Тарас Шамайда

Закон справді зміцнює позиції української мови на телебаченні. Казати, що з прийняттям цього документа нічого не зміниться — грішити проти істини. Проте ні про цілком україномовне телебачення, ні навіть про декларовані 75% української на більшості телеканалів мова, на жаль, не йде. Навіть через півтора роки матимемо не україномовне, а двомовне телебачення з цілком співмірними частками української і російської.

Прийнятий Верховною Радою законопроект №5313, відомий як закон про 75% української мови на телебаченні, викликав бурхливу реакцію медіа й соцмереж. Коментатори, залежно від політичних поглядів, справжніх намірів і знання матчастини давали документа найрізноманітніші оцінки. В цілому, їх можна звести до трьох точок зору:

1. Закон є великою перемогою і нарешті зробить телебачення україномовним.

2. (дзеркальне відображення першої позиції): це насильницька українізація, тотальне порушення прав людини й національних меншин.

3. Закон є суцільною імітацією й зрадою, в телеефірі й далі пануватиме російська.

Насправді, всі три домінуючих думки не відповідають дійсності. Закон, який спікер Андрій Парубій уже спрямував на підпис Президенту, є складним продуктом компромісів і боротьби. Щоб зрозуміти, що це: зрада чи перемога, треба вникнути в конкретні норми, за які проголосували депутати, і розібратися, що вони змінять порівняно з нинішньою ситуацією.

1. МОВА ФІЛЬМІВ І СЕРІАЛІВ

Як зараз

Фільми транслюються будь-якою мовою. Навіть серіали українського виробництва масово знімаються і транслюються російською мовою

Як буде

Виключно українською мовою транслюватимуться фільми та серіали:

– Зарубіжного виробництва, зняті після 1991 року

– Українського виробництва, зняті після 1991 року, окрім власного виробництва телеканалу

– Дитячі й анімаційні фільми, зняті до 1 серпня 1991 року

– Фільми, зняті мовами народів СРСР, і потім дубльовані російською

Останні дві норми внесені у другому читанні з ініціативи громадських організацій і депутатів, які прагнули залишити в проектів менше лазівок для русифікації. Варто відзначити, що профільний комітет зі свободи слова врахував низку прогресивних поправок (хоча, на жаль, далеко не всі), внаслідок чого закон справді залишає менше таких лазівок порівняно з редакцією першого читання.

Зокрема, норма про дитячі й анімаційні фільми означає обов’язкову трансляцію саме в українському озвученні чи дубляжі радянських та інших старих мультфільмів.

Слід звернути увагу, що ці вимоги не мають відношення до квот і стосуються 100% трансляцій усіх фільмів зазначених чотирьох категорій.

Отже, не українською мовою можна буде транслювати фільми власного виробництва телеканалу, а також фільми, зняті до 1991 року. Транслювати їх можна буде лише за межами квот україномовних програм, встановлених цим законом. Зрозуміло, що дозвіл демонструвати такі фільми російською мовою не має жодного логічного обґрунтування — це просто поступка медіамагнатам.

2. МОВА ІНШИХ ТЕЛЕПЕРЕДАЧ

Як зараз

Мова телепередач не регулюється законом і визначається самими мовниками

Як буде

Вимоги до інших телепередач аналогічні вимогам до фільмів. Тобто україномовними будуть усі передачі, зняті після 1991 року, окрім програм власного виробництва каналу, а також дитячі й анімаційні передачі, зняті до 1991 року і передачі, зняті в колишньому СРСР не російською мовою.

Програми власного виробництва телеканали можуть транслювати будь-якою мовою (але з дотриманням мінімальної частки української, про що нижче)

3. ЧАСТКА ПРОГРАМ УКРАЇНСЬКОЮ

Як зараз

Частка української мови не регулюється законом.

За даними громадських моніторингів частка української мови на провідних телеканалах коливається в районі 30%, російськомовні програми становлять 35—40%, решту часу займають покручі у вигляді двомовних програм, де хтось говорить українською, хтось російською (причому, як правило, в таких програмах саме російська мова переважає).

В ефірі різних телеканалів частка української мови різниться дуже істотно.

Як видно з цієї інфографіки, на «Інтері» й «Україні» української мови лише 26%, на «Enter фільмі» — 39%, на СТБ — 59%, на «1+1», «Новому» і «112» — 73-75%, а на «Еспресо», «Першому» й «5 каналі» майже 100%. Причому, як зазначають автори моніторингу, в передачах бралася до уваги лише мова ведення, рахувалася також комерційна реклама. Якщо ж рахувати реальний таймінг звучання української мови в ефірі, цифри будуть, безумовно, нижчими.

На регіональних та місцевих каналах картина ще строкатіша, але чим далі на Схід і Південь — тим менше там чути українську мову.

