Денний архів: 10, Листопад, 2015

Владислав Кириченко: Ми втратили Крим та Донбас і через те, що неможливо було купити дитині журнал українською

Опубліковано:

1521239_871882546203006_3985868570741682641_n

Владислав Кириченко: В тому числі проти Ложкіна я й ходив на Майдан. Бо для мене це була також і національна революція. А Ложкін для мене – барига та українофоб, для якого не існує проблеми створення української політичної нації. Ми втратили Крим та Донецьк з Луганськом і через те, що в супермаркетах неможливо було купити дитині журнал українською. Весь глянець, завдяки таким , як Ложкін (нинішній глава Адміністрації президента до 2013 року володів найбільшим медійним холдингом на ринку друкованої преси, – «Главком»), був російськомовним. У 2014-му році для нас революція не скінчилася, ми вкотре отримали можливість працювати над розбудовою української держави.  Читати далі

Ave, Lingua! Мовний націоналізм та його роль у збереженні державності – Христина Потапенко

Опубліковано:

654

«Мова людини є для неї сутністю її душі»

Йоган Ґ. Гердер

У другій половині ХVIII, коли поняття державного націоналізму не існувало як такого, а саме слово націоналізм не мало жодної негативної конотації, завдяки працям німецького філософа Йогана Ґ. Гердера були введені поняття культурного та мовного націоналізму. Прояви державного націоналізму почали виникати з наполеонівськими війнами, коли держави, на які насувалась хвиля територіальних претензій Наполеона, розпочинали боротьбу за свою національну ідентичність та державу. Гердер у своїх працях «Мова і національна індивідуальність», «Про походження мови», «Ідеї до філософії історії людства», розкриває питання важливості збереження та розвитку мови. В одній зі своїх праць він зазначає:

«Чи є щось дорожче для народу, ніж мова його батьків?
У цій мові зосереджена вся думка народу, його традиції, історія, релігія та основи буття, все його серце і душа. Позбавити народ його мови означає позбавити його єдиного вічного блага»

За Гердером, саме від мови починається розбудова національної самобутності і власне мова є фундаментом всіх культурних цінностей народу. Мова – це основна прикмета роду, за якою розрізняли на категорії «свій» та «чужий». Знищення мови того чи іншого роду призводило до його зникнення, оскільки стиралась його найважливіша дефінітивна ознака. Гердер багато писав про культурний націоналізм, але з поміж нього виділяв мовний націоналізм як невід’ємний чинник існування першого. У часи, коли державний націоналізм був лише засіяним у суху землю імперіалізму зерном, мовний націоналізм давав свої плоди, завдяки філософським напрацюванням Гердера, який заклав цю ідею в голови поневолених імперіями народів. Загарбати території для імперії було неважко, військова могутність та чисельність давалась взнаки, але в боротьбі з мовою та культурою військо було безсиле. Звичайно, можна було вбити носія мови, але краще вбити мову, бо людські ресурси все-ж були потрібні, особливо ресурси без самоідентифікації.

В Російській імперії, а згодом СССР, «війна з мовою» була чи не найзапеклішою. Мовний шовінізм правителів Російської імперії та СРСР щодо української мови став наріжним каменем розвитку українського мовного націоналізму. Довгий час основним інструментом знищення України було знищення української мови та творення ідеї так званої «спільної історії». Історію можна сфабрикувати, а от мову потрібно було просто вбити або вбити людей, які нею розмовляли. Голодомор 1932-1933 рр. це, з поміж усього, і мовний геноцид.

Варто звернути увагу, що мовний націоналізм в жодному разі не можна ототожнювати з мовним шовінізмом. Шовінізм це вбивство чужого, націоналізм це захист свого. Шовінізм спрямований на знищення іншої нації, це проповідь національної виключності, у свою чергу націоналізм – це дії спрямовані на боротьбу проти шовінізму та загарбання. Важливо сприймати націоналізм не в категоріях його негативних трактування. Саймон Дюрінґ писав: «я відмовляюся від позиції, яку займає більшість гуманістів, модерністів, марксистів, а саме, що націоналізм є природно загрозливою ідеологічною формацією. Що ж як не культура захищає від культурного, економічного і військового вторгнення імперіалізму?».

