Знайти проєвропейську газету, що виходить російською, чи ліву румунськомовну в Молдові досить важко. Російськомовні та румунськомовні мешканці Молдови живуть у паралельних реальностях. Напередодні місцевих виборів Кишинів усіяний агітаційними білбордами. Ігноруючи день тиші, кандидати звертаються до виборців переважно двома мовами.

Лише чинний міський голова, висуванець відверто прорумунської Партії лібералів Республіки Молдова Дорін Кіртоаке, обмежився однією – державною мовою. У країні, не всі мешканці якої розуміють один одного, російська є мовою міжнаціонального спілкування та темою постійних політичних спекуляцій.

За даними соціологічного опитування CBS-AXA 2011 року, близько 62% мешканців Молдови вільно володіють російською. Ще 18% говорять нею, але пишуть із помилками; 7% можуть спілкуватись із російськомовними; 5% розуміють російську, але не говорять нею. Абсолютно не розуміє цієї мови лише 1%.

Інше опитування, проведене Бельцьким університетом, засвідчило: 75% громадян Молдови зазвичай використовують державну мову, 16% – російську, 4% – українську, 3% – гагаузьку і менше 1% – інші. Приблизно кожен другий українець, кожен третій болгарин і кожен четвертий гагауз є російськомовним. Натомість, державною мовою говорять лише 6% українців, 4% росіян, 7% болгар і 2% гагаузів.

Інакше кажучи, національні меншини Молдови сильно русифіковані, часто не знають і не хочуть вивчати державну мову. Можливість її не знати дає конституція, що закріплює за російською статус мови міжнаціонального спілкування. Цей статус відчайдушно захищають проросійські соціалісти та комуністи, тоді як проєвропейські ліберали й демократи намагаються обмежити функціонування російської в офіційній сфері.

Як звати мову

Обтічне формулювання «державна мова» використовується не дарма. У кінці 80-х, коли був ухвалений Закон про функціонування мов, державною було названо молдавську. Хоча ніхто не заперечував, що літературний варіант цієї мови ідентичний румунській.
Згодом закони «Про статус державної мови Молдавської СРСР» та «Про повернення молдавській мові латинської графіки» повернули державній мові латинку. Цьому рішенню передував відкритий «Лист 66», у якому молдавські літератори вимагали латинізувати мову, використовуючи доволі радикальні гасла (наприклад, знайоме нам «чемодан – вокзал – Росія»). Лист викликав перші хвилі обурення мешканців Придністров’я та Гагаузії, які воліли залишити статус кво.

Лише згодом, коли конфлікт загострився і пролилася кров, питання мови відійшло на другий план; проте в самопроголошеній Придністровській Молдавській Республіці однією з трьох державних мов є молдавська з кириличною графікою.

– Уся проблема тут визначається законом 1989 року: ніхто не хоче його чіпати, – пояснює політичний аналітик та громадський діяч Ігор Боцан. – Цей закон став каменем спотикання у придністровському конфлікті. Чиновникам, які не знали державної мови, дали тоді кілька років на її вивчення, а потім усе мало бути переведене на румунську. Придністровці побачили в цьому дискримінацію: вони не хотіли вивчати державну мову, адже «всі знають російську, так історично склалося».

У Декларації про незалежність Республіки Молдова 1991 року зазначено: «коли Молдова стане незалежною, румунська мова проголошується державною». Навколо різних назв однієї й тієї самої мови точаться політичні баталії: прибічники об’єднання з Румунією наполягають на румунській, а проросійські партії міцно тримаються за конституційну молдавську.

А позаторік своє слово у цій суперечці сказав Конституційний суд, що визнав румунську державною. Це рішення суд обґрунтував тим, що Декларація про незалежність превалює над Конституцією.

Мовне питання розворушила депутатка від Ліберальної партії Анна Гуцу, що запропонувала узаконити обов’язкове вживання румунської. На її заяву «російською в Молдові не вчитимуться навіть за гроші» критично відреагували не лише опоненти, але й колеги.

Запропонований Гуцу проект закону «Про лінгвістичну політику Республіки Молдова» передбачав румунізацію всієї інформаційної діяльності «органів державної влади й місцевого самоврядування, державних і приватних компаній, а також реклами».

Для ЗМІ закон установлював 80-відсоткову квоту румунської мови. Він також скасовував форму по-батькові, забороняв відмінювати прізвища та румунізував назви населених пунктів: Кишинеу, Васілкеу, Сорока. Ба, більше, Гуцу хотіла добитись кримінальної відповідальності за використання російської в офіційному спілкуванні.

Закон не був ухвалений, і все, чого добилась Анна Гуцу, – це рішення Конституційного суду. Представниця Ліберальної партії Міхаела Попеску просить не сприймати Гуцу всерйоз.