Як буде

Загальнонаціональні канали мають забезпечувати не менше 75% україномовних програм та фільмів між 7 і 18 годиною та між 18 і 22 годиною.

Місцеві та регіональні канали мають у ці ж години забезпечувати не менше 60% українською (у першому читанні було 50%).

Звичайно, поділ на години корисний, особливо жорстка регламентація вечірнього прайм-тайму. Але є два «але».

По-перше, до нічного ефіру, на який не поширюється квота, потрапляє вечірній час між 22 годиною і північчю, коли ще багато людей дивляться телевізор. В цей час немає жодних обмежень на російськомовні програми.

По-друге, частка рахуватиметься не на добу (як у випадку з українською музикою на радіо), а на тиждень. Тому телеканали зможуть, наприклад, забити російськомовним продуктом більше часу у прайм-тайм на вихідних, забезпечивши квоту за рахунок більшого відсотка української в будні. Очевидно, обидві норми стали предметом компромісів з олігархами телевласниками, які начебто погрожували в іншому разі зірвати прийняття закону через підконтрольних депутатів.

ЧАСТКА РАХУВАТИМЕТЬСЯ НЕ НА ДОБУ (ЯК У ВИПАДКУ З УКРАЇНСЬКОЮ МУЗИКОЮ НА РАДІО), А НА ТИЖДЕНЬ

Окремо варто прокоментувати твердження, буцімто законом встановлюється квота 25% для російської мови на загальнонаціональних і 40% — на місцевих і регіональних каналах. Це не відповідає дійсності. В законі не йдеться про російську мову, і канали не зобов’язані заповнювати українською лише 75% чи 60% у вказаний час. Це лише мінімальна частка, вона може бути й більшою — хоч 100%. Крім того, інші мови — це не обов’язково російська, хоча, звісно, на практиці інші мови траплятимуться на українському телебаченні рідко.

Проте найгірше, що канали зможуть законно крутити значно менше 75% чи 60% українських програм та фільмів. По-перше, через описані вище часові дірки, по-друге (і це ще гірше) через навмисне діряві визначення «україномовних програм» і надто широкі винятки з правил, через які російськомовний ефір можна зараховувати до україномовного.

4. ЯКА ПЕРЕДАЧА ВВАЖАТИМЕТЬСЯ УКРАЇНОМОВНОЮ

З фільмами все просто і чітко. У другому читанні до проекту перенесено визначення, запозичене з нещодавно підписаного президентом закону про державну підтримку кінематографії.

Фільм вважатиметься україномовним, якщо звукоряд при його демонструванні виконаний, дубльований, озвучений українською. Для реалізації творчого задуму допускається озвучувати не більше 10% тривалості всіх реплік іншими мовами, супроводжуючи такі репліки українськими субтитрами. На дитячі та анімаційні фільми цей виняток не поширюється — там має бути на 100% українська мова.

Значно гірше з рештою програм.

Якщо передача транслюється в прямому ефірі, то для визнання її україномовною достатньо, щоб українською говорили лише її ведучі (диктори). У першому читанні це визначення поширювалося взагалі на всі передачі, однак в остаточній редакції для передач, які транслюються в записі, цю вимогу поширили на всіх учасників:

«Передача вважається виконаною державною мовою, якщо виступи (репліки) ведучих (дикторів) передачі, осіб, що беруть участь у передачі, виконані, дубльовані, озвучені (з урахуванням вимог цього Закону) українською мовою».

Але що це за «урахування вимог цього Закону»? На жаль, закон передбачає справді великі можливості для ігнорування української мови через різні винятки. Коли у формально україномовній передачі (яка, відповідно, зараховується до 75% чи 60% квоти) можна використовувати іншу мову без дублювання чи озвучення українською.

5. ВИНЯТКИ

Отже, у яких випадках дозволяється ігнорувати українську мову в формально україномовних програмах. Процитуємо дослівно:

«а) у репортажі з місця події (крім мови та реплік репортерів);

б) у виступах, інтерв’ю, коментарях, поясненнях, запитаннях тощо осіб, які беруть участь у передачі (крім, ведучих (дикторів) передачі) або в окремих репліках ведучих (дикторів) передачі в обсязі, обумовленому творчим задумом передачі;

в) у музичних творах з текстом (піснях), які є частиною передачі немузичного жанру чи фільму та використані в ній лише як звуковий супровід;

г) у музичних кліпах, що містять текстовий супровід;

ґ) у будь-яких творах, виступах, виконанні тощо мовами корінних народів України.»

Очевидно, що пункт б) дозволяє списати на «творчий задум» не лише цілі виступи та інтерв’ю гостей програми, але й «окремі репліки» ведучих, обсяг яких нічим не обмежений. На жаль, ні в комітеті, ні в сесійній залі заткнути цю широченну дірку в законі не вдалося.