Мовний націоналізм можна розуміти як намагання здобути для спільноти право на використання рідної мови у вищих сферах спілкування – освіті, пресі, періодиці, літературі, науці, релігії, судочинстві, у державних структурах, на виробництві і т.д. Відомий американський учений Уріел Вайнрайх подає наступну дефініцію мовного націоналізму, що це «ставлення до мови як до неподільної єдності і, яка, на противагу іншим мовам, посідає високе становище на шкалі вартостей, становище, яке потрібно захищати».

Націоналізм – це свобода, писав С. Дюрінг. Мовний націоналізм – це свобода розмовляти рідною мовою у всіх сферах життя, як приватного, так і публічного. Такий же висновок можна зробити з тези Антона Лембеде, президента Африканського Національного Конгресу Ліга Молоді (АНКЛМ) та архітектора південно-африканської повноцінної ідеології африканського націоналізму:

«Історія новітнього часу – це історія націоналізму. Націоналізм випробувано в народній боротьбі й у вогні битв; він виявився єдиною протиотрутою від чужоземного панування й сучасного імперіалізму. Саме з цієї причини найбільші імперіалістичні держави гарячково й щосили намагаються пригасити й викорінити всі націоналістичні тенденції серед своїх чужорідних підданців. Саме тому вони щедро витрачають колосальні суми на пропаганду проти націоналізму, відкидаючи його як «вузький», «варварський», некультурний», «диявольський» тощо»

Розвиваючи ідею Гердера, Олександра Єфименко у статті „Пам’яті Тараса Григоровича Шевченка” писала:

«Втрачаючи рідну мову, народ втрачає разом з нею і своє духовне надбання, яке він нажив за багато віків, свій особливий спосіб розуміння світу, особливий спосіб передавати це розуміння, свої запаси мудрості, що зберігаються в народній поезії, в творах усної словесності, якими багатий кожний обдарований народ»

Гердер ніколи не був державним націоналістом, але став батьком націоналізму мовного та культурного. Він вважав, що людині необхідно мати власну культуру та мову, оскільки, якщо їжа і вода потрібна для того, щоб жити біологічно, то мова та культура – щоб жити націє-культурно, тобто бути частиною якоїсь групи. Мова та культура є ідентифікаційними чинниками цієї групи. За концепцією Гердера мова також є свідомістю і дією. Кожна людина, яка вважає себе націє-культурною одиницею конкретного суспільства має спільну ідею та реалізовує її протягом всього життя. Гердер писав:

«Причиною виникнення такої кількості мов стали розбіжності в поглядах на велику спільну мету, а не тільки міграція народів»

Мовний націоналізм важливий для збереження цієї мети кожним народом, кожною його націє-культурною одиницею. Такою метою є саме збереження, колись роду, а тепер нації. Нація не може існувати без ідентифікаційних ознак, бо власне завдяки цим ознакам група людей отримує цей величний титул «Нація» та отримує право на власну територію, владу та інші атрибути державності.

Для розвитку мови та її переходу до наступника роду, між мовою та окремою людиною має бути тісний фізичний та духовний зв’язок. Мова має бути не зовнішньою потребою існування та комунікації з метою задоволення матеріальних потреб, а перш за все внутрішньою потребою душі, для якої саме ця мова є зоною абсолютного комфорту. Імперіалізм руйнує зону абсолютного комфорту, нападаючи на мову з бажанням якщо не знищити, то до мінімуму звести її роль та вплив на індивідуумів. Проте, варто зазначити, що в імперіалізмі, наслідком якого є народження мовного націоналізму, Гердер вбачає не лише деструкцію, але й спонуку для розвитку мови. Гердер зазначає:

«Чим більше він (народ) буде звернений проти інших, тим стане згуртованішим, дужче триматиметься свого коріння, складатиме пісні про діла своїх предків, робитиме їх своїми гаслами, вічними пам’ятками, з тим більшим патріотичним почуттям, у тим більшій чистоті зберігатиме цю пам’ятку – мову, і тим інтенсивніше відбуватиметься вдосконалення мови як говірки предків; тому природа вибрала цей шлях удосконалення мови»

Відновлення апетитів недобитої північної імперії є з одного боку деструктивним фактором для держави, але є безумовно і чи не найважливішим фактором розвитку націоналізму та патріотизму. Однак, з поміж яскравого політичного та державного націоналізму-патріотизму не можна забувати про неабияку роль мовного націоналізму, безсумнівно важливішого від своїх молодших братів.

