Портал мовної політики публікує роботи переможців конкурсу есе на тему «Стратегія відродження і популяризації постійного вживання української мови у населених пунктах, де переважає російська мова спілкування». Журі відзначило роботу, автором якої є Валентина Інклюд з Фастова (Київщина).

Міркуючи над питанням популяризації української мови у переважно російськомовних населених пунктах, необхідно пам’ятати, що мода, зокрема і мовна, – явище соціально-психологічне за своєю природою. Стратегія і тактика її поширення, утвердження в якості норми щоденного спілкування, має спиратися на розуміння свідомості цільової аудиторії, особливостей її лінгвістичного світосприйняття і світобачення.

Слід зауважити принципову відмінність в лінгвістичній картині світу україно- і російськомовних громадян України. Переважна більшість україномовного населення підсвідомо не сприймає російську як чужу. Навіть зараз, під час війни, вона оцінюється як не рідна, але все ж емоційно близька, адже часто закорінена в дитячий досвід як мова улюблених книг, пісень, фільмів, телевізійних програм тощо, мова, якою мама читала вечірню казку перед сном.

На жаль, у випадку зі зросійщеною частиною населення ситуація складається зовсім інакше. Вони переважно сприймають українську зовсім не так, як ми російську, навіть якщо добре володіють нею. Люди, чиє минуле – це російськомовні батьки, російськомовна школа, російськомовні друзі, намагаються і теперішнє своє спілкування вибудовувати з максимальним уникненням державної мови, що підсвідомо залишається чужою, оцінюється розумом, але не серцем. Це статус мови документів, а не почуттів.

Таким чином, заходи, спрямовані на відродження і популяризацію щоденного вжитку української в містах, де переважає російськомовна комунікація, мають передовсім долати це психолінгвістичне відчуження, призвичаювати мешканців до державної мови і формувати позитивне емоційно забарвлене ставлення до неї як на рівні свідомості, так і на рівні підсвідомих асоціацій. Щоб бути ефективною, тактика досягнення означеної стратегічної мети повинна центруватися навколо чотирьох основних ідей, а саме:

– українською – звично;

– українською – цікаво;

– українською – корисно;

– за українською – майбутнє.

Зупинимося детальніше на проектному втіленні кожної з них.

Українською – звично. Засада, що є ключовою і, водночас, найскладнішою для практичної реалізації. Оскільки ззовні вплинути на мову ділового, родинного і дружнього спілкування майже неможливо, точкою докладання зусиль активістів мають стати громадські місця, насамперед транспорт – міський та/або приміський залежно від типу населеного пункту. Більшість водіїв маршрутних таксі крутять російський шансон і попсу не з великої любові, а тому що так роблять всі, так заведено і так зручно. Вони не є ідейними супротивниками української музики, але не готові докладати власні зусилля і витрачати час на пошук української альтернативи звичним акордам. Вихід – запропонувати їм цю альтернативу в готовому вигляді.

Можливий алгоритм дії передбачає наступне.

Крок перший – сформувати добірку якісної української музики різних жанрів. Тут має знайтися місце для поп і рок напрямків, джазу, фолку, речитативу та ін., мають бути представлене як ретро, так і сучасні твори. Щоб уникнути клопоту з авторським правом і роялті,  можна звернутися до молодих виконавців, зокрема учасників різноманітних талант-шоу, для яких презентація власної творчості широкій аудиторії важливіша, ніж гроші. Якщо ж відомі артисти проявлять безкорисливий патріотизм і згодяться безоплатно надати свій доробок для участі у проекті – буде взагалі чудово. Звісно, мова не йде про запис нових пісень в професійних студіях. Добірка має складатися виключно з раніше записаних творів.

Крок другий передбачає тиражування сформованої добірки на звичайних СD, використовуючи звичайну комп’ютерну техніку, що наявна у громадських активістів.

Крок третій – це, власне, вихід на цільову аудиторію, безкоштовне розповсюдження дисків серед тих водіїв громадського транспорту, які погодяться програвати українську музику в салоні своїх маршруток і автобусів.

За бажання може бути і четвертий крок – додаткове розповсюдження дисків серед співробітників тих крамниць і торгівельних мереж, у приміщенні яких постійно лунає музика, а ще – у кафе, кав’ярнях та інших закладах громадського харчування.

Реалізація подібного проекту охопить величезну аудиторію і створить умови для регулярного контакту російськомовних мешканців з українським культурним простором, призвичаїть містян до державної мови, зніме або принаймні послабить психологічні бар’єри її сприйняття, ту саму емоційну відчуженість, про яку йшлося вище.

