Петро Козьма
Міністерство освіти М’янми (прим.пер. – раніше відомої як Бірма) нарешті відчуло тягу до змін. Без сумніву, це добре, з огляду на той факт, що донедавна воно було однією з найбільш забитих державних структур країни, що боялися власної тіні: на освіту військовий уряд звертав мінімальну увагу, і його якість (особливо на рівні вищих навчальних закладів) значною мірою деградувала. Якщо вже в самому третьорозрядної міністерстві почалося якесь копирсання, це означає, що реформи в країні – всерйоз і надовго.
І якщо ще кілька років тому університети охоронялися краще, ніж військові бази, а сторонні (тим більше – іноземці) не мали туди доступу без спеціальних дозволів, сьогодні хвиля реформування вже докотилася навіть до програми навчання м’янманських дітлахів рівня Grade 1 – це приблизно відповідає підготовчій групі дитячого садку. Ревізія навчального плану відбувається вперше за майже 40 років – останнього разу нормативні документи з цього приводу приймали 1968 року.
Саме на рівні Grade 1 м’янманські діти вивчають літери алфавіту, переспівуючи вслід за учителем пов’язані з ними вірші. Знання, засновані на багаторазовому декламуванні таких віршів, розмір яких певною мірою стилізовано під буддійські тексти, зазвичай засідають в голові настільки міцно, що вже дорослі, почувши початок вірша з книжки Grade 1, практично без зусиль згадують наступний рядок і продовжують його декламувати – і це попри те, що звичної європейської рими в таких віршах немає, тобто запам’ятати цю ритмічну прозу непросто.
Літерам алфавіту відповідають не тільки тексти. Зазвичай вчителі намагаються асоціювати кожну з цих літер з малюнком якогось дуже простого предмета, пов’язаного з нею. Це приблизно як в українській абетці до літери «З» зазвичай додається картинка із змією.
Бірманська абетка містить 33 «основні» літери, кожна з яких має свою назву. Наприклад, перша літера називається «каджі», друга – «каґвей» (саме тому м’янманців найчастіше називають свій алфавіт «каджі-каґвей»). Знання назв літер для дитини обов’язкове, хоча надалі ніякої практичної користі для нього не матиме.
Кожна літера являє собою склад: приголосна + голосна («за замовчуванням» звук «А», тобто, наприклад, літера «каджі» в чистому вигляді, без будь-яких значків – це склад «ка»).
Проте, поряд з літерами алфавіту, існує близько двох десятків додаткових значків і елементів, кожен з яких змінює звучання складу (часто – до повного невпізнання). Ці значки теж мають свої назви, які дитина також зобов’язана знати.
Під час навчання учень, згідно до стандартної та багаторазово повторюваної формули розбору складу (який теж співають, як вірш, – так краще запам’ятувати його послідовність і складові частини), спочатку називає по імені літеру і її звучання, потім додає до неї значок (прим. пер. – наприклад, щоб змінити «ма» на «ме»), і, нарешті, вимовляє склад цілком.
Як бачите, від дитини вимагають не тільки знати кожну з 33 літер за її назвою, а й впізнавати і називати цілу купу значків, а також мати уявлення про те, які склади утворюються в результаті їхньої комбінації з літерами. Ясно, що значків цих навколо літери може бути кілька, і їхнє поєднання народжує зовсім інший склад, аніж у тому випадку, коли ці значки стоять поряд з літерою окремо. А іноді літери групуються парами, причому, друга літера із позначкою (фактично представляє собою маленьку третю літеру зверху) не вимовляється взагалі, проте вся ця конструкція утворює свій унікальний склад на основі першої літери.
І наостанок є ще кілька літер, які існують додатково до «основного» алфавіту.
Поставлена перед необхідністю все це вивчити і запам’ятати, маленька м’янманська дитина рано чи пізно відчує, що у неї закипає мозок.
На тлі такої гнітючої картини новації міністерства освіти здаються досить скромними. Декларована мета рекомендацій чиновників-освітян – створити у дітей сприйняття школи як «щасливого» місця, звільнивши їх, принаймні, на рівні Grade 1, від зайвої інформації для зазубрювання і знизивши тим самим навчальне навантаження. Найголовнішою пропозицією новаторів від освіти стало побажання, щоб діти в перший рік навчання знали не всі 33 літери алфавіту, а тільки 25. Ті 8, що залишилися, вони повинні будуть вивчити в наступному році.
