Архів категорії: Думка

Софія Дніпровська. Про мову та етногенез

Опубліковано:

Останнім часом стало дуже модно говорити про створення «української політичної нації». Навіщо в моноетнічній країні, де титульний етнос становить майже 78%, створювати якусь іще політичну націю, і ЩО творці «української політичної нації» розуміють під цим терміном – велике питання. Читати далі

Чи сприяє розширення ЄС «європейськості» української мови?

Опубліковано:

Yuriy-Zhuravel

Події в Україні пробудили інтерес до української мови в Західній Європі і Північній Америці – лінгвіст Даниленко. Про це повідомляє Радіо Свобода.

«Треба бути демократичним і багато чого дозволяти, але з іншого боку треба підтримувати українську мову. Без сумніву, без підтримки, на жаль, нічого не вийде після тих жахливих умов, в яких століттями існувала українська мова. Підтримка обов’язково має бути, бо самопливом українську мову не захистити. На жаль, мусимо ще пройти період коли мова мусить мати державну підтримку», – каже професор лінгвіст Андрій Даниленко.

У світі нараховують 315 мільйонів людей, які спілкуються слов’янськими мовами і цими мовами говорять в багатьох країнах Європи, а їхні носії є на всіх континентах. Як історія впливає на розвиток мови і чи не є ми свідками нині процесів, які мають неабиякий вплив на розвиток слов’янських мов? Про це з лекцією в Карловому університеті у Празі виступив професор університету в Нью-Йорку Андрій Даниленко. Читати далі

Законодавство визначає мову. Чи навпаки?

Опубліковано:

ЗУ2

Сучасна політика будь-якої держави, в тому числі й України, спирається перш за все на правові механізми, за допомогою яких можна не лише окреслити рамки суспільного життя, а й певною мірою «підштовхнути» та надати правильний вектор його розвитку. Однак чи відповідає мовна політика держави в частині правового регулювання державотворчим цілям?

Правове закріплення порядку використання мов України тягнеться ще з 1989 р., коли був прийнятий Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР». Як це не парадоксально звучить, однак цей закон із певними змінами діяв аж до прийняття в 2012 р. сумнозвісного Закону «Про засади державної мовної політики» (далі – Закон), основою для якого стала Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Однак більш глибокий погляд на суть та призначення цієї Хартії дозволяє стверджувати, що українським законодавцем була використана хибна позиція щодо необхідності як її ратифікації, так і прийняття в подальшому на її основі Закону. Читати далі

Пиши українською. Як змусити виробників маркувати товари

Опубліковано:

litynskiy

Відсутність панелі українською мовою на побутовій техніці, дублювання інформації у паспорті громадянина України російською мовою – речі, які більшість українців сприймають за звичні.

33-річний викладач Львівського національного університету імені Івана Франка Святослав Літинський каже: це суперечить українському законодавству. Про те, як кожен громадянин може відстоювати свої права, він розповів в інтерв’ю Tvoemisto.tv.

Про боротьбу за права споживачів: як все починалося

У 2012 році я купував собі пральну машину і не міг ніяк знайти техніку з панеллю українською мовою. Я замовив пралку через мережу Інтернет, однак коли отримав її, то побачив, що вона із написами іноземною мовою на панелі керування. Однак це суперечить закону. Читати далі

Костянтин Матвієнко. Хіба до мови зараз?

Опубліковано:

190775_101067873310016_3024639_n

Російське не здає своїх позицій в Україні, воно наступає. Російською видається абсолютна більшість друкованих ЗМІ. Дикою є ситуація у книговидавництві: за два місяці минулого року кількість примірників книжок українською, виданих вітчизняними видавцями, склала 5 млн 957, а за два місяці цього року – 1млн. 327 тисяч. Зменшення у 4, 5 рази. Щодо електронних книжок данні відсутні, проте можна припустити, що і там ситуація не краща.

З блогу Костянтина Матвієнка, політичного експерта.

Читати далі

Роман Матис. Права україномовних в Україні. Три роки діяльності ініціативи “И так поймут!”

Опубліковано:

matys

Блог Романа Матиса в Gazeta.ua.

Доброго дня, мене звати Роман і я україномовний. Саме такою фразою і з нотками жалю в голосі більшість громадян України щодня розпочинають діалог із навколишнім середовищем.

Конституційні права українців порушуються грубо і цинічно іншими співгромадянами, котрі не вважають за необхідне в Україні надавати інформацію в бізнесі чи роботі ЗМІ українською мовою. Роблять вони це випадково чи навмисне – не важливо. Важливо те, що у підсумку, україномовні для того, щоб у своїй країні отримувати потрібну їм інформацію, повинні володіти іноземною мовою.

