Денний архів: 19, Грудень, 2015

Український Крим. Сентиментальна Одісея

Опубліковано:

Sent. Odiss.

© Valentine But
Sentimental Odyssey
Introduction
(in Ukrainian)
Сентиментальна Одісея
Вступне слово автора.
“Ця повість була навіяна оповідями старого рибалки, який народився ще до більшовицької революції, багато чого пам’ятав сам, ще більше знав з розповідей своїх батьків, сусідів, односельців. Його оповіді та розповіді як жилось тут, на Тарханкуті, за давніх часів, були простими й невигадливими, як саме життя, а проте, захоплювали слухачів своєю безпосередністю, докладністю, дотичністю до них самих. Оповідалося ж не взагалі і в цілому, а про певних людей, яких багато хто зі слухачів і сам добре знав, або ж чув про них від своєї рідні, йшлося про цілком реальні випадки з життя, про лихоліття, які довелося пережити маленькій громаді.
Тяжкі то були часи, з голодом, з шкуродернею примусової колективізації, з безправ’ям комуняцької «демократії», у порівнянні з якою навіть старорежимні порядки сприймалися як воля. Старий розповідав, що за царя в морі було куди як вільніше плавати. В багатьох місцях на узбережжі дядьки будували фелюги і навіть великі вітрильники, на яких безперешкодно плавали по всьому Чорному морю, і то, не лише між своїми портами, але ходили до Румунії, Болгарії, Туреччини, нерідко вибиралися й далі – до Греції і навіть Єгипту. Торгували поцінним таврійським зерном, овечим руном, шерстю, рибою, сіллю…
На початку дев’яностих, все те звучало неначе казка, адже в ті роки ми жили зовсім в іншій реальності. Кадебістська шизофренія, де під маркою шпигунофобії правляча комуністична партія намагалася не допустити контактів своїх громадян з відкритим світом, призвела до того, що в повоєнні роки прибережна зона морів навколо СРСР була перетворена на таку собі зону відчуження. Навіть рибоколгоспи, що займались промисловим рибальством в територіальних водах, навіть великі яхт-клуби мусили погоджувати кожний вихід своїх суденець в прибережні, а тим більше в територіальні води з прикордонними військами КДБ СРСР, кожної миті перебували під їх нав’язливою опікою. Не дивно ж, що в той час, коли в світі тисячі яхт щорічно вирушали в далекі плавання, за всі сімдесят років існування СРСР, радянські любителі плавання під вітрилами лише п’ять разів вийшли за межі його територіальних вод і вже буквально в останні роки його конвульсій дві яхти обійшли навколо світу.
За таких обставин, що вже там говорити було про пересічних любителів посидіти в човнику з вудкою, чи пройтися уздовж берега під вітрилом! Концтабірна дисципліна загратованих зусібіч причалів, з цілодобовим несенням вахти і погодинними доповідями на найближчу прикордонну заставу, з круговою порукою, коли за порушення режиму кимось одним, карали невиходом в море на тиждень, а то й на місяць цілий колектив, коли заскочених під берегом любителів повудити рибку з надувних човників (були під тотальною забороною в прикордонній зоні) хапали, а їх нещасні суденця там же, на місці, пороли багнетами – ось як виглядали реалії тих років, ось як виглядав хвалений соціалістичний рай. В тій задушливій атмосфері тотальної підозріливості і нігілювання елементарних людських прав вже не сприймалися як щось неймовірне і десятки штатних сексотів в екіпажах суден пароплавних компаній, і в’їзд виключно за спеціальними перепустками до Севастополя, Балаклави, до розкиданих уздовж берегів численних чорноморськів, біломорськів, сєвероморськів, балтійськів. Лише наївшись досита того комуністичного їдла , можна уявити з яким зачудуванням сприймалися в ті дні дідові оповідки.
Аби не склалося враження, що старий рибалка тільки тим і займався, що з ранку до вечора оповідав історії, поспішу запевнити, що за дев’ять років знайомства і найближчого сусідства (його ял і моя фелюга стояли поряд на причалі) розговорити його вдалося разів зо три. Власне, він був дуже неговірким.
