Олександр Вовченко

Чи протистоїть Київ русифікації? На перший погляд, доволі просте запитання. Але, чи можемо ми вичерпно і одностайно відповісти на нього? Чи маємо ми моральне право заплющувати очі на русифікацію публічного простору: інтернету, реклами, теле– та радіоефіру, періодичних видань, виступів ньюзмейкерів та лідерів громадської думки, сфер торгівлі та обслуговування у незалежній Україні?

Хтось може дорікнути і сказати: “питання не на часі”, або “це не важливо”, “від цього жити краще в країні не стане”. Ми часто це чуємо.

Зустрічне запитання: власне, а звідки береться у нас вся ця “вата”, хресні походи помосковщених вірян, море проросійської пропаганди – у країні, де вже другий рік точиться війна?

Русифікація, що з мовчазної згоди продовжує вирувати у всіх сферах, тут відіграє, безумовно, ключову роль. Її ціль – стерти українську ідентичність з лиця землі.

Залишається головне запитання: дозволимо ми це, чи ні?

Століттями українську мову цілеспрямовано псували, витісняли, забороняли та нищили.

Тотальна русифікація у царські та радянські часи – це позбавлення права на існування української мови. В українців відбирали можливість спілкуватися, читати, писати рідною мовою та зрештою розвивати її. Протягом останніх 400 років було видано понад 50 указів, циркулярів, законів щодо заборони та обмеження української мови.

Українська мова була витіснена за задвірки державних установ, навчальних закладів, редакцій ЗМІ – усюди, що має найменший вплив на свідомість людей.

Порівняно не так давно, у 80-роках в обласних центрах і в Києві кількість українських та українсько-російських шкіл становила лише 28 %, тоді як російських – 72 %. І жодної української мови на той час не було у Донецьку.

За радянських часів, якщо ти хотів стати українським філологом, тобі чітко вказували на твоє майбутнє – село. І власне, українську мову називали сільською.

І це не все. Українських письменників і перекладачів розстрілювали, відправляли на заслання та цькували. Кількість репресованих українських інтелігентів за сталінських часів сягає близько 30 тис. осіб, серед них – понад 200 письменників були страченими або померли в таборах. Тоді українська мова завмерла у своєму розвитку і опинилася на грані виживання.

Однак знищити її не вдалося.

Часи змінилися. Державною мовою в нашій державі є українська. Це заслуга не одного покоління борців за незалежність і свободу України.

Однак, сувора русифікація, що здійснював комуністичний режим, залишила сильний слід у самоідентифікації українського народу. Ми безповоротно втратили цілі покоління українців, що відтепер мислять російською мовою. А отже, частинка так званого “Русского мира” так чи інакше закладена в їх підсвідомості.

Бездіяльність українських чиновників – підживлення русифікації?

За всі роки незалежності держава, в особі інститутів влади, не виробила єдиної мовної політики, націленої на захист, підтримку та розвиток української мови. Між тим, у Конституції чітко записано: “Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя по всій території України”.

Давайте будемо відвертими. Популяризація української мови для українських президентів та урядів, політичних партій та армії держслужбовців завжди була чимось другорядним, питанням високої теорії, а не практики.

Маємо повну бездіяльність українських чиновників, які не соромляться розмовляти російською під час виконання своїх службових обов’язків, з одного боку, та активну діяльність мережі проросійських агентів в Україні, з іншого.

Як наслідок, російськомовна експансія безперешкодно поширюється Україною.

Щоб далеко не ходити – варто вийти на будь-яку вулицю Києва, і ви помітите, що столиця України потопає в російськомовній зовнішній рекламі. І замість того, щоб робити якість зміни в цьому напрямі, чиновники розводять руками, тим самим демонструють свою безхребетність.

Наші байдужість та зволікання – це черговий кусок цукру в широку чашку русифікації.

Як сказав свого часу Олексій Тихий, відомий дисидент та захисник української мови: “Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки для натоптування черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови”.

Це так схоже на більшість наших політиків та чиновників. І дуже хочеться, щоб люди, які отримують зарплату з державного бюджету, не соромилися ставити собі запитання: а що я зробив для розвитку української мови?

Вважаю, що це справедливо.

Так мало тут тебе

Я знаю багатьох людей, які після Революції Гідності перейшли з російської на українську мову у своєму повсякденному спілкуванні. Так само чимало людей вчинили після анексії Криму та окупації Донбасу військами та найманцями російського режиму.

Їх позиція, свідомий вибір, переосмислення заслуговують великої пошани, адже зробити це в агресивному російськомовному середовищі – складно.

Переважна більшість жителів столиці спілкується російською.

За результатами соціологічного дослідження групи “Рейтинг”, проведеного на замовлення Міжнародного Республіканського Інституту у березні 2015 року, в Києві українською мовою вдома спілкуються 27% серед опитаних.

