Хто стоїть за поширення неприятельської мови в Україні – є ворогом Держави.
Хто, при цьому, має українське або иньше не‑кацапське коріння, – є відступник, перекинчик, зрадник свого племені, песиголовець і покруч.Глядіть і слухайте Шуфрича за віднесенням:

Потрібен простий закон.
Кожна нова книга в Україні має друкуватися українською мовою. Якщо ориґінал написаний иньшою мовою – справа Видавця замовити переклад на українську. По сплині пів-року часу дозволити появу на книжкових полицях, поруч залишкового українського накладу, ще й російського ориґіналу.
Так само, устаткування для широкого вжитку в області IT, в першу чергу, стаціонарні та переносні мізківники (комп’тери), які спроваджуються з‑поза границі (бо українських не виробляємо) повинні буть оснащені виключно україномовною операційною системою. Подібно до того, як, наприклад, спроваджені з‑за кордону ліки мають україномовні поучення до застосування.  Використання в державних установах і на державних підприємствах російськомовних операційних систем має бути  заборонене з огляду на інтереси держави. Мова йде про широкий продаж і постачання для загальних потреб. Є багато особливих спеціяльних потреб, для яких не існує україномовного програмного забезпечення. Це не проблема – англомовні мізківники продаються в крамницях, але їх є менше, і потрібно знати, куди звернутися. Не буду заглиблюватися в подробиці. Більшість програм, потрібних широкому користувачі, перекладені українською мовою.
Ані скацапізований Уряд, ані Верховна рада, сформована переважно з перекинчиків, таких законів не приймуть. Це означає, що українську справу потрібно робити иньшими людьми, і иньшим способом. Поки‑що не вмію сказати, яким. Одне зрозуміле – нинішня „єліта“, до речі, разом з російськомовними активістами, провадить Україну до тотальної кацапізації, хай навіть „европейської“.

Хто стоїть за поширення неприятельської мови в Україні – є ворогом Держави.
Хто, при цьому, має українське або иньше не‑кацапське коріння, – є відступник, перекинчик, зрадник свого племені, песиголовець і покруч. Глядіть і слухайте Шуфрича за віднесенням:
Шуфрич_у_Шустера

https://youtu.be/-5OSoRw5Lqk

Пан Чайка з п’ятого каналу недавно виставляв на повний телевізійний екран позиралко (дисплей) свого переносного мізківника (комп’ютера), і я зауважив, що у нього москальська операційна система. Хотілося‑б, аби пан Чайка пояснив мені особисто, на які жертви він готов задля України. Чи готов купити українську операційну систему, таку, як я маю в себе? Бо як я повинен шанувати, вірити українським теоретичним патріотам, таким, як пан Чайка?

Російські зарозумілі шовіністи, які є громадянами України і воюють проти Путіна, відстоюють ліберальну Україну для своїх дітей, які пануватимуть над україномовним плебсом. Мова, як вінець національної культури, як ціль і сенс існування раси, є тим єдиним результатом, який взагалі виправдовує існування кожного народу. Мова, а не держава чи соціяльний устрій має для мене вирішальне значення. Російськомовні добровольці мали­­‑б з волі власного сумління усвідомити гріх своєї російськомовности і своєю участю у війні його спокутувати. Я не проти вживання російської мови на найнижчому рівні, але я проти її пропаґанди, захисту, і неймовірного, до того‑ж престижного, поширення після революції (гляди, зокрема, новорічне телебачення).

Ще великий Володимир Ілліч Ульянов–Ленін поставив перед Українцями умову: Незалежна Україна можлива большевицька, – або ніяка. З того часу нічого не змінилося. Українці не спромоглися до цього часу на щось більше, аніж на вибір суверена. Вибір між москвофільством і ґерманофільством; між большевизмом і нацизмом; між азіятською Російською федерацією і космо-семітською Европою. У спогадах останнього гетьмана України Скоропадського можна знайти запис: приходили на розмову Українці. В державі Україна записувалися на візитацію до Гетьмана представники національної меншини – Українці!

Міжнародний космополітизм попихає Україну до европейських цінностй. першою такою „европейською“ цінністю є азіятська московська мова. В цьому керунку маємо найбільше успіхів. Правда, маємо антикорупційне б’юро. А починати слід‑би зі служби розмосковщення. Натомість запрошені високі керівники не беруть прикладу з першого військового міністра Морозова, котрий бездоганно вивчив мову перед тим, як взятися керувати Українцями. Українці не варті цього, бо їх не має буть в скорому часі.

