Алєг Трусав. Русифікація білоруської мови в Білорусі у ХХ столітті

Голова Товариства білоруської мови імені Франциска Скарини Алєг Трусав мав виступити на Форумі на підтримку української мови “Нас об’єднає мова”, проте не зміг приїхати. Натомість, він люб’язно надав Порталу мовної політики свою доповідь про русифікацію в Білорусі для публікації.

«Те, що сталося в Білорусі, – поки не трагедія. Це – фарс, це – агонія посткомуністичних сил, в яких немає ані перспективи, ані майбутнього. Вони неминуче зазнають краху, але шлях Білорусі та білорусів до справжньої незалежності лежить через ганьбу і страждання. Ганьбу ми переживаємо зараз, а страждання – попереду».

Русифікації Білорусі передувала багаторічна полонізація, яка почалася з кінця XVII ст., відколи у Великому князівстві Литовському (ВКЛ) державною мовою стала польська. Протягом XVII ст. старобілоруська літературна мова була знищена, еліта перейшла на польську мову, і тільки селяни – в більшості неписьменні – зберігали розмовну білоруську мову в численних діалектах і говірках.

Після поділів Речі Посполитої польська мова панувала в Білорусі до повстання 1830–1831 рр. Саме нею працював Віленський університет і більшість навчальних закладів вільнюського освітнього округу. Місцеве населення російську мову знало погано, особливо селяни.

У Білорусі сформувалася крайова польська культура, про яку добре сказав Антон Луцкевич (білоруський політик, громадський діяч, історик, публіцист і літературознавець). У своїй замітці «Еволюція крайової культури» він пише, що «наша крайова культура XVII — пер. пол. XIX ст., незважаючи на польську мову, за своїм внутрішнім змістом була дуже далекою від культури Польщі. Істотні зміни почалися після скасування кріпацтва, коли на історичну сцену вийшло білоруське селянство» [1].

“Західний русизм”

Русифікація Білорусі почалася за часів правління Нікалая I, якого не випадково називали жандармом Європи.

Головною ідеологічною основою русифікації в Білорусі після придушення повстання 1830–1831 років став «західний русизм». Як окрема система поглядів він остаточно оформився після придушення наступного повстання 1863–1864 років. Головним ідеологом цієї течії став син уніатського священика з Пружанщини, професор та історик Міхаїл Каяловіч, що отримав пряму підтримку від М. Муравйова, генерал-губернатора «Північно-Західного краю». Основна ідея цієї течії була у невизнанні самостійності та ідентичності білоруського етносу. З виникненням білоруської ідеї наприкінці XIX — на початку XX ст. теоретики і практики «західнорусизму» стали активно боротися з білоруським відродженням і особливо нападали на «Нашу Ніву» (щотижнева газета у 1906–1915 рр. та з 1991 року). Це робилося під гаслами захисту російського православ’я та інтересів білоруських селян. У 1928 році Аляксандр Цвікєвіч надрукував ґрунтовну роботу на цю тему [2].

Однак, незважаючи на опір «західнорусів», під час перепису 1897 року серед рідних мов народів Російської імперії з’явилася білоруська, разом з великоросійською і малоросійською (українською — А.Т). Результати перепису надихнули нечисленну білоруську інтелігенцію активно боротися за свої мовні та культурні права. Так, наприклад, у багатонаціональній Віленській губернії рідною білоруську мову назвала більшість населення (56,2%), у той час поляки склали 8,2% мешканців, великороси – 4,9% і малороси – 0,19% [3].

Під час першої російської революції 1905–1907 рр. спостерігається національний підйом усіх численних народів Російської імперії. Не залишилися осторонь і білоруси.

Перше місце в цьому змаганні з русифікацією посіла білоруська газета «Наша Ніва». Уже в першому номері видання від 10(23) листопада 1906 року Мацей Крапівка піднімає питання про шкоду русифікації в системі освіти і пропонує білорусам домагатися білоруської початкової школи. Він пише, що всі сусідні народи – поляки, литовці, українці – вже мають свої школи рідною мовою, тільки білоруси відстають. Причому католики охочіше посилають своїх дітей до польської школи, а православні — по-старому — до російської. Також автор повідомляє, що тільки перший рік, як нам, білорусам, дозволили друкувати книжки по-нашому, такими буквами, які нам потрібні — і польськими, і російськими (раніше дозволяли друкувати тільки російськими). Це говорить про те, що під тиском обставин з 1906 року русифікація трохи поменшала, але білоруські школи в Російській імперії так і не з’явилися.

