За всіма нашими емоційними розмовами й категоричними заявами з приводу корупції та бізнесу в Росії, кадрової політики та судової реформи, армії, економіки та зовнішньої політики, культура традиційно лишається осторонь, десь поміж спортом і прогнозом погоди. Читати далі
Архів категорії: Блоги
Особисті історії
Ярослав Войтович
Для тих, хто досі не зрозумів про що йде мова: Справа не в одній касирці, що їй не пояснили її обов’язки, а мова про СИСТЕМНЕ порушення прав громадян, дискримінацію за мовною ознакою, що є порушенням Закону, бо в кожному другому магазині сидить “бєдная дєвачька” або “бєдная тьотя” що наслухалась ворожої пропаганди і тепер систематично принижує українців дискримінуючи їх за мовною ознакою, а ще й рускіймір насаджує.
Але з тим можна ефективно боротись: запис в книгу скарг, дзвінок на гарячу лінію, скарга в захист прав споживачів.
#Ірпінь. Супермаркет #Фора. Касирка ВІДМОВИЛАСЬ обслуговувати мене Державною Українською Мовою, і то вже було не вперше. А потім її хлопець пішов мене “вичіслять”. І ось що з того було.
UPD: Вже мачо приходило битися, побачило що я не збираюся битися і в губу губу мені вцілило. Ще й дружині погрожувало, отаке воно донецьке мачо. Поліція вже приїздила, протокол складено.
UPD2: Вже мені телефонувала Фора і сказала що ВСІ касирки перед виходом на роботу проходять інструктаж і навчання щодо обслуговування клієнтів державною мовою, тож малолітня вата БРЕШЕ – і мову вони знають, і обов’язки їм пояснювали, тож порушення Закону і дискримінація україномовних клієнтів є їх СВІДОМИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ВИБІР.
Згідно Законів України, обслуговування державною мовою має надаватися за першою вимогою покупця, і відмова в тому карається згідно Закону. https://goo.gl/B6bvzk
Ситуація повторювалася вже неодноразово – спершу змовчав, вдруге зробив дуже чемне зауваження “От як така файна дівчина і може так вчиняти”, а втретє на чемне питання “Чи можете Ви мене обслуговувати державною мовою?” отримав відповідь “Как хачю так і абслуживаю.”, і, що ж, повторювати тричі – це значить користі від того вже не буде, тож я голосно покликав адміністратора і зажадав книгу скарг, і аж тоді увімкнув фільмування, щоб уникнути перебрехування історії.
І якщо з донецькими малолітками і ватою в них в голові все ясно, то не ясно чому керівництво закладу не пояснює співробітникам їх обов’язки згідно Закону, і чому не контролює виконання. Оце є питання.
Цікаво також інше, системне приниження і дискримінація україномовних громадян за мовною ознакою в закладах торгівлі – чи не є це явище організованим, оце є питання ще цікавіше.
https://www.facebook.com/yaroslav.voytovych.ua/videos/pcb.2151430525183861/2151426335184280/
https://www.facebook.com/yaroslav.voytovych.ua/videos/pcb.2151430525183861/2151426925184221/
Юрій Руф
Львів. Сихів. Кіоск. Мав необережність, повертаючись з роботи, придбати лаваш. У віконечку молода дівчина приймає замовлення. Простягаю їй 50 гривень.
Воно: а у вас єсть чєтирє грівні?
Я: I dont understаnd russian.
Воно: (скривившись) что?
Я: I dont understand russian!!!
Воно: (перекривлюється і дає решту).
Я: Вибачте, а з чого Ви взяли, що до мене потрібно звертатись російською?
Воно: (набичившись) А что такоє?
Я: Вам пояснити?
Воно: А что вам нєпанятна? Какая раздніца.
Я: Є різниця. Ви працюєте в сфері обслуговування і зобов’язані спілкуватись українською.
Її напарник: залиште дівчину. Вона українка, приїхала… Вона не зобов’язана…
Я: згідно законодавства..
Її напарник: нічого вона Вам не зобов’язана згідно законодавства…
Я: Я повернусь і тобі на лоб приклею листок щоб їй зручніше було прочитати свої обов’язки.
Тітонька напарниця: лишіть дівчину!!! Яка Вам різниця.
