В українському державному університеті всупереч чинному законодавству викладають предмети іноземною російською мовою.
Світлана Білоус була вимушена залишити навчання в “Університеті менеджменту освіти” Національної академії педагогічних наук України через те, що переважна більшість лекцій читалась російською.
Про це йдеться в сюжеті телеканалу ZIK. Читати далі
Колишній міський голова Ужгорода Сергій Ратушняк публічно закликав українців до сепаратизму та порушення територіальної цілісності, запропонувавши спорудити в кожній області України стіну, щоб “відгородитися від ненависної київської влади”. Про це повідомляє “Закарпаття онлайн”.
Відповідну заяву Ратушняк опублікував на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук.
Зокрема, екс-мер Ужгорода залишився незадоволеним реєстрацією у Верховній Раді законопроекту №5670, що регулює використання української мови як державної. Читати далі
19 січня у Верховній Раді зареєстрований законопроект «Про державну мову» (реєстр. № 5670).
Його основний принцип – українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя. Також констатується, що українська мова поряд з прапором, Державним гербом і Гімном, є одним із символів держави. Контролюватиме дотримання закону нова структура – національна комісія зі стандартів державної мови. У Нацкомісії буде великий запас методів – це нагляд, контроль та різноманітні санкції – від попередження до штрафу.
ІА Дивись.info розпитала про законопроект № 5670 Романа Матиса, який безпосередньо брав участь у його написанні, а також є засновником громадської ініціативи «И так поймут!» Читати далі
Надія Трач
У медіях та в соціальних мережах уже тиждень не вщухають мовні баталії. Спровокувало таку ситуацію внесення на розгляд Верховної Ради одразу трьох мовних законопроектів.
Як народні обранці, так і пересічні українці реагують типово.
Нардепи вже забули, який саме законопроект підписали, бо часто поставили свій автограф на двох із них. Тому здебільшого відхрещуються і відмовляються давати коментарі пресі. Пересічні ж українці миттєво стали експертами з мовної політики – у Facebook котиться хвиля мемів, жартів та душевних терзань на мовну тему. Здається, тільки зовсім ледачий не прокоментував це питання. Читати далі
Угруповання «ДНР» організувало масові курси «російської словесності» в окупованому Донецьку. Відвідують ці курси викладачі української мови, що залишилися на підконтрольній окупантам території, а проводять їх викладачі російської. Нині у місцевих школах практично припинили викладання української, розповідають учні та вчителі. Тож викладачі української мови не мають іншого виходу крім, як перекваліфікуватися на російську мову. Для чого окупаційна адміністрація Донецька знищує українську мову в освіті?
Про це йдеться у матеріалі Радіо Свобода.
Виявляться торгівельна мережа “Колінс” цілеспрямовано розбудовує “рюзкій мір” в Україні!!!
Вчора я був у відрядженні в місті Суми і користуючись нагодою зайшов до торгівельного центру “Мануфактура” з метою придбати собі кілька речей.
Коли я робив свій вибір до мене підійшли дівчата, що є там продавчинями і такою псячою задзвенькали, що аж вуха позакладало… Я в жартівливій і ввічливий формі попросив їх говорити до мене Українською на що почув таку відповідь: “а какая разніца!!!? ми же в Украінє живьом!!! я нє абязана!!!! тут в сумах всє на рускам разгаварівают!!!”. І “понеслася душа до раю”!
Я звісно їм аргументовано почав доводит, що вони не праві, проте результат нульовий!
У мене є запитання до власників і топ менеджменту цієї мережі: Скажіть будь ласка панове, а чи проводите ви якісь тести, що визначають інтелектуальний рівень людей, яких ви плануєте приймати на роботу? Чи проводите ви навчання з персоналом на знання етики поведінки з клієнтами? Чи проводите ви навчання персоналу на яких вивчається “Закон України про захист прав споживачів”? Чи можливо ви дійсно допомагаєте путіну знищувати Україну?