У сьомому номері «Нашої Ніви», у статті «Білоруська мова в казенній школі», автор із псевдонімом «Дзядзька Карусь» детально розкрив процес русифікації білоруських дітей – спочатку в школі, а потім і в семінарії – через насміхання і цькування білоруських слів і висловів. До речі, ця практика потім успішно діяла в СРСР, особливо в радянській армії та вишах.

OLYMPUS DIGITAL CAMERAУ наступному, другому номері газети від 16(29) листопада редакція повідомила, що перший номер білоруськомовної газети викликав великі потрясіння. Противники білорусифікації писали, «що білоруська мова мертва та її не слід піднімати з могили». Відповідь була така: білоруською говорить близько 10 мільйонів, і ми писатимемо «селянською», тобто, білоруською.

У сьомому номері «Нашої Ніви», у статті «Білоруська мова в казенній школі», автор із псевдонімом «Дзядзька Карусь» детально розкрив процес русифікації білоруських дітей – спочатку в школі, а потім і в семінарії – через насміхання і цькування білоруських слів і висловів. До речі, ця практика потім успішно діяла в СРСР, особливо в радянській армії та вишах.

Під час Першої світової війни, коли в 1915 році частина Білорусі була зайнята німецькими військами, русифікація на окупованій території припинилася. Німці дозволили відкрити білоруські школи і навіть семінарії, проте «Наша Ніва» припинила своє існування.

У березні 1918 року, в часи німецької окупації більшої частини Білорусі, уряд Білоруської народної республіки (БНР) оголосив білоруську мову державною і виступив проти русифікації. У 1919 році більшовики в Смоленську проголосили Білоруську радянську соціалістичну республіку (БРСР), яку незабаром зменшили вдвічі і перетворили на Литовсько-Білоруську РСР («Літ-Бєл») зі столицею у Вільні. Однак польська армія за кілька місяців розбила військо «Літ-Бєли» і зайняла її територію. Знову БРСР у розмірах шести повітів колишньої Мінської губернії оголосили 1920 року.

Спроба білорусизації

Уперше про білорусизацію оголосили в грудні 1920 р. на II Всебілоруському з’їзді рад, а потім у лютому на II сесії ЦВК Білорусі прийняли рішення про перехід у галузі освіти на білоруську мову викладання. На Х з’їзді РКП(б) у березні 1921 р. Йосип Сталін визнав, що існує білоруська нація, в якої є своя мова, відмінна від російської [4].

Тут велику роль відіграв перший ректор БДУ Уладзімір Пічета, який у серпні 1923 року видав ґрунтовну брошуру «Білоруська мова як фактор національно-культурний» (с. 117). У липні 1924 р. друга сесія ЦВК БРСР офіційно оголосила про білорусизацію і прийняла спеціальну постанову з цього приводу. Чотири державні мови, але мова спілкування в БНР – білоруська, з органами СРСР – російська. Був прийнятий девіз: «Уся КП(б)Б повинна говорити білоруською мовою».

У 1922 році Язеп Льосік у газеті «Вольны Сьцяг» («Вільний Прапор») писав, що тільки мова з’єднує в єдиний народ переважну більшість жителів етнографічної Білорусі [5]. Але білоруське відродження існувало недовго. Із жовтня 1930 р. почали боротися з великоросійським шовінізмом і місцевим націоналізмом. З’явилися нацдеми. Почалися арешти, висилки, а потім і масові розстріли білоруської еліти.

Більшовики і русифікація

28 серпня 1933 року Рада народних комісарів БРСР прийняла постанову «Про зміни та спрощення білоруського правопису», яка стосувалася не лише орфографії, але й фонетичних і морфологічних особливостей білоруської мови. Після вересня 1939 року русифікація почалася і на території Західної Білорусі, яку приєднали до БРСР. Більшість місцевих радянських газет відкрили російською мовою, польські школи закривалися, їх переводили на російську та білоруську форми навчання.

Однак, незважаючи на сталінські репресії, більшість білоруських шкіл залишалося білоруськими. Білоруські школи існували з дозволу німців і в центральній Білорусі в часи окупації 1941–1944 рр. Після війни темпи русифікації в Білорусі набули нового імпульсу, оскільки кількість білоруської інтелігенції, яка дбала про білоруську мову і культуру, значно зменшилася. Ті, хто не загинув під час репресій 30-х років, загинув на фронті або змушені були після 1944 року податися до еміграції, якщо довелося жити і працювати на окупованій німцями території.

