Нові мовні законопроекти: тест для української еліти

Тарас Марусик

Тема нових мовних законопроектів досить складна і є, на перший погляд, заплутаною. І хоча на цю тему вже багато написано і сказано, спробую ще раз розставити акценти, аби бодай частково розплутати її. При цьому зазначу, що я був членом робочої групи, яка розробляла, а точніше, доопрацьовувала і переробляла законопроект «Про державну мову», відомий ще під № 5670 як проект громадськості. Голова робочої групи, знаний юрист-міжнародник, професор Володимир Василенко попросив мене бути заступником у цьому невеликому творчому згустку експертів та громадських активістів.

Громадський законопроект № 5670 відходить від законотворчої практики пострадянської України, коли закон регулює всі мови, а це разом із державною 19 (!) мов. Якщо говорити образно, все скидано в одну купу. Парадоксально чи ні, але досі Україна живе без закону про державну мову, і вперше за майже 100 років такий закон запропоновано. Цей підхід сприятиме тим, хто недобачає, читати статтю 10 Конституції України зверху вниз, а не знизу догори, а окремим міністрам та іншим державним службовцям перекує язик, як у тій казці про Івасика-телесика, й Івасик-телесик тепер вже зможе перевіряти, а не довіряти.

Структура законопроекту № 5670 «Про державну мову»

Цей законопроект1 складається з 10 розділів і 59 статей. Крім того, в розділі «Перехідні положення» запропоновано внести зміни до 51 закону. В преамбулі законопроекту вперше фігурує посилання на Концепцію державної мовної політики2 як невід’ємну частину українського законодавства і врахування її положень про те, що «українська мова є визначальним чинником і головною ознакою ідентичності української нації, яка історично сформувалась і протягом багатьох століть безперервно проживає на власній етнічній території, становить питому більшість населення країни, дала офіційну назву державі і є базовим системотвірним складником української громадянської нації».

До речі, цей нормативно-правовий акт, затверджений Указом Президента України 15.02.2010 р., намагався скасувати Дмитро Табачник, одіозний діяч Партії Регіонів, який звернувся з подібною пропозицією до іншого діяча ПР, «проффесора» Януковича. І хоча обоє цих членів переховуються від українського правосуддя у братніх їм країнах, всі керівники держави і парламенту після Революції Гідності вдавали, що такого документа не існує в природі.

Розділ І громадського законопроекту «Загальні засади», крім положення про те, що публічне приниження чи зневажання української мови тотожне нарузі над державними символами України, вводить і таке важливе положення: «спроби запровадження в Україні офіційної багатомовності всупереч Конституції України і встановленій конституційній процедурі є діями, що провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та ворожнечу і є такими, що спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу» (стаття 1). Підтверджено також конституційні сфери і територію функціонування й застосування української мови як державної, але із застереженням, що його дія не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів (стаття 2).

Mediacomics

Джерело: Mediacomics

Розділ ІІ «Українська мова – мова громадянства України» визначає обов’язок громадянина України володіти державною мовою, зокрема й для набуття громадянства України, а також мову документів, що посвідчують особу громадянина України. У розділі ІІІ «Вимога вільного володіння державною мовою» детально розписане коло осіб, зобов’язаних вільно володіти державною мовою, починаючи від Президента України і закінчуючи медичними працівниками державних та комунальних закладів охорони здоров’я та іншими посадовими і службовими особами державних, комунальних підприємств, установ та організацій, суб’єктів господарювання державної і комунальної форм власності (стаття 7). Рівень володіння державною мовою і вимоги до нього визначає Національна комісія зі стандартів державної мови, а перевірку рівня здійснює Центр української мови (стаття 8).

Громадський законопроект № 5670 розбиває різні сфери застосування державної мови на три розділи. В розділі ІV регулюється застосування державної мови: під час засідань, заходів, зустрічей і робочого спілкування (стаття 9); в актах, діловодстві та документообігу (стаття 10); в судочинстві (стаття 11); у Збройних Силах України та інших військових формуваннях (стаття 12); в органах правопорядку (стаття 13); під час перетину державного кордону України (стаття 14); в процесі виборів та референдумів (стаття 15); у міжнародних договорах України (стаття 16).

