Олена Капнік
Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. Хоч минуло два роки з моменту втечі «сім’ї» з країни, але спогади про «папєрєдніків», «кровосісів» та «бімбу» й досі залишаються приводом для жартів українців.
Мовний пріоритет
Одна з перших спроб змусити державних службовців заговорити рідною мовою була ще за часів президенства Януковича, коли «свободівка» Ірина Фаріон активно просувала законопроект про складання іспиту з української мови. Якщо тоді депутати документ не прийняли, то нинішні народні обранці за нього проголосували. Таким чином, з 1 травня 2016-го діє новий Закон «Про державну службу», в якому є чітка вимога, що державний працівник має обов’язково використовувати державну мову і не допускати її дискримінації.
Утім, якщо на папері усе зафіксовано чітко та ясно, то на практиці усе не так радісно. Останній скандал, пов’язаний із «використанням державної мови», днями стався y Маріуполі. У прифронтовому містечку міністр культури Євген Нищук під час робочої поїздки спілкувався російською мовою. Окрім того, він проігнорував державну мову, коли давав інтерв’ю україномовному телеканалу. Цей факт неабияк обурив місцевих активістів, які започаткували в Маріуполі безплатнi курси української мови. «Ну от звідки це й навіщо?! А як же Конституція, закони і врешті-решт розуміння, наскільки твої дії впливають на настрої і поведінку інших. Людина, яка день і ніч була ведучим двох Майданів, з якою ми пліч-о-пліч стояли на мітингах проти русифікації в 2010-му і 2012-му! А тепер — спочатку якась двозначна позиція в питаннях квот на українську пісню на радіо і списків ворожих до України акторів-режисерів. А потім ось це», — обурюється позицією міністра співкоординатор руху добровольців «Простір свободи» Тарас Шамайда.
Свою «помилку» міністр враз усвідомив i швидко перепросив за інцидент, який, мовляв, стався через хвилювання. «У моменти хвилювання (або у випадках великої поваги до людини, яка, на жаль, нашої мови поки не розуміє) зрідка можу використовувати інші мови — англійську чи, прости Господи, російську. Дякую усім вам за вашу небайдужість до цього питання і щиро прошу вибачити менi. Надалі буду уважнішим», — написав Нищук в одній із соціальних мереж.
Утім на цьому інцидент не вичерпався — активісти звернулися ще й до місцевого мера Вадима Бойченка, який спілкується російською попри вимоги нового закону. Під час відкриття Днів Європи студенти місцевого університету запитали очільника міста, чому він завжди розмовляє російською. Мер спочатку спробував відповісти українською, проте швидко перейшов на російську. За його словами, мовне питання не повинне заважити обом сторонам — україномовній та іншій, a свою російськомовність пояснив «глубокім убєждєнієм», яке підтримує міністр культури.
На захисті рідної мови
Громадські активісти, які активно захищають українську мову, y коментарі «Україні Молодій» кажуть, що зараз «з боку держави триває самоусунення від формування якоїсь цілеспрямованої мовної політики». Попри те, що багато пересічних українців, військових, волонтерів, активістів, представників бізнесу перейшли на державну, уряд i досі не представляє українську ідентичність. Саме тому підтримка української (державної!) мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовного населення.
«Так уже склалося, що y нашому просторі діють прибічники Росії. Будь-який позитивний рух y плані дотримання прав україномовних буде ними спотворено, як утиски російськомовних. Попередній уряд був ворожим до всього українського. Це стосується порушення регламенту, просування Закону «Про засади державної мовної політики». Але коли Янукович наказав колишньому міністру внутрішніх справ Віталію Захарченку вивчити українську мову, за місяць він почав розмовляти нею. На нинішню владу було більше сподівань, але, на жаль, іноді очікування завеликі. Хочеться все і одразу, але такого нема…» — коментує львівський активіст Святослав Літинський.