У “Каравані” на Теремках касир Ружанська Анастасія розмовляла зі мною мовою, яка мені, як громадянину України невідома, і жоден закон України не зобов’язує мене її знати. Я не міг отримати потрібну мені інформацію державною мовою. Прошу вказати на яких підставах на посаду касира потрапила людина, яка не володіє державною мовою України”.
Уточнюю – обслуговували мене на касі, проігнорували моє зауваження. Добре, що хоч здачу дали правильно.
Вважаю, що дискримінаційне ставлення до українців – ганебна практика. Мусить бути припинена.
Прошу вказати, яких заходів було вжито.
Це Дмітрій Салімонов. Дмітрій – український державний службовець. Із червня 2015 року – начальник відділу аналізу ефективності та інформаційно-технічного супроводу зовнішньоекономічної діяльності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
11.11.2016, виступаючи від імені представленого ним міністерства на закритті Семінару ІІ з питань уповноважених економічних операторів, організованого за підтримки Мінекономрозвитку України, Державної фіскальної служби України та Програми розвитку комерційного права Міністерства торгівлі США (CLDP), дозволив собі порушити підпункт 5 пункту 1 статті 8 “Основні обов’язки державного службовця” Закону України “Про державну службу”.
На моє різке (навіть, каюся, не шляхетне) зауваження щодо його спічу, якій він вирішив зробити російською мовою, Дмітрій відповів із лагідною посмішкою, що державний службовець повинен лише володіти державною мовою, а використовувати може “любу (саме так, із наголосом на другому складі) мову, яка йому…”. І знов одержав зауваження, що представник міністерства має виступати перед українською аудиторією українською мовою, а свою “любу” (із наголосом на першому складі) мову може вживати деінде.
Не дивлячись на це, Дмітрій продовжив свій кількахвилинний спіч російською, єдиний за всі два дні семінару, де брали участь представники восьми центральних органів виконавчої влади України, Урядового офісу з питань євроінтеграції, Місії EUBAM, Місії EUAM, Програми CLDP, Посольства США в Україні, Американської торгової палати (АСС), Міжнародної торгової палати (ІСС Ukraine), Європейської бізнес асоціації (ЕВА) та ЗМІ.
Шановні Stepan Kubiv Yuliya Kovaliv Nataliya Mykolska, Max Nefyodov, це ж ваш хлопчик? Щире прохання: знайдіть хвилинку, поясніть Дмітрію, що він робить не так; чому не можна державному службовцю порушувати закон своєї держави; чому це може погано вплинути на його державну кар’єру; чому це переважує всі його успіхи в освіті, навчанні й нетривалій трудовій діяльності.
Друзі, поважайте закон, Україну й українців.
Не будьте як Дмітрій.
Отримав нещодавно такого листа:
«Новое время для Калиушко И. Б.
Уважаемый Игорь Борисович!
Журнал Новое время страны ежегодно вручает премию «Люди нового времени». В 2016 году эта премия в номинации «За упорство в подготовке в стране реальных системных изменений» досталась именно Вам.
С огромным удовольствием приглашаем Вас получить премию на торжественной церемонии…»
Спочатку це мене здивувало. Адже люди, які хочуть нагороджувати мене за якесь «упорство», мабуть щось мають знати про мене, але при цьому не знають навіть як пишеться моє прізвище. Наведені довідки засвідчили, що підстав дивуватися немає. Виявляється, дійсно, про мене вони нічого не знають, а «упорство» вгледіли в діяльності Реанімаційного пакету реформ, і це цілком похвально. Проте нагороджувати вирішили співголів ради РПР. Чому не саму коаліцію РПР, а тільки двох осіб? Незрозуміло.
По-друге, не зрозуміло чому офіційне запрошення від українського журналу мені написане російською мовою. Як ставитися до запрошення, в якому фактично тебе принижують? Як правило, я тільки через це ігнорую подібні листи.
Та на цьому мої сумніви не вичерпуються. Справа в тому, що я не читаю журнал «Новоє врем’я», оскільки він виходить іноземною мовою. Не тому, що не знаю цієї мови, а тому, що він пишеться не для мене. Я не маю упередження проти російської чи будь-якої іншої мови, але не розумію для чого вони мені для спілкування всередині країни, яка має свою державну мову, і яку розуміють усі її громадяни.