Воно: я прієхала із запарожскай області там нікто нє разгаваріваєт на украінскам….
Львів такий Львів….
Марина Хаперська
#Нотатки_з_лікарні. #Гаварі_па_рускі
Син повернувся з Харківської дитячої обласної лікарні. Звичайно ж, перше питання, яке поставили хлопці-однолітки з палати, щойно їхні матусі вийшли геть: “А чіво ета ти па-украінскі разгаваріваєш? Гаварі па-рускі”.
Юні тожеукрАінци переконані, що треба розмовляти російською, бо майже весь Харків розмовляє російською і язик болєє інтєрєсний. На запитання мого сина: “Яка у нас за Конституцією державна мова?”, хлопці впевнено відповідають, що російська.
Син, звісно, на російську не перейшов, розвів з ними дискусію, наводив аргументи. Вони здійняли галас на все відділення, що медсестра прийшла і наказала припинити мітинг. Але мова не про те.
Принагідно хочеться передати привіт тим, хто стверджує, що хай кожен говорить так, як хоче, ніхто нікому не заважає і не вказує. Уявіть, підлітки після операцій, лежать під крапельницями і, даруйте, ходять під себе, але українська їх дратує, вони знаходять в собі сили висунути вимогу: “Гаварі па-рускі”.
З подальшої розмови випливло, що діти навчаться у школах з російською мовою викладання.
Кого виховують ці школи? Громадян якої країни? Чи хтось реально вірить, що, маючи таких сусідів, Україна як держава існуватиме, якщо зникнуть всі ознаки українськості?
Юра Гавалко
Дорогі друзі, ніколи не міг би подумати що у Великих Мостах (Львівська обл),трапиться така неприємна ситуація. Розказує що саме трапилось, зайшов у продуктовий магазин який знаходиться біля відділення Ново Пошти по вулиці Сагайдачного, сусідні двері (Продуктовий магазин від фабрика Рата) потрібно було купити хліб:
-Я говорю – Доброго дня,чи є у вас хліб?
-У відповідь чую – “Да єсть”
-Я аж мову втратив….
-Я знову запитую яка ціна та скільки з мене?
-Мені знову у відповідь – “четирнацет гривен”
Я не витримав говорю – Можете мене обслуговувати Українською мовою, так як я вас не розумію.
-У відповідь чую – “Нет нельзя, я не разгавариваю на Украинском, я з детса говорю на русском”
Перед початком зйомки, я пояснив людині що ви порушуєте закон Відповідно до статті 15 закону України «Про захист прав споживачів», інформація споживачеві повинна надаватися, згідно із законодавством про мови. Стаття 10 Конституції України вказує, що державною мовою в Україні є українська мова.Після цих слів, я витягнув телефон та почав знімати, в цей момент особа яка на відео, сказала що я не маю права знімати, коли я їй пояснив що маю на це повне право( Стаття 50 та 34 Конституції України) та сказав нехай скаже яка стаття закону забороняє мені це робити в магазині….Далі можете переглянути відео.
Чесно ніколи не думав що зустріну таких людей у своєму невеликому містечку, які відкрито не люблять Україну та Українську мову.
Особисті історії
Марія Берлінська
Їду щойно в тролейбусі додому, говорю українською.
П’яна, багряна пика зненацька нависає прямо над вухом:
– А ти бєндєровка с какого Мухосранска сюда пріпьорлась? Єдь атсюда в свой бєндєровскій Мухосранск абратно!
– Шановний спілкуйтесь ввічливо, – намагаюсь спокійно владнати ситуацію.
Але пяний ватний клоун не вспокоюється.
Матом- перегаром на весь тролейбус розказує що треба робити з понаєхавшимі бєндєровцами.
Набираю 102 – пробує вибити з рук телефон. Штовхає.
Переходжу на російський мат.
Виходжу на зупинці – виходить слідом.
Пробує в’їхати по обличчю – ухиляюсь. Встигаю іронічно подумати – “не встигну сьогодні дописати статтю”.
Готуюсь давати здачу. І тут підходить хлопчина в камуфляжі, вже вдвох пропонуємо йому йти лісом.
Підібгавши хвіст, матюкаючись тікає в темряві дворів.