Культ Сталіна досяг свого піку. 10 липня 1945 року газети «Совєтская Бєлоруссія» (російською мовою) і «Звязда» (білоруською) надрукували «Листа Сталіну від робочих БРСР», який підписали 2 млн 547 тис. 360 осіб. На честь Сталіна назвали сотні колгоспів, підприємств та вулиць. У грудні 1949 року, коли святкували 70-ту річницю Сталіна, в БРСР відбулося 32 тисячі мітингів, де взяли участь три мільйони чоловік. У 1949 році перший секретар ЦК КП(б)Б Гусаров запропонував місто Бобруйськ назвати Сталіним, але Москва його не підтримала. Проте в Мінську з’явився проспект Сталіна, на якому в 1952 році поставили величезний шестиметровий пам’ятник вождю [6].

bel6

У БРСР на керівні посади з інших територій СРСР надсилали тисячі різних керівників, які не тільки не знали білоруської мови, історії та культури, але принципово не хотіли їх знати. Після 1946 р. почалася «холодна війна», і Білорусь перетворилася на велику військову базу з величезним радянським військом, повністю русифікованим і ворожим до всіх національних проявів. Білоруські школи в містах почали переводитися на російську мову навчання.

Після смерті Сталіна ситуація стала ще гіршою, оскільки Микита Хрущов оголосив війну релігії і національним культурам у СРСР. Полігоном для русифікації і створення нової радянської людини, яка думає і говорить російською, він обрав Білорусь, про що оголосив підчас свого візиту до Мінська.

За офіційними даними, в Білорусі в 1955/56 навчальному році 95% шкіл провадило навчання білоруською і тільки 5% – російською мовою. Але це було тільки на папері, адже в більшості шкіл заняття, крім білоруської мови та літератури, проходили російською мовою. Після 1945 року в усіх вишах і технікумах викладання йшло майже повністю російською. Про це написав у своїй статті в 1957 році молодий білоруський письменник Барис Сачанка [7].

За офіційними даними, в Білорусі в 1955/56 навчальному році 95% шкіл провадило навчання білоруською і тільки 5% – російською мовою. Але це було тільки на папері, адже в більшості шкіл заняття, крім білоруської мови та літератури, проходили російською мовою.

Новий удар по білоруськості було завдано на початку 1959 року, коли було прийнято закон, який дозволяв не вивчати білоруську мову в школах з російською або іншою мовою навчання, згідно з бажанням учнів та їхніх батьків. У першу чергу звільняти своїх дітей від вивчення «чужої, негарної та непривабливої» мови почали військові, державні чиновники і партійні небілоруські номенклатурники. До 1961 року всі білоруські школи у великих містах і районних центрах були переведені на російську мову навчання.

Перший білорус у післявоєнний період на посаді глави компартії Білорусі Кірила Мазурав, який під час приїзду Хрущова до Мінська зробив свою доповідь білоруською, отримав за це критичне зауваження з боку високого гостя і незабаром був відсторонений від своєї посади. У 1960 році в Білорусі виходило 154 газети білоруською мовою і 45 найменувань російською мовою, проте річний наклад російськомовних газет склав 174 млн  примірників, а білоруських – тільки 150 млн. У цьому ж році вийшло білоруською 425 найменувань книг, а російською мовою – тисяча сто сімдесят п’ять [8].

Полігоном для русифікації і створення нової радянської людини, яка думає і говорить російською, Хрущов обрав Білорусь.

У брежнєвські часи, часи застою, русифікація майже перемогла, особливо в містах. У Мінську були випадки, коли в школах навіть білоруську літературу вивчали російською мовою.

Останнє «полювання» на «націоналістів» відбулося в 1973 році, коли деякі білоруські вчені, що як могли боролися за рідну мову, були репресовані і позбавлені роботи за фахом.

