Архів категорії: Думка

Мовні права і обов’язки

Опубліковано:

Олександр Бойченко

Хто читає перекладну літературу, той здогадується, що перекладати її можна по-різному. Я, наприклад, роблю це так. Беру, скажімо, книжку Марека Гласка “Красиві двадцятилітні” і перекладаю. Бо так розумію свій мовний обов’язок: перекладати улюблених авторів. Перекладаю сторінку, перекладаю другу, аж раптом натрапляю на згадку про Стефана Вєхецького, відомого польським читачам як просто Вєх. А я такий, що люблю знати, кого і з якої причини згадує автор книжки, яку я перекладаю. Читати далі

Підводні камені постанови Кабміну про вільне володіння державною мовою

Опубліковано:

Тарас Марусик

Новий закон «Про державну службу», підписаний президентом України 10 грудня 2015 року, набрав чинності 1 травня 2016 року, але не весь. Відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень», набуття чинності окремими статтями відтерміноване. Зокрема, один із мовних пунктів, пункт 5 частини першої статті 25 «Документи для участі у конкурсі» був відкладений на рік. Якщо до 1 травня цього року можна було не подавати документ про володіння державною мовою, то тепер такий документ – посвідчення атестації щодо вільного володіння державною мовою – є обов’язковим.

До останнього часу було дуже мало інформації, що робить виконавча влада, щоб підготувати необхідний нормативно-правовий акт. В останні робочі дні перед травневими вихідними, 27 квітня 2017 року, на урядовому сайті з’явилася інформація, що уряд затвердив Порядок атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою.

Трохи згодом без зайвого шуму було оприлюднено Постанову Кабінету міністрів №301 від 26 квітня 2017 року «Про організацію проведення атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою». Читати далі

Особисті історії. Про мовну психотравму і українське ґетто

Опубліковано:

Історія зі Скрипкою показала, що ще далеко не загоїлось там, де ми думали, що все позросталось. Знову раптово намалювалися «ми» і «вони».

Вирішила вперше розповісти про власний досвід україномовності, який завжди здавався мені очевидним для всіх, але сьогодні я вперше засумнівалась, спостерігаючи за категоричною травлею Скрипки. І подумала, що, можливо, потрібно сказати про це публічно. Мій пост більше для російськомовних моїх френдів, які не мали подібного пережиття. До того ж для мене це великий і досі не пережитий біль, і частково пояснює, чому Олег, для якого українська, до слова, навіть є не рідною, а вивченою, міг зірватися на таку емоційну некоректну репліку.

Отже більшість україномовних дітей мого покоління (особливо центру і сходу) у свій спосіб пережили травму своєї україномовності і знають, що таке бути частиною українського ґетто в російському мовному і культурному морі. Я закінчила російську школу ( батько вважав, що мене треба русифікувати, щоб підготувати до життя)… І ось ця школа життя була настільки жорстокою, що я досі ношу в голові рани і синці. Читати далі

Нові мовні законопроекти: тест для української еліти

Опубліковано:

Тарас Марусик

Тема нових мовних законопроектів досить складна і є, на перший погляд, заплутаною. І хоча на цю тему вже багато написано і сказано, спробую ще раз розставити акценти, аби бодай частково розплутати її. При цьому зазначу, що я був членом робочої групи, яка розробляла, а точніше, доопрацьовувала і переробляла законопроект «Про державну мову», відомий ще під № 5670 як проект громадськості. Голова робочої групи, знаний юрист-міжнародник, професор Володимир Василенко попросив мене бути заступником у цьому невеликому творчому згустку експертів та громадських активістів. Читати далі

Київ може показати приклад, як подолати наслідки мовної окупації України

Опубліковано:

Тарас Марусик

Почну з випадкового збігу, який свідчить про те, що в таких важливих питаннях, як деокупація й дерусифікація, зрештою, подолання колоніального і геноцидного спадку, ми топчемося на місці. Шість років тому, саме 20 квітня 2011 року, опитані фондом «Демократичні ініціативи» експерти назвали «повзучу русифікацію України» наслідком посилення російського впливу і тиску на гуманітарну політику України. 20 квітня 2017 року зроблено нарешті крок, щоб позбавитися цієї негативної спадщини. І хоча цей крок стосується поки що однієї адміністративної одиниці – території міста Києва, він може мати вплив на всю суверенну територію України. Читати далі