Втрачені після-революційні шанси… Деякі втрачені навіки. Чи будемо наново перейменовувати шерифів, поліцейських, капралів…? Я виріс в часі большевицької окупації, зовнішньою ознакою якої були московсько-мовні силові структури. Прекрасний шанс – нехай‑би нова европейська патрульна служба (стежа по‑нашому) набиралася з Українців і нехай‑би вона говорила до Кацапа державною мовою. Та ні, хоч нове воно, хвалене з усіх боків, але… кацапське. Я собі так думаю, що Хохол на Сході і Русин на Заході і оцю боротьбу з корупцією перемелють, як перемололи і австріяцьку, і польську, і московську, так і большевицьку держави…

Америка для Американців, Польща для Поляків, Росія для Москалів, европейська Україна для космополітів. Европа не для Українців (хіба що для української худоби) – ось приховані правдиві гасла Революції гідности, про які не здогадувалися Небесні герої. Не бачив правди і я, бо не звернув уваги, якою мовою писалося SMS, що кликало на Майдан. Доказ дволичности? Прошу. Президент Саакашвілі, випускник КНУ^-ту, виступав зі сцени помаранчевого Майдану доброю українською. Нині в Одесі він вчиться правильно по‑кацапськи вимовляти м’ягке „Одєсса“. Товариш по студентській лаві президент Порошенко пускає повз вуха. А чи пускає, чи, може, добре знає, що не з українською мовою житиме Україна в Европі? Чи до Українців приїхав пан Саакашвілі, чи поклонився він Козацькому дубові на Бульварі Шевченка в Одесі? Хіба ні, бо небажання вдосконалити своє знання української мови часто і нахабно виказує на численних телевізійних виставах-балачках. Пан Саакашвілі є державним службовцем, знає українську мову але з висоти телевізійних трибун мужньо і одверто подає добрий приклад прагматичного зневажання державної мови. Зрештою, аби показати, що в цій державі  українська мова – повний непотріб для фахових політиків та діячів з вищих кіл, – особливо мужнього нахабства не треба. Посполиті й так солодко облизуються од самого смаку кацапсько-европейського патріотизму.

Нищитель українства Аваков, висунений кацапо-патріотичною „Батьківщиною“, бачить Українців, мабуть, там, де Турки бачили Вірмен в 1915^-му. Це я пишу спеціяльно для україно-мовного любителя „каліного заліза“ пана Сергія Соболєва, Заступника у „Батьківщині“ („Свобода слова“ Куликова, 30 листопада ц. р.) Як‑би мав хоч якусь повагу до власної інтеліґентности перед личком телевізійної публіки – то збудував‑би такого‑собі словничка перекладів з кацапо-депутатської на українську, та й вправлявся‑би перед виступами, тоді  вивчив‑би, що то є розжарене залізо і блудні (а не „блуждаючі“), вибачте, дупутати. А от я, як патріот, мав‑би цього пана поважати за його европейськість(!).

Натомість, президент України своїми брехливими українсько-мовними виступами намагається навіяти недоумкуватим, що вони терплять і гинуть за Україну. Та Президент не дурить! Він чесно заявляє, що ми гинемо за Европу Савіка Шустера. Цей останній непересічний пан спочатку розмовляв литовською (бо там народився), далі – вивчив італійську (бо там жив), пізніше – англійську (бо це потрібно). Українською знатним панам володіти немає потреби, навіть перед лицем всенького люду 40-мільйонної Неньки. Президент України обіцяє президенту Шустер-студії віддати життя за того кацапську виставу-балаканину. Президент не обіцяє віддати життя за те, щоби Шустер заговорив державною мови його, Президента, держави та ще й повикидав Кацапів разом з перекинчиками з етеру. Не варта українська мова життя пана Порошенка. Якось навіть смішно подумати. Не смішно було‑би нашому Франкові, засновникові Радикальної партії Галичини, але де той Франко…

Від перекинчиків роїться. Знову проклятий вибір: або передові европейські космополіти кацапського духу (бо яка мова, такий і дух), або бездоганно україномовні ґенеральні фарисеї на самому чубку влади. Або – кацапські волонтерні (українські звались‑би добровольцями) герої Революції у Верховній Раді, яким, з їхньої кацапської простодушности, невтямки, що їхня людська порядність закінчується там, де починається їхня кацапська мова.

У збіглу п’ятницю в Шустера до перекинчиків записалися наче-б то передові Українці Марина Ставнійчук та Ігор Смешко (не відаю, чи у Христинівці поширене прізвище Смішко; ані московського, ні українського слова „смешко“ не існує, але то може бути польське, коли писати через „є“). Обидвоє дружньо заговорили кацапською, демонструючи спідлену вторинність української мови (доказові чого в першу чергу присвячена і сама вистава-балачка Шустера). Немає сумніву, що хотіли‑б вони популярности. Але хто їх шануватиме? Добре, коли‑б прочитали оте, що тут пишу. То ж слухайте: Українець вас не шануватиме, бо самі себе не шануєте. Кацап вас не пошанує з тієї ж причини, зрештою, ви не його роду. У песиголовців-космополітів теж своя раса, вам туди зась. Отак і ходитимете скоморохами у наймах.