Розділ V «Застосування державної мови в публічних сферах суспільного життя» є найбільшим. Дев’ятнадцять його статей охоплюють не лише класичні публічні сфери – освіти, науки, культури, телебачення та радіомовлення, друкованих засобів масової інформації, книговидання та книгорозповсюдження, але й сфери електронних інформаційних систем, інформації для загального ознайомлення, публічних заходів, обслуговування споживачів, технічної і проектної документації, реклами, охорони здоров’я, спорту, телекомунікацій та поштового зв’язку, транспорту, а також мову документообігу громадських об’єднань, політичних партій, юридичних осіб приватного права і мову звернень до зазначених юридичних осіб приватного права.

Розділ VI регулює застосування державної мови у назвах органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, в іменах, у географічних назвах і торгових марках.

Новацією громадського законопроекту № 5670 «Про державну мову» є розділ VІІ «Забезпечення стандартів державної мови» і розділ VІІІ «Захист державної мови». За обсягом ці два розділи лише трохи менші за попередні шість. Тут детально виписані повноваження і діяльність нових органів: Національної комісії зі стандартів державної мови, Центру української мови, Термінологічного центру української мови, Уповноваженого із захисту державної мови, Служби мовних інспекторів, які підпорядковані Уповноваженому із захисту державної мови (усього таких мовних інспекторів – 27). Зупинюся на окремих положеннях.

Статтею 41 «Склад Національної комісії зі стандартів державної мови» визначено вимоги до кандидатів у члени комісії відповідно до нових нормативно-правових актів Міносвіти: «На посаду члена Комісії може бути призначений (обраний) громадянин України, що… має науковий ступінь щонайменше доктора філософії в галузі філології за однією зі спеціальностей: українська мова, загальне мовознавство, перекладознавство та здатен за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов’язки». Крім того, в цій статті уточнено, що Президія Національної академії наук України повинна обрати трьох осіб не довільно, а лише з профільних інституцій у галузі української мови. А таких нині три: Інститут української мови, Інститут українознавства та Мовно-інформаційний фонд.

Центр української мови організовує і проводить екзамени на рівень володіння українською мовою; розробляє завдання, посібники і методичні рекомендації; видає Державний Сертифікат, що є єдиним документом на підтвердження рівня володіння державною мовою (статті 45 і 46).

До сфери компетенції Термінологічного центру української мови належать (стаття 47): внесення змін до Правопису української мови; напрацювання стандартів української термінології в різних галузях, стандартів транскрибування українською мовою та транслітерації з української мови (Розділ VІІ).

Розділ VІІІ містить статті «Захист української мови як елементу конституційного ладу», «Захист прав громадян України щодо застосування державної мови в усіх сферах суспільного життя», а також низку статей, які викликали чималий резонанс під час обговорення – «Мовне інспектування», «Мовна експертиза», підстави їх здійснення. Зокрема, «дісталося» мовним інспекторам. Всупереч численним маніпуляціям і карикатурному зображенню відповідних статей законопроекту, мовні інспектори не залазитимуть у ліжко і не будуть раптом з’являтися на чиїйсь кухні. Перший візит їхній буде до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова і сонму дрібніших порушників.

У статті 49 до переліку органів державної влади, які можуть подати Кабінетові Міністрів України кандидатури на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, додано керівника центрального органу виконавчої влади у сфері державної мовної політики. В цій статті також написано, що кандидатом на посаду Уповноваженого із захисту державної мови не може бути рекомендовано особу, яка брала участь у спробах запровадження офіційної багатомовності всупереч Конституції України і встановленій конституційній процедурі. Це означає, що розробники і співавтори закону «Про засади державної мовної політики», автори законопроектів про другу державну мову, законодавці, які ламали Конституцію України і Регламент Верховної Ради об коліно, не зможуть претендувати на цю важливу посаду.

Всупереч поширюваним маніпуляціям про каральний характер законопроекту, робоча група передбачила, що багато статей наберуть чинність не відразу, а з відкладенням у часі – від шести місяців до двох років. Це європейська практика. Мені на думку прийшла аналогія з Францією, але не з мовним законом, а з правилами дорожнього руху. Коли в цій країні вирішили запровадити драконівські штрафи за порушення цих правил, бо прекрасні французькі дороги перетворилися на щоденні цвинтарі, на телебаченні десь рік крутили ролики з неймовірно жорстокими відеорядами з потрощених авто і людських тіл. А після цього ввели штрафи, які й не снилися порушникам майбутнього закону «Про державну мову».