Але рухаємося далі. Щоб стати модною, українська мова має асоціюватися з цікавою і корисною інформацією, актуальною для мешканців конкретного міста. У багатьох населених пунктах невеликого і середнього розміру доволі слабко розвинені локальні Інтернет-сайти, тому громадяни нерідко відчувають брак навіть звичайних довідкових відомостей. У зв’язку з цим було б добре видати щось на кшталт маленької кишенькової книжечки, звісно ж українською, яка б містила телефони комунальних і соціальних організацій, графік прийому місцевих чиновників, розклад руху міського і приміського транспорту, інформацію про дитячі гуртки і спортивні клуби тощо. Ця книжечка-довідник має розповсюджуватись серед мешканців безкоштовно, щоб охопити якомога більшу аудиторію.

Коли йдеться про великі населені пункти з високим рівнем інтернетизації, аналогічні добірки корисної довідкової інформації можна поширювати у мережі через сторінки локальних спільнот. Якщо хтось з україномовних активістів має змогу відстежувати культурне життя міста, слід намагатися викладати в місцевих Інтернет-групах анонси нових концертів, виставок, фестивалів тощо українською, випереджаючи російськомовних дописувачів. У цьому разі новина поширюватиметься саме державною мовою.

Із попереднім пов’язаний ще один практичний спосіб українізації Інтернету, який, втім, стосується не лише локальних спільнот, а й соцмереж загалом. Дуже часто у тому ж Фейсбуці користувачі поширюють посилання на цікаві російськомовні матеріали як новинного, так і пізнавального чи, скажімо, розважального характеру. Натрапляючи на подібну корисну інформацію, якою хочеться поділитися з друзями, не варто одразу натискати на репост. Доречно спершу погуглити заголовок новини українською. У переважній більшості випадків вже за кілька хвилин ви знайдете аналогічну статтю державною мовою і зможете поділитися цікавим посиланням на своїй сторінці, усвідомлюючи при цьому, що не допомагаєте русифікації вітчизняного Інтернет-простору.

За українською – майбутнє, а тому важливо, щоб вона стала модною саме серед підростаючого покоління. Досвід перших років життя закарбовується на підсвідомому рівні, і принципово, щоб складовою цього досвіду було спілкування українською.

На жаль, шкільна освіта не вирішує проблеми, оскільки в багатьох містах залишається зросійщеною. Те ж саме стосується і дошкільних виховних закладів. Як зарадити? По-перше, точкою докладання зусиль може стати гурткова робота. У багатьох містах останні кілька років відбувалася так звана оптимізація (а простіше кажучи скорочення) позашкільних дитячих установ – будинків творчості, спортивних клубів тощо. Через брак коштів в місцевих бюджетах багато талановитих дітей втратили можливість розвивати свої здібності. Тому, якщо в громаді україномовних активістів є творчі люди, можна організувати щось на кшталт україномовних гуртків вихідного дня літературного, художнього чи, скажімо, театрального спрямування. Приміщення для занять могла б безкоштовно надати міська влада, хоча б у тих же школах чи дитячих садочках, які у суботу-неділю стоять пусткою.

Крім регулярної гурткової роботи можуть проводитись також серії майстер-класів, наприклад з вишивки, писанкарства, петриківського розпису чи вивчення певного танцю, традиції, обряду. Головна ідея – залучити дітей в україномовний культурний простір і сформувати підсвідому асоціацію: українською – отже цікаво.

Додатковим варіантом для підліткового і юнацького віку є організація дискотек української музики. Для молодших школярів і дошкільнят – загальноміські фестивалі і розважальні заходи, орієнтовані на відпочинок всією родиною, з тими ж майстер-класами, спортивними змаганнями, конкурсами тощо і обов’язково з україномовним музичним супроводом.

Насправді всі ці заходи мають величезне значення і для старшого покоління. Справедливо вважається: щоб українську полюбили діти, нею мають розмовляти батьки. Але мало-хто замислюється, що існує й зворотній виховний зв’язок. Російськомовні дорослі перестануть сприймати державну мову як психологічно чужу, коли нею почнуть спілкуватися їхні діти. Тому популяризація української серед підростаючого покоління насправді сприяє її популяризації серед усіх вікових груп.

Тож хоча внутрішньоособистісні бар’єри переходу на повсякденну україномовну комунікацію невидимі і складні, але і вони руйнуються активними зусиллями небайдужої громади.

Автор: Валентина Інклюд

Портал мовної політики