Саме львів’янин перший в Україні виборов право на паспорт без другої сторінки, що дублюється російською. Святослав переміг у багатьох судових процесах, зобов’язавши великі бізнесові корпорації дотримуватись закону і маркувати товари державною мовою. Та найбільшого резонансу набув судовий процес активіста проти нинішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. У серпні минулого року Літинський звернувся до МВС із проханням надати автентичний переклад українською мовою виступу Арсена Авакова, відео якого побачив на офіційному YouTybе каналі міністерства. Згідно з чинним законодавством, офіційні структури зобов’язані публікувати інформацію, що подається недержавною мовою, з автентичним перекладом. Після відмови відомства Святослав звернувся до суду та виграв його. Незважаючи на те, що на офіційному YouTybe каналі МВС є чимало відео з російськомовними виступами очільника МВС, y розмові з «УМ» Святослав зізнався: його не може не радувати той факт, що «Аваков суттєво більше почав розмовляти українською».
Львів’янин розповідає, що наразі хоче притягнути до відповідальності голову Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника за використання іноземної мови. Приводом стала онлайн-конференція Ситника, де він відповідає на запитання громадян про роботу бюро російською. Активіст звернувся з проханням до НАБУ перекласти відеозапис державною, але там відповіли, що їхня діяльність y сфері висвітлення інформації регулюється Законом України «Про національне антикорупційне бюро України», а тому «надання автентичного перекладу чинним законодавством не передбачено». Зараз на сайті НАБУ є текстовий переклад конференції, але активіст каже, коли він вперше звернувся до установи, перекладу не було. Наразі Святослав Літинський звернувся до Львівського окружного суду з адміністративним позовом до НАБУ. Таким чином Артем Ситник може отримати дисциплінарне покарання за відсутність інформації чи перекладу українською.
Не «какая разніца?»
За авторитарного режиму мовна політика здійснювалася y примусовій формі, супроводжувалася нав’язуванням офіційних мов та обмеженням використання рідної. Утім ми живемо y демократичній країні, де мають створюватися широкі можливості для використання рідної державної мови. Дехто з мовознавців переконаний, що хорошим прикладом ведення мовної політики й побудови держави є Ізраїль, де на початку ХХ століття відродження івриту стало всенародною справою. За останні десятиліття уродженці Ізраїлю, що становлять більшість населення, вважають іврит своєю рідною мовою, a англійська вже не асоціюється з колоніалізмом.
Україні потрібен новий, адекватний, європейський мовний закон, який усуне це поле для маніпуляцій, чітко розмежує приватну і публічну сфери, установить чіткі правила використання мови. Закон, коли державна мова вживатиметься там, де це потрібно, і при цьому вона абсолютно не зазіхатиме на право використовувати російську та інші мови національних меншин.
Українські активісти переконані, що великою проблемою для української мови та єдності всього українського суспільства й досі залишається мовний закон «Колісніченка-Ківалова», y якому закладений «ґрунт для сучасних маніпуляцій на мовному питанні».
«Основна суть цього закону: створити законодавчий фундамент для штучного протиставлення державної мови і російської. Україні потрібен новий, адекватний, європейський мовний закон, який усуне це поле для маніпуляцій, чітко розмежує приватну і публічну сфери, установить чіткі правила використання мови. Закон, коли державна мова вживатиметься там, де це потрібно, і при цьому вона абсолютно не зазіхатиме на право використовувати російську та інші мови національних меншин. Аналогічно, вживання мов національних меншин не становитиме загрози для державної мови», — коментує громадський діяч, редактор «Порталу мовної політики» Максим Кобєлєв.
Активіст переконаний, що Україні вже давно пора перестати бути культурно-ментальною колонією Росії i відійти від радянсько-марксистського сприйняття дійсності, мовляв, «какая разніца?» «Якщо стосовно матеріальних благ — товарів iз Росії — українці організували більш-менш активний бойкотний рух, то з культурою поки що гірше. Хоча саме культурна складова гібридної війни є набагато небезпечнішою, аніж просто «снікерси» і валянки, бо вражає саму душу українців», — переконаний пан Максим. Саме тому під час збройної агресії з боку Росії, y час війни на сходi країни та після анексії Криму не треба боятися вдаватися до заборон, які є необхідними задля збереження власної незалежності.
Автор: Олена Капнік
Джерело: Україна Молода
