УРСР і наказ Міносвіти УРСР.

До речі, ці документи, зокрема, міністерський наказ фігурував у кримінальній справі проти Валерія Марченка під назвою «проект рішення колегії Міністерства від 29 червня 1983 року «О дополнительных мерах по улучшению изучения русского языка в общеобразовательных школах и педагогических учебных заведениях Украинской ССР».

У вироку Київського міського суду 13 березня 1984 року йому інкримінували передання на Захід «рукописного пасквілю» з доданими таємними документами. Пасквілем був названий його лист до Анни-Галі Горбач. Про це йдеться в книжці «Валерій Марченко. Творчість і життя», упорядкованій його мамою Ніною Марченко.

Наведу уривок з останнього перед засудженням діалогу між прокурором Поповим і Валерієм Марченком:

Прокурор: З якою метою був виготовлений антирадянський ворожий за змістом документ?

В. Марченко: З метою сказати людям правду.

Прокурор: Ви твердите, що все написане вами правда?

В. Марченко: Чистісінька.

Прокурор: Яким чином цей документ потрапив за межі Виправно-трудової колонії?

В. Марченко: Не скажу.

Прокурор: Чому?

В. Марченко: Бо ви людей саджаєте. Вам істина не потрібна, вам потрібно людину до в’язниці посадити.

Прокурор: Яким чином вказаний документ потрапив за кордон?

В. Марченко: Цього я не знаю… Не скажу… Одному Господу відомо… Не відповім…

Прокурор: Марченко, уявіть собі, що було б, якби кожна людина в нашій країні почала б писати, що їй заманеться, та ще й за кордон передавати?

В. Марченко: Було б так, як у справжній демократичній країні.

Прокурор: З якою метою вказаний документ був переданий за кордон?

В. Марченко: Для опублікування в пресі і щоб люди читали.

Прокурор: Ви задоволені з того, що там його друкують та ще й ворожими радіостанціями передають?

В. Марченко: Звичайно. Я ще більше був би радий, якби він був надрукований у моїй країні.

До речі, засудив Валерія Марченка заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець, якого в жовтня 2017 року Петро Порошенка нагородив орденом князя Ярослава Мудрого V ступеню.

У постанові ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР був детально розписаний план подальшої русифікації України. Цей новітній валуєвський циркуляр, як його назвав Валерій Марченко, збільшував із 1984 року на 15% ставки заробітної плати вчителів підготовчих і І–III класів, які ведуть заняття з російської мови, вчителів російської мови і літератури IV–X (XI) класів загальноосвітніх шкіл та шкіл-інтернатів, вчителів російської мови і літератури всіх типів і найменувань професійних і середніх спеціальних навчальних закладів з неросійською мовою навчання, розташованих в сільській місцевості і в селищах міського типу.

Там дуже багато «цікавих» заходів: поділ класів у школах, ПТУ і педучилищах, які нараховують понад 25 учнів, на дві групи; визначення чисельності професорсько-викладацького складу з розрахунку один викладач на вісім студентів-русистів; будівництво корпусів і гуртожитків для розміщення студентів факультетів російської мови і літератури педагогічних інститутів; прирівняння стипендій русистів до стипендій студентів юридичних інститутів; запровадження вступного і кандидатського екзаменів з російської мови і літератури для аспірантів…

Спроба Віктора Ющенка

Ініціатива Лілії Гриневич про доплату вчителям української мови не унікальна і для незалежної України. Президент Віктор Ющенко зробив подібну спробу в указі «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні».

В указі Ющенка було передбачено «опрацювати питання щодо встановлення доплат вчителям української мови та літератури, які працюють у навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин; запровадити в установленому порядку, починаючи з основної школи, в загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин проведення факультативних занять та вивчення окремих предметів українською мовою».

Також пропонувалося: ділити класи на групи при вивченні української мови в загальноосвітніх навчальних закладах із навчанням мовами національних меншин за наявності у них 23 і більше учнів у міських навчальних закладах та 16 і більше учнів у закладах, розташованих у сільській місцевості; запровадити безоплатне здобуття педагогічними працівниками загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин другої вищої освіти за спеціальністю «українська мова та література».

На закінчення

Сподіваюся, що ініціатива Лілії Гриневич не залишиться обіцянкою чи, як президентський указ Ющенка, на папері.

Автор: Тарас Марусик, експерт з питань мовної політики, співавтор законопроекту «Про державну мову» №5670

Джерело: Радіо Свобода