Більше того, я читав окремі статті з цього журналу, які до мене доходили через лінки в електронній формі, і вони видавалися мені дуже мудрими і патріотичними. Тим не менше, якщо я почну читати російськомовні, англійськомовні та інші іншомовні газети і журнали, які видаються в Україні, то хто буде читати українськомовні газети і журнали? Адже ні росіяни, ні американці не приїдуть в Україну підтримувати та розвивати українську мову, пресу, книжку, пісню, театр…
Я за те щоб всім меншинам в Україні жилося комфортно, щоб вони мали свої газети і журнали, пісні і театр… Але їхні видання адресуються не мені.
Я багато років задаюсь питанням чому люди, які є громадянами України, які відмінно володіють українською мовою, які є дуже освіченими і мудрими стосовно закономірностей суспільного розвитку, які щиро не люблять Московію і за її агресію проти України і за її внутрішній режим, тим не менше, продовжують чи навіть започатковують в Україні нові видання, фільми тощо російською мовою, не дублюють російською для російськомовних громадян українське видання, а видають виключно російське. При цьому я говорю не про тих людей, хто може діяти так в силу звички, ліні, комерційного інтересу… Складається враження, що насправді першопричиною цього для багатьох є бажання щоб на місці України була держава (чи власне сама Україна була державою) з російською мовою і культурою, але інтегрована в Європу і цілий світ. Тобто така собі «правильна російська держава» – без путінського чи іншого фашизму, без бідності та люмпенської свідомості 80-ти процентів населення, без ненависті до всього кращого, але чужого…
Мирно співіснувати з такою тенденцією стає дедалі складніше. Тому що це утопія, яка в той же час підриває нашу єдність і нашу спроможність до розвитку. Ми цікаві світу і будемо визнані лише як Українська держава за формою і за змістом. Якщо ми не зможемо цього досягнути, ми будемо знову поглинуті «русскім міром» і втратимо свою державність. За російською мовою йде російська культура (в широкому сенсі цього слова), а за неї чіпляється імперська традиція. Так було завжди, і напевне буде ще дуже довго. Та й світові ми зовсім не цікаві як ще одна країна російської традиції. Легше мати справу з одною, тим більше справжньою.
Одним словом, врем’я завжди звірятимуть по Москві. А Київ або житиме за своїм часом і говоритиме своєю мовою, або перестане існувати як столиця незалежної держави.
Тому я змушений відмовитися від такої честі. Бо не хочу бути «людиною нового врем’я». Краще бути без нагород, але працювати на ідею торжества українського часу на українській землі і в Українській державі.
А нагороду прошу передати тому, кому вона власне і була адресована – Реанімаційному пакету реформ. Благо, що рада РПР має співголів, а не одного голову. Це було мудре рішення.
P.S. Тільки не треба, будь ласка, перекручувати те, що я тут написав, і звинувачувати мене в тому, що я проти російськомовних чи іншомовних видань в Україні. Я зовсім не проти, я – за українськомовні видання. А також не хочу приймати нагороду від ідеологічно незрозумілого мені видання.
Пару місяців тому україномовний фейсбук з подачі однієї людини радісно вітав перехід СпортЛайфу нарешті на державну мову. Всі були в захваті, там ніби якісь таблички були на кшталт “Тепер ми розмовляємо українською”. Що найцікавіше, мова йшла саме про той київський спортклуб, в якому я маю (не)щастя бувати регулярно. Щоб ви розуміли, тоді їх вистачило на один день, не більше. Бо я на радощях прибіг туди наступного дня, але вже не побачив цих табличок, натомість традиційно почув на рецепції московську мову. Хотів ще тоді написати про це, але вирішив не псувати вам свято.