До речі, про штрафи. Громадський законопроект № 5670 передбачає внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ще є час вивчити шкалу штрафів. Передбачені також зміни до Кримінального кодексу України зі значено серйознішими санкціями, ніж гроші. І це нормально, адже закони у всіх державах покликані впорядковувати життя суспільства і громадянина. Кримінальний кодекс України величезний, і там прописані різні випадки. Держава силою закону зобов’язана впливати на різні аспекти функціонування такого складного механізму, яким є суспільство, щоб право однієї людини не заважало праву іншої і щоб ми всі передали у спадок державу під назвою «Україна» в тому територіальному вимірі, в якому вона дісталася нам при народженні, і з тим психокультурним наповненням, яке нам перейшло у спадок.

Критика громадського законопроекту № 5670 «Про державну мову»

Чи не найбільше дискусій у розділі V викликала стаття 17 «Державна мова у сфері освіти». Зокрема, шаблі полеміки схрестилися довкола частин 3 і 4, в яких ідеться про те, що в дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах навчально-виховний процес, поряд з державною, здійснюється також мовою відповідної національної меншини. При цьому мовою навчально-виховного процесу у дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах є державна мова. Опоненти наполягають, що в цих закладах має бути лише вивчення мови національної меншини, а всі інші предмети – українською мовою. Отже, питання руба: навчання поряд з державною чи вивчення мови?

Я розумію думку опонентів, тому що в Україні домінує одна мова, російська, яку називають то мовою національної меншини, то іноземною, то панівною на значній території України. Йдеться про те, щоб поставити запобіжник надмірному домінуванню цієї мови і маніпуляціям довкола прав російськомовних. Я хотів би, щоб, за прикладом низки країн, в тому числі і Росії, громадяни, які належать до національної меншини, могли здійснювати своє право через вивчення мови в національно-культурних товариствах або, скажімо, вивчення окремих предметів у навчальних закладах. Але з формальних ознак я не можу підтримати такої вимоги сьогодні.

Й ось чому. По-перше, Конституція України у статті 53 визначає: «Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства»3. По-друге, постає питання кримськотатарського народу та його мови. Як відомо, він належить до корінних народів України. Конституція містить три згадки про корінні народи: стаття 114, стаття 925 і стаття 1196, але закону про корінні народи немає, а мовна стаття 10 Конституції не дозволяє виділяти окремо мови корінних народів. По-третє, з вивченням кримськотатарської мови в національно-культурних товариствах не погоджується Меджліс кримськотатарського народу. Якщо наша мета – відразу завалити законопроект «Про державну мову», то тоді варто було б йти за логікою його критиків.

Як на мене, вирішення цього питання лежить у кількох площинах, зокрема, в ухваленні законів: про позитивну дискримінацію стосовно українськомовних громадян та їхніх прав, про що свідчить досвід народів, які жили в колоніях і створювали свої держави внаслідок руйнування цих колоній; про корінні народи.

Законопроект № 5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні»

Критики громадського законопроекту № 5670 «Про державну мову» вважають, що законопроект № 56697 прийнятніший. Щоб показати, що це далеко не так, зупинюся на деяких прикладах.

В законопроекті № 5669 відсутній окремий розділ «Вимога вільного володіння державною мовою» (як це є в громадському законопроекті № 5670) щодо найвищих посадових осіб держави, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, народних депутатів, осіб офіцерського, рядового і начальницького складу Збройних сил та органів правопорядку, працівників дипломатичної служби, суддів, членів різних конституційних і державних колегіальних органів, адвокатів, нотаріусів, працівників патронатних служб, керівників навчальних закладів. Подібна норма звужена до окремої частини статті 5 законопроекту № 5669 «Обов’язок громадянина України володіти українською мовою» і виписана як обов’язок громадянина. При цьому обов’язок осіб із владними чи публічними повноваженнями, з огляду на таку структуру, применшено.

В законопроекті № 5669 немає статей, які є в громадському законопроекті № 5670: «Застосування державної мови в правоохоронних органах» і «Застосування державної мови в процесі виборів та референдумів».