Стоїмо з побратимом, куримо, говоримо про війну і мир.
Тепло прощаємось.
Анатолій Шара
Как ви уже заєбалі са сваім українскім язиком 
🙂
Ці слова належать вуличній продавчині фруктів та овочів біля ст.м. Золоті Ворота. Історія цього вислову така: до фрау підійшов респектабельно-одягнутий чоловік.Він з добре відчутним акцентом українською мовою попросив зважити йому винограду різних сортів. Продавчині це явно не сподобалося вона роздратовано сказала “што ана йєво нє панімаєт” і “вапщє стоіт лі ламать свой язик єслі можна просто па-рускі”.
Чоловік сказав що це неприйнятно для нього бо хоч він і іноземець але вчить українську мову з поваги до країни, яка дає йому змогу заробляти гроші. І він порадив про це добре подумати продавчині. Вона не довго не роздумуючи сказала йому “Как ви всє заєбалі са сваім українскім язиком”.
Після цього цей чоловік кинув їй виноград на імпровізований прилавок. Продавчиню це загнало в ступор – вона не знала що їй робити.
Це вже вдруге я бачу як іноземці соромлять українців за те, що вони не володіють рідною мовою.
P.S. Чоловік виявився дипломатом, працює в одному з посольств західних держав.
Олена Максименко
Упоравшись із робочими зустрічами та інтерв’ю, надвечір перетнулася з давнім другом, місцевим мешканцем. «А ти що, оце весь день по місту говорила українською?!» — вражено запитав він. «Ну звісно. А що?» — «Ну ти даєш!.. І що, жодного разу тобі не нахамили, не наїхали?» — «Та ні, чого б це раптом!» — щиро дивуюся такій постановці питання. «Ти не розумієш. Це місто гопників, ти могла мати неприємності!»
А трохи раніше в межах іншої робочої поїздки мандрувала Луганщиною. Через проблемне транспортне сполучення (точніше, тотальну відсутність такого) мусила вдатися до старого-доброго студентського методу пересування — автостопом. А пунктів призначення було чимало. Ось тут, неподалік від лінії розмежування, справді виникали зрадницькі думки про перехід на «общєпонятний», адже населення прифронтового Донбасу дуже й дуже неоднорідне. До того ж навколо темно й суцільна степова пустка. Але таки не переходила. Із принципу. «А чи справді цей мовчазний похмурий чоловік везе мене туди, куди пообіцяв? — при цьому крутилося в голові. — А чому попереду вказівник на Луганськ? Місто ж мало лишитися позаду! Чи не завезе він мене манівцями на сепарський блокпост як подарунок оркам?»
Внутрішня параноя в певний момент дійшла до того, що я планувала собі, як у разі чого на ходу покидатиму автівку. Проте, на моє щастя, всі попутники виявились адекватними, ані на мовному, ані на ідеологічному ґрунті конфліктів не виникло. За міліметр до халепи я опинилася трохи згодом, у самому центрі Слов’янська, коли застрибнула в маршрутку і поцікавилась, чи йде та до вокзалу. «Шо, б**, украінка нах..?!» — миттю підхопилося якесь глибоко нетверезе тіло двометрового формату чоловічої статі. Тіло нависло наді мною, щедро сиплячи матюками, пропозиціями вийти «пагаваріть» (мовляв, ти достатньо високого зросту, аби прийняти бій, дарма що дівчина), якимись дикими завиваннями про танки… Його монолог розпалювався не на жарт. Я мовчки намацала в кишені ключ і затисла в кулаку, сконцентрувавшись, аби не пропустити першого удару. На лихо, у маршрутці їхали самі бабці й дівчата. Зрештою, одна з них і прийшла мені на поміч, діставши смартфон і щосили рявкнувши (російською, певна річ), щоб агресор забирався із маршрутки, бо вона викликає поліцію. Дивно, але це подіяло.
Потім зрозуміла глибину абсурду ситуації: після чверті століття незалежності говорити українською — просто тому, що для тебе це природно і звично, — подекуди досі залишається екстримом, «привілеєм» «психів», «шибайголів». Що за таку просту річ є ризик зазнати тілесних ушкоджень. Що говорити державною мовою в себе вдома досі може бути страшно й небезпечно.
