Мовний егоцентризм і мова як основний елемент національного коду

Христина Потапенко

“Коли ж ми поїхали в Білорусь, то я не міг знайти людини, яка говорить білоруською, аби послухати цю мову, тільки наш перекладач говорив. Ви розумієте, вони там всі російською говорять. Росія їх перемогла, вона вбила мову, вона вбила бажання людей говорити рідною мовою. Це не можливо, я був дуже здивований побачивши таку ситуацію завоювання нації без зброї і такому непомітному знищенню національного коду, яким є мова”.

Влада мови настільки сильна, що дала поштовх до таких висловлювань як «перо сильніше від меча». Д. Еверетт

 

Полудень сонячного осіннього дня. Я сиділа у своїй улюбленій університетській кав’ярні-книгарні і працювала над дисертацією. Мій погляд уже не вперше зупинився на книзі Деніела Еверетта «Мова – інструмент культури», яку я врешті вирішила купити і доповнити свої читацькі бажання ще на 450 сторінок. В книзі автор представляє детальне дослідження впливу мови на культуру і мислення людини, а також важливості мови як національного ідентифікатора, за допомогою дослідження амазонського племені Піраха (Piraha). Дуже важливим, для чистоти дослідження, була відсутність знань будь-яких інших мов представниками даного племені і відображення власного світобачення, культури, історії і єдності саме через мову.

Але зараз не про книгу, хоча важливими думками з неї буде прошита вся стаття. Поруч мене сіло троє іноземців, розмовляли англійською мовою, серед них було два чоловіки і жінка. Один чоловік – без сумніву професор, інші двоє – його колеги, можливо, також науковці. Я продовжувала працювати, проте не довго, мою увагу привернула їхня досить голосна на експресивна розмова, вони почали говорити про Україну і про мову.

Професор розповідав колегам про свою подорож Україною та Білоруссю, був здивований, захоплений і розчарований водночас. Не повторю дослівно всього, що він сказав, проте один уривок розмови вартий особливої уваги. Коли професор подорожував Україною у нього був перекладач (чи перекладачка) з української на англійську, а в Білорусі, з білоруської на англійську. Він сказав:

«Подорожуючи Україною спершу ми поїхали до Львова, Жовкви, Івано-Франківська (ще був з десяток міст, проте всіх не пригадаю) і там люди говорять українською. Це так важливо, що люди говорять своєю мовою, бо цим вони показують свою національність, ким вони є. Росія сильна країна, але вона не зламала їх. Я був у Києві і там зустрів багато тих, хто говорив російською, не розумію, як вони свідомо це допускають, це загарбання своєї національної сутності…

Коли ж ми поїхали в Білорусь, то я не міг знайти людини, яка говорить білоруською, аби послухати цю мову, тільки наш перекладач говорив. Ви розумієте, вони там всі російською говорять. Росія їх перемогла, вона вбила мову, вона вбила бажання людей говорити рідною мовою. Це не можливо, я був дуже здивований побачивши таку ситуацію завоювання нації без зброї і такому непомітному знищенню національного коду, яким є мова».

Розмова професора була дуже емоційна, немов читав лекцію, але не лише для знань, а перш за все для пробудження свідомості. І його розповідь, його бурхливі емоції, були дуже щирі і свідомі, бо він справді розуміє нутро проблеми, її корінь і які вона може принести плоди.

 Життя, мова і мислення пов’язані у складний спосіб і важко тут давати однозначні відповіді. Деніел Еверетт

Близько місяця після цієї ситуації, я познайомилась з українцем, який проживає вже довгий час в Англії. Говорить він російською, я не змінюючи своїм принципам говорила лише українською. Він сказав, що почав вчити українську і незабаром зможе вільно нею спілкуватися, бо відвідує репетитора. Мене зацікавило, що ж спонукало його за півстоліття життя на землі врешті вивчити мову своєї держави. Відповідь була дуже неочікувана. Він розповів, як пішов з другом англійцем на каву, вони сиділи, розмовляли і друг запитав його, якою мовою він говорить вдома. Він відповів, що російською. Друг похитав головою і сказав, що це не правильно, не можна у себе вдома говорити мовою чужинців, треба говорити рідною мовою своєї держави. Розмовляючи чужою мовою людина сама себе віддаляє від нації до якої вона належить. Здавалося, звичайна розмова, проте саме вона спонукали змінити свій мовний ракурс і врешті почати розмовляти українською.

Шкода, звісно, що цей внутрішній мовний компас людини самостійно не показує вірного напрямку, а потрібні зовнішні поштовхи. Мова це не просто засіб спілкування, це форма мислення, свідомості, це національний код, який зберігає сутність нації, її історію, культуру та самобутність.