Відродження білоруської мови

Однак спротив тривав. Існували невеликі групи однодумців серед письменників, студентів, істориків та етнографів, художників і журналістів. Писали свої твори на захист рідної мови, історії та культури Ніл Гілєвіч, Уладзімір Караткєвіч, Мікола Ярмаловіч, Мікола Улащик, Максім Танк, Пімен Панчанка, Алесь Бембель та інші представники творчої інтелігенції. Вони підготували наступне білоруське відродження.

bel7Пробудження інтересу до минулого призвело до створення молодіжних клубів – «Майстроўня» (укр. «Майстерня», 1980), «Нашчадкі» (укр. «Нащадки», студенти Мінського педагогічного інституту, 1983–1991 рр.), «Талака» (укр. «Толока»). Творчі виступи Академічної хорової капели Р. Ширми, Білоруського державного народного хору (художній керівник Г. Цітовіч), естрадного ансамблю «Пясняры» (художній керівник В. Мулявін) та хореографічного ансамблю «Хорошкі» (художній керівник Валянціна Гаявая) пробуджували національну свідомість білоруського народу і особливо молоді.

Таким чином, до 1988 р. творчою інтелігенцією була закладена гарна основа для відновлення і процвітання білоруської культури. Однак на той час у Мінську не було жодної білоруської школи. Білоруською вчилася тільки одна дівчинка Наста Лісіцина завдяки надлюдським зусиллям її батьків.

Білоруське національне відродження наприкінці XX ст. безпосередньо пов’язане з горбачовською перебудовою суспільства та початком гласності в Радянському Союзі.

Зачин йому в Білорусі поклали звернення білоруської творчої інтелігенції столиці до Генерального секретаря ЦК КПРС Н.С. Горбачова – «Лист 28-ми», надісланий до Москви 15 грудня 1986 р., і «Лист 134-х громадян Білорусі» від 4 червня 1987 року. Перше звернення дало певний результат. Із Москви для з’ясування становища білоруської мови в республіці приїжджала спеціальна комісія ЦК КПРС [9]. У квітні 1989 р. в газеті «Літаратура і мастацтва» (укр. «Література і мистецтво») з’явилася рубрика «Білоруській мові – статус державної». На сторінках газети друкувалися статті на захист білоруської мови широкого кола читачів – від письменника до робочого і колгоспника.

З ініціативи Ніла Гілєвіча, 27 червня 1989 року організоване Товариство білоруської мови імені Ф. Скарини, до якого вступили тисячі людей. Головою Республіканської ради громадського об’єднання ТБМ імені Ф. Скорини на установчому з’їзді організації було обрано поета Ніла Гілєвіча.

bel8

Ніл Гілєвіч і Пьотра Кравчанка були ініціаторами підготовки Закону про державність білоруської мови.

Його готувала авторитетна комісія з різних установ на чолі із заступником Голови ради міністрів БРСР Н.М. Мазаєм. Закон «Про мови в Білоруській РСР» було прийнято Верховною Радою БРСР 11-го скликання на чотирнадцятій сесії, 26 січня 1990 року. У законі проголошувалася державність білоруської мови, зазначалося, що їй забезпечуються всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя і при цьому держава піклується про вільний розвиток і використання всіх національних мов, якими говорить населення Білорусі. Російській відводилася роль мови міжнаціонального спілкування. Виконання Закону про мови було розтягнуте на 10 років.

У зв’язку з прийняттям Закону про мови була розроблена Державна програма розвитку білоруської мови та інших національних мов у Білоруській РСР, яка була затверджена 20 вересня 1990 р., проте склалося так, що той закон не був виконаний повністю.

Однак процес русифікації в БРСР зупинився, і поступово почався зворотний процес. Республіканська рада Товариства білоруської мови імені Ф. Скарини створила термінологічну комісію на чолі з біологом Язепом Степановічем. Унаслідок її активної діяльності були підготовлені та надруковані кілька термінологічних білоруських словників: військовий, технічний, математичний, антропонімічний.

Основною метою діяльності термінологічної комісії стала підготовка основи для білорусизації трудової та військової діяльності, а також – сімейного побуту. Білоруською мовою видана «Математична енциклопедія» (2001 р.), тритомний «Курс вищої математики» (1994, 1997, 2003 рр.) для студентів вишів.

Після здобуття незалежності в 1991 році боротьба з русифікацією набула нової сили. Почалася білорусизація державних органів, системи освіти та культури, а також міліції та збройних сил. З 1993 року засідання сесії Верховної Ради велися білоруською мовою. Білоруські вчені і вчителі написали навчальні посібники з історії Білорусі для середніх шкіл. У Мінську 42 середні школи отримали статус білоруських. Учителька-методист В.К. Раманцевіч і військовий підполковник У.М. Танана написали і видали посібник «Білоруська мова» (Мінськ, 1993) для військовослужбовців. Білоруську мову почали вивчати в армії. Православна і католицька церкви все частіше використовують у своїй діяльності білоруську мову. Приклад у цьому показує греко-католицька церква. Значні успіхи в перекладі богослужіння на білоруську мову має римо-католицька церква.