У цивілізованій Європі, певно, такі історії не прийняли б на віру. Бо це просто не вкладається в межі здорового глузду.
Натомість жодного разу мої російськомовні друзі не мали ніяких неприємностей у тому ж таки Львові та інших традиційно україномовних регіонах. Дехто з них там працевлаштувався й живе уже не один рік, почуваючись цілком комфортно. Дехто зі знайомих — навіть переселенці з Донецька. Звісно, за цим стоїть також питання менталітету — традиційно м’якшого, терпимішого й миролюбнішого. Але будь-яке терпіння має межі, будь-яку греблю під збільшенням тиску рано чи пізно прориває. Жлобство, тупість та агресія — це явища поза національною, расовою чи будь-якою іншою належністю. Певна річ, неадекват трапляється і серед україномовних націоналістів, проте факт зостається фактом: «відгребти» за українську в сучасній Україні шансів більше, ніж за російську. У другому випадку можливий хіба медійний скандал штибу того, що розгорнувся навколо малюнків в Охматдиті (коли художниця розписала стіни зображеннями рибок із російськими іменами, а представники сучасного письменства вважали це неприпустимим і вимагали перейменування). Але кісток не поламають і вийти «пагаваріть» не пропонуватимуть.
Я толерантно і спокійно ставлюся до російськомовних, маючи тим паче серед них чимало друзів-добровольців, котрі свій патріотизм підкріпили кров’ю — у прямому сенсі. Розумію, що це особистий вибір, що будь-які методи примусу тільки загострять неприйняття і ненависть, що варто натомість стимулювати розвиток україномовного якісного контенту тощо. Не вимагаю ніколи, аби мене обслуговували українською. Але розумію і те, що рано чи пізно цей кармічний маятник хитне в протилежний бік: за всі роки знущань, погроз, переслідувань, що тривають і досі, після здобуття незалежності та двох революцій. І не тому, що хтось прагне помсти чи бажає крові. А просто за законом маятника.
Українська мова в інтернеті
На жаль не встиг закінчити дослідження до голосування законопроєкту про державну мову у першому читанні, але краще пізно ніж ніколи.
(N.B. Якщо це невеличке дослідження читають IT-фахівці зацікавленні в українські і у яких є бажання допомогти проведені майбутніх досліджень, напишіть мені в приват.)
Серед 1000 найпопулярніших сайтів серед українців за даними inau.org.ua, україномовні складають 9,4%, що є на 1,6% менше ніж у 2016 році. Частка російськомовних сайтів теж зменшилась на 3,7% і складає 63,1%. Відповідно частка двомовних сайтів збільшилася на 5,3% до 27,5%. Як і раніше, на жаль, у двомовних сайтах часто російська версія є основною, а українська є вторинною і в більшості випадків є якісно та функціонально неповноцінною. Частка сайтів в доменній зоні .ua складає 38,2% на 3,7% більше ніж у 2016. Частка сайтів в російській зоні .ru зменшилась на 2,3% і становить 17,6%. Частка усі інші сайти які знаходяться в різних міжнародних доменних зонах складає 44,2%. Читати далі
Особисті історії
Українська Галицька Партія. Київ
Громадянин США 13 років страждає від мовної дискримінації в Україні.
Американський журналіст українського походження Зенон Завада понад 13 років живе та працює в Україні. Він – українець в третьому поколінні. Українську мову вивчав в Америці, аби комфортно почуватися на Батьківщині.
14 червня він прийшов надрукувати фото в поліграфію 24 Print, щоб 15 червня відвезти до родичів на Житомирщину.
Пан Зенон не розумів менеджера, адже до нього зверталися іноземною для нього мовою – російською.
Він попросив обслуговувати його або українською, або англійською, адже він іноземець, а оскільки проживає в Україні, то знає єдину державну мову – українську.
Натомість він отримав відмову і зрозумів тільки єдину фразу “через 3 часа”. Менеджерка казала й інші речі, але клієнт її не розумів.
Він повернувся зранку, аби забрати фото, але вони не були готові. Менеджерка пояснювала причину, але клієнт її не розумів, просив перейти на українську, але його далі ігнорували.