Були й такі, що придержувались української. Та їхня українська мова, на жаль, геть хвора, небога: „агітувати про те“, „один раз щось нажати“, „блуждающий депутат“ (це у них спільний кацапізм, замість блука́льний, блуденний, бродяжний), „зустрічався в Турції (Туреччині)“, „стратегія будується на хибних посилах (знаках, о́повістях)“ – це од Віктора Чумака; „бігство (втеча) Януковича“ – від Олеся Донія.

Ось вам і ще один проклятий вибір: або ганьба перекинчика, або ганьба неграмотности. Вибору гідности не існує. Хоч революція зветься тепер Революцією гідности.

Спробуйте зайти під адресу http://mms.kyivstar.net/mmbox/index.html?act=viewmsg&locale=uk_UA&box=MMS
Початковий діялог виключно московською мовою. Далі – начебто є можливість вибору мови з‑поміж Englsh, Ukrainian, Russian. „English“ працює OK, зате „українське“ оформлення не розроблене: воно просто дублює „Russian“.

Набридло!
Коли держава не стежить за справедливим рівноправ’ям для української мови, мене заливає злість (пишу з іронією саме про рівноправність, бо про переваги для „державної“ української навіть не йдеться). Коли держава не вирішує вразливих конфліктних міжетнічних клопотів – настає час вуличних розбишак, биття вікон, підпалів воріт… Ви цього прагнете, панове Верховна рада? Чи ви уважаєте, що Хохол ніколи не доросте до усвідомлення власної гідности? Де закон про обов’язковість пріоритетного оформлення будь-якого багатомовного продукту саме українською мовою?

Моя лють поміркована. Під польським пануванням моя мама боялася (з її слів) розмовляти на вулиці українською мовою. Син Франка Андрій отримав каменем по голові від польських молодиків, переходячи звичайною вулицею. Але я маю терплячість. Кацапи теж люди. На вулиці може буть мішанина. Але у своєму житті я не хочу неприятельської мови. Хочу апартеїду. Кращі канали телебачення, без натяку на мовну неприємність. Окремі (кращі) канали мовлення, без вкраплень московською. Державні заклади, де зі мною спілкуються виключно моєю мовою. Кращі приватні заклади для Українців, де Українець не ризикує наразитися на мовний дискомфорт, не ризикує наштовхнутися на Кацапа.

Всі ці байки про політичну націю і політичного різно-етнічного Українця могли‑б гарно втілитися у життя, якби не пиха московської мови. Песиголовець–інтернаціоналіст з повним правом власної зарозумілости вказує Українцеві на його місце біля купи коров’ячого гною десь серед решток аґонізуючого села без учителя і без фельдшера.

Етнічне Ніхто з висоти владного „Истеблішменту“ щоденно доводить до простодушного українського ідеаліста просту істину, що Революція гідности робилася не Українцями і не для Українців. На жаль, і тут Українці програли. І навіть кривавий бизнес-проєкт під назвою АТО розвивається поза інтересами Українців. До часу збанок воду носить. Досить. Мені вже обридла „толерантність“.

Маю думку щодо „російськомовних патріотів“, яку намагаюся поширювати. Але стосується ця думка тільки тих, хто дійсно ризикує життям в ім’я ідеалів. Якось би треба їх нахилити до переконання, що їхня московська мова не є ідеалом, а швидше персональним гріхом проти України, тієї України, за яку, дослівно, проливають кров. Що російськомовна Україна не варта їхньої крові, і що коли вони навчаться вже тепер і негайно назавжди покинути рідну, всього лиш в другому поколінні, московську мову, – то це буде спокутою первородного гріха, вартіснішою для України, аніж їх пролита кров.
Перегрішення (гріх) буває буває вольнеє і невольнеє. Так чи инакше, люде йдуть до церкви і там сповідаються. Як зробити, щоби добровільно (за спонукою совісті) щиро вважали гріхом свою слабкість не тільки, як вчить Церква, в перелюбі, в окраданні та заподіянні кривди знедоленій сироті, але й в окраданні і заподіянні кривди Сироті – Українській Мові.
А вона є сиротою, бо її вигнали з панських палат (читай з „establishment^у“).
Чи, може, так запланував Інтер-Космо-ЕвроСоюз, а Президент–просто виконавець?