15 березня 1994 року була прийнята перша Конституція Республіки Білорусь, у якій був закріплений статус білоруської мови як єдиної державної мови країни.

Кінець білорусизації

Однак після президентських виборів улітку 1994 року ситуація почала змінюватися. Перший президент країни і його оточення принципово не говорили білоруською і почали відразу шкодити білоруському відродженню. Вони задумали провести референдум з метою скасування історичної білоруської державної символіки і пропозицією надати російській мові рівний статус з білоруською.

У березні 1995 року 74 депутати Верховної Ради Білорусі звернулися до президента з проханням надати російській мові (в Білорусі) статус другої державної. Їхні прізвища були надруковані в газеті «Звязда» від 18 березня 1995 року.

Про їхню ініціативу білоруський поет і депутат Ніл Гілєвіч сказав таке: «Це значить, вимагають білоруську мову як державну ліквідувати. Інакше розуміти їхнє прохання не можна. У наших умовах дати російській мові права державної – це значить: білоруській мові смерть. Ось такі патріоти Рідної землі, Рідної мови. Такі слуги білоруського народу».

У свою чергу 10 квітні 1995 року 73 демократичні депутати внесли таку пропозицію:

1) Просимо внести на республіканський референдум таке питання, яке має консультативний характер:

«Чи згодні ви зі статтею 17 Конституції Республіки Білорусь, яка викладена в такій редакції: “Державною мовою Республіки Білорусь є білоруська мова.

Республіка Білорусь забезпечує право вільного користування російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування”?»

«Так» чи «Ні».

Однак ця та інші пропозиції не були підтримані більшістю Верховної Ради, і тоді частина опозиції пішла на радикальний крок і 11 квітня оголосила голодування протесту прямо в залі парламенту. I сталося неймовірне: депутати не прийняли питання з мови, символів і розпуску ВР, залишилося лише питання про економічне співробітництво з Росією. Демократія в Білорусі 11 квітня 1995 року перемогла.

Тоді вночі 12 квітня депутати, що залишилися ночувати в залі ВР, були жорстоко побиті і виведені силою «невідомими» людьми зі зброєю в руках. Настали довгі роки автократії і безправ’я.

Перелякані депутати прийняли постанову ВР Білорусі про проведення республіканського референдуму з питань, запропонованих президентом, 14 травня 1995 року. Одночасно на цей день були оголошені і вибори депутатів до Верховної Ради Білорусі XIII скликання.

bel9

Слід зазначити, що в Мінську референдум мало не провалився, оскільки в ньому взяли участь тільки 52,4% виборців. Не дуже хороші результати були і в Білорусі в цілому, тому що тоді голоси ще рахували. Якщо вірити офіційній статистиці, в референдумі взяли участь тільки 64,8%. З них за збереження єдиної державної білоруської мови проголосувало 613 516 осіб (12,7%), а за національну символіку 988 839 осіб, або 20,5%, що складало лише 44,3% від усіх виборців. Більшість білоруського народу в травні 1995 року залишилася вірна своїм споконвічним символам.

За рівність двох державних мов проголосувало 4 017 273 людини, або 51,81% виборців. Хочеться через 20 років запитати в ініціаторів референдуму: а де ж та рівність? Чому ви ігнорували волю 4 млн осіб, панове?

У першому після референдуму номері «Літератури і мистецтва» під заголовком «Ганьба тижня» читаємо:

«Те, що сталося в Білорусі, – поки не трагедія. Це – фарс, це – агонія посткомуністичних сил, в яких немає ані перспективи, ані майбутнього. Вони неминуче зазнають краху, але шлях Білорусі та білорусів до справжньої незалежності лежить через ганьбу і страждання. Ганьбу ми переживаємо зараз, а страждання – попереду».

bel10

З фасаду будинку Уряду знімають “Погоню”, 23 травня 1995. 

Двадцять років страждань пройшли, а загроза незалежності залишилася. Про це слід пам’ятати кожному білоруському патріотові.

Після наступного референдуму в 1996 році Конституція Білорусі була змінена, і в ній були вже дві державні мови. У 1998 році внесли такі зміни до «Закону про мови», що повністю розв’язала руки місцевим русифікаторам. Тепер вони могли цілком ігнорувати білоруську мову і зовсім не користуватися нею. Імперська Москва вітала і вітає такі зміни.

