Юрій Винничук. Про наболіле

Наше телебачення зайняло відверто ворожу позицію до всього українського, – про це пише Юрій Винничук у своєму блозі на сайті ТСН. Далі – текст автора.

Є країни, в яких державна мова захищена на законодавчому рівні. Там просто неможливий варіант, коли б диктор телебачення чи радіо вживав неправильні наголоси, вимовляв не властиві його мові звуки (у нас це просто поголовне пом’якшення звуків “ч” і “щ” – “новорічьна нічь”, “м’ячь”).

Я не знаю також такої країни, де б усі концерти і шоу були двомовними. В Канаді вони англомовні, а в провінції Квебек – франкомовні. В Женеві – франкомовні, а в Базелі – німецькомовні.

Чому у нас навіть на Національному телеканалі я мушу чути обидві мови? Ось генеральний директор НТКУ Зураб Алазанія обізвав польського журналіста, який посмів зробити зауваження, що на новорічному концерті звучали російські пісні, “мерзотою”. Я у “Фейсбуку” назвав це хамством. Пан Алазанія зауважив, що я – “справжній інтелігент”.

Ну, добре, ми обоє справжні інтелігенти. Але я не очолюю телеканалу і те, що можу собі дозволити я, не може дозволяти гендиректор НТКУ. Тим більше, що польський журналіст, який, між іншим, пройшов увесь Майдан, мав рацію. Він справедливо зазначив, що на Національному під час новорічного концерту звучало більше пісень російською, ніж українською.

Пан Алазанія відразу сипонув іменами українських виконавців. Але що з того, якщо вони здебільшого співали російською? Звідки поляк мав знати, хто є хто, якщо я й сам не орієнтувався.

З ведучими теж була цікава особливість: двоє дорослих розмовляли українською, а усі дітки – які теж брали участь у конферансі – російською. Сценарій, відверто кажучи, був бездарним, а їхня українська далека від норм (“в канун Нового року”, “давайте оголошувати” та інші перли).

Подив польського журналіста був цілком справедливий, бо на польському телебаченні, яке я дивлюся, цього нема.

Наше телебачення зайняло відверто ворожу позицію до всього українського. Українських гумористичних шоу не існує, хоча гумористів є доволі. Хоча є безліч чудових зарубіжних серіалів, які до того ж будуть дешевшими за російські, однак закуповують саме останні. Я розумію, що якась частина населення присіла на них, як на наркотик. Але ми знаємо з часів Пєрєстройки і перших років Незалежності, що теленаркотики незамінними не бувають. Коли не було ще російських серіалів, наш народ з насолодою дивився латиноамериканські. Не те що в містах, а навіть у селах, і в наших галицьких також, люди кидали усе і прикипали до телеекранів, щоб позітхати над долею Маріанни. В газеті “Post-Поступ” я навіть завів рубрику, де одна з журналісток детально переповідала усі серії за минулий тиждень. Тому російський клин можна вибити таким самим примітивним.

Але русифікація суне на нас не тільки з ТБ. Вона підстерігає нас на кожному кроці. Ось заходжу до супермаркету і що бачу? Яйця курячі з Сумщини! І називаються ці яйця, прости Господи, “ПЕТУХОВЪ” і “Квочкино”.

Ну, як з-під курей добувати яйця я знаю, а от з-під півнів і квочок (це, якщо хто не в курсі, та курка, яка вже висиджує яйця і їх ніхто не їсть) – це щось нове. І цей “Ъ” – це ж не просто так, це тонка алюзія до єдіной і нєдєлімой. Як і різноманітні бренди з “офф” на кінці.

Правда, та російська мова, яку намагаються нам насадити місцеві русифікатори, може викликати лише здоровий курячий сміх.

Справжньою скарбницею дуралізму є один з відомих будівельних супермаркетів. Там можна побачити слоган “День від дня нова ціна”, полюбуватися на брелоки до ключів з вибитими іменами майбутніх власників: “Миша”, “Лизочка”, “Людочка”, “Любаша” чи натрапити, наприклад, на “жидке мило”.

Набір керамічних горнят, склянок і пляшок оздоблені побажаннями “счастья, удачи, здоровья”.

З продуктами теж кумедні речі. Ось насіння соняшника з назвою “Сан Санич”. Є в нас продукти з такими продуктами як “Хліб ржаний”, різноманітні вареники з назвами “Солнышко мое”, “Сударушка”, “Щедров” і гвоздь сезону – “Економька”. Такі да – з м’яким знаком. А вареники з сиром чомусь називаються “Тапу-Лапу”, і зображений на них ведмідь.

Усі роки навіть за Ющенка наших бідних діток на Миколая обдаровували цукерками Борі Колєснікова, де, звісно ж, теж була помітна неухильна русифікація. Цього року дітки отримали пакунки уже від іншого виробника кондитерських виробів. Але ставлення те саме. Тут вам і “Солнечный жук”, і “Газировка” і багато іншого.

Прикладів можна навести більше, а вже просто сотні їх знайдете у крамницях і рестораціях в написах на цінниках, у тексті меню: “слойоне тісто”, “салат скапусти”, “ізюм”, “говядина”, “грудінка”, “окорок”, “кура”, “брюки”, “носки” і т. д.

Львів теж не відстає. Львів поволі, але неухильно втрачає своє неповторне обличчя. Нові грошові мішки, які до Львова почувають приблизно такі самі сентименти, як до будь-якого іншого чужинського міста, викуповують будівлі і переробляють їх на свій копил.

Колись у Львові неможливо було знайти дві однакові брами і кожна брама мала свого автора. Але що нуворишам якийсь там дух Львова? Вони б залюбки перетворили його на Данєцк з такою неповторною архітектурою, яку вже маємо на площі Міцкевича.

Неграмотні папіки дають і назви львівським крамницям специфічні. З деякими львів’яни борються, і “Двери”, “Льова” та “Жираф” урешті зникли. Але є “Галицькі золотарі”. Тут вийшов курйоз, бо слово “золотар” означало віддавна не тільки ювеліра, але так з гумором називали також, вибачте на слові, асенізаторів. Згадаймо у Швейка “смердить як обісраний золотар”.

Стан державної мови настільки плачевний, що мене проймає розпач. За усілякими катаклізмами і кризами ніхто цим не займається, очевидно, вважаючи чимось другорядним. І це я ще нічого не написав про дублювання українських фільмів і перекладну літературу (часто за посередництвом російської мови), де можна теж натрапити на вишукані перли. Але від слова “перти”.

Я не написав про граматичні й орфографічні правила, які настільки заплутані, що їх у нас мало хто знає. І нарешті: нова радість від Міністерства освіти: новий міністр скасував обов’язкове вивчення української мови і літератури в УКРАЇНСЬКИХ вишах.

Так що готуймося: мали ми малограмотних юристів, медиків, депутатів, ба навіть міністрів і президентів, а тепер будемо мати досконалих штурпаків.

Юрій Винничук

Джерело: ТСН

Напишіть відгук