Структура законопроекту № 5669 «подрібнена» за принципом закону «Про мови в УРСР»: окремо мова освіти, науки та інформатизації (розділ IV), окремо – мова медичного обслуговування та юридичних послуг (розділ V), окремо – мова телебачення та радіомовлення, друкованих засобів масової інформації, книговидання (розділ VI), окремо – мова музейної справи, театральної справи, культурних заходів та видовищ, кінематографії, спортивних заходів (розділ VII).

В статті 56 «Призначення та звільнення Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов» Міністр культури безпідставно позбавлений повноважень подавати Кабінетові Міністрів України кандидатури на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, адже Мінкульт є тим органом, який відповідає за державну мовну політику.

Не обійшлося і без казусу. В законопроекті № 5669 випали три статті про мовну інспекцію – і, зокрема, стаття 58 «Служба мовних інспекторів Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов». Відразу після статті 57 йде стаття 59 (див. скріншот).

Мабуть, співавтори так квапилися випередити реєстрацію громадського законопроекту № 5670, що не встигли змінити нумерацію. В зв’язку з таким «цікавим» рішенням зникли статті «Підстави здійснення мовного інспектування» та «Мовне інспектування». Але найцікавіше в цій історії, що в попередньому варіанті законопроекту «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» № 1233 від 23.01.2013 р. всі три статті є: і служба мовних інспекторів, і підстави здійснення мовного інспектування, і мовне інспектування8.

Законопроект № 5556 від 19.12.2016 р. «Про мови в Україні»

До основних вад цього законопроекту9 я б відніс, на мою суб’єктивну думку, таке.

Автор законопроекту повторює антиконституційність авторів закону «Про засади державної мовної політики», записавши в преамбулі таке: «Цим Законом… визначаються засади державної політики щодо української мови та інших мов в Україні». Насправді ці засади є прерогативою Конституції України, адже мовна стаття 10 розміщена в розділі І «Загальні засади». А стаття 92 визначає, що винятково закони України визначають порядок застосування мов. Як наслідок, в законопроекті з’явився розділ ІІ з неоковирною назвою «Основи мов в Україні».

В законопроекті містяться й інші норми, які суперечать Конституції України. Наприклад, в частині 3 статті 4 зазначено: «Кримсько-татарська мова як мова одного з корінних народів України і одна з мов Автономної Республіки Крим, що є територіальною автономією у складі унітарної держави, поряд з державною мовою виконує визначені цим Законом та іншими законами України функції офіційної мови в межах Автономної Республіки Крим». У Рішенні Конституційного Суду України (справа про застосування української мови) від 14 грудня 1999 року10 зазначається: «Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя». Таким правовим статусом державної (офіційної) мови кримськотатарська мова не наділена і цей статус не може змінюватися законом.

Також суперечить статті 10 Конституції України норма частини 6 статті 9: «В офіційному спілкуванні з посадовими особами органів державної влади, державних установ, підприємств і організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності, розташованих у межах Автономної Республіки Крим або в межах сіл, селищ, міст, визначених законами України місцями поширення і використання мов корінних народів або національних меншин України,… поряд з державною мовою можуть використовувати мови (мову) цих корінних народів або національних меншин».

Крім того, в низці норм одній із мов корінних народів надано статус, який відрізняється від інших мов, а це суперечать статті 24 Конституції України: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками»11.

В законопроекті відсутні механізми забезпечення виконання норм. Зокрема, в частинах 2 і 3 статті 7 пропонується зобов’язати осіб, які мають намір набути громадянство України або вже набули громадянство, засвідчити володіння державною мовою. Про подібне зобов’язання йдеться і стосовно осіб, які до призначення на відповідну посаду з різних причин не володіли державною мовою (частина 3 статті 9). При цьому механізм засвідчення володіння державною мовою не прописаний. Це тим більше дивно, що чинний закон «Про державну службу» передбачає для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади державної служби наявність посвідчення атестації щодо вільного володіння державною мовою (стаття 25, пункт 5)12.

Законопроект не містить механізмів контролю за виконанням закону і притягнення до відповідальності порушників, не передбачає створення державних інституцій для реалізації мовної політики. Зокрема, в статті 32 зазначається: «Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи, громадяни, винні у порушенні Закону України «Про мови в Україні», несуть адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України». Проте зміни до Кримінального кодексу та Кодексу України про адміністративні правопорушення не пропонуються.