Вивчити мову звичайно важче, ніж одягти вишиванку, проте, це набагато дієвіший спосіб зберегти національну самобутність, оскільки вишиванку набагато легше здерти з тіла, ніж мову видерти з душі. В жодному разі, не хочу применшити ролі культурного націоналізму, який, зокрема проявляється в національному одязі, традиціях та обрядах, але перше все має бути мовний націоналізм, а  уже разом з ним і культурний, який в аксіологічному вимірі втрачає свою вагу без першого. Мовний націоналізм – це фундамент, а без фундаменту неможливо збудувати будинок націоналізму культурного.

З поміж усіх визначень мови, Гердер звертав особливу увагу на те, що

«мова – це скарбниця людської думки, до якої кожен по-своєму щось дає, це сума діяльності всіх людських душ».

Тому відкидаючи мовний націоналізм, кожен член нації множить на нуль діяльність своїх предків, які творили та берегли мову, щоби згодом передати це багатство наступним покоління. Мова це асонанс безлічі людських душ, з’єднаних однією ниткою національної самобутності, що передається з покоління в покоління та дає можливість заявити та підтвердити свої права називатись «Нація».

 

Використані джерела:

  1. Гердер, Йоган Ґ. (2010). Мова і національна індивідуальність. Націоналізм: антологія. Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ: Простір. Смолоскип. с. 3-9
  2. Гердер, Йоганн Г. (2007). Трактат о происхождении языка. Москва: ЛКИ.
  3. Дюрінг С. (1996) Література – двійник націоналізму? Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис.
  4. Мандела, Н. (2015). Довгий шлях до свободи. Київ: Наш формат
  5. Радевич-Винницький, Я. (2010) Іван Франко й український мовний націоналізм. Нагуєвицькі читання – 2009: Іван Франко і парадигми соціально-гуманітарних наук початку ХХІ століття. Дрогобич. с. 195 – 227.

 

© Христина Потапенко

«Телебачення державне має бути тільки україномовним» – Лариса Масенко

Опубліковано:

masenkoL

«Замість того, щоб зміцнити мовний кордон з Росією, ми бачимо протилежне – посилення русифікації».

Коли дві мови конкурують в одній країні, перемагає та, якої більше у сфері комунікацій, – каже мовознавець Лариса Масенко. Вона переконана, що після Революції гідності українська так і не стала по-справжньому державною, оскільки влада не здійснює мовну політику. Своїм поглядом на мовні зміни в країні у День української писемності та мови професор Києво-Могилянської академії Лариса Масенко поділилась із Радіо Свобода. Читати далі

Quo vadis, мово? або Мовна ситуація та політика очима інтелектуалів

Опубліковано:

cropped-mova1.jpg

9 листопада Україна відзначає День української писемності та мови, який є добрим приводом поговорити про мовну політику та становище української мови. Відколи країна перебуває у стані війни, мовне питання перетворилося на свого роду негласне табу – його воліють тактовно уникати, аби не створювати додаткових точок напруги й унеможливити популістичне використання битої «мовної карти». Утім, суспільна згода (угода) не говорити про певну проблему не означає автоматично, що її не існує. Як відомо, за радянських часів мовної проблеми також «не існувало», хоча українська системно й цілеспрямовано витискалася на маргінес.

У зв’язку з цим «Гал-інфо» звернулося по коментарі до українських інтелектуалів, політиків, громадських діячів та митців із низкою запитань: чи існує в теперішній Україні мовна проблема? як вони оцінюють чинну мовну політику (якщо вона є)? чи варто повертатися найближчим часом до перегляду мовного законодавства? що відбувається зараз – повзуча русифікація чи повзуча українізація? Читати далі

У Дніпропетровську провели флешмоб “Дніпро розмовляє українською”

Опубліковано:

dnipro-09-11-15

У Дніпропетровську на Європейській площі відбувся флешмоб «Дніпро розмовляє українською!», присвячений Дню української мови та писемності, – передає Радіо Свобода.

Громадські активісти, зокрема молодь, зібрались на площі, тримаючи у руках плакати на захист державної мови.

Вони також запрошували перехожих взяти участь у міні-конкурсі на знання українських фразеологізмів: тим, хто давав правильні відповіді, вручали синьо-жовті прапорці та власноруч зроблені обереги – синьо-жовті браслети. Читати далі