“Коли директор поліграфії мені подзвонив (як я просив у скразі, що надіслав на електронну пошту), він пояснив, що вважає, що його працівник нічого поганого зробила.
Я йому пояснював, що я американець, який 12 років активно вчив українську мову. Йому було байдуже.
Ба більше, він сказав що не буде заставляти своїх працівників говорити певною мовою. Він ще і звинуватив мене в тому, що я “насиловал” його працівника розмовляти українською (хоча моє перше прохання було спокійним тоном, і я чітко пояснював, що я американець і слабо розумію російську).
Тобто в столиці вже починають назвати “насильство” cам акт просити обслуговувати українською”, – ділиться Зенон Завада.
Ба більше, він зустрічається з мовною дискримінацією усі 13 років, які тут живе.
Коли єдина державна мова буде справді єдиною державною?
Ярослав Попович
ЗАВІДУВАЧКА КИЇВСЬКОГО САДОЧКУ ПОРАДИЛА УКРАЇНОМОВНИМ БАТЬКАМ ІТИ КОПАТИ ГАЗОНИ!
Київський садочок №424 «Чайка» (бул.Дружби народів, 32б), напевно, особливо нічим не відрізняється від інших садочків. Як і майже всі київські садочки, він – з українською мовою виховання. Але лише на папері, офіційно. Насправді ситуація там кардинально інша. Про це повідомили батьки кількох дітей, які відвідують цей садочок: «Українською мовою у нас проводяться лише заняття та офіційні заходи (Свято врожаю, Нового року тощо). Як наслідок, чимало дітей, які закінчують наш садок майже не володіють українською! Більшість вихователів (Харитоненко, Скрипець, Соломонюк та інші), фізінструктор Пастушенко спілкуються з батьками та дітьми переважно російською, хоча українською володіють на достатньому рівні. Ранкова зарядка теж проходить російською у форматі «іді сюда, станавісь здєсь». Адміністрація садочку жодних заходів до порушників не вживає». Коли ми вперше туди зателефонували, чоловічий голос привітався: «Дєтсад!» і далі спілкувався лише російською. Відразу стало зрозуміло, яке ставлення у персоналу та керівництва цього садочка до української мови. Були відповідні скарги, були перевірки садочку та відповіді на скарги були однакові: порушень немає, проведена робота з персоналом, але ситуація не змінюється. З завідувачкою садочку Матвєєнко Людмилою теж діалог не виходить, вона заявила: «У нас у садочку 90% дітей з російськомовних родин і не всі розуміють українську мову. У працівників дуже низькі зарплати, тому нам не вистачає кадрів. Нехай ті батьки, які дуже вболівають за українську мову допомагають нам прибирати територію або копають газон. І взагалі, ви нам надто докучаєте питаннями української мови, я буду звертатися в правоохоронні органи!» і поклала трубку. Невже діти в україномовних садочках не мають права на виховний процес державною мовою? Скільки ще в українських садочках буде насаджуватися «русскій мір»?
Сімович. На теми мови.
Сімович. На теми мови. Прага-Берлін, 1924. Видавництво „Нова Україна”.
Передрук: Василь Сімович. Праці в 2-х томах. Чернівці. Видавництво „Книги-XXI“, 2005.
Під „москвофільством“ у сфері мови я розумію ось що: приймати те, що від чужих народів попадає до скарбу нашої мови, не від них безпосередно, а просіяним крізь московське сито [це проявляться й у правописі чужих слів, і в відміні, й у роді, який прикладаємо до чужих слів і т. д.]; іґноруючи закони української граматики, заводити в нашу мову московські форми; оминаючи свої власні фрази, брати московські; дослівно перекладати [а то й не перекладеними лишати] слова й вислови з московської мови, не додивляючись до тoгo, чи вони відповідають духові нашої мови, чи ні й т. д.
Консерватизм наших авторів проявляється в тому, що вони, звикши й до неорґанічно нераз утвopeнoгo слова, форми, фрази, опираються не тільки витвореним у дусі нашої мови новотворам, але й народнім словам, чи фонетичним явищам, що, з якоїсь та причини, не здобули собі права громадянства в письменницькій мові.
Сімович. Жінка і культура мови
Василь Сімович.
ЖІНКА І КУЛЬТУРА МОВИ
– Маті, gehn wir ins Wald?
