Чи є в європейських країнах мовні інспектори і якого мовного закону потребує сьогодні Україна, Deutsche Welle розпитала у президента міжнародної асоціації україністів Міхаеля Мозера.
У березні в комітеті з питань культури і духовності українського парламенту відбудуться слухання щодо трьох проектів нового мовного закону, зареєстрованих у Верховній Раді. Новий мовний закон, на розробку й ухвалення якого, за деякими оцінками, піде приблизно рік, має замінити скандальний “закон Колесніченка-Ківалова” (закон про засади державної мовної політики, ухвалений за часів президента Віктора Януковича у 2012 році), питання про конституційність якого розглядається Конституційним судом.
Наразі в українському суспільстві триває активне обговорення нових мовних законопроектів. Якого саме мовного закону потребує сьогодні Україна, DW поцікавилася у авторитетного учасника цієї дискусії, професора мовознавства Інституту славістики Віденського університету, президента міжнародної асоціації україністів Міхаеля Мозера.
DW: Пане Мозер, в експертному середовищі побутує думка, що насправді запровадження нового мовного законодавства істотно на мовну ситуацію, яка вже сформувалася в країні, не впливає. Ви погоджуєтеся з цим висновком?
Міхаель Мозер: Якщо говорити про “закон Колесніченка-Ківалова”, то його ефект щодо російської мови справді виявився мінімальним. Великою мірою через те, що російська мова в Україні завжди знаходилася у панівному становищі, а представникам інших нацменшин також, на щастя, тут непогано велося, і це дуже важливо. Ми мусимо дослухатися до представників національних меншин, які живуть в Україні. Чи має мовне законодавство вплив? Авжеж. Якщо закон влучний і якщо він справді виконується, то він завжди впливатиме. Але таким чином, щоб ні в кого не виникло враження, що йому забороняють говорити російською мовою.
У 2014 році спроба скасувати “закон Колесніченка-Ківалова” призвела до шквалу критики з боку європейських інституцій та зіграла на руку Кремлю під час кампанії з окупації Криму. Ви не боїтеся, що і сьогодні ухвалення нового мовного закону спричинить подібні наслідки?
Відверто кажучи, мене здивувала реакція європейських міжнародних організацій на намагання української влади скасувати “закон Колесніченка-Ківалова”. Адже свого часу ті ж організації категорично не рекомендували його ухвалювати. Проте я як президент міжнародної асоціації україністів своєю дипломатичною мовою закликав Київ не робити такого кроку саме тоді, в лютому 2014 року. Але зараз цей час настав вже напевно. Наразі ми всі повинні працювати над тим, щоб люди правильно зрозуміли, що це за новий закон про мову, про що в ньому йдеться і чому він потрібен вже зараз. Ми повинні дбати, щоб дешева пропаганда проти нового мовного законодавства не мала шансів на перемогу.
Від мовного законодавства якої європейської країни ви провели б паралелі до України?
Якщо ми подивимося на законодавство Польщі чи Словаччини, то побачимо багато спільного. Як на мене, саме ці дві сусідні держави завжди будуть ліпшим прикладом для порівняння, ніж, наприклад, Швейцарія. Ті, хто в Україні найголосніше кричать про мовне законодавство у Канаді, Бельгії чи в Швейцарії, ставлячи його у приклад Україні, – найчастіше люди, які дуже мало знають про мовні реалії в цих державах. Проте я впевнений, що кваліфіковане порівняння з мовним законодавством різних країн відбуватиметься на найвищому рівні. Венеціанська комісія та ОБСЄ запропонують свої експертні висновки щодо мовних законопроектів, які розглядаються в Україні. Так само це зроблять і українські профільні інституції, які вже над ними працюють. І як наслідок ми матимемо чудовий мовний закон.
На вашу думку, який з трьох зареєстрованих у Верховній Раді мовних законопроектів найбільше заслуговує на те, щоб стати основою для нового закону?
