Непевне становище української мови: від поступу завдяки закону про квоти на радіо до досі чинного русифікаторського закону Ківалова-Колесніченка, – Портал мовної політики підбив мовні підсумки 2017 року.

• 2017 рік почався з того, що в парламенті було зареєстровано комплексний громадський законопроект “Про державну мову” №5670 (а також, на противагу йому, ще 2 інших законопроекти). У травні на його основі парламентський комітет напрацював і підтримав узгоджений законопроект 5670д “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, який відтоді очікує на розгляд парламенту в першому читанні. На підтримку законопроекту виступило безліч експертів, митців, науковців, політиків (співавторами узгодженого законопроекту виступили 76 народних депутатів від 6 депутатських фракцій та груп), 74 всеукраїнські громадські організації, понад 50 громадських організацій Донеччини. Позитивні висновки щодо законопроекту надали міністерства культури, освіти, молоді, Держкомтелерадіо, низка університетів тощо. Сподіваємося на розгляд та підтримку законопроекту в наступному році.

• В той же час, вже понад рік триває розгляд конституційного подання депутатів щодо визнання закону Ківалова-Колесніченка таким, що суперечить Конституції. На жаль, протягом 2017 року відбувалися лише закриті засідання Конституційного Суду з цього питання, тому наразі невідомо, наскільки близько КСУ підійшов до ухвалення остаточного рішення. Водночас, визнання закону таким, що суперечить Конституції, автоматично означає його скасування, і таке рішення створило би ще сприятливіше підґрунтя для нового мовного закону.
• Окремі органи місцевого самоврядування вирішили не чекати на рішення парламенту та ухвалили свої рішення про застосування української мови на території відповідних населених пунктів (йдеться про Київ, Житомирську область, Черкаси). Поза сумнівом, наявність чіткої задекларованої позиції на користь української мови є позитивом, але по факту такі рішення, вочевидь, діятимуть лише в частині, що не суперечить досі чинному закону Ківалова-Колесніченка (який сам собою де-факто суперечить Конституції). Зрештою, згідно зі статтею 92 Конституції України, порядок застосування мов визначається виключно законами України, відтак усе одно реальні зміни в мовній ситуації впираються в ухвалення нового мовного закону.

• Також, цього року столична міська рада затвердила Правила розміщення рекламних засобів у місті Києві та Порядок розміщення вивісок в Києві. В обидвох актах є чіткі вимоги щодо викладу інформації державної мовою. Але, наприклад, КП Київреклама, що займається демонтажем рекламних конструкцій, вирішила ігнорувати ці мовні пункти, знову ж-таки, покликаючись на чинний закон Ківалова-Колесніченка.
• В листопаді виповнився рік дії закону про мовні квоти на радіо. В ту ж мить пісенна квота зросла з 30% до 35%, а квота на ведення передач українською мовою на радіо зросла з 50% до 55%. Протягом року за порушення даного закону було накладено 17 штрафів на радіостанції і сукупно стягнуто 1 мільйон гривень штрафів. Загалом, пісенні квоти на радіо та їх реалізацію на практиці можна вважати найбільш вдалим “українізаційним” проектом, здійсненим українською владою з часу перемоги Революції Гідності.

Результати моніторингу ефірів загальнонаціональних, регіональних та місцевих FM-радіостанцій, здійсненого Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення.

• В жовтні також набув чинності ухвалений у травні популістський закон про мовні квоти на телебаченні. На жаль, закон є цілковитою протилежністю “квотного закону” для радіо і містить настільки багато нічим не виправданих винятків і настільки некоректні формулювання, що офіційні дані Нацради, згідно з якими частка мовлення українською мовою на телебаченні в середньому складає 92% (відповідно до формулювань закону!), виглядають просто блюзнірством на тлі подальшого тотального домінування російської мови на українському телебаченні. Ба більше — в грудні голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар зареєструвала законопроект “Про аудіовізуальні медіа-сервіси”, яким пропонується повністю замінити чинний закон “Про телебачення і радіомовлення”, але який містить дослівно ті ж самі недолугі “квотні” норми чинного закону і, по суті, пропонує законсервувати наявну ситуацію.
• Тим часом, МВС скасувало можливість складати теоретичні іспити на отримання водійських прав російською мовою, а Кабінет Міністрів ухвалив постанову «Про організацію проведення атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою», яка тепер хоч і регламентує атестацію кандидатів на державну службу щодо володіння українською мовою відповідно до вимог Закону “Про державну службу”, проте містить безліч корупційних ризиків.
• В окупованому Криму майже повністю зникла освіта українською мовою, за даними Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини. Суд ООН зобов’язав РФ відновити навчання українською мовою в окупованому Криму.
• І, водночас, на вільній Донеччині міста змагалися в українізації, є навіть певні успіхи.

• Протягом року траплялися й кричущі випадки українофобії на мовному ґрунті. Зокрема, в січні студентка була змушена облишити навчання в“Університеті менеджменту освіти” Національної академії педагогічних наук України через те, що в ньому предмети викладалися російською мовою. А капелану АТО, що побував у полоні, відмовили в обслуговуванні українською в Херсонському ЦНАПі.
• Ну, і одна з найскандальніших, але переможних мовних баталій 2017 року: ухвалення та набуття чинності новим законом “Про освіту”. Таке враження, що проти законопроекту (а саме проти його мовної статті) Кремль кинув максимум своїх сил. З одного боку — істеричні “борчині за мову”, які називали й далі називають закон “новим валуєвським циркуляром”, “проектом Кремля” і “знущанням з українців”, з іншого — ультиматуми з боку західних сусідів через уявні “утиски національних меншин”. Найцікавіше те, що після ухвалення закону в парламенті обидві сторони вимагали від Президента його ветувати, що достатньо промовисто свідчить про спільність мети обидвох невдоволених сторін. Хай там як, але для 90% закладів освіти в Україні (в яких немає груп/класів для національних меншин), в тому числі й для приватних, тепер є чітка вимога закону: “мовою освітнього процесу є державна мова”. А в окремих класах/групах для національних меншин протягом перехідного періоду (3 роки) буде запроваджено двомовне навчання (замість одномовного, яке незмінно існувало в Україні для національних меншин ще з часів Миколи Скрипника). Важливо, що, попри численні провокації, в текст закону не потрапили формулювання, які би суперечили Конституції чи міжнародним договорам, і саме завдяки цьому Венеційська комісія визнала новий закон про освіту за правомірний.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що Україна в 2017 році продовжила рух подалі від ганебних колоніальних мовних практик, проте цей рух залишається вкрай повільним. Наступний рік може кардинально змінити ситуацію, в разі ухвалення нового закону про мову. Але тут, як і завжди, все залежить від українських громадян. Від нашої активності, наполегливості. Лише ті, кому небайдуже питання майбутнього української мови, можуть вплинути на парламент та змусити його ухвалити доленосне для України рішення.

Автор: Максим Кобєлєв, редактор Порталу мовної політики