– У нас, напевно, кожен другий говорить російською, – говорить Міхаела Попеску. – У школі її викладають, але тільки до дев’ятого класу. Ті, кому зараз вісімнадцять, мало знають російську, хіба що ті, хто народились у російськомовних родинах. Це раніше була проблема, що ти не міг у крамниці хліб купити державною мовою. Зараз такого немає. Буває й так, що люди принципово не говорять російською, хіба що з туристами.

Вона вважає причиною теперішніх мовних проблем у Молдові асиміляцію радянських часів і визнає, що молдавська мова – це просто русифікована румунська, яку молдавани тимчасово забули.

– Комуністи переклали свою рекламу з російської на румунську із зовсім іншим меседжем, – розповідає Міхаела про мовно-політичні маніпуляції опонентів. – Ми, коли готували рекламу, для півночі країни також спеціально перекладали її російською, але посил не змінювали. Я вважаю правильним робити рекламу тільки державною мовою: ми повинні вже нарешті стати національністю.

Паралельні реальності

Іще один страх російськомовних молдаван – витіснення російської зі шкільної освіти, яке начебто тягнуть за собою нещодавні зміни до закону «Про освіту». Експерт неурядової організації IDIS Viitorul В’ячеслав Бербека називає це міфом: за його словами, жоден закон не змусить уряд закрити школи й університети.

– Закон говорить, що російська не обов’язкова, але не виключає, а надто не забороняє її вивчення – каже він. – На навчальні заклади це не вплине. Теперішня тенденція – це лише оптимізація у середній освіті, яку ми проводимо на вимогу Євросоюзу.

Мовна невизначеність відчутна й у сфері медіа. Представник Асоціації електронних ЗМІ Іон Бундукі говорить, що закони про популяризацію румунськомовного контенту в Молдові добрі, але ось їхнє виконання кульгає.

– Ще п’ять років тому мовлення румунською становило лише тринадцять відсотків ефіру, все решта російською, – розповідає він. – Є цілі райони, де споживають тільки російськомовні медії. У Гагаузії, наприклад, не розуміють румунської й орієнтуються на російські та турецькі канали. Наш кодекс про телебачення й радіомовлення зобов’язує мовників дублювати чи субтитрувати іноземні програми, – не лише російські, а й усі інші, – щоб було зрозуміло всім. Але бракує спеціалістів, тому закон не працює.

Румунські субтитри ніхто не читає, стверджує Валерій Васіліке з інформаційного агентства IPN:

– Це не в наших традиціях, тому це просто формальність. І переклад не завжди точний, конвеєрний. Та й не вивчить російськомовна людина румунську лише тому, що фільм із субтитрами.

Нещодавно влада взялась за вирішення проблем медіапростору, але її рішення заборонити російські канали через пропаганду Бундукі називає запізнілим.

Тридцятивідсткова квота національного продукту на телебаченні й радіо та обов’язкова заміна російських новин місцевими також не впливає на попит: «усі хочуть робити гроші, а російське краще продається».

– Багато з нас далі живуть у Радянському Союзі, й російське телебачення підтримує цю ілюзію, – констатує Васіліке. – Потрібно дати людям альтернативу, вкласти в це багато грошей.

Поки що, за його словами, споживачі румунськомовних та російськомовних медій живуть у паралельних реальностях. Друковані та онлайн-видання поляризовані не лише за мовною, але й за політичною ознакою: знайти проєвропейську газету, що виходить російською, чи ліву румунськомовну в Молдові досить важко. А незаангажованих видань, що подавали б інформацію збалансовано, практично немає.

Учитись ніколи не пізно

На вулицях Кишинева чути більше румунської, ніж російської: тут зберігається пропорція 70 на 30, як і в Молдові загалом. Російська переважає в містах на півночі країни, а також у Гагаузії та Придністров’ї. Державна мова поступово проникає в життя національних меншин: результати опитування CBS-AXA свідчать, що 28% гагаузів, 29% українців, 33% болгар і 48% росіян хочуть збільшити кількість уроків румунської у школах.

Олеся з Кишинева має й українське, і молдавське коріння. Розповідає про свого батька-українця, який у досить поважному віці знайшов у собі сили опанувати румунську:

– Ми з татом рідко спілкуємось українською: йому російською зручніше, а ще й намагається вивчити державну мову. Мама знала державну мову, а тато ні. Але він уже підтягнув свої знання. Йому неважко спілкуватись із молдаванами: якщо не знає якихось слів молдавською, або, як її зараз називають, румунською, то вживає російські – всі його розуміють. Не виникає ніяких проблем.

Проблеми, втім, може принести зростання популярності соціалістів, які виступають за рівноправність російської та державної мов.

Російськомовна кандидатка від Соцпартії Зінаїда Гречана, що змагалась із прорумунським Доріном Кіртоаке за крісло кишинівського мера, набрала майже таку ж кількість голосів (35 і 37 відсотків). Другий тур місцевих виборів може стати тріумфом проросійських сил, що поставить під сумніви досягнення лібералів у відновленні позицій державної мови.

Автор: Аліна Смутко

Джерело: Texty.org.ua