Гадаю, найпривабливішим є законопроект 5670 (проект закону “Про державну мову” – Ред.), передусім через те, що він ґрунтується на ініціативах громадянського суспільства, не пов’язується з конкретною політичною партією, а його положення більш детальні і досконалі, на відміну від двох інших законопроектів. Проте прихильники законопроекту 5670 цілком слушно вказують на те, що варто окремо ухвалити закон про державну мову і згодом – закон про мовні права представників національних меншин.
Тобто законодавчо ці два питання варто розділити?
Так, це доцільна і загальнопоширена практика. І не треба боятись, що поки триватиме розробка нового закону щодо мов нацменшин, їх права не будуть захищені. Оскільки Україна приєдналася до Рамкової конвенції про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних і міноритарних мов. Окрім міжнародних угод, права нацменшин захищає Конституція України.
Які положення законопроекту 5670, на вашу думку, є слабкими?
Хоча я і є прихильником української мови, але також маю певні критичні зауваження. Я вважаю, що в певних положеннях варто додати речення про винятки для національних меншин. Наприклад, якщо йдеться про кінофестивалі, які проводяться представниками національних меншин, то, на мою думку, не завжди обов’язковим є український дубляж. Тобто у законі треба створити простір для обґрунтованих винятків. Але автори законопроекту 5670 – люди високоосвічені, вони готові до дискусії, бо чудово усвідомлюють, що закони в Україні як в країні демократичній ухвалюються саме через широке обговорення.
Крім того, вже започатковано діалог з цього приводу із представниками європейських організацій. У Європі зовсім не проти ухвалення нового мовного законодавства в Україні, бо Європа сама доволі строката у мовному плані і готова мати справу з людьми, які здатні пояснити роль і значення такого законопроекту для вашої країни.
Законопроект 5670 став чи не найбільш обговорюваним в українських ЗМІ, з деяких його положень навіть кепкували. Наприклад, пропозицію запровадити в Україні служби мовних інспекторів чимало експертів назвали хуторянством. А чи існують подібні інститути в європейських країнах?
Хуторянськими є не такі пропозиції, а реакція на них. Йдеться про створення інституцій, які мають дбати про те, щоб закон виконувався. І, можливо, когось бентежить сама назва “мовний інспектор”. Але ж ідеться не про якихось поліціянтів. Це будуть фахівці, частково з галузі філології і частково з галузі права, і вони, певна річ, каратимуть не за те, що люди на вулиці розмовлятимуть російською, а за те, що порушується мовний закон. Тож такі пропозиції цілком слушні і відповідники до згаданих інститутів в Європі, звісно, є. Варто хоча б пригадати Раду польської мови у Польщі. Мовні інспектори лякають тих людей, які говорять, що, мовляв, ухвалення мовних законів не на часі, що Україна наразі має інші турботи. Проте таким людям я завжди відповідаю, що не можу пригадати часів, коли Україна не мала б інших турбот, окрім мовного питання.
Довідка: У Верховній Раді зареєстровані три законопроекти:
1) № 5556 “Про мови в Україні” – поданий народними депутатами Ярославом Лесюком, Ігорем Васюником, Оксаною Юринець, Оксаною Білозір, Олександром Черненком та іншими – загалом 33 парламентарі;
2) № 5669 “Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні“, поданий народними депутатами Михайлом Головком, Марією Матіос, Андрієм Іллєнком, Олегом Осуховським, Миколою Княжицьким, Олександром Марченком та Юрієм Левченком
3) № 5670 “Про державну мову” поданий народними депутатами Іриною Подоляк, Ганною Гопко, Леонідом Ємцем, Оксаною Юринець, Оксаною Сироїд та іншими – загалом 33 народні депутати. Широкі кола громадськості вже виступили на підтримку законопроекту.
Усі законопроекти зареєстровані як незалежні – з окремими назвами, однак мають на меті врегулювати одне й те саме питання. Усі законопроекти передані на розгляд Комітету з питань культури і духовності.