– Aber Emmi, – wie sprichst du? Sagt man: das Wald? Wie sagt man richtig deutsch, Emmi?
– Der Wald?
– Also… Du mußt aufpassen, Emmi, wie man spricht.
– Мамо, підемо до лісу? [вжила з артиклем середнього роду]
– Але ж Еммо, як ти говориш? Хіба ж кажуть: ліс? [середнього роду]. Як кажуть німецькою мовою, Еммі, правильно?
– Ліс? [чоловічого роду]
– Отож… Ти мусиш, Еммі, вважати, як ти говориш.
Ще й досі стоїть мені перед очима ця невеличка сцена. Санаторія для незаможних недужих на легені в Алянді під Віднем. Спека. Лежанки всі повитягані на терасу. Frau Klimesch із двома діточками прийшла навідати свого недужого чоловіка. Сама жила в поблизькому Ґройсбаху і щоднини сполудня за якимось мереживом сиділа коло свого Франца, а діточки бігали по терасі та радували своїм щебетанням тяжко хворого батька. Мати раз у раз поправляла дітей і наказувала, щоб вони висловлювалися поправно по- німецьки. А була це дружина звичайного віденського робітника.
Це було влітку 1906 року.
Я ні до того часу, ні після того, ні тепер – не чув іще, щоб українська мати не то щоб уважала, як сама говорить, але щоб поправляла мову своєї дитини, та наказувала її, щоб висловлювалася як слід по-українському…
Або ще таке.
Їду німецькими краями колишньої Австрії на південь. Під вікном невеличке товариство. Старша пані, якийсь пан, невеличкий хлопчик і ще якась панночка – може, бонна хлопця. До мене долітають – відривки розмови.
– Ich hab mir gedenkt…
– Wie sprichst du denn, – питається стара пані, – sagt man denn gedenkt?
– Das schabet nishts, Mutti, bei uns in Wien spricht man allgemein „gedenkt”, – каже пан.
– Wie erziehst du denn deinen Sohn, – відповідає бабуся. – Er muß doch nach der Schrift reden (себто літературною мовою)…
– Я собі подумав [для цього мало би бути gedacht]
– Та як ти говориш, -……….,- хіба ж кажуть gedenkt?
– То не шкодить зовсім, мамцю [але написано з помилками – schabe niсhts!]. У нас у Відні говорять, взагалі, gedenkt.
– Та як ти виховуєш свого сина, ……… Та ж він мусить говорити за приписами……….
І пішла на цю тему розмова.
Це було якось 1912 року.
Я не чув іще, щоб коли в нас інтеліґентна бабуся казала своїм онукам говорити ,,nash der Schrift” – літературною мовою. Зате часто чув, що сини та внуки навчали своєї мами та бабусі, як його треба говорити по-українськи й за те їм і діставалося: мовляв, „ми вже застарі” або „ти нас не вчи” і т. д.
А в 1909 році в Закопаному мене сильно здивувала така розмова на вулиці. Закопанська ґуралька, що вийшла замуж за якогось італійця і пробувала ввесь час у Венеції – її так і звали у Закопаному „венеціянка” – приїхала навідатись зі сином Стасем до своїх батьків, звичайних селян у Закопаному. Хлопчик говорить із матір’ю по-польськи, але перебрав від дідуся декілька форм слів місцевого говору, починав не вживати шипучих (clowiek) і т. д. На вулиці я зачув таку розмову:
– Staszek, nie mowi sie „kaj”, ale „gdzie”.
– Ale ż, mamusiu, dziadzio tak mówi.
– To dziadzio, ale to nie jest gramatycznie, a ty musisz mówić „gramatycznie” po polsku.
Малоінтеліґентна ґуралька полька, а знала, – що діти мають говорити „gramatycznie”, себто літературною мовою.
Мені ще не доводилося чути, щоб наші матері звертали увагу своїм дітям – про те, щоб це робила мати, віддана за чужинця, та ще далеко від рідної землі, вже й не казати, – щоб вони говорили „gramatycznie”. Навпаки, часто діти наводили матерів на те, щоб вони висловлювалися „gramatycznie”.