Як зазначив у своєму дослідження “Мовна складова гібридної війни” активіст Громадянського руху “Відсіч” Сергій Оснач, рівень довіри українськомовних громадян до російської пропаганди значно менший за середній, а російськомовних – значно більший за середній.

“Загалом, російськомовні вразливіші до впливу російської пропаганди у 2,5 рази за україномовних. Можна припустити, що україномовні громадяни довіряють російській пропаганді значно менше за російськомовних, бо в україномовних немає жодних підстав сприймати її як “рідну”. Цей факт пояснює, чому серед україномовних практично нема сепаратистів”, – зазначив дослідник.

Настав час для рішучої боротьби із русифікацією, і будь-яке зволікання і нерішучість – злочин.

Гарною ідеєю є створення в державі мовної поліції, яка би слідкувала за функціонуванням української мови як державної.

Така практика не в новинку. Наприклад, у Словаччині та Естонії відповідний орган здійснює контроль за належною присутністю державної мови в інформаційному просторі.

Київ стане українськомовним містом

Ми обов’язково витіснимо русифікацію за межі України. І почати потрібно зі столиці, що має продемонструвати іншим містам хороший приклад гарної роботи, а працювати потрібно буде багато, плідно та ефективно.

Будучи депутатом Київради попереднього скликання, я став автором Концепції розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у жителів міста Києва на 2015—2020 роки. Цей документ затверджений рішенням Київської міської ради № 571/1435 від 28 травня 2015 року.

Заходи Концепції умовно розділено на 5 векторів:

Діловодство та ділове мовлення
Проведення щорічних навчань із ділової української мови для працівників КМДА.
Участь депутатів Київради та працівників КМДА та райдержадміністрацій у щорічному Всеукраїнському диктанті національної єдності (7 листопада).

Громадське життя
Популяризація української музики шляхом ротації у громадському транспорті.
Розміщення у Києві рекламних носіїв, що популяризують видатні постаті українського державотворення та історичні події.

Засоби масової інформації
Створення циклу радіо– і телепрограм, що транслюватимуться у комунальних ЗМІ.
Створення Київського культурологічного порталу Києва, який поєднає:

– віртуальні музеї міста Києва;
– віртуальна подорож “Літературна стежина міста Києва”;
– віртуальна подорож “Земля Шевченківського, Печерського та Подільського районів – місце творення Державності та Незалежності України”;
– найкращі сценарії проведення українських народних обрядових свят.

Освіта
Левова частка заходів стосується, насамперед, учнів, але й дорослих теж. Зокрема, курси з вивчення української мови для представників національних меншин, вимушених переселенців.
Також передбачаються заходи для популяризації української мови засобами сучасного мистецтва – вистави, флешмоби, арт-проекти, використання цифрових технологій.

Культура та історична пам’ять
Розробка нових історично-краєзнавчих та культурологічних маршрутів Києва, їх популяризація.
Видання книжок письменників міста Києва за результатами публічних та відкритих конкурсів.
Придбання україномовних книг для міських бібліотек;
Проведення разом з громадськими та молодіжними організаціями культурно-мистецьких акцій.

І найважливіше – контроль за дотриманням мовного законодавства у сфері реклами.

Мета реалізації Концепції: перетворити Київ до 2020 року в українськомовне місто.

І ми будемо робити все можливе і неможливе для цього. Чому я кажу: ми? На щастя, тих людей, які розділяють ці прагнення і готові перевертати гори задля цього, багато.

5 липня цього року при Київській міській державній адміністрації створено міжвідомчу робочу групу з питань реалізації Концепції розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у жителів міста Києва на 2015-2020 роки.

Завдання робочої групи: проконтролювати реалізацію Концепції та вдосконалювати її.

Крім експертів з мовної політики, громадських діячів, до складу робочої групи увійшли керівники структурних підрозділів КМДА. І я впевнений, що така співпраця принесе бажані результати. Адже в громадськості є чудові ідеї, а у КМДА – ресурс для їх втілення. Йдеться зокрема про організацію та фінансування заходів щодо популяризації української мови.

Для дієвої роботи ми сформували чотири секції за такими напрямами:

– діловодство та ділове мовлення;

– громадське життя та ЗМІ;

– освіта;

– культура та історична пам’ять.

Важливо те, що до роботи у секціях може долучатися необмежена кількість експертів.

Запрошую всіх, у кого є ідеї та бачення популяризації та розвитку української мови в Києві, приєднуватися до співпраці! Ваші знання та досвід надзвичайно важливі! Пишіть мені у фейсбук!

І найголовніше: розмовляймо українською, бо ми цього варті!

Ніхто, крім нас, не прийде і не зупинить русифікацію, це – наше завдання. Вірю, що українська мова ніколи не вийде з моди, а стане стилем життя українців.

Олександр Вовченко, спеціально для УП. Київ

Джерело: Українська Правда. Київ