Рятівним колом для мовного коду є мовний егоцентризм, тобто зосередження на розвитку, збереженні, вивченні, дослідженні і, найважливіше, спілкуванні рідною мовою. Мовний егоцентризм виникає, коли мова стає не просто засобом спілкування для людини, а невід’ємним елементом національної сутности людини. Не варто боятися бути категоричними, коли від цього залежить глибинна сутність існування як нації.

Мова – це інструмент наших думок і нашої культури. Деніел Еверетт

Мова це скелет, який покривається м’язами національної культури, традицій, історії. Мовний егоцентризм забезпечує збереження етноніму та національного коду, а також культури нації, яка передусім відображається мовою, через характерні означення, пісні, перекази та питома лексика.

Навіть історія не є таким сильним інструментом як мова, адже історичні пам’ятки можуть бути знищені чи втрачені, забуті чи стерті. А мова все зберігає у собі, немов скриня, яку легко може відкрити наша свідомість, якщо її вчити та розвиватися в мові.

Людина може забути все, але чи може забути мову? Уявімо ситуацію, що людина втрачає пам’ять, вона не знає свого імені, не знає, що робила вчора і що вивчала в школі, нічого, таке трапляється від, наприклад, сильної травми голови. І коли людина розплющує очі і дивиться на цей незнайомий їй світ – єдине, чим вона виявляє свою національну сутність і згодом пізнає наново цей світ є Мова.

Слова, це не просто набір літер, це символи, це імпульси, це історична пам’ять, культурний орієнтир, що пробивається крізь століття прихована у цій скрині національного коду.

Саме мову людина пам’ятатиме, і саме через мову повертатиме собі історичну пам’ять, в даному випадку, історію життя конкретної людини.

Так і нації пізнають історію через мову, бо у словах закладено етимологію, глибокий сенс та символізм. Слово може бути цілим покладом історичних чи культурних подій минувшини. Довкола слова як скелету можна натягнути сильні м’язи історії його використання і виникнення. Слова відображають систему розвитку нації, її історичний шлях, одні слова стають архаїзмами, з’являються неологізми і  в процесі цієї мовної еволюції можна прослідкувати хід історії. Повернення і вивчення архаїчних, питомо українських слів це погляд в історію.

Виявилося, що мовна система (граматика) не є лише репродуктивним інструментом вираження ідеї, а чинником, який творить ці ідеї, програмою та провідником розумової активності, аналізу знань та інтелектуального синтезу кожного з нас. Ми здійснюємо сегментацію природи шляхами визначеними нашими рідними мовами.  Бенджамін Лі Ворф                                                                                                   

Наведу один приклад, аби проілюструвати сказане. В українській мові є слово «весільник» себто «жовтень». Наші предки так називали цей місяць, оскільки після Покрови починався час весілля, і у назві місяця був закладений історичний, традиційний аспект. І таких слів безліч, варто лишень потоваришувати зі словником і можна багато дізнатися.

Слова можуть накопичувати в собі інформацію про різні історичні події, варто лише поглянути в його суть, в ідею, яку Платон, не дарма вважай найважливішою у всьому, серцем і душею всього.

Розкодовувати історично-культурні загадки мови під силу лише її природному носієві, оскільки відчуття слова знаходиться десь на генному рівні, а не на рівні простого знання чи інтелігенції.

Свою мову потрібно вивчати і розмовляти нею, бути цілковитим мовним егоцентристом, оскільки лише тоді вона відкриє всі свої таємниці, вона розцвіте в людині новими знаннями і таємницями історії.

І, якщо мова, як дехто вважає, це просто засіб спілкування, то навіщо стільки разів українську мову намагались знищити. Чи ж не забагато мороки з простим «засобом». Мауглі  з однойменного твору Кіплінга говорив: «Ми з тобою однієї крові – ти і я», а у випадку мови можна сказати:  «ми з тобою однієї мови» це ідентифікація людини до конкретної національної групи. Про це говорить і професор Еверетт у своїй книзі «Мова – як інструмент культури». Мова окреслює напрямок світогляду, мислення, культури та сприйняття навколишнього світу.

Мова є творінням спільноти розумів. Деніел Еверетт

Аналізуючи архіважливу роль мови, можна ствердно сказати, що не варто бути мовно толерантними, а мовно егоцентричними, бо толерантність, в даному випадку, це ін’єкція отрути в наш генетичний код, яким є мова, і в існування нації беззаперечним індикатором якої є саме вона!

Використана література:

Daniel L. Everett, Języknarzędzie kultury, Tłum. na polski Z. Wąchocka, P. Paszkowski, Copernicus Center Press, Kraków 2018

 

Автор: Христина Потапенко

Напишіть відгук