Про мови та порожнечу

Опубліковано:

Наталя Пелагеша

“Еmpty language”, або “порожня мова”. Так західні та американські лінгвісти назвали мову, що утворилась всередині країни, яка виникла на теренах колишньої Російської імперії та назвала себе “Радянським Союзом”. В лінгвістичній совєтології, напрямі лінгвістики, що з’явився в кінці 40-х років минулого століття, вона отримала багато назв: “тоталітарна”, “комуністична”, “радянська”, “дерев’яна”, або “новомова”, як у Орвела. Незалежно від назви, її суть незмінна – це мова тоталітарного режиму, який камуфлював свою людожерську суть, створивши для цього окрему лінгвістичну систему. Читати далі

Кореянка вивчила українську. Її дивують російськомовні чиновники України

Опубліковано:

Викладачка корейської мови На Йон живе в Україні вже понад 5 років. Українську мову вивчає сама, а українців натомість учить корейської. Найбільш затишним містом для свого «другого життя» вважає Львів. Її відверто дивує, чому так багато українців не розмовляють своєю мовою. За словами На Йон, навіть в українському посольстві у Кореї всі говорять російською. Це неприпустимо, так само, як і кількість російської в Києві, каже вона. Чому вона переїхала в Україну, як обирала місто для життя і яке місце у цьому виборі посідала мова, На Йон розповіла Радіо Свобода. Читати далі

“По ногах як по бульвару”: чому мовні питання такі болючі? Приклад Канади

Опубліковано:

Чистий, світлий магазин. Чудовий асортимент за помірну ціну. Клієнт набирає повний візочок товарів і підходить до каси. В нього чудовий настрій.

За касою, акуратна дівчина привітно усміхається – і вітається мовою X.
Клієнт сухо відповідає мовою Y.
Касирка, не менш ввічливо, продовжує говорити мовою X.
Клієнт відповідає мовою Y; він стає різким і нервовим.
Касирка щиро не розуміє у чому річ. І продовжує мовою X.
Клієнт агресивно вимагає відповідати Y, посилаючись на те, що це – тутешня мова.
Касирка відповідає мовою X. Клієнт залишає товар і йде геть, гупнувши дверима.
Касирка потискає плечима: “І чому він такий психований? Я ж до нього нормально, а він…”

Подібна сцена могла б відбутися і в Україні, і у Квебеку, і у багатьох інших частинах світу. І, до речі, відбувається з певною регулярністю. Читати далі

“Є-Мова”: у Вінниці стартує унікальна платформа із вивчення української онлайн

Опубліковано:

Вже наприкінці квітня розпочне діяти унікальний он-лайн курс української мови “Є-Мова“, створений завдяки проекту EGAP Challenge Vinnytsia. Розробити курс із української мови вирішила команда фахівців із різних міст України. Курує проектом Анастасія Розлуцька, координаторка Безкоштовних курсів української мови.

Дівчина нині живе у Києві, де 4 роки тому зорганізувала масштабний і єдиний у своєму роді проект із факультативного вивчення української мови, котрий нині діє в 25-ти містах України. Чому вивчення української мови в Україні стало таким нагальним, як розвивався проект і які його майбутні перспективи – Анастасія розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для Vежі. Читати далі

Міжнародне угруповання із захисту російськомовних під контролем Кремля

Опубліковано:

Тарас Марусик

Московська риторика, коли це стосується очорнювання ворогів, справжніх чи уявних, або відбілювання себе самих, уявних, винахідлива до безконечності. Берегів там немає. Якщо якихось 150 років тому казали, що української мови «не було, немає і бути не може», що так звану українську мову придумали деякі малороси й особливо поляки, бо це «є та сама російська мова, лише зіпсована впливом на неї Польщі», а якихось 100 років тому стверджували, що Україна – то австрійська вигадка, то тепер цю риторику успішно розвинула дублер Сергія Лаврова, офіційний представник МЗС Російської Федерації Марія Захарова. Читати далі