Але днями вони мене дістали остаточно. Другий рік (скоріш за все, останній) я купую там Преміум абонемент, купую там додаткові послуги, а вони (половина персоналу, як мінімум) не поважають моє право на отримання інформації у себе вдома в Києві, в столиці України єдиною державною мовою! Деякі співробітники переходять на українську після прохання, а деякі вперто не хочуть, ще й сміються з такої вимоги. Я не люблю писати скарги, але цього разу вже не втримався. Після того, як дівчина співробітниця неодноразово відмовилася надати мені послугу державною мовою, я попросив книгу скарг та керівника конкретно цього клубу до розмови. Керівників, за їх словами, на місцях в них нема, вони сидять десь в іншому місці (в бункері?), а замість офіційної книги скарг спочатку мені намагалися підсунути якісь саморобні анкети “с пропозициями от клиентов”. Нарешті отримавши справжню книгу скарг, я залишив наступний відгук (на фото). Бачу, що відгук вийшов трохи сумбурним, навіть, дату забув зазначити.. Текст треба трохи підрихтувати на майбутнє (вислухаю ваші пропозиції з цього приводу). Свої контактні дані та телефон я залишив. На місці співробітниця “сервісу” (чи як вони там звуться – ті, що тримають книги скарг та оформлюють договори) запевнила мене чистою українською, що розуміє і підтримує мене і обов’язково передасть зауваження та відгук керівникам. Також зазначила, що СпортЛайф справді нещодавно взяв курс на українізацію (я цього не помітив). Прізвищ поки що не вказую, почекаю на їх реакцію. Але вже минуло дві доби і ніхто не намагався зі мною зв’язатися. Завтра йду на тренування, тож хотів вислухати ваші поради, дорогі друзі. Якщо нічого не зміниться, що робити далі? Писати повторну скаргу і дублювати скаргою в Держпродспоживслужбу? Яким саме чином вимагати захисту прав споживачів – письмово чи кудись подзвонити? Підкажіть, будь ласка, хто має досвід. Дякую.
Учора, о 14:15-14:20, в одному з супермаркетів «Coop Максі» м. Чернігова (проспект Перемоги, 137), касирка з нижченаведеної знимки відмовилась надати мені послуги українською мовою. Приблизно так відбувався цей діялог:
— Доброго дня.
— Добрий дєнь.
— Даруйте, чи не могли б Ви вимовити це державною мовою?
(павза)
— С вас 89 ґрівєн 33 капєйкі.
— Чи можу я почути це державною мовою?
— Я разґаваріваю на том єзикє, на каком мнє удобна!
— Перепрошую, та це порушення Закону «Про захист прав спожив…»
— (перериває на слові) Ета ні нарушеніє Закона Украіни, а права Ви дома будітє мамє качять! Я жду, штоб ви прабілі тавар і ушлі!
Крім того, ця общєпанятна лярва навіть не завважила відсутність у крамниці книги відгуків і пропозицій. Кінець кінцем, я навіть отримав відмову у спілкуванні з адміністрацією супермаркету; обидва пункти вказані мною в листі до Укоопспілки. (Скріншот листа додається разом зі світлинами.)
Тож закликаю вас, шановне товариство, долучитися до виховної роботи з Укоопспілкою за допомогою телефонів та електронних листів.
Крига вже скресла, та задля ефективности варто її підігріти. Лупаймо сю скалу! Так переможемо.
Сьогодні 22.12.2016 року, робив покупки у магазині АТБ що знаходиться під Києвом по варшавській трасі, смт Гостомель вул. Кулєшова 26 б.
Привітався як завжди українською з касиром, у відповідь почув язеку сусідньої території, яка зараз окупувала частину Української землі, та впроваджує агресію відносно України.
Ввічливо попросив дівчину, обслуговувати мене українською, та пояснив що маю право як громадянин України, в Україні отримувати послуги українською мовою.
На що вже в нахабній формі отримав відмову. “Я с данєцка прієхала, і буду тут разгаварівать как мне хочіца”
Ну, а я з Маріуполя приїхав, то що тепер?
Попередив що буду змушений викликати патруль, як що надалі будуть порушуватися мої конституційні права. На що почув ” та мне все равно”.
Викликав керівника закладу, для якої також мовне питання не є важливим, та вона зайняла бік своєї підлеглої.