Про деякі важливі закулісні моменти

Доводилося чути, що сплеск мовної законотворчості – це чергові мовні суперечки, яких було чимало за 25 років незалежності та ще за кілька років до неї, коли ухвалювали закон «Про мови в УРСР». Насправді ситуація, яка склалася нині, інша. Вона є не лише наслідком отих суперечок майже тридцяти попередніх років і нездатності політичного класу справедливо розв’язати це питання, не лише відверто антиукраїнської діяльності авторів закону «Про засади державної мовної політики», які підклали міну сповільненої дії під фундамент держави, але й зверхнахабності постмайданної влади.

Спробую прояснити деякі обставини появи, в проміжку від 19 грудня минулого року до 19 січня цього року, трьох мовних законопроектів: 1) «Про мови в Україні» № 5556 від 19.12.2016 р.; 2) «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» № 5669 від 19.01.2017 р.; 3) «Про державну мову» № 5670 від 19.01.2017 р.

Уважний читач такої специфічної літератури, якою є проекти законів, помітив велику схожість як за змістом й обсягом, так і за структурою між останніми двома законопроектами, зареєстрованими до того ж в один день. Пояснення просте – і законопроект «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні», і громадський законопроект «Про державну мову» вийшли з однієї шинелі, з одного законопроекту, який підготували у 2012 році Сергій Головатий та Оксана Сироїд.

Первісний варіант зареєстрував і презентував на прес-конференції в кінці своєї депутатської каденції у серпні 2012 року Сергій Головатий. Наступні парламентські вибори були призначені на жовтень 2012 року, тому шансів у цього законопроекту потрапити в порядок денний Верховної Ради України були мінімальні.

Тож депутати наступного, VII скликання, Володимир Яворівський, Марія Матіос, Ірина Фаріон та Андрій Іллєнко зареєстрували цей самий законопроект майже без змін з тією самою назвою «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» 10 січня 2013 року13. Через два тижні, 23 січня того ж року, було зареєстровано доопрацьований проект і зазначене авторство С. Головатого, О. Сироїд та згаданих депутатів. Цей законопроект також не був розглянутий у парламенті.

Далі була досить довга пауза. Низка громадських організацій восени 2015 року ініціювала створення робочої групи з підготування нового мовного закону. Крім мене, туди ввійшли координатор групи Максим Кобелєв, Сергій Оснач, Тарас Шамайда, Святослав Літинський, Роман Матис, Олексій Курінний, Роман Головенко, Христина Потапенко, Олександр Іванов, Ярина Чорногуз та ще декілька осіб.

Паралельно я ініціював зустрічі із заступником Голови Верховної Ради України Оксаною Сироїд, щоб зрозуміти, чому вона на другому році депутатства не реєструє продукт своєї інтелектуальної праці. Виявилося, що вона також почала перші кроки в цьому напрямку, змінивши підходи: замість одного законопроекту – два: про державну мову і про права осіб, що належать до національних меншин. Відбулися три робочі зустрічі Оксани Сироїд з ініціаторами мовного законопроекту від громадськості.

Ще одна паралель – ініціювання спільно з кількома громадськими активістами створення Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України. «Облога» Міністерства культури тривала десь місяців чотири і почалася за міністра Кириленка, а закінчилася за міністра Нищука. Коли нарешті було утворено в липні 2016 року Коордраду, на її другому засіданні створили мовну робочу групу з доопрацювання законопроекту про державну мову під головуванням згадуваного вище Володимира Василенка.

І тут постало питання про інтеграцію ініціатив. Після недовгих дискусій було, по-перше, прийнято підхід Оксани Сироїд про два законопроекти, по-друге, запропоновано ввійти в робочу групу більшості тих громадських активістів, які вже працювали над законопроектом, і по-третє, колегіально вирішили писати законопроект про державну мову не з нуля, а відштовхуючись від законопроекту Головатого-Сироїд. До робочої групи були долучені колишній народний депутат Юрій Гнаткевич, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, завідувач відділу мов Інституту мовознавства НАН України Богдан Ажнюк, колишній суддя Конституційного Суду України Віктор Шишкін.

Робота над громадським законопроектом «Про державну мову» № 5670 тривала майже 4 місяці, з вересня по грудень 2016 року. Ми збиралися, як правило, двічі на тиждень у приміщенні Міністерства культури і потроху вносили правки. На кілька засідань робочої групи приходив народний депутат від Блоку Петра Порошенка Ярослав Лесюк, автор майбутнього законопроекту «Про мови в Україні» № 5556, а відтак кілька засідань відвідала народний депутат від «Самопомочі» Ірина Подоляк, чий підпис стоятиме першим під законопроектом «Про державну мову» № 5670.