Є кілька видів телеканалів, на які вимоги про обов’язкову частку державної мови не поширюються. Це:

– державне іномовлення

– інші канали, які мовлять виключно на закордон (при ретрансляції в Україні закон на них поширюється)

– канали, що спеціалізуються на науково-просвітницьких програмах однією чи кількома мовами ЄС (при цьому вони можуть транслювати в Україні програми виключно мовами ЄС, українською і мовами корінних народів України)

– супутникові канали, що спеціалізуються на освітніх програмах, спрямованих виключно на вивчення іноземних мов.

Для телеканалів усіх категорій, що мовлять мовами корінних народів України, обов’язкова частка української мови знижена до 30%, а мінімум 75% має становити сумарно українська і мова корінного народу (фактично йдеться про кримськотатарську мову).

До речі, такі ж правила закон встановив і для радіостанцій, що мовлять мовами корінних народів. Тепер з 60% української мови ведення програм, встановлених минулорічним законом про квоти на радіо, кримськотатарські радіостанції зможуть половину вести мовою корінного народу.

Проте обов’язкова квота на українські пісні як і раніше, діятиме на всіх радіостанціях.

6. ОБЛІК, МОНІТОРИНГ І САНКЦІЇ

Контроль за виконанням закону покладається на Національну Раду з телебачення і радіомовлення. Вона має перевіряти дотримання квоти на тиждень, що технічно складніше, ніж звичний для Нацради добовий моніторинг.

За кожен випадок порушення телеканал оштрафують на 5% ліцензійного збору. Це десятки, а іноді й сотні тисяч гривень. Досвід дії радіоквот свідчить, що загалом такі штрафи — дієвий стимул, щоб закон не порушувався.

7. КОЛИ ЗАКОН ПОЧНЕ ДІЯТИ

В цілому закон почне діяти через чотири місяці після опублікування. Але на практиці одразу почне діяти лише вимога про дублювання українською мовою іноземних фільмів та серіалів, знятих після 1991 року. Варто ще раз підкреслити, що українською мовою мають демонструватися ВСІ такі фільми, ця норма не прив’язана до якихось квот. І це, безумовно, значна перемога.

А от фільми та передачі українського виробництва ще рік після набуття законом чинності (тобто загалом рік і 4 місяці) можуть транслюватися російською і при цьому враховуватися в квоту україномовних програм.

Це найбільш абсурдна, навіть знущальна норма закону. Це значить, що майже півтора року ніякі (навіть такі діряві, як у цьому законі) квоти не діятимуть, якщо канали заповнюватимуть їх вітчизняним російськомовним продуктом.

Підсумок

Закон — крок уперед і справді зміцнює позиції української мови на телебаченні порівняно з нинішніми. Казати, що з прийняттям цього документа нічого не зміниться — грішити проти істини. Проте ні про цілком україномовне телебачення, ні навіть про декларовані 75% української на більшості телеканалів мова, на жаль, не йде. Навіть через півтора роки матимемо не україномовне, а двомовне телебачення з цілком співмірними частками української і російської.

Якщо ми хочемо справді українського телебачення (в тому сенсі як польським є телебачення в Польщі чи італійським — в Італії), потрібно приймати більш чіткі і менш компромісні законодавчі акти. І не зважати на твердження медіамагнатів про буцімто якийсь особливий попитом на російську мову.

Ці твердження — така ж міфологія, як і страшилки власників кінотеатрів десять років тому, що глядачі не дивитимуться дубльовані українською фільми чи нещодавні вигадки власників радіостанцій, що ніхто не слухатиме українську музику на радіо.

ЩО ДАЛІ?

Реальний поступ у просуванні української мови є, але він значно скромніший, ніж переможні реляції політиків. Щороку приймаються один-два закони, які зменшують рівень русифікації в тій чи іншій вузькій галузі — державній службі, радіо, національному кіновиробництві, телебаченні.

Проте в жодній із цих сфер українська мова і близько ще не посіла місце, яке має посідати державна мова у незалежній державі, а процеси дерусифікації не стали незворотними.

Якщо ж згадати, що в десятках інших важливих сфер суспільного життя мовну ситуацію визначає русифікаторський закон «Ківалова-Колесніченка», який не спромоглися скасувати ні парламент, ні Конституційний Суд, то вимальовується нерадісна картина, яка й відображає реальний стан речей.

Рецепт дієвого впровадження української мови в усі публічні сфери, як того вимагає Конституція, відомий: це законопроект «Про державну мову» №5670.

Його підтримує громадське й експертне середовище, провідні університети, міністерства гуманітарного блоку, однак парламент не виявляє політичної волі до прийняття цього надважливого документа.

Від того, наскільки суспільство допоможе депутатам віднайти цю політичну волю, і залежить доля української мови взагалі, і мовний вимір українського телебачення — зокрема.

Автор: Тарас Шамайда, співкоординатор Руху добровольців “Простір свободи”

Джерело: ТЕКСТИ