Євген Лакінський
У книзі «Мовна політика в багатомовних країнах. Закордонний досвід та його придатність для України» (видавництво Дух і Літера, 2021), Володимир Кулик добре описує мовну ситуацію в Канаді та її історичні причини. Втім, твердження про те, що франкофони добилися сприятливих для них умов у федеральних установах, здається дещо занадто оптимістичним.
Звісно, все залежить від визначення того, що розуміти під «сприятливими умовами». Читати далі
Як повідомили у Міністерстві освіти і науки Республіки Татарстан, татарську мову як рідну в 2018-2019 навчальному році вивчатимуть 68% школярів Татарстану. Російську як рідну обрали 30% учнів. Ще 2% школярів обрали інші мови: чуваську, марійську, ерзянську, мокшанську, іврит тощо. Про це йдеться у матеріалі Наїла Гийлмана на сайті Вільного Ідель-Уралу. Читати далі
Досить часто, коли говорять про мовну політику і мовну ситуацію загалом, Україну порівнюють із іншими країнами. Про те, чим цікавий для України досвід Латвії, та чому потрібно пам’ятати про досвід Білорусі, читайте в матеріалі Луки Марковича. Читати далі
“Чому вона не спробує сказати хоча б Bonjour?” – дивувався я щодо англомовної чиновниці, що багато років мріє про кращу посаду, але чи не усі цікаві вакансії формально “двомовні”. Людина ходить на курси французької, але навіть не намагається вжити цю мову поза класом.
“Мабуть, вона така як я. Сором’язлива. – відповіла моя знайома. – Є люди, яким просто дуже соромно заговорити іншою мовою”.
Страх і сором’язливість… Це багато що пояснює. Читати далі
Практично усі англоканадці вчать французьку у школі, а дехто – ще й в коледжі чи університеті. Але за статистикою, коло 90 % з них не вважають себе у змозі спілкуватися цією мовою.
Працюючи у Оттаві, зустрічаєш багато англомовних людей, які роками “вчать французьку”. Один збирається сьогодні на мовні курси, другий тільки що повернувся з уроку, третій шукає приватного репетитора з “другої офіційної”, тому що попередня репетиторка переїхала до Монреалю. Але якщо звернутися до цих учнів французькою, то багато хто відповідатиме англійською, дехто скаже французькою кілька фраз – і знов-таки перейде на англійську, і тільки відносно небагато людей говоритимуть французькою до кінця розмови. Читати далі
(Читайте статті Євгена Лакінського про таємниці канадського білінгвізму: Що вважати білінгвізмом: двомовна держава чи двомовні громадяни? , а також Концепція канадського білінгвізму: “два народи” чи індивідуальні права? і Навчити слона плавати: двомовність на федеральній держслужбі у Канаді (і чому нічого не можна змінити) )
Англомовна Канада і, зокрема, Оттава, – чудове місце для жити і праці. Тут ввічливі привітні люди, добра економіка, якісний сервіс, гарні кар’єрні перспективи. Щоб почуватися у Оттаві комфортно, франкомовному треба дві речі: 1) добре засвоїти англійську і 2) забути що місто “мало б бути двомовним”.
(Київ, до речі, теж комфортабельне місто – якщо не чекати на україномовне обслуговування)
Якщо в Оттаві ви намагаєтесь усюди користуватися французькою на рівні з англійською, то ризикуєте стати нещасною нервовою людиною. Читати далі
(Читайте статті Євгена Лакінського про таємниці канадського білінгвізму: Що вважати білінгвізмом: двомовна держава чи двомовні громадяни? і Концепція канадського білінгвізму: “два народи” чи індивідуальні права?)
Уявіть собі звичайного дорослого слона. Одного дня, прийнято рішення що слон відтепер – “сухопутний-і-морський звір”, який плаває не гірше ніж ходить. Отже, слона щодня водять на пляж. Той старанно плаває протягом години, уявляючи себе китом. Після чого повертається на сушу.
Уявили? Тепер поговоримо про двомовність на федеральній держслужбі Канади. Читати далі
(Початок циклу статей тут: Що вважати білінгвізмом: двомовна держава чи двомовні громадяни?)
Для початку, варто розглянути ситуацію на концептуальному рівні.
На момент британського завоювання (1759-1760 роки) у Канаді вже жило багатотисячне франкомовне населення. Повним ходом формувалася (франко)канадська ідентичність, а з ізоляцією від Франції цей процес прискорився. Після незалежності Сполучених Штатів, до країни переселилися тисячі англомовних лоялістів, до яких приєдналися іммігранти з Британії. Так виникли дві етно-мовно-культурні групи, жодна з яких не могла асимілювати іншу.
Вже у 1838 році, лорд Дархем писав: “Я знайшов два народи, що борються поміж собою у лоні єдиної держави” (у оригіналі було “two races”). Читати далі
Ми вже писали, що чутки про канадську двомовність дещо перебільшені: лише 17,5 % знають обидві офіційні мови. Натомість, дві третини населення (68 %) знають англійську, але не французьку. Це – коло 90 % англомовних канадців. Ще 12,6 % знають французьку, але не англійську. Це – коло половини франкомовних канадців. Таким чином, більшість населення країни – одномовна.
Час від часу, у англоканадській пресі з’являються статті на тему, що ніяка Канада не двомовна, а тому політика білінгвізму не має сенсу. Квебекській пресі не треба й доводити канадську одномовність: для цього достатньо спробувати замовити французькою сніданок у пересічному кафе Торонто, Калгарі чи навіть Оттави, столиці країни. Читати далі
Російська мова та стратегічні інтереси Росії
Із виступів на конференції «Розширення використання російської мови як однієї зі світових мов» (Дипломатична академія МЗС РФ)
Укріплення позицій російської мови як мови, якою розмовляють мільйони людей в нашій країні та за її межами, просування її як однієї зі світових відповідає стратегічним інтересам Росії та її національної безпеки. Функціонування російської мови як світової, розповсюдження її за кордоном вимагає узгоджених дій міністерств та організацій в самій Росії, а також закордонних закладів нашої країни у всьому світі.
Ю. Є. Фокін, ректор Дипломатичної академії МЗС РФ Читати далі