Попри справді цікаві історії, найбільше моє враження було все ж не від них, а від морської термінології, якою старий просто і невимушено послуговувався. То було щось неймовірне! Звиклий до усталеної в російському флоті, і відповідно віддзеркаленій в мариністиці, термінології з голландськими коренями, я з подивом помітив, що тут вона не прижилась. Роззявивши рота, прислухався я, як готуючи свого яла до сезону, дід ганяє своїх «хлопців», кожному з яких було тоді десь за шістдесят, загадуючи одному проциклювати лавки на прові та пупі, прооліфити їх, прооліфити підшиви та пармизан, іншому – зачистити та пофарбувати шкарми, кадини та сидоро, а сам, тим часом, вовтузився зі стерном, іменуючи його чомусь тимоном. На питання, що це в нього за назви такі, він лише знизував плечима, мовляв, назви, як назви, з діда-прадіда уживані.
Як філологу, мені було цілком очевидно, що використовувана старим рибалкою термінологія була романського походження, запозичена, найпевніше, ще від генуезців та передавана з покоління до покоління. Але ж що то означало! По суті, невинне вживання дідом старосвітської термінології виставляло на глум непосильні потуги совєцької історіографії представити Петра Романова, засновником руського флоту. Попри великі заслуги перед державою Московською, для якої він справді створив флот, Петро Олексійович не мав жодного стосунку ані до заснування руського флоту, ні, зрештою, до самої Русі. Адже ми, руси, плавали чорноморськими аквенами ще від IX сторіччя, задовго до появи на світ засновника московитського флоту, перетинали їх уздовж і впоперек великими військовими флотами, посольствами та торгівельними експедиціями. Пізніше, в козацьку добу, попри номінальне домінування Туреччини в Чорному морі, ми не раз отримували перемогу над її флотом, що висилався супроти нас, десятками років шарпали розташовані по його берегах фортеці Падишаха, не раз здобували передмістя самого Істанбулу.
Здавалось би, що таке термінологія ? – Так, деталь… А проте ж, як багато вона каже тому, хто не позбавлений уміння мислити, аналізувати, робити висновки. В нашому випадку, морська термінологія, якою широко користувалися в Криму, в північному Причорномор’ї, на Кубані ще на початку XX сторіччя є безперечним свідченням того, що традиції руського мореплавства є значно давнішими за традиції мореплавства московського.
Не можна заперечувати, звісно, того, що флот заснований Петром I пройшов довгий шлях розвитку, мав ряд славних перемог, ряд видатних досягнень. Але варто не забувати при тому про те, що серед видатних особистостей, хто творив його славу, окрім питомих росіян, були швейцарець Франц Якоб Лефорт, шотландець Патрік Леопольд Гордон оф Охлухрис, данець Вітус Йонассен Беринг, тюрки за походженням Федор Матвійович Апраксін та Федор Федорович Ушаков (нащадок ординського хана Редега), українці Юрій Федорович Лисянський, Петро Степанович Нахімов, Петро Маркович Кішка, німці Адам Йоган фон Крузенштерн, Фабіан Готтліб Тадеус Беллінгсгаузен, прусак Отто фон Коцебу – список можна продовжувати і продовжувати. Безумовно, всі згадані достойники перебували на службі Російської імперії, як, власне, і руські (не плутати з російськими) екіпажі кораблів Чорноморського флоту, які імперія, упродовж всієї своєї історії, набирала майже виключно з малоросійських губерній.
З огляду на це, стає зрозумілим, чому сьогоденна путінська Росія намертво пришвартована до свого імперського минулого. Адже без внеску всіх отих незчисленних тюрків, українців, німців, слава російська якось блякне і маліє, а без сприйняття себе імперією, чи принаймні, спадкоємицею її всі претензії іменувати своїми «ісконними» землями країни, приєднані свого часу до імперії як не мечем, то лукавством та віроломством, стають не вартими виїденого яйця. Пам’ятаймо ж свою історію, українці!
Валентин Бут, Серпень 2015, Ярилгач, Крим”

pompy wtryskowe|cheap huarache shoes| bombas inyeccion|cheap jordans|cheap air max| cheap sneaker cheap nfl jerseys|cheap air jordanscheap jordan shoescheap jordanscheap wholesale jordans