Усвідомлення цього привело мене до того, що у березні 2012 року я заснував ініціативу з відстоювання прав україномовних – “И так поймут!“.

Нашим завданням є опонування позиції бізнесів та ЗМІ стосовно мовної ситуації, захист прав україномовних на доступ до інформації рідною мовою, формування гідної позиції україномовних та нових трендів в інформаційному просторі. Читати далі

Галина Пагутяк. Якою мовою ми воюємо?

Опубліковано:

pahutiak

З блогу Галини Пагутяк.

Вчора я зустрілася з пораненим військовим, що лікується зараз у госпіталі. З Вінничини. Він перепрошував за суржик, цей милий чоловік, що пройшов пекло, і має пробиті легені. Хоч я й не робила зауважень.Він переконував мене, що вони не вбивають дітей. Хоч ми й так це знаємо. Цей простий чоловік, водій БТР здивував мене ще й тим, що, чуючи нові українські слова, тішився і намагався запам’ятати. Він був як земля, що прокинулась навесні й готова до того,щоб її засіяли добрим зерном. Тим часом наша інтелігенція розважається поголовно суржиком у Фейсбуці, де треба й де не треба, криє матами. Вони теж хороші люди, симпатичні, і теж воюють за Україну. Однак серед бруду і крові війни потрібне сталеве чисте лезо мови. Читати далі

Юрій Винничук. Про наболіле

Опубліковано:

vynnychuk

Наше телебачення зайняло відверто ворожу позицію до всього українського, – про це пише Юрій Винничук у своєму блозі на сайті ТСН. Далі – текст автора.

Є країни, в яких державна мова захищена на законодавчому рівні. Там просто неможливий варіант, коли б диктор телебачення чи радіо вживав неправильні наголоси, вимовляв не властиві його мові звуки (у нас це просто поголовне пом’якшення звуків “ч” і “щ” – “новорічьна нічь”, “м’ячь”).

Я не знаю також такої країни, де б усі концерти і шоу були двомовними. В Канаді вони англомовні, а в провінції Квебек – франкомовні. В Женеві – франкомовні, а в Базелі – німецькомовні.

Чому у нас навіть на Національному телеканалі я мушу чути обидві мови? Ось генеральний директор НТКУ Зураб Алазанія обізвав польського журналіста, який посмів зробити зауваження, що на новорічному концерті звучали російські пісні, “мерзотою”. Я у “Фейсбуку” назвав це хамством. Пан Алазанія зауважив, що я – “справжній інтелігент”. Читати далі

Нам потрібен мовний кордон із Росією. Сучасна мовна політика в Україні очима соціолінгвіста

Опубліковано:

masenko

Часто сьогодні можна почути, що війна — не найкращий час для обговорення мовних проблем, бо мовне питання роз’єднує націю. Виходить, це для об’єднання нації ми як мантру повторюємо вислів «єдина країна — единая страна» і сповідуємо фактичну двомовність, хоч і декларуємо державний статус української мови з найвищих трибун. Отже, ми все ще тішимо себе надією відстояти незалежність толерантністю, зокрема, мовною, тоді як русифікатори в Україні вже не обмежуються переписуванням словників, а розстрілюють українців із «Градів» на їхній же землі.

Мовна невизначеність в Україні стала джерелом великої кількості суспільних проблем. З яких принципів треба виходити, долаючи цю невизначеність, “Україна молода” запитала у соціолінгвіста, професора, автора численних праць з питань функціонування української мови в колоніальній і пострадянській Україні Лариси Масенко. Читати далі

Олег Скрипка: Території, де українська мова була майже під забороною, окуповані або залиті кров’ю війни

Опубліковано:

640x428

“Ми маємо війну, тому що в нашій країні витіснялися українська мова і культура. Особливо там, де українська мова та музика були майже під забороною, тепер ці території окуповані або залиті кров’ю, – вважає один з фронтменів української музики Олег Скрипка. – І я не думаю, що це збіг. Радіо і телеканали настирливо продовжують нас годувати продуктом країни, з якою ми в стані війни ( уявіть собі в блокадному Ленінграді по радіо лунає “Дойчен Золдатен”)”.

В інтерв’ю Цензор.НЕТ він розповів, чому припинив виступати в Росії, як потрапив під обстріл і як він ставиться до людей, байдужих до долі України.

Щодо майбутнього України Олег є оптимістом і наразі покладає надію на волонтерські ініціативи та свідомість громадян. Ще влітку у своєму домі за містом він надав притулок кільком сім’ям біженців з Криму, а зараз багато часу і зусиль приділяє допомозі армії. Крім нього у волонтерській діяльності задіяна вся сім’я. Читати далі