За десять років пробування в Чехо-Словаччині я не раз чував і на вулиці, й у товаристві завваги матерів, тіток, старших сестер дітям, небожам, братчикам, що, мовляв, це та те такого і такого вислову, такої і такої форми, що це германізм, а те провінціоналізм і т. д. Взагалі, я замітив, що в чеських жінок культура мови стоїть дуже високо, так як вона колись високо стояла перед війною в росіянок. Супроти цього треба зазначити, що в нас її ніколи досі не було. А велика шкода.
Брак такої культури серед нашого жіноцтва відбивається негативно на молодому поколінні. Через те, що жінота цю справу бере легко, справа з ортоепією, з літературною мовою, з її культурою йде дуже туго. Хоч є після війни тут поступ, але ж у порівнянні з іншими народами ми з цього погляду залишилися таки дуже позаду. І тут велику прислугу могла б зробити саме – наша жінка. Не тільки тим, що вона найбільш на дітей впливає, але й тим, що вона своєю мовою заражує ціле довкілля, легковаження справ мови жінкою передається товариству, в якому вона повертається…
Це ж відома річ, що в устах жінки кожна мова виходить і тонше, і гладше, і звучніше. Незвичні для нашого вуха чужі звуки (напр. горляні, як у румунів чи болгар) виходить у жіночій вимові легшими, що в устах чоловіка видається нерівною, грубуватою, – в жінки, коли вона культивована, – виходить і звучна (напр. чеська), й сонорна (мадярська, румунська), а то й мелодійна (російська). Всі ті завдатки краси має саме у своїй структурі українська мова з її повними голосними, з її різними способами обминати згущення приголосних, із її отвертістю голосних, де різниць між наголошеними й ненаголошеними майже не буває, з її повними складами, дзвінкими приголосними, що не мовкнуть на кінці слів і т. д. Тільки ж, на жаль, свідомости всього цього в нашого громадянства немає, його ця справа мало цікавить, наш інтелігент говорить страшним воляпіком, на який складаються різні говори цілої Галичини й потрохи Наддніпрянщини, при чому звідтіль бере він нераз саме те, чого саме брати не слід… і складається ще на нього той страшний жаргон, який наш інтеліґент виніс із середньої школи з її неможливими щодо мови шкільними підручниками, з її гидотними перекладами з клясичних письменників… Зацікавлення мовою в нас не виходить поза таку дрібницю, як правопис та апострофи. Люди, що кричать про правописний хаос та роздирають собі роти над проблемою „один народ – один правопис”, – над культурою самої мови ніколи не спиняються… Що сама ортоепія, що нормалізація форм, що синтаксичні явища, що семантика, фразеологія – що це все творить мову, не – правопис, про це ніхто й не думає…
А коли б цією справою зайнялося наше жіноцтво, коли б воно повело боротьбу проти дешевеньких гасел, коли б воно зайнялося культурою українського слова, виполювало той страшний кукіль із нашої золотої мовної пшениці – воно б зробило тут куди більше, ніж мільйони статтей на цю тему та різні анкети, чи комісії зажурених правописним „хаосом” наших патріотів, чи хоч би всякі популярно-наукові видавництва на теми мови…
Правда, до того треба великої праці й свідомости великого завдання, яке може сповнити кожна жінка й на цьому полі.
1934 р.
Як запорізькі чиновники ставляться до державної мови
Напередодні 175-ї річниці подорожі Кобзаря в обласного товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка виникла необхідність узгодити проведення заходів з Департаментом культури Запорізької міської ради. Читати далі
Команда НВ – москвомовні інтери
Арт-директор «Нового времени» Олексій Самоваров придумав надихати творчу команду Дартом Вейдером із гаслом «Сила да пребудет с тобой».
То вони там у студії геть Москалі? А вдають Українців…
https://www.facebook.com/romko.b.m/posts/953432481479623
Опубліковано Ромком Мацюком 14 березень 2018 р.
Особисті історії
Serhii Trushkin
Частина 1
На мене здійснили напад. Знаходжуся в поліції Прилук.
За прохання спілкуватися українською мовою у відділі Центрального гастроному продавчиня викликала свого чоловіка, який в центрі міста посеред білого дня здійснив напад і розсік мені обличчя. Їду в лікарню. Читати далі