Ярослав Лесюк постійно подавав поправки винятково в усній формі. Через якийсь час він перестав приходити і дав зрозуміти, що реєструватиме свій законопроект, хоча йому було запропоновано стати співавтором. Ми побоювалися, що згаданий депутат може швидше викласти на парламентський сайт якийсь свій варіант. Наші побоювання частково справдилися. Ярослав Лесюк зареєстрував свій законопроект на Миколая, однак не взяв за основу наш законопроект. Упродовж двох останніх у 2016 році пленарних днів, 22 і 23 грудня, він активно дозбирував по залу підписи співавторів свого законопроекту.

Вже після нового року, рівно через місяць, досить несподівано, майже як у спринтерському забігу, були зареєстровані два законопроекти, в яких – одна праоснова. Сергій Головатий, якому двічі пропонувалося ввійти в авторський колектив законопроекту «Про державну мову» № 5670, зареєстрував через голову профільного Комітету з питань культури, «народофронтівця» Миколу Княжицького, депутата від Блоку Петра Порошенка із квоти Кличка Марію Матіос, депутатів-«свободівців» Михайла Головка, Андрія Іллєнка, Олега Осуховського, Олександра Марченка, Юрія Левченка законопроект «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» № 5669. Напередодні Андрієві Іллєнку як співавторові законопроекту 2013 року було також запропоновано співавторство у законопроекті № 5670.

Крім того, я пропонував записати в співавтори тих експертів та активістів, які працювали над громадським законопроектом № 5670, щоб його не асоціювали із «Самопоміччю». Я також вважав і вважаю, що під цим законопроектом першим мало стояти прізвище Оксани Сироїд, і не тому, що вона – заступник Голови Верховної Ради, а тому що так справедливо. На жаль, мої пропозиції не знайшли підтримки.

Практика мовного регулювання в деяких інших державах

Якщо порівнювати ці законопроекти із мовним законодавством європейський держав, які лежать на захід від України, то підстав для знищувальної критики немає жодних. Візьмімо литовський закон «Про державну мову»14. Його положення передбачають застосування литовської мови не лише в законодавчих актах, але й у реєстраційних, бухгалтерських, звітних, фінансових, технічних документах усіх закладів, установ, компаній та організацій, які діють у Литовській Республіці. Усі службовці та чиновники державних і місцевих закладів, установ, компаній та організацій мають знати державну мову відповідно до категорій володіння мовою, встановлених Урядом Литовської Республіки. В Литві діє Державна комісія з литовської мови, яка пильнує за правильністю литовської мови.

Польський закон «Про польську мову»15 об’ємніший, ніж литовський, і значною мірою побудований за зразком французького закону. Тут норми прописані детальніше. Наголошено, що польська є державною, тобто обов’язковою для всіх, хто виконує публічні завдання. Прикметно, що одна стаття з підпунктами, № 11, складає цілий розділ 2 і займає понад половину тексту закону. В ній ідеться про мовний сертифікат, Державну Комісією Підтвердження Знання Польської Мови як Іноземної, екзаменаційну комісію.

В Польщі діє Рада Польської Мови, Управління Захисту Конкуренції та Споживачів. До речі, Рада Польської Мови, як і у Франції, кожні два роки подає до Сейму та Сенату звіт про стан захисту польської мови (у Франції щороку) і «представляє висновки щодо вживання польської мови в публічній діяльності та в обігу на території Польщі за участю споживачів та під час виконання на території Польщі норм зі сфери трудового права та встановлює принципи орфографії та інтерпунктуації польської мови». У Польщі діє також закон «Про національні та етнічні меншини та про регіональну мову»16.

Закон щодо використання французької мови17 нічого окремо не пише про державних службовців, бо там це – аксіома. В статті 1 зазначено, що французька мова є мовою освіти, праці, торгівлі та служби суспільного призначення. Штрафи за порушення законодавства прописані Декретом 1995 року і розподілені на чотири категорії. Більшість порушень караються штрафом четвертої категорії – до 750 євро. Наприклад, роздавання учасникам конференції матеріалів іноземною мовою без перекладу французькою карається саме таким штрафом. До інституцій, які покликані захищати статус і саму мову, належать Вища рада французької мови, Головне управління з питань французької мови та мов Франції Міністерства культури, Вища рада франкомовності, Французька академія. Контроль за виконанням закону покладено на Головну дирекцію конкуренції, споживання та боротьби з контрабандою; Бюро перевірки реклами; Вищу раду з телебачення і радіомовлення; асоціації захисту французької мови.