Якою б дивною не здавалася ця пропозиція – вона має практичний сенс. Згадані вісім літер (ґаджі, зам’їнзве, таталінджей, тхавунбе, даїнгау, даїмоу, наджі і ладжі) в звичайному «цивільному» переліку літер зустрічаються досить рідко – вони сьогодні здебільшого присутні лише в буддійських текстах, написаних хоча і з використанням бірманського алфавіту, але стародавньою мовою палі, яка вважається «первородною» мовою буддійського канону тхеравада (прим.пер. – і до того ж відрізняється від бірманської мови, якою розмовляють в М’янмі, приблизно так само, як давньогрецька – від української, тобто, за винятком запозичених слів, практично цілком). Зрозуміло, що дітям на рівні Grade 1 ще не до релігійних текстів, і тому вісім перерахованих літер їм насправді майже не потрібні.
До всього іншого, більшість з цих літер – ще і найважчі для написання. Більше того, як показує практика, простих слів з цими літерами (які можна використовувати як ілюстрації) практично не існує, а ті, що використовують як приклади, дитина зрозуміти не в змозі. Саме тому злощасні вісім літер часто стають основною перешкодою на шляху осягнення алфавіту, і їхнє вивчення здатне перевантажити мозок будь-якої дитини.
«Нова навчальна програма навчить дітей бути щасливішими, – повідомив журналістам якийсь консультант в сфері освіти. – Основну увагу буде зосереджено на декламування віршів і проголошенні слів. Буде включено і чистописання, але ми постараємося забезпечити оптимальніший баланс».
В цілому час, заощаджений за рахунок перенесення вивчення восьми літер на пізніший термін, рекомендують використовувати для «оживлення» процесу навчання. Новий підручник складатиметься з 15 розділів, які міститимуть такі «відповідні міжнародній практиці» теми, як розповідь про себе, свою школу, сім’ю, населений пункт, дерева, погоду, засоби прогнозування, ринки, свята, комах, будинки. Іншими словами, педагоги роблять поки що боязку спробу трохи відійти від тотального зубріння і виснажливого чистописання, а той час, що звільнився, використати для сприяння розвитку у дитини творчих здібностей.
Проте, навіть така боязка спроба раціоналізувати вивчення алфавіту натрапила на критику. Шкільні вчителі навперебій говорять про те, що різниця між дітьми Grade 1 і Grade 2 досить незначна, тому перенесення вивчення цих літер на наступний рік практично нічого не дасть.
Б’ють на сполох і представники буддійського духовенства. Відомий монах У Вімала заявив журналістам: «Це палійські слова, і якщо їх вивести з обігу, палійська література може зникнути. Якщо ви справжній м’янманець, ви повинні знати, як читати і писати хоча б їх, навіть якщо ви не володієте мовою палі». На думку інших ченців, перенесення восьми літер на наступний рік здатне породити у дітей думку про те, що це – несуттєві літери, знання яких – не обов’язкове, і які не заслуговують на серйозне ставлення до себе. А звідси – перший крок до нерозуміння релігійних текстів і невміння їх читати.
Виникає природне питання: що ще могли б запропонувати реформатори в сфері освіти для зменшення навантаження на дітей при вивченні алфавіту? Скасувати зубріння малозрозумілих і абсолютно не потрібних дітям назв літер (як свого часу з російської мови пішли «аз», «буки» і «веди») і називати їх згідно до звуків, які ці літери позначають – свідомо хибна ідея. У цьому випадку в бірманській мові одразу ж з’явилися б, наприклад, дві літери «я», дві літери «ба» і дві літери «за» – і тоді декламування алфавіту стало б схожим на заняття заїк у логопеда, а вчителям все одно довелося б вигадувати унікальні імена для літер-дублерів.
Але найголовніше – це була б уже реформа мови, яка б далеко виходила за рамки програми для дитячого садку і потребувала б вирішення на зовсім іншому рівні.
Ще радикальнішим було б виключення з мови літер-дублерів, або переведення мови на простішу графіку (перш за все – виключення численних значків, які, обліплені з усіх боків літеру, «конструюють» пов’язаний з нею склад, і перехід до літерно-транскрипційної основі). Це набагато спростило б процес вивчення алфавіту.
Проте поступитися своїми літерами і значками бірманці не готові.