Її колеги вмовляли звертатися до мене та обслуговувати українською, на що вона категорично відмовлялася.
Після приїзду патрульних, мені надали українського касира. Вдумайтесь, в Україні українцю, надали україномовного касира! На вимогу не українця, а правоохоронців.
Дівчинка привітливо зробила свою справу, без проблем, спілкуючись українською.
Я надав пояснення поліції, вони зібрали пояснення від адміністрації.
Там ще алкаш “атошнік” поліз, але ще й цього аватара вчити розуму вже не було а ні часу, а ні бажання.
Але теж такий контингент для України. Тепер кожний кончений алкаш який посидів біля БП сам себе героєм вважає, та має виправдання власній алкогольній залежності. Сумні часи.
Чіпати його не став, хоча він і провокував дуже, руки розпускав, намагався образити. Він все одно не зрозуміє за що, ледве на ногах стояв, та приходив за черговою пляшкою горілки.
Хоча тому кому цікаво скажу, що був і у військкоматі ще у 2014р. де відмовили, і їздив добровільно, і волонтерством займався (безкоштовно).
Ну то таке.
Висновок:На чеку який я сплатив 20% в мене забрала держава, з якою в мене контракт у вигляді Конституції та законів.
Я свою частину контракту виконав, віддав гроші державі. Цікаво як поведе себе держава конкретно в цьому випадку.
Така сьогодні ситуація відбулась. Прийшли на ковзанку в Льодовий клуб у Вінниці. Діалог відбувся такий з пані Ольгою.
– здравствуйте!
– доброго дня! А українською ви розмовляєте?
– трішки. Триста двадцать гривен. (Починає пояснювати правила на ковзанці)
– а можна правила катання пояснити українською?
– нет.
– а чому?
– мне удобней русским. На русском языке.
– будь ласка, обслужіть нас українською.
– нет, мне удобно на русском.
На цьому я забила вести діалог.
Ну от в мене, наприклад, дитина російської не розуміє. І взагалі нас було шестеро – ми просили пояснити правила українською. Слів вибачень я не почула – просто “нєт”. Так удобнєй конкретній пані Ользі. У відповідь мені цитують перепис 2001 року (16 років минуло) і розповідають про переселенців, що, звичайно, маніпуляція.
Що робите в таких ситуаціях, френдз? Як донести до менеджменту не лише право Ольги на удобство, але і моє право споживача?
Пересічна київська драма. Новорічне свято для дітей в Українському Домі – толька на русском язикє.
Коли спитав організаторів – Асоціацію айкідо – чому так? – помітив: НА ЦЕ їм вперше в житті звернули увагу.
…Свято інтерактивне. Що мають переживати діти, яких Снєґурочка стимулює говорити не по-українськи? Хтось попередив батьків, що так буде? Навряд.
Спорт залишається стовпом московщення дітей у Києві. Тим більш небезпечним, що втовкмачує асоціацію: СИЛЬНИЙ говоріт по-русскі….
Вимагаю навчання українською – 1.
Я – студентка магістратури, яка в Києві не може отримати освіту державною мовою.
Після тижня настановчої сесії я написала заяву про відрахування з Державного вищого навчального закладу “Університет менеджменту освіти” Національної академії педагогічних наук України. Я не хочу слухати лекції російською та вимагаю виконання Закону про вищу освіту (мова навчання – державна).
З 25 пар 2 провели державною – одну після моєї обіцянки писати скарги в МОН, ще одну – бо російськомовний викладач саме цю єдину тему раніше підготував українською для іншої аудиторії.
Керівництво виправдовує російську співробітників різними причинами і пропонує лишитися студенткою, якщо я зможу стерпіти на парах російську. Офіційно: ми намагатимемося перелаштуватися, одразу (на 26 році незалежності!) не вийде. Неофіційно: нічого не зміниться, але є й україномовні викладачі. Педагогічний виш, 3-я річниця революції гідності, війна з Росією…
Свою персональну проблему я вирішила (чекаю повернення грошей і втрачаю рік). Лишилося вирішити проблеми системи – в освіті, з правами людини та порушенням законів)