Про естонський досвід розповіла у березні 2017 року кореспондент Українського радіо в Таллінні Віра Коник: «Після відновлення незалежності був ухвалений закон, згідно з яким естонська мова отримала статус державної, а її функціонування у всіх сферах суспільного життя країни гарантувалося Конституцією. Всі телеканали в Естонії, за винятком приватних з невеликим обсягом мовлення, повністю естономовні. Зауважу, що у зв’язку з інформаційною війною півтора року тому був створений спеціальний російськомовний телеканал, який фінансується державою.

Володіння державною мовою в Естонії є необхідною умовою для працевлаштування. Для кожного місця роботи та професії існують свої вимоги щодо знання мови, які відповідають певній категорії. За їх дотриманням пильно стежить спеціальна мовна інспекція18, яка регулярно проводить моніторинг і яка наділена досить великими повноваженнями. Якщо працівник недостатньо для свого місця роботи володіє державною мовою, інспекція має право навіть подати клопотання щодо його звільнення. Ці вимоги поширюються і на регіони з переважно російськомовним населенням.

За словами голови мовної інспекції Ілмара Томуска, нині у таких місцевостях вже практично всі державні працівники на певному рівні володіють державною мовою. Згідно з результатами дослідження Тартуського університету, російськомовна молодь ставиться до вивчення естонської з прагматичних міркувань – як до можливості навчатися в коледжах та університетах і знайти престижну високооплачувану роботу»19.

Найближчим часом буде зареєстровано ще один законопроект на додаток до громадського № 5670. Планувалося, що це буде законопроект «Про права осіб, що належать до національних меншин». Однак величезний спротив з боку народних депутатів із профільного та інших парламентських комітетів дещо змінив ці плани. Тепер пропонується виписати права осіб, які належать до національних меншин, через законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення розвитку та використання мов національних меншин в Україні».

Саме ці два законопроекти «в парі» є найоптимальнішими в нинішніх умовах. Якщо депутати спроможуться внести ті зміни, які пропонують критики громадського законопроекту № 5670, я буду це лише вітати. Аксіомою є те, що немає меж для вдосконалення будь-чого, в тому числі і законопроекту від громадської коаліції № 5670. Вчергове сподіваюся, що здоровий глузд не покине депутатів, й Україна одержить найкраще в історії мовне законодавство. При цьому треба розуміти: якщо мовне питання не буде врегульовано зараз, завтра подаватимуться радикальніші проекти. Зрештою, зареєстровані мовні законопроекти не варто сприймати лише як звичайне юридичне регулювання. Це тест для української еліти, тієї, що без лапок, та її спроможності не повторювати помили сторічної давності.

Автор: Тарас Марусик, заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Джерело: “Універсум”, № 3-4, 2017 рік

 

Посилання

1 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=60953

2 http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/161/2010

3 http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

4 http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

5 http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page2

6 http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page3

7 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=60952

8 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=45410

9 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=60750

10 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-99

11 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

12 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/889-19/page2

13 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/889-19/page2

14 http://language-policy.info/movne-zakonodavstvo/zakonodavstvo-pro-movy-lytovskoji-respubliky/zakon-lytovskoji-respubliky-pro-derzhavnu-movu/

15 http://language-policy.info/movne-zakonodavstvo/polska-respublika/zakon-polskoji-respubliky-pro-polsku-movu/

16 http://language-policy.info/movne-zakonodavstvo/polska-respublika/zakon-polskoji-respubliky-pro-natsionalni-ta-etnichni-menshyny-ta-pro-rehionalnu-movu/

17 http://language-policy.info/movne-zakonodavstvo/zakonodavstvo-pro-movy-frantsuzkoji-respubliky/zakon-schodo-vykorystannya-frantsuzkoji-movy/

18 http://www.keeleinsp.ee/

19https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%96%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%8F_(%D0%95%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F)

20 http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=1574843 (слухати з 19:22 до 21:26)

Напишіть відгук