Проте, згідно з переписом 1999 року, близько 80% населення Білорусі назвали білоруську мову рідною.

У 1998 році внесли такі зміни до «Закону про мови», що повністю розв’язала руки місцевим русифікаторам. Тепер вони могли цілком ігнорувати білоруську мову і зовсім не користуватися нею.

У підсумку тривалої двадцятирічної русифікації найбільшого успіху вороги всього білоруського домоглися в сфері освіти.

За даними міністерства освіти Білорусі від 10 лютого 2015 року, ми маємо таку інформацію:

Інформація

про установи загальної середньої освіти, в яких навчання і виховання здійснюються білоруською або російською мовою

Регіон Кількість закладів загальної середньої освіти, в яких навчання і виховання здійснюються
білоруською мовою російською мовою
Брестська область 275 254
Вітебська область 234 239
Гомельська область 258 293
Гродненська область 225 122
Мінська область 349 190
Могилевська область 194 193
м. Мінськ 11 229
Республіканські установи 1 3
Усього 1547 1523

Здається, що білоруських шкіл у країні більше за російських. Але це в основному сільські, малокомплектні школи, які мають мало учнів. Про це свідчать дані Національного статистичного комітету Білорусі від 31.07.2014.

Кількість учнів

денних установ загальної середньої освіти системи Міністерства освіти Республіки Білорусь, які навчалися білоруською мовою на початок 2013/14 навчального року

Регіон Кількість учнів, які навчалися білоруською мовою, у відсотках до загального числа учнів
Республіка Білорусь – усього 15,5
області та м. Мінськ:
Брестська 21,7
Вітебська 13,6
Гомельська 12,8
Гродненська 18,3
м. Мінськ 2,1
Мінська 27,1
Могилевська 14,8

 

bel2

Не випадково, що найгірша ситуація в Гомельській області, тому що вона приєднана до БРСР тільки 1926 року, і там білорусизація була припинена дуже швидко.

Щоб зупинити русифікацію, потрібне політичне рішення, як це було в 20-ті роки минулого століття. Сподіваймося, що рано чи пізно це станеться.

Автор: Алєг Трусав,

Товариство білоруської мови ім. Франциска Скарини, кандидат історичних наук, доцент

За переклад з білоруської дякуємо Олександру Козубенку.

 

Література

  1. Луцкевіч А. Выбраныя творы: праблемы культуры, літаратуры і мастацтва. – Мінск: Кнігазбор, 2006. С. 97-98.
  2. Цьвікевіч А. «Западно-руссизм»: Нарысы з гісторыі грамадскай мысьлі на Беларусі ў АХ і пачатку ХХ в. / Пасьляслоўе А.Ліса. 2-е выданне – Мн.: Навука і тэхніка, 1993.
  3. Ширяев Е.Е. Беларусь: Русь Белая, Русь Черная и Литва в картах. – Мн.: Навука і тэхніка, 1991. С. 76.
  4. Нарысы гісторыі Беларусі: У 2 ч. 42/ М.П.Касцюк, І.М.Ігнаценка, У.І.Вышынскі і інш. Інстытут гісторыі АНБ. – Мн.: Беларусь, 1991. – С. 116-117.
  5. Лёсік, Я. 1921 – 1930: Зб. тв. – Мн.: НА РБ: Выд. Логвінаў, 2003. С. 10-11.
  6. Смиловицкий Леонид. Цензура в БРСР: послевоенные годы, 1044 – 1956. Иерусалим, 2015. С. 28-29.
  7. Барыс Сачанка. Шанаваць родную мову // «Літаратура і мастацтва», 14 снежня 1957, № 99.
  8. Станкевіч С. Русіфікацыя беларускай мовы ў БРСР і супраціў русіфікацыйнаму працэсу / Прадмова В.Вячоркі. – Мн.: Навука і тэхніка, 1994. С. 70-71.
  9. Сымон Барыс. Роля Менска ў беларускім адраджэнні  канца ХХ стагоддзя. // Наша слова, 15 верасня 2004, № 36. С. 3-4.

 

Напишіть відгук

pompy wtryskowe|cheap huarache shoes| bombas inyeccion|cheap jordans|cheap air max| cheap sneaker cheap nfl jerseys|cheap air jordanscheap jordan shoescheap jordanscheap wholesale jordans