Треба розуміти, що бірманська інтелігенція пишається своєю досить давньою і унікальною мовою в тому вигляді, в якому вона перебуває (в тому числі тим фактом, що будь-який м’янманець здатний вільно читати стародавні тексти в їх первозданному вигляді). Через це викреслювання або заміна будь-яких літер загрожує негативними наслідками не стільки в сфері мовознавства, скільки в суспільному житті. Навіть спроби в минулому усього лише трохи спростити літературну бірманську мову через узаконення простіших форм, вживаних в розмовному обігу, наштовхувалися на жорстку протидію. Шматувати ж алфавіт вже точно нікому не дозволять.
На думку представників бірманської інтелігенції, будь-яка реформа алфавіту одразу ж «відсіче» культуру минулих століть – діти, що визубрять нову абетку, вже не будуть здатні читати тексти, написані «дореформеною» мовою. Досвід переведення на латиницю в’єтнамської мови і спрощення написання китайських ієрогліфів не здається бірманцям застосовним до їхніх умов, а деякі з них вважають, що саме реформа писемності в китайській мові призвела до отупіння значної частини населення цієї країни.
На думку представників бірманської інтелігенції, будь-яка реформа алфавіту одразу ж «відсіче» культуру минулих століть – діти, що визубрять нову абетку, вже не будуть здатні читати тексти, написані «дореформеною» мовою.
Природно, категорично заперечуватимуть проти будь-якого втручання в бірманську мову представники буддійського духовенства, оскільки ясно, що будь-яка реформа віддалить її від палійських текстів в тому вигляді, в якому вони присутні в нинішньому бірманському буддизмі. А з релігійними діячами по подібним надуманим темам влада вважає за краще не сваритися.
До цього слід ще додати, що в бірманському алфавіті літери зазвичай пишуться не в рядок одна за одною, а малюються у вигляді акуратної таблиці (шість рядків по п’ять клітинок, і під ними сьомий ряд з трьома клітинками), де більшість літер розміщені не просто так, а виходячи з «логіки місця»: у верхніх п’яти рядках перша літера – умовно «проста», друга – придихова, третя і четверта – дзвінкі, п’ята – «носова». І якщо навіть якась літера майже не використовується, або її звучання «перекривається» іншими літерами, все одно, згідно до «логіки місця», відведена для неї клітинка не повинна пустувати. Того куцого і позбавленого внутрішньої логіки виродка, яким буде виглядати таблиця бірманського алфавіту, якщо з неї викреслити «зайві» літери, не прийме жоден бірманець.
Саме тому бірманський алфавіт, попри всю свою «нераціональність», складність, незручність і архаїчність, продовжує існувати в тому вигляді, в якому він склався протягом попередніх століть. Будь-яке його реформування і спрощення неминуче спричинить за собою такі наслідки в суспільному житті, які сьогодні складно прорахувати. Саме тому в бірманській філології поступово склався консенсус – «не будити лихо», «впорядковувати наявне» і «шліфувати грані». А тому найреволюційніше, що можуть запропонувати реформатори – це перенести вивчення школярами восьми літер на наступний рік і розбавити «творчими» дискусіями бездумне зубріння, отуплюючі багатогодинні стандартизовані розбори складових конструкцій, багаторазове декламування текстів слідом за вчителем і виснажливе чистописання.
Проте, навіть факт цієї маленької реформи свідчить багато про що.
По-перше, він звернув увагу на те, що дітей в М’янмі до останнього часу вчили за інструкціями 1968 року – і навряд чи навіть у тому далекому «соціалістичному» році вони відповідали новітнім досягненням педагогічної науки.
По-друге, він наочно продемонстрував, які зміни в сфері вивчення бірманського мови на сьогоднішній день можливі, а які викличуть неминучу протидію з боку громадських груп.
І, нарешті, по-третє, факт того, що в міністерстві освіти все ж-таки почали реформування навчання в школах і дитячих садах, сам по собі свідчить про те, що реформи в М’янмі вже поширюються не тільки на «магістральні» напрямки (на кшталт політики та економіки), але і поступово зачіпають всі сфери життя суспільства.
* * * Необхідна примітка. Даний пост не є думкою лінгвіста-професіонала щодо конкретних проблем бірманської мови. Автор – НЕ філолог, і тому його погляд є всього лише дилетантською спробою максимально просто, без наукоподібних міркувань і термінів, відобразити деякі процеси в сфері навчання дітей бірманській мові в тому вигляді, якими вони видаються неспеціалістам і освіченим обивателям.
Автор: Петро Козьма
Переклав Дмитро Литов, don.lytov@gmail.com